Равенсбрюк
.svg){kind=small}
Равенсбрюк (нім. Ravensbrück) — нацистський концентраційний табір, заснований СС у травні 1939 року поблизу Фюрстенберґа-на-Гафелі (земля Бранденбург, Німеччина). Найбільший жіночий концтабір у довоєнних кордонах Німеччини; за весь період існування через комплекс (жіночий головний табір, менший чоловічий табір, підприємства «Siemens & Halske», «виховний табір для молоді Укермарк» та десятки підтаборів) пройшло приблизно 120 000 жінок і дітей, близько 20 000 чоловіків та близько 1 200 підлітків-дівчат з понад 30 країн. Значна частина в’язнів загинула від виснаження, хвороб, страчувань і масових убивств; у січні—квітні 1945 року в таборі діяла газова камера. 30 квітня 1945 року табір звільнила Червона армія.[1]
Переважна більшість ув’язнених становили цивільні особи — насамперед політичні в’язні, учасниці рухів Опору та іноземні примусові робітниці, яких СС депортувало до табору за реальні чи приписані «порушення дисципліни» або «недостатню продуктивність». Водночас у Равенсбрюк утримували й військовополонених жінок, зокрема медичних працівниць Червоної армії, захоплених у боях. За національним складом найбільшими групами були польки (близько 36%) та уродженки СРСР (прибл. 21%); загалом понад 80% в’язнених класифікували як «політичних». [2]
Попри визволення, частина колишніх в’язнів стала жертвами сексуального насильства: задокументовано зґвалтування жінок радянськими військовими, зокрема в підтаборі Нойштадт-Глеве, де «більшість» тих, хто вижив, були зґвалтовані.[3] Дослідження також фіксують ширший феномен сексуального насильства «визволителів» у Східній Європі в 1944–1945 роках, що зачіпав і вцілілих в’язнів таборів.[4]
Адміністрація табору складалася з п’яти відділів (канцелярія коменданта, політичний відділ, табір «охоронного ув’язнення», адміністративно-господарський і санітарно-медичний). Комендантами «Равенсбрюка» послідовно були офіцери СС: штандартенфюрер Гюнтер Тамашке (грудень 1938 – квітень 1939), оберштурмбаннфюрер Макс Кьогель (січень 1940 – серпень 1942) та гауптштурмфюрер Фріц Сурен (серпень 1942 – квітень 1945). Охорону і нагляд за ув’язненими здійснював переважно жіночий персонал з числа наглядачок (нім. Aufseherinnen), яких було кілька сотень. Ці наглядачки формально не належали до СС, а входили до так званого «жіночого допоміжного складу СС» (SS-Gefolge). Починаючи з 1942 року «Равенсбрюк» слугував одним з головних центрів підготовки жіночого охоронного персоналу для інших нацистських концтаборів.[1]
Перші контингенти в’язнів складалися переважно з німкень та австрійок; з них понад третину становили жінки – Свідки Єгови, , а другою за чисельністю групою на початку 1940-х були ув’язнені, тавровані нацистами як «асоціальні елементи» (повії, безхатченки, кримінальні злочинниці тощо). З розгортанням Другої світової війни склад табору став більш інтернаціональним: прибували все більше жінок із окупованих країн, насамперед політичні в’язні. Ув’язнені класифікувалися за системою кольорових нашивок-трикутників: червоний – «політичні» (найбільша група, загалом понад 70 тис. осіб), чорний – «асоціальні» (понад 5 500 жінок за весь час), зелений – «кримінальні», фіолетовий – Свідки Єгови, подвійний жовтий трикутник (нашитий поверх іншого) – єврейки. Приналежність до тієї чи іншої категорії впливала на ставлення адміністрації і шанси вижити: наприклад, єврейські в’язні зазнавали особливо жорстокого поводження з боку охорони. У деякі періоди з’являлися специфічні підстави для ув’язнення: так, навесні 1942 року майже кожна шоста жінка в таборі була ув’язнена за звинуваченням у «зв’язках з іноземцем» (переважно йдеться про романтичні стосунки з остарбайтерами).[5]
Загалом понад 80% ув’язнених «Равенсбрюка» належали до категорії політичних в’язнів. Нацистський терор зачепив представниць багатьох національностей: найбільше серед ув’язнених було польок (близько 36% від загалу) та уродженок СРСР (близько 21%), значну частку становили також німкені й австрійки (разом до 18%), угорки, француженки, чешки, представниці інших європейських країн.[2] У таборі опинилися навіть декілька громадянок Великої Британії і США , що підкреслює географічну широту нацистських репресій. Серед причин потрапити до «Равенсбрюка» були і активна антинацистська діяльність у русі Опору, і найдрібніші порушення (наприклад, слухання іноземного радіо), і випадкові облави чи етно-расові критерії. Через табір також пройшли діти: частину привезли разом з матерями (зокрема ромські сім’ї та єврейські жінки з дітьми), деякі народилися вже в неволі – новонароджених нацисти зазвичай вбивали.[6]
На в’язнях «Равенсбрюка» проводилися нелюдські медичні експерименти, які стали одним із найвідоміших злочинів цього табору. У липні 1942 року за наказом рейхсфюрера СС Гіммлера в таборі розпочалася серія псевдомедичних дослідів, що їх очолив особистий лікар Гіммлера, оберфюрер СС Карл Гебгардт. Група табірних лікарів (серед них хірург Фріц Фішер та єдина жінка-лікар Гертруда Обергойзер) випробовувала на ув’язнених ефективність нових ліків і методів лікування бойових травм. Для цього десяткам здорових молодих в’язнів-жінок навмисно завдавали тяжких ушкоджень: робили глибокі надрізи на кінцівках, дробили або вирізали фрагменти кісток, заносили інфекцію в рани (стрептококи, газову гангрену тощо), а потім застосовували різні препарати – наприклад, сульфаніламіди. Інші досліди включали штучне навіювання остеомієліту, пересадку кісткової тканини, тестування отруйних речовин.[7]
