Фернандо IV

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фернандо IV
Фернандо IV
Фернандо IV
король
Попередник: Санчо IV
Наступник: Альфонсо XI
 
Народження: 6 грудня 1285
Алькасар-де-Сан-Хуан, Сьюдад-Реаль, Кастилія-Ла-Манча, Іспанія
Смерть: 7 вересня 1312 (26 років)
Хаен, Хаен, Андалусія, Іспанія
Віросповідання: католицтво
Династія: Бургундська
Батько: Санчо IV
Дружина: Констанція Португальська
Діти: 1 син та 2 доньки

Медіафайли у Вікісховищі?

Фернандо IV (ісп. Fernando IV, 6 грудня 1285 —7 вересня 1312) — король Кастилії, Астурії, Хаєну, Мурсії у 1296—1312 роках, король Леону, Галісії та Севільї у 1295 і 1301—1312 роках. Представник кастильської Бургундської династії. Прізвисько — Звинувачений (ісп. el Emplazado).

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з Бургундської династії. Син Санчо IV, короля Кастилії і Леону, та Марії де Моліна. Фердинанду було 9 років, коли він став королем. Після смерті Санчо IV країну роздирали міжусобиці. Значна частина міст і знаті не визнавали Марію де Моліну регентшею при малолітньому королі, а частина королівсько] рідні оголосила її незаконною дружиною Санчо IV (на підставі того, що доводилася королю двоюрідною сестрою), а Фернандо IV — незаконним королем. На трон претендував стрийко інфант Хуан, який 1296 року коронувався королем Леону, Галісії та Севільї.

Двоюрідний дід інфант Енріке повернувся з вигнання і домагався регентства. За підтримки дворянських сімей Лара і Гаро, а також королів Франції і Арагона трону домагався Альфонсо де ла Серда, двоюрідний брат малого короля.

Португальський король Дініш I і Мухаммад II, емір Гранади, підтримали заколотників, сподіваючись захопити прикордонні області. Найбільш запекле протистояння тривало протягом 1296—1297 років.

Втім завдяки розуму і твердості королеви-матері розвалу держави вдалося уникнути. З королем Португалії 1297 року було укладено мир ціною втрати прикордонних областей. При цьому Фернандо IV був заручений з донькою Дініша I, а старша сестра кастильського короля віддана в дружини португальському інфанту. У внутрішній політиці королева-мати намагалася заручитися підтримкою міст і кортесів. Вона зменшила податі і скасувала важкий податок на хліб.

У 1299 році Марія де Моліна схилила на свій бік дона Енріке, допустивши його до управління державою та надавши низку міст. У 1300 року мати короля переконала папи римського Боніфація VIII визнати її шлюб з Санчо IV законним (була вийшла 1301 року). Тим самим зникли формальні передумови не визнавати Фернандо IV королем, і інфант Хуан був змушений зректися леонського трону й присягнути королю у Вальядоліді.

У 1301 році було укладено почесний мир з Арагонським королівством. З Альфонсом де ла Сердою замиритися не вдалося, але він був занадто млявий, щоб домогтися успіхів у війні за владу.

Панування[ред. | ред. код]

У 1302 році при підбурюванні інфанта Хуана, король зажадав від матері звіту про використання скарбниці, а потім зовсім усунув від державних справ. Тоді розгардіяш у державі розпочався знову. Відновив війну Альфонсо де ла Серда, а Хайме II, король Арагону висунув претензії на Мурсію, завойовану його батьком, але віддану Кастилії. Того ж року відбулося весілля короля з португальською інфантою.

Фернандо IV у 1303 році звернувся за допомогою до Дініша I Португальського, щоб той став посередником у суперечці між ворогуючими партіями. Але той відмовився, чим намагався скористатися інфант Хуан, проте невдало. З 1304 року інфант Хуан втрутив короля до суперечки навколо спадкування Біскайї.

1305 року в Кампільо відбувся третейський суд, на якому король Дініш I, інфант Хуан і єпископ Сарагоси постановили залишити західну частину колишнього емірату Мурсії зі столицею за Кастилією, а східну (на північ від річки Сегура) — віддати Арагону. Альфонсо де ла Серда повинен був відмовитися від претензій на трон в обмін на кілька нових володінь. Хайме II погодився з рішенням суду, а Альфонсо — немає, і був змушений виїхати до Франції, його син згодом прийняв умови угоди і став кастильським грандом.

Але навіть і після цього заворушення в країні не припинилися. Фернандо IV і інфант Хуан постійно сварилися між собою, через що не була доведена до кінця жодна кампанія проти маврів. В 1309 році кастильські та арагонські війська взяли в облоги мусульманські міста Альмерію, Гібралтар і Альхесірас, але дон Хуан посварився з головами родів Лара і Гаро. Військові дії довелося припинити, обмежившись заняттям двох фортець — Гібралтару і Алгекіри.

Незабаром Хуан почав готувати новий заколот. У відповідь на це у 1311 році король вирішив вбити стрийка в м. Бургос. Але змова завдяки Марії де Моліна була розкрита, що спричинило заворушення серед галісійської та леонської знаті. Папа римський доручив чотирьом іспанським єпископам розслідувати цю справу, але Фернандо IV не дожив до кінця процесу. Ранком 7 вересня 1312 року його було виявлено в своєму ліжку мертвим. Причини його смерті залишилися загадкою.

Відповідно за заповітом при малолітньому синові Альфонсо утворювалася регентська рада з числа родичів.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Констанція, донька Дініша I, короля Португалії

Діти:

  • Альфонсо XI (1311—1350), король у 1312—1350 роках
  • Леонора (1307—1359), дружина Альфонсо IV, короля Арагону
  • Констанція (1308—1310)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • González Mínguez, César (1995). Fernando IV, 1295—1312 (1ª edición). Palencia: La Olmeda. ISBN 84-8173-027-0.