Очікує на перевірку

Хайт Аркадій Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хайт Аркадій Йосипович
Файл:Arkadiy Hayt.jpg
Ім'я при народженніАркадий Иосифович Хайт
Народився25 грудня 1938(1938-12-25)
Москва, РРФСР, СРСР
Помер22 лютого 2000(2000-02-22) (61 рік)
Мюнхен, Німеччина
·лейкоз
Країна СРСР
 Росія
Національністьєврей
Діяльністьпрозаїк, сценарист, драматург
Alma materМосковський державний будівельний університетd
Мова творівросійська
Напрямоксатира
Жанрп'єса, монолог, фейлетон
Конфесіяюдаїзм
НагородиДержавна премія СРСР — 1985
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хайт.

Аркадій Йосипович Хайт (нар. 25 грудня 1938, Москва — пом. 22 лютого 2000, Мюнхен) — радянський і російський письменник-сатирик, драматург і сценарист. Лауреат Державної премії СРСР (1985). Автор сценаріїв мультиплікаційних фільмів «Ну, постривай!» та «Пригоди кота Леопольда».

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 25 грудня 1938 року в Москві в єврейській родині уродженців Одеси — інженера Йосипа Нафтуловича Хайта (1908—1996) та Раїси Ельївни Хайт (1909—1991)[1]. Закінчив Московський інженерно-будівельний інститут (1961, інженер-будівельник). Ще навчаючись в інституті, писав різні мініатюри для студентських капусників. З 1961 року займався літературною діяльністю.

Автор гумористичної програми «Радіоняня», численних естрадних мініатюр Аркадія Райкіна, Геннадія Хазанова, Володимира Винокура, Андрія Миронова, Євгена Петросяна та інших акторів. Виступав на естраді з сатиричними монологами[2].

За спогадами Олександра Левенбука, тексти і монологи Хайта читали не тільки актори (в тому числі Інна Чурикова і Валентин Гафт), але навіть Ірина Родніна і В'ячеслав Зайцев. Монолог Хайта «Лід і полум'я» (про те, як пляжну сцену знімали взимку) в різний час читали Савелій Крамаров[3] і Андрій Миронов[4]. А Григорій Горін читав на своїх творчих вечорах лист, який надіслав йому Хайт[2].

За словами письменника-сатирика Сергія Кондратьєва, в 1974 році Аркадій Хайт винайшов для Євгена Петросяна новий фельєтонний прийом — «Не розумію» і написав перший фейлетон з цієї серії, який артист читав у програмі «Добре слово і кішці приємно»[5], повний текст якого був опублікований в книзі Хайта «Не треба овацій»[6]. Пізніше нові твори цієї серії писали й інші автори, зокрема, Михайло Задорнов.[7]

27 січня 1996 року емігрував до Німеччини. Влітку 1998 року у письменника була діагностована лейкемія, лікування результату не дало. Помер на 62-му році життя 22 лютого 2000 року в Мюнхені.

Похований на Новому Єврейському кладовищі у Мюнхені, частину землі з могили перевезли до сімейного поховання на Востряковському кладовищі Москви.

Родина

[ред. | ред. код]
  • Дружина — Людмила Климова.
    • Син — Олексій Аркадійович Климов, сценарист і продюсер анімаційного проекту «Перший загін»[8].

Визнання і нагороди

[ред. | ред. код]

Творчість

[ред. | ред. код]

Естрадні програми

[ред. | ред. код]

Вистави

[ред. | ред. код]
  • 1978 — Дрібниці життя, виконавець Г. Хазанов, автор сценарію
  • 1980 — Добре слово і кішці приємне, виконавець Є. Петросян, автор сценарію (крім того, написав монологи «Люди добрі»[10], «Дирижёр»[11], «Директор огорода», «Непонимающий», «Школа, школа» и «Друг природы»[12])
  • 1981 — Очевидне і неймовірне, виконавець Г. Хазанов, автор сценарію
  • 1982 — Чи немає зайвого квитка ?, виконавці В. Винокур, І. Олейников та Р. Казаков, автор сценарію

Номери в естрадних програмах

[ред. | ред. код]
  • 1975 — Монологи, виконавець Є. Петросян ( монолог «Автоматика» )
  • 1986 — Як ся маєте ?, виконавець Є. Петросян ( монологи «Як ся маєте?», «Цегла на голову», «Аля-улю», сценки «Співчуття», «Мода», «Я зараз повернуся, хворий!», музичний фейлетон «Черга» (написані спільно з Олександром Левенбуком )
  • 1990 — Інвентаризація, виконавець Є. Петросян ( монологи «Рекомендація», «Перебудова на сімейному фронті» )[13]
  • 1991 — Дурні ми всі, виконавець Є. Петросян ( монолог «Японський городовий» (написаний спільно з Георгієм Теріковим), «Спільний бізнес» (написаний спільно з Олегом Назаровим), «Аномальні явища» (написаний спільно з Сергієм Кондратьєвим), скетчі «Як назвати» і «Конкурс краси» (вик. Є. Петросян та Є. Чувильчикова))[14][15]

П'єси

[ред. | ред. код]
  • 1988 — Поїзд за щастям
  • 1989 — Єврейські пісні періоду перебудови
  • 1991 — Зачарований театр
  • 1993 — Національність? Так!
  • 1997 — Моя кошерна леді

П'єси для дітей

[ред. | ред. код]
  • 1975 — Чудеса с доставкой на дом
  • 1979 — Золотой ключик
  • 1985 — Ну, Волк, погоди!