Протягом 1942–1943 рр. не менше 80 ув’язнених зазнали таких експериментів; значну частину з них становили польські політичні в’язні. Багато піддослідних померли від інфекцій або були потай страчені, а ті, хто вижив, залишилися інвалідами. Через характер цих процедур жертви експериментів отримали серед інших в’язнів цинічне прізвисько «кролики» (як символ експериментальних тварин).[8]
Окрім інфекційно-хірургічних випробувань, у таборі практикувалися й інші злочинні медичні втручання. Табірні лікарі здійснювали стерилізацію ув’язнених жінок (примусове позбавлення репродуктивної здатності), а в чоловічому таборі – кастрацію деяких в’язнів.[9] Вагітних примушували робити аборти, а немовлят, що народжувалися у таборі, знищували відразу після пологів. Медичний персонал СС також застосовував смертельні ін’єкції – наприклад, тяжкохворим ув’язненим вводили фенол чи бензин для їхнього «звільнення від страждань». Ці практики порушували всі норми медичної етики та міжнародного права. Після війни вони були кваліфіковані як воєнні злочини, і табірні медики «Равенсбрюка» постали перед правосуддям: їхні діяння розглядалися, зокрема, на Нюрнберзькому «процесі лікарів» 1946–1947 років.[10]
Звільнення табору не означало кінця страждань для деяких колишніх в’язнів. Існують задокументовані випадки сексуального насильства проти жінок-табірниць, скоєного військовослужбовцями Червоної армії одразу після їхнього визволення. Зокрема, у підтаборі Нойштадт-Глеве більшість жінок, що дочекалися приходу радянських солдатів, були зґвалтовані «визволителями».[3] Подібне траплялося й поблизу головного табору: для багатьох жінок ціна свободи виявилася страшною, адже вони стали жертвами зґвалтувань з боку окремих радянських військових.[6]
Усні свідчення колишніх в’язнів, збережені у фондах Меморіального музею Голокосту США, доповнюють загальну картину подій після звільнення табору. У багатьох інтерв’ю жінки згадують про численні випадки зґвалтувань, яких зазнали в’язні одразу після приходу радянських військ, а також про страх, який панував серед уцілілих у перші дні свободи.[11]
У сучасній історіографії ці події розглядаються як частина ширшого явища, відомого під умовною назвою «сексуальне насильство визволителів», характерного для завершального етапу Другої світової війни у Східній та Центральній Європі. Порівняльні дослідження свідчень і документів засвідчують, що зґвалтування звільнених цивільних і колишніх в’язнів не були винятковими епізодами: у ряді регіонів вони набули системного чи масового характеру, і саме Равенсбрюк згадується серед місць, де такі випадки були особливо помітними. [4]
Дослідження, проведене на основі архіву USC Shoah Foundation, де проаналізовано понад 52 000 інтерв’ю, виявило щонайменше 1 040 згадок про страх або пережитий досвід сексуального насильства; у 508 випадках респонденти прямо вказували на насильство з боку так званих «визволителів». Хоча ці дані не стосуються винятково Равенсбрюка, вони свідчать про ширший регіональний і часовий патерн сексуального насильства, який супроводжував процес «визволення» у 1944–1945 роках.[12]
Після війни злочини, вчинені у «Равенсбрюку», стали предметом судових процесів союзників. У 1946–1947 рр. на Нюрнберзькому «процесі лікарів» розглядалися справи медичного персоналу нацистських таборів, зокрема лікарів «Равенсбрюка», відповідальних за смертельні експерименти. Вироком Американського військового трибуналу 16 обвинувачених медиків були визнані винними, семеро з них засуджені до страти (серед них і д-р Карл Гебгардт, інші отримали різні терміни ув’язнення (наприклад, лікарка Герта Обергойзер – 20 років тюрми).[13]
Окремо відбулися процеси над адміністрацією та охоронцями «Равенсбрюка». У британській зоні окупації було проведено сім послідовних судових процесів у Гамбурзі (1946–1948), відомих як Гамбурзькі процеси у справі Равенсбрюка. Перед британськими військовими трибуналами постали 38 осіб табірного персоналу (серед них 21 жінка-наглядачка). До страти було засуджено 20 підсудних; троє з них померли до виконання вироку (один наклав на себе руки, одного помилували), а решту 17 смертних вироків британська влада привела у виконання в 1947–1948 рр. Страчені через повішення включали як офіцерів СС, так і жінок-охоронниць, визнаних винними у тортурах і вбивствах в’язнів.[14][15]
Колишній комендант Макс Кьогель був заарештований американцями, але вчинив самогубство у в’язниці, не дочекавшись суду. Його наступник Фріц Сурен переховувався до 1949 року, коли був захоплений і постав перед французьким військовим судом разом із начальником трудового відділу Гансом Пфаумом; обох у 1950 р. стратили на підставі вироку за злочини в «Равенсбрюку». У 1947 році польський Народний трибунал у Кракові засудив до смертної кари колишню наглядачку Марію Мандль (яка розпочинала службу в «Равенсбрюку», а згодом була відома як начальниця жіночого табору Аушвіца).[16][17]
Суди над персоналом табору пройшли також у радянській зоні окупації та пізніше в НДР. У 1948 р. кількох наглядачок судили радянські військові трибунали: без детальних індивідуальних обвинувачень їх засудили до різних термінів ув’язнення, але вже в середині 1950-х більшість із них були помилувані й достроково звільнені. Правосуддя НДР продовжувало переслідувати злочинців «Равенсбрюка» й надалі: останній судовий процес у Східній Німеччині, пов’язаний з табором, відбувся у 1965–1966 рр.
