Узбой (річка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Узбой
Kelifer Usboi.jpg
Узбой (позначений: Bras de Tokai), який відгалужується від Амудар'ї (Gihon or Oxus) і впадає у Каспійське море (Mer Caspienne). Французька карта Хівінського ханства (Karasm), 1734.
41°06′49″ пн. ш. 57°35′08″ сх. д. / 41.11380000002777280° пн. ш. 57.5857000000277779° сх. д. / 41.11380000002777280; 57.5857000000277779
Витік
• координати 41°06′49″ пн. ш. 57°35′08″ сх. д. / 41.11380000002777280° пн. ш. 57.5857000000277779° сх. д. / 41.11380000002777280; 57.5857000000277779
Гирло
• координати 39°21′39″ пн. ш. 54°27′10″ сх. д. / 39.3610000000277722° пн. ш. 54.45280000002777854° сх. д. / 39.3610000000277722; 54.45280000002777854
Країни: Flag of Turkmenistan.svg Туркменістан[1]
Прирічкові країни: Туркменістан
Регіон Туркменістан[1]
Довжина близько 550 км

Узбой — пересохле річище від південного кінця Сарикамиської котловини до Каспійського моря. Колись Сарикамиське озеро з якого витікав Узбой наповнювалося водою одного з рукавів Амудар'ї. Попри те, що річка не має скільки-небудь постійного стоку вже не менше 2 тисяч років річище досі зберегло вигляд класичної річкової долини з берегами. Потужні річкові наноси та глибоко прорізане річище вказують на те, що свого часу Узбой був значною річкою з постійним водним режимом. Оскільки глибоке русло діє як дренаж для ґрунтових вод в ньому в багатьох місцях існують солоні чи, рідше, прісні озера. За гідрологічними розвідками постійного стоку Узбой не має вже не менше 2-3 тисяч років, однак відомо що в античні часи він ще був або ж постійним або ж, принаймні, регулярним. Час від часу завдяки повеням Амудар'ї, які заповнювали Саракамишську котловину, частина води зливалася через Узбой і в пізніші часи.

Гідрографія[ред. | ред. код]

Древня долина з ланцюгом солончакових западин і озер в пустелях північно-західної Туркменістану. Протягується від Сарикамишськой улоговини до Каспійського моря, обмежуючи із північного заходу піщану пустелю Каракуми. Витоки Узбоя знаходились в 13 км на північ от височини Північний Кугунек. Ділянка між Саракамишем і урочищем Куртиш-Баба має назву Верхньо-Узбойського коридору. За плато Челюнг-Кри Узбой перетинає западину, зайняту Кемальським солончаком, потім — піщаний масив Чиль-Мамед-Кум. Лівобережжя Узбою від південного краю Верхньо-Узбойського коридору (урочище Куртиш-Баба) до Малого Балхану утворено єдиною геоморфологічною областю, складеної потужною товщею глинисто-піщаних відкладень і щільних корінних порід сармату і акчагилу, утворило вузьку і глибоку долину, що переходила місцями в каньйони. Річка, сильно петляючи, скидала тут свої води з семиметрового водоспаду.

Остання ділянка, де Узбой проходить через корінні породи, розташована між урочищами Тоголек і Декча. Тут русло річки круто падає і трохи нижче перетинає великі Аджикуїнські пороги. Нижче русло Узбою повністю закладено в пухких, глинисто-піщаних відкладах Каракумської свити.

Ділянка долини від урочища Куртиш-Баба до солончаку Кель-кор вважається середнім перебігом Узбою. Тут розташовані прісні і солоні озера. Під солоними озерами долина сильно поглиблена і діє як дренаж, збираючи ґрунтові води з прилеглої території. Прісні ж озера Ясхан, Тоголок і Топіатан підтримується прісними водами, що скупчуються в лінзах під барханних пісками, які поповнює стік з гір Великого Балхана і Західного Копетдага. Приплив прісних ґрунтових вод буває настільки значним, що, незважаючи на випаровування (порядку 2000 мм/рік), озерною водою користується місцеве населення, а також поповнюється водогін Ясхан-Балханабад. На берегах озер розташовані тугаї у складі: Pópulus pruinósa, Elaeagnus ovata, Lycium ruthenicum. У водах Ясхан мешкає ендемічний вид карликового ляща, а в Топіатані — узбойська плотва і водяна черепаха.

Нижче Ясхан характер долини Узбою поступово змінюється. Перетинаючи з північного сходу Балханський коридор, його русло врізається у великі піщані комплекси та солончаки, в підсумку повністю зливаючись з останніми. Особливий інтерес представляє солончак Кель-Кор, що лежить приблизно на рівні Каспійського моря і був у недалекому минулому його затокою. Коли рівень Каспію став падати, тут утворилася велика лагуна, в яку зі сходу впадав Узбой, а з лагуни в бік Балханської затоки Каспійського моря простягнулася гирлова ділянка Актам.