Твори

[ред. | ред. код]
  • 1971 — Шосте почуття
    • Оповідання «Шосте почуття»[16]
      • Герой виявив, що він володіє новим, «шостим відчуттям» людини, абцилохордія; не сказано яку, але описане «з почуттям». Герой спочатку відчував себе досить зарозуміло, що тільки він один володіє цим почуттям, але поступово починає тужити, що йому ні з ким поділитися враженнями: всі навколо не визнають, що абцилохордія є. Нарешті він якось ненароком кидає випадковому співрозмовнику: «Ах, яка сьогодні абцилохордія!» і несподівано чує: «Да, абцилохордія хоч куди!». Обидва надзвичайно раді, що зрозуміли одне одного, але раптом другий зауважує: «до Речі, а ліпотапія теж непогана.» Герой: «Яка така ліпотапія?». Співрозмовник, зверхньо: «Як, Ви не відчуваєте ліпотапії!?» — герой, ображено: «Та немає ніякої ліпотапії, не вигадуйте!» ….
  • 1971 — Під одним дахом
  • 1979 — Дрібниці життя
  • 1982 — Не треба овацій (до книги увійшли, зокрема, монологи, написані Аркадієм Хайтом для Аркадія Райкіна (монологи «Три думки по одному питанню» з програми «Дерево життя»[17],), Геннадія Хазанова («Пил в очі»[18], «Біг у мішку»[19], «Друг „Радіоняні“»[20], «Повний спокій», «Папуга»[21], «Дурень»[22], «Свої люди — поквитаємось»[23],) і Євгена Петросяна («Ех, наука»[24], «Ідіот»[25], «Шкільні роки»[26], «Диригент»[27], «Не розумію»[6]))
  • 1991 — Тридцять років потому (до книги увійшли сценки і монологи Хайта за 30 років творчої діяльності — як, наприклад, оповідання «Слон» (було інсценовано в передачі «Кабачок „13 стільців“»[28]) і «Аксіома» (згодом став сюжетом журналу «Єралаш»[29]), монологи «Пил в очі», «Таргани», «Папуга» і «Повний спокій», написані для Геннадія Хазанова, монологи «Люди добрі», «Шкільні роки», «Друг природи» та «Не в назві справа», написані для Євгена Петросяна)[30]
  • 2001 — Аркадій Хайт. 224 вибрані сторінки. «Золота серія гумору», ISBN 5-264-00682-2, вид-во «Вагриус», 2001
  • 2004 — Антологія сатири та гумору Росії XX століття. Те 35. Аркадій Хайт. ISBN 5-699-08446-0 (в книгу увійшли, зокрема, монологи, написані Аркадієм Хайтом для Геннадія Хазанова («Повний спокій»[31], «Таргани»[32], «Папуга»[33], «Дурень»[34]) та Євгена Петросяна («Опудало»[35], «Друг природи»[36], «Цегла на голову»[37], «Шкільні роки»[38] «Не розумію»[39], «Не в назві справа», «Рекомендація», «Перебудова на сімейному фронті»), а також п'єси і кіносценарії)

Тексти пісень

[ред. | ред. код]

З мультфільмів

[ред. | ред. код]
  • «Всё отлично» (мультфільм «Поліклініка кота Леопольда»)
  • «Всё на свете можешь ты» (мультфільм «Автомобіль кота Леопольда»)
  • «Доброта» (мультфільм «Леопольд і золота рибка»)
  • «Зову мышей на бой» (з мультфільму «Помста кота Леопольда»)
  • «Кручу, кручу, кручу педали» (мультфільм «Прогулянка кота Леопольда»)
  • «На крутому бережку» (мультфільм «Леопольд і золота рибка»)
  • «Неприятность эту мы переживём» (мультфільм «Літо кота Леопольда»)
  • «Песня мышей» (з мультфільму «Помста кота Леопольда»)
  • «Знову стало небо блакитним» (з мультфільму «Помста кота Леопольда»)

Фільмографія

[ред. | ред. код]

Фільми-концерти

[ред. | ред. код]
  • 1985 — "З різних точок зору "(фільм про творчість Євгена Петросяна), автор сценарію і монологів «Люди добрі»[10], «Школьные годы», «Не понимаю», «Дирижёр», «Пугало», «Автоматика» и сценки «Идиот»[42]
  • 1991 — «Операція „Петросян“» (фільм про творчість Євгена Петросяна), автор монологів «Шкільні роки», «Не розумію», «Опудало», «Ех, наука», «Автоматика» та сценок «Ідіот» (вик. Євген Петросян, Євген Грушин) і «Співчуття» (вик. Євген Петросян і Елла Чувильчикова)[43]