Крематорій — спалювальна піч у концтаборі Равенсбрюк
Табірні бараки нині
- Lord Russel of Liverpool (Книга видана багаторазово в 1954—1967 роках). The Scourge of Swastika. A short history of Nazi War Crimes illustrated (англ.). London: Corgi Books. с. 168—196.
- 1 2 Ravensbrück. Holocaust Encyclopedia (англ.). Архів оригіналу за 11 липня 2025. Процитовано 17 жовтня 2025.
- 1 2 The Ravensbrück Women’s Concentration Camp (1939–1945). www.ravensbrueck-sbg.de. Процитовано 17 жовтня 2025.
- 1 2 Staff – The Holocaust Explained: Designed for schools (брит.). 10 квітня 1933. Процитовано 17 жовтня 2025.
- 1 2 Eglitis, Daina S. (1 жовтня 2024). Silences of Memory: Liberator Sexual Assault in the East at the End of World War II. The Journal of Holocaust Research. 38 (3—4): 316—335. doi:10.1080/25785648.2024.2363468. ISSN 2578-5648.
- ↑ Prisoner categories – Siemens@Ravensbrueck (брит.). Процитовано 17 жовтня 2025.
- 1 2 KZ Ravensbrück. www.porta-polonica.de (англ.). Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Nuremberg - Transcript Viewer - Transcript for NMT 1: Medical Case. nuremberg.law.harvard.edu. Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Coffey, Regina (1 травня 2020). “You Must Live, and Show to the World What They Have Been Doing Here”: The Survival of the “Rabbits” of Ravensbrück. Master's Theses.
- ↑ Maznick, Tiarra. Revisiting the Sterilizations at Ravensbrück Concentration Camp: A Victim-Based History. Eastern European Holocaust Studies (англ.). doi:10.1515/eehs-2024-0073. ISSN 2749-9030.
- ↑ Castelo-Branco, Camil; Lejarcegui, José A. (2024). Obstetrics and Gynecology in Third Reich concentration camps: a never-ending nightmare. Gynecological and Reproductive Endocrinology & Metabolism. 4 (2): 55—61. doi:10.53260/grem.234022. ISSN 2710-2297.
- ↑ Collections Search - United States Holocaust Memorial Museum. collections.ushmm.org (англ.). Архів оригіналу за 7 лютого 2025. Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Reckoning with Sexual Violence, Sexual Terrorism, and Sexual Trauma in the Holocaust. National Sexual Violence Resource Center (англ.). Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Trial 1 - Medical Case | The Gen. Eugene Phillips Nuremberg Trials Collection | University of Georgia School of Law. digitalcommons.law.uga.edu. Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Curiohaus. www.kz-gedenkstaette-neuengamme.de. Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Ravensbrück Trial (1946-1947). www.jewishvirtuallibrary.org. Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Nazi Camp Chiefs Executed. Mercury. 14 черв. 1950. с. 17. Процитовано 17 жовтня 2025.
- ↑ Morsch, Günter, ред. (2018). The Concentration Camp SS 1936–1945: Division of Labour among the Perpetrators in Sachsenhausen Concentration Camp: An exhibition at the historical site. Metropol Verlag. ISBN 978-3-7489-6177-2.
 | |
|---|---|
| Література та бібліографія | |
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | CANTIC: 981058620069806706 · Freebase: /m/01zq7j · GND: 4076307-9 · ISNI: 0000000123237383 · J9U: 987007266969805171 · KANTO: 000183091 · LCCN: no96068008 · LIBRIS: 42gkqppn38n478b · NKC: kn20030113006 · SELIBR: 324950 · SUDOC: 027428060 · SVKKL: 0304029-Ravensbruck-koncentracni-tabor · VIAF: 129310588 |