Франсіско Фернандес Родрігес (ісп. Francisco Fernández Rodríguez), більш відмий як Гальєго(ісп. Gallego, 4 березня 1944, Пуерто-Реаль) — іспанський футболіст, що грав на позиції захисника.
Франсіско Гальєго є вихованцем футбольного клубу «Севілья», де почав і закінчив свою кар'єру гравця. Однак найбільшу популярність здобув завдяки виступам за «Барселону». У її складі він ставав чемпіоном Іспанії, дворазовим володарем Кубка Іспанії, а також вигравав Кубок ярмарків. У складі збірної Іспанії. — чемпіон Європи та учасник чемпіонату світу.
Франсіско Фернандес Родрігес став гравцем молодіжної академії «Севільї» у 14 років. Для своєї спортивної кар'єри Франсіско вибрав псевдонім «Гальєго» (у перекладі — «галісієць»), оскільки саме під таким прізвищем виступали його батько і дід[1]. В основному складі команди він дебютував у 17-річному віці 15 жовтня 1961 року в матчі Прімери проти «Осасуни». У сезоні 1961/62 він провів чотири матчі за андалусійську команду[2][1]. У 1962 році з молодіжною командою «Севільї» став володарем Кубка генералісимуса у своїй віковій категорії, обігравши у фіналі «Атлетік» з Більбао (2:0), після чого став поступово закріплюватися в дорослому складі свого клубу[1].
У 1965 році Гальєго придбала «Барселона» за 8 млн песет, де на 10 сезонів футболіст став гравцем основного складу. З «Барселоною» захисник у 1968 та 1971 роках вигравав Кубок генералісимуса, а в 1974 році єдиний раз у кар'єрі став чемпіоном Іспанії. Крім того, Гальєго допоміг «синьо-гранатовим» завоювати два єврокубки: у сезоні 1965/66 «Барселона» виграла Кубок ярмарків, а в 1971 році перемогла в Суперфіналі Кубка ярмарків, в якому зустрічалися перший і останній переможці цього трофею — «Барселона» і «Лідс Юнайтед»[1].
У 1975 році, коли Гальєго виповнився 31 рік, він повернувся в «Севілью», яка тільки що повернулася в Прімеру. Гальєго віддав рідній команді ще чотири роки. 30 серпня 1979 року гра на стадіоні «Рамон Санчес Пісхуан» «Севілья» та «Барселона» зіграли один з одним у прощальному матчі Гальєго. Втім, на прохання Мігеля Муньйоса в сезоні 1979/80 Гальєго зіграв ще три матчі за «Севілью» в чемпіонаті Іспанії, після чого остаточно завершив кар'єру професійного футболіста[3]. Ще один сезон Гальєго відіграв у третьому дивізіоні за аматорську команду «Алькала»[3].
У 1964 році Пако Гальєго був викликаний до складу збірної Іспанії на домашній чемпіонат Європи, який у підсумку його команда виграла. Гальєго не зіграв на турнірі жодного матчу, але також став чемпіоном Європи. Лише через два роки він дебютував за «червону фурію», причому сталося це відразу ж на чемпіонаті світу 1966 року в Англії. 13 липня проти Аргентини (1:2) в Бірмінгемі. У підсумку Гальєго провів всі три матчі своєї команди, але іспанці не зуміли вийти з групи.
Останній матч у червоній футболці Гальєго провів у Малазі 21 лютого 1973 року у рамках відбіркового турніру до чемпіонату світу 1974 року проти Греції (3:1). Загалом протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 8 років, провів у її формі 36 матчів, в 18 з них Іспанія виграла, у восьми — програла, і 10 рази зіграла внічию[4]. Також у 1968–1973 роках зіграв два матчі за збірну Каталонії[5].
- «Барселона»: 1973/74
- «Барселона»: 1967/68, 1970/71
- «Барселона»: 1965–66, Суперфінал 1971
- Іспанія: 1964
- Гальєго на сайті National-Football-Teams.com (англ.)
- Гальєго на сайті BDFutbol.com (англ.)
- Гальєго на сайті Eu-football.info (англ.)
.jpg)
Іспанія
.svg){kind=small}
«Севілья»
Чемпіон Іспанії (1):
Володар Кубка Іспанії (2):
Володар Кубка ярмарків (3):
Чемпіон Європи (1):