Довжина Узбою близько 550 км, а русла зі всіма закрутами — 775 км. Висота менше 50 м (у західній частині Узбой лежить нижче за рівень океану). Від Сарикамишської западини до Каспійського моря русло знижується на 75 м. Узбой має типові межі русла колишньої річкової протоки, по якій ще в старовину періодично відбувався частковий стік вод Амудар'ї, живлячих Сарикамишське озеро, до Каспія. Плеса висохлої протоки зайняті солончаками і солоними озерами, а інколи і прісними водоймищами (за рахунок підземного живлення). У руслі є уступи — залишки колишніх порогів; уздовж русла протягуються характерні для річкової долини тераси (до 4). По Узбою поширені саксаулові чагарники, поблизу озер зростають тамарикс, очерет. На Узбої, у районі озера Ясхан, виявлений великий басейн прісної підземної води, звідки споруджений водовід у Небіт-Даг. У руслі Узбою є поклади різних солей.

Історія[ред. | ред. код]

Ймовірно, що стік по Узбою переривався і поновлювався не раз. За водністю річка значно поступалася стародавньої Амудар'ї, а оскільки Сарикамиш був грандіозним відстійником, то Узбой не мав паводків і ніс освітлену воду.

Чергування у висохлому Узбою системи озер і чисто руслових ділянок пояснюється динамікою стоку: води, переливаючись з Сарикамишського озера, заповнювали в першу чергу знижені ділянки місцевості, утворюючи озеро або систему озер, після заповнення яких відбувався прорив останніх у чергову западину. Так озероподібні розширення чергувалися з відносно вузькими долинами. З цієї ж причини Узбой не міг сформувати єдиної для всієї долини тераси, і для кожного її комплексу характерна своя власна.

Античні (Геродот) і середньовічні автори (ал-Мукаддасі, Хамдаллах Казвіні, Хафізі Абру, Абулгазі) вважали Узбой протокою Амудар'ї, що впадала в Каспійське море. У 19 — початку 20 століття походженням і часом функціонуванням Узбоя займалися багато географів і геологів, а також історик В. В. Бартольд; за радянських часів — А. С. Кесь, С. П. Толстов тощо. У 1947, 19501954, 1956 Узбой був вивчений археологічно. Встановлено, що в 4-му — 1-ій половини 1-го тис. до Р. Х. по Узбою йшов стік з озера Сарикамиш в Каспійське море. На його берегах знайдені численні неолітичні стоянки, кераміка епохи бронзи, а також стоянки 7 — 5 століття до Р. Х. В середині 1-го тис. до Р. Х. постійний стік по Узбою припинився. Караван-сараї 10 — 13 століть виявлено на берегах Узбоя уздовж караванної стежки з Хорезма до Хорасану.

Сучасна Історія[ред. | ред. код]

За початковим проекту будівництва каналу Амудар'я — Красноводськ частина стоку вод Амудар'ї через Сарикамишську западину далі перекидалася по древньому руслу Узбою на південь, до Каспійського моря. При цьому в зоні цього Головного Туркменського каналу планувалося окропити і обводнити 1300 тис. га земель, організувати інтенсивне використання величезних пустельних пасовищ Південного Устюрта і Каракумів, стабільну і високопродуктивну кормову базу.

На початок ХХІ сторіччя замість початкового плану обводнення Каракумів по Узбою втілюється в життя використання Узбоя як колектора стічних вод. Передбачається зібрати всі дренажні води, починаючи зі східних оазисів Амудар'ї до передгір'їв Західного Копетдага і Великого Балхана, а також з півдня і півночі Туркменістану, і по трьом великим колекторам (один перетне пустелю Каракуми з півдня на північ, другий зі сходу на захід по південній кромці Каракумів, третій збере дренажну воду низовий Амудар'ї) відвести їх в одну з найбільших солончакових западин на півночі республіки — Карашор, що дозволяє накопичити до 140 км³ води, що на багато разів більше, ніж зібрано у всіх штучних водоймах країни, включаючи оз. Сарикамиш. У неї буде відводитися так 10 км³ води на рік. На останньому етапі дренажні води заповнюватимуть Карашор по руслу Узбою з пропускною здатністю 450 м³/с утворюючи величезне Туркменське озеро (для порівняння: середньорічний стік Амудар'ї у міста Керкі становить 1900–1970 м³/с ..).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GEOnet Names Server — 2018.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Р. Козубов. Листопад 2007, № 11 (32). Узбой. Туркменистан — міжнародний журнал. (англ.), (рос.)
  • А. И. Гладышев. Путешествие по уснувшей реке. Путешествие по уснувшей реке 2 // «Природа». — 2002. — Вип. 9. (рос.)
  • Толстов С. П., По древним дельтам Окса и Яксарта, М.. 1962;
  • Низовья Амударьи, Сарыкамыш, Узбой. История формирования и заселения, в сборнике: Материалы Хорезмской экспедиции, в. 3, М., 1960; Кесь А. С.,
  • Русло Узбой и его генезис, М.—Л., 1939 (Тр. института географии АН СССР, в. 30).