Франциск II (король Обох Сицилій)
Слуга Божий Франциск II | |
---|---|
італ. Francesco II | |
Народився | 16 січня 1836 Неаполь |
Помер | 27 грудня 1894 Арко ·цукровий діабет |
Поховання | Базиліка Санта-К'яраd |
Країна | Королівство Італія |
Діяльність | політик |
Титул | король Обох Сицилій |
Посада | монарх |
Термін | 1859—1861 |
Попередник | Фердинанд II |
Наступник | Королівство приєднано до Італії |
Конфесія | католицька церква |
Рід | Сицилійські Бурбони |
Батько | Фердинанд II |
Мати | Марія Крістіна Савойська |
Брати, сестри | Марія Аннунціата Бурбон-Сицилійська, Марія Іммакулата Бурбон-Сицилійська, Марія Пія де Бурбонd, Марія Луїза Бурбон-Сицилійська, Луїджі Бурбон-Сицилійськийd, Гаетано Бурбон-Сицилійськийd, Дженаро Бурбон-Сицилійськийd, Паскале ді Баріd і Альфонсо Бурбон-Сицилійський |
У шлюбі з | Марія Софія Баварська |
Діти | 1 донька |
Нагороди | |
Слуга Божий Франциск II (Франческо) (16 січня 1836 — 27 грудня 1895) — останній король королівства Обох Сицилій в 1859—1861 роках. Повалений внаслідок походу на чолі із Джузеппе Гарібальді.
Походив з династії Сицилійських Бурбонів. Син Фердинанда II, короля Обох Сицилій, та Марії Крістіни Савойської. Народився у 1836 році в Неаполі. Мати померла при пологах. Виховувався під орудою своєї мачухи Марії Терези Австрійської, яка мала значний вплив на Франциска. Також замолоду оточив себе священниками та вищої знаттю. У лютому 1859 року оженився на представниці династії Віттельсбахів. Вже в травні того ж року після смерті батька стає володарем королівства.
Під впливом своїх радників відмовився впроваджувати конституцію, хоча це обіцяв ще його батько. Влада фактично перейшла до першого міністра Карло Флінджері. Того ж року було укладено союз з Королівством Сардинія. Водночас у червні 1859 року частина швейцарської гвардії збунтувалася. Король обіцяв зреагувати на скарги гвардійців, але лише затягував час. Невдовзі генерал Алессандро Нунціанте оточив бунтівників, після чого їх знищив. Це негативно вплинуло на моральний дух усієї швейцарської гвардії. Небажання діяти в рамках договору з Сардинією та впровадити конституцію призвело до відставки Філанджері. У квітні 1860 року спалахнуло повстання на острові Сицилія.
У травні на острові висадився з двома тисячами волонтерів італійський генерал Гарібальді. Підтриманий потужним всенародним повстанням, він завдав урядовим військам поразки у битвах при Калатафімі та за Палермо. У липні королівські війська зазнали поразки у битві при Мілаццо. До 1 серпня було втрачено увесь острів. Невдовзі війська Гарібальді переправилися через Мессенську протоку до Калабрії. Франциск II залишив Неаполь і замкнувся в Гаеті, добре укріпленій прибережній фортеці, що знаходиться в 80 км на північ від Неаполя. На допомогу Гарібальді підійшли сардинські війська. 1 жовтня неаполітанська армія була розбита при Капуї. 21 жовтня пройшов плебісцит, в результаті якого більшість неаполітанців визнало своїм королем Віктора-Еммануїла II, короля Сардинії. У лютому 1861, після піврічної облоги і запеклих боїв, Гаета капітулювала. Франциск II виїхав до Риму і знайшов притулок у папи Пія IX.
Спочатку колишній король мешкав у Римі, де його дружина закохалася у офіцера папської гвардії й завагітніла. Протягом десяти наступних років він безуспішно намагався організувати в Неаполі заколот на свою користь. З 1870 року Франциск мандрував Францією, Іспанією, Австрією та Баварією. Зрештою 1894 року помер у м. Арко (провінція Тренто, тоді Австро-Угорщина).
У 2020 році розпочато його Беатифікаційний Процес.
Дружина — Марія Софія, донька Максиміліана, герцога Баварського
Діти:
- Марія Христина Пія (1869—1870)
- Орден Святого Януарія, великий магістр
- Константинівський орден Святого Георгія, великий магістр
- Орден Святого Фердинанда за заслуги, великий магістр
- Орден Святого Георгія і Возз'єднання, великий магістр
- Орден Франциска I, великий магістр
- Орден Золотого руна (15 червня 1944)
- Орден Карлоса III, великий хрест (1857)
- Королівський угорський орден Святого Стефана, великий хрест (1849)
- Військовий орден Марії Терезії, лицарський хрест (1861)
- Pour le Mérite (20 лютого 1861)
- Орден Чорного орла
- Орден Червоного орла, великий хрест
- Орден Леопольда I, великий ланцюг (Бельгія; 9 червня 1855)
- Орден Святого Губерта (Королівство Баварія; 1857)
- Орден Рутової корони (Королівство Саксонія; 1860)
- Орден Вюртемберзької корони, великий хрест (Королівство Вюртемберг; 1864)
- Хрест Дона Педро I, великий хрест (Бразильська імперія; 27 січня 1866)
- Орден Святого Людовіка, великий хрест (Герцогство Парма; 2 квітня 1869)
- Орден Слона (Данія; 28 травня 1878)
- Орден Святого Йосипа, великий хрест (Велике герцогство Тосканське)
- Pier Giusto Jaeger, Francesco II di Borbone: l'ultimo re di Napoli, Milano, Mondadori, 1982.
- Gigi Di Fiore, L'esilio del re Borbone nell'Italia dei Savoia, Milano, edizione Focus storia (Gruner+Jahr/Mondadori libri), 2015.
Попередник Фердинанд II |
Король Єрусалиму 1859-1895 титулярний |
Наступник Альфонсо Бурбон-Сицилійський, граф ді Казерта |
- Кавалери ордена Святого Януарія
- Кавалери ордена Золотого руна
- Кавалери Великого хреста ордена Карлоса III
- Кавалери Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
- Кавалери ордена Марії Терезії
- Кавалери ордена «Pour le Mérite»
- Кавалери ордена Чорного орла
- Кавалери Великого Хреста ордена Червоного орла
- Кавалери Великого хреста ордена Леопольда I
- Нагороджені орденом Святого Губерта
- Кавалери ордена Рутової корони
- Кавалери Великого хреста ордена Корони (Вюртемберг)
- Кавалери ордена Слона
- Кавалери ордена Андрія Первозванного
- Кавалери ордена Святого Олександра Невського
- Кавалери ордена Святого Георгія 4 ступеня
- Королі Обох Сицилій
- Сицилійські Бурбони
- Кавалери Великого хреста ордена Святого Йосипа
- Уродженці Неаполя