Франсуа Жозеф Лефевр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Франсуа Жозеф Лефевр
фр. François-Joseph Lefebvre
François-Joseph Lefebvre.png
Ім'я при народженні François-Joseph Lefebvre
Народився 25 жовтня 1755(1755-10-25)
Руффак
Помер 14 вересня 1820(1820-09-14) (64 роки)
Париж
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Національність француз
Діяльність військовий очільник
Знання мов французька[1]
Учасник Революційні війни і Наполеонівські війни
Роки активності з 1773
Титул герцог
Посада Q65738751?, пер Франції[d], член Охоронного сенату[d] і пер Франції[d]
Військове звання Маршал Франції
Конфесія католицтво
Батько Жозеф Лефевр
Мати Енн-Марі Рісс
У шлюбі з Кетрін Юбшер
Діти 14 дітей
Нагороди
Герб

Франсуа Жозеф Лефевр (фр. François-Joseph Lefebvre, *25 жовтня 1755 —†14 вересня 1820) — французький військовий діяч часів Французької революції та Першої імперії, Маршал Франції, пер Франції, герцог Данцизький.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Народився у м. Руффак (Ельзас) у родині Жозева Лефевра, охоронця міської брами, та Енн-Марі Рісс. У 1763 році втратив батька, був узятий на виховання дядьком, кюре Гемара. Останній бажав для Франсуа церковної кар'єри, але той вирішив став військовим. У 1773 році поступив до французької гвардії.

У 1788 році отримує звання прем'єр-сержанта. Після створення Національної гвардії у 1789 році стає її лейтенантом. Тут виявив вірність королю Людовику XVI захищаючи його родину.

На службі в Республіки[ред. | ред. код]

У 1792 році у званні капітан був відправлений у діючу армію на півночі Франції. У 1793 році отримує звання бригадного генерала. Відзначився у битвах під Ламбаком та Гейсбергом. За це у 1794 році стає дивізійним генералом. Після цього до 1799 року воював у складі Самбро-Мааської, а згодом Рейнській армії, брав участь у всіх найзначущих битвах того періоду. Особливо відзначився у битві під Альткірхеном у 1797 році, перед тим першим перетнувши Рейн.

Після смерті генерала Гоша деякий час очолював Самбро-Мааську армію. У 1798 році призначається губерантором Майнцу. Вже у 1799 році керував авангардом Дунайської армії на чолі із Журданом. Звитяжив у битвах під Штакосом та Пфулендорфом, був поранений й тимчасово відійшов від військових справ. Того ж року призначається військовим губернатором Парижа, а незабаром і командувачем 17 дивізії.

На службі у Бонапарта[ред. | ред. код]

Лефевр підтримав заколот 18 брюмера, який надав Наполеону Бонапарту владу в країні. За це 1 квітня 1800 року призначається сенатором. У 1804 році стає маршалом й отримує великого орла ордену Почесного легіону. У 1805 році командує загонами національної гвардії у департаментах Рур, Рейн і Мозель, Мон-Тоннер. У 1806 році призначається командувачем 5 корпусу Армії Німеччини, а незабаром піхоти Імператорської гвардії. Того ж року відзначився у битві під Єною.

У військовій кампанії 1807 року очолював 10 корпус. Тоді звитяжив під Пройсіш-Ейлау, а згодом захопив м. Данциг. За це 10 вересня 1807 році отримує титул герцога.

У 1808 році на чолі 4 корпусу брав участь в іспанській кампанії. Лефевр відзначився у битвах під Дуранго та Еспіносою, розбив англійського генерала Блейка у битвах під Гуеньєсом та Бальмаседою, після чого захопив міста Більбао, Сантадер і Сеговія.

У 1809 році очолив баварський корпус Армії Німеччини. Звитяжив у битвах під Абенсбергом, Ширлінгом та Емюлі. Отримав наказ придушити повстання тирольців на чолі з Андреасом Хофером, проте не досяг успіхів.

У військовій кампанії 1812 року командував піхотою Старої гвардії, втім не брав особливої участі у битвах. У 1813 році стає мером містечка Понто-Комбо (на цій посаді перебував до смерті). У 1814 році відзначився у боях під Монмірале, Арсі-сюр-Об і Шампобере.

Останні роки[ред. | ред. код]

Після поразки та зречення імператора Наполеона I, визнав королем Людовика XVIII, за що отримав звання пера Франції. Виступив за вигнання родичів Наполеона з Франції. Втім під час Ста днів підтримав Наполеона Бонапарта, від якого також отримав звання пера.

Лефевр не брав участь у військових діях, весь час перебуваючи у Парижі. Після остаточної поразки Бонапарта й повернення Бурбонів втратив звання пера, проте зберіг маршальський жезл. У 1819 році Лефевра було відновлено у Палаті перів. Помер у 1820 році від водяниці на грудях. Поховано на цвинтарі Пер-Лашез.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Кетрін Юбшер

Діти:

  • 14 дітей, з яких 13 померли у дитинстві, а син Марі Ксав'є загинув під час військової кампанії 1812 року.

Пам'ять[ред. | ред. код]

  • ім'я викарбувано на Триумфальній арці.
  • на його честь названо один з бульварів Парижа.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Посилання[ред. | ред. код]