Робота на радіо

[ред. | ред. код]
  • «Радіоняня» — один з авторів сценарію і інтермедій «Веселі уроки»

Телебачення

[ред. | ред. код]
  • «Терем-теремок. Казка для дорослих» (1971) — автор сценарію та мініатюр
  • «Кабачок „13 стільців“» — автор мініатюр
  • «АБВГДейка» — автор сценарію та мініатюр

Мультфільми

[ред. | ред. код]
  • «Ну, постривай!» (1-16, 21 випуски, 1969—1986, 2012) — співавтор сценарію (з Феліксом Камовим (1-й — 7-й випуски) та Олександром Курляндським)
  • «Пригоди кота Леопольда» (1975—1986) — автор сценарію
  • «Небилиці», «перший» (мультжурнал «Весела карусель» № 2, 1970) — автор сценарію
  • «Вище голову» (1972) — співавтор сценарію (з Феліксом Камовим та Олександром Курляндським)
  • «Навколо світу мимоволі» (1972) — співавтор сценарію (з Феліксом Камовим та Олександром Курляндським)
  • «Тільки для дорослих. Випуск 2», «Тільки для дорослих. Випуск 3» (серія мультфільмів «Тільки для дорослих», 1973—1974) — автор сценарію
  • «Стадіон шкереберть» (1976) — автор сценарію
  • «Репетиція» (1976) — автор сценарію
  • «Чарівна камера» (1976) — автор сценарію
  • «Бравий інспектор Мамочкін» (1977) — співавтор сценарію (з Гаррі Бардіним)
  • «Академічне веслування», «Баскетбол», «Бокс», «Велоспорт», «Водне поло» (мультфільми з циклу «Олімпіада-80»[44], 1980) — автор сценарію
  • «Раз ковбой, два ковбой» (1981) — автор сценарію
  • «Чортеня з пухнастим хвостом» (1985) — автор сценарію
  • «Жив-був ослик» (1985) — автор сценарію
  • «У зоопарку — ремонт!» (1987) — автор сценарію
  • «Телемани» (1988) — автор сценарію[45]

Сюжети для журналу «Фитиль»

[ред. | ред. код]
  • «Штурмівщина» (№ 59, 1969) — співавтор сценарію (з Олександром Курляндським)
  • «Експонат» (№ 121, 1972) — співавтор сценарію (з О. Курляндським)
  • «Важливе обличчя» (№ 140, 1974) — автор сценарію[46]
  • «Дивовижні черевички» (№ 183, 1977) — співавтор сценарію (з О. Курляндським)
  • «Чужий серед своїх» (№ 200, 1979) — автор сценарію
  • «Хитра Механіка» (№ 265, 1984) — автор сценарію

Сюжети для журналу «Єралаш»

[ред. | ред. код]
  • «Експеримент Брикіна» (№ 7) — співавтор сценарію (з В. Селівановим)[47]
  • «Аксіома» (№ 8) — співавтор сценарію (з О. Курляндським)[48]
  • «Поєдинок» (№ 17) — автор сценарію[49]

Дискографія

[ред. | ред. код]
  • «Проишествие в стране Мульти-Пульти» (запис 1981 року; платівка була випущена фірмою грамзапису «Мелодія» в 1982 році[50]) — музична казка за участю персонажів популярних радянських мультфільмів.
  • «Ребята, давайте жить дружно!» (запис 1983 року; платівка була випущена фірмою грамзапису «Мелодія» в 1984 році[51]) — пісні з мультфільмів про кота Леопольду і мишах (текст і пісні виконав Олександр Калягін).

Факти

[ред. | ред. код]
  • Монолог «І сміх, і сльози, і любов» на популярну тоді тему шлюбних оголошень, написаний Аркадієм Хайтом для Андрія Миронова (і спільно з ним) актор не встиг записати (монолог призначався для виступу Миронова на телевізійному концерті до 8 березня). Текст монологу, а також спогади Аркадія Хайта про Андрія Миронова (стаття під назвою «Лицар веселого образу») були опубліковані в журналі «Юність».[52][53] 

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Кенотаф на Востряковском кладбище. Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 10 жовтня 2020.
  2. ↑ а б 14.05.2009 Жил-был веселый человек. Аркадий Хайт. Документальное кино — Видео@Mail.Ru. Процитовано 18 квітня 2013.
  3. ↑ Мой Мир@Mail.Ru
  4. ↑ Андрей Миронов «Лёд и пламя». Архів оригіналу за 25 серпня 2017. Процитовано 10 жовтня 2020.
  5. ↑ Смехопанорама: Не понимаю (16.09.1995) // YouTube. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  6. ↑ а б Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 118—120.
  7. ↑ В фильме «Операция „Петросян“» https://www.youtube.com/watch?v=3sQ3Hwv-LFo&list=TLGGEGDKvvm8pPwwMTEyMjAxOA показаны отрывки из монологов «Не понимаю» разных лет. Авторы — Аркадий Хайт, Сергей Кондратьев и Михаил Задорнов.
  8. ↑ Интервью с Алексеем Климовым. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 10 жовтня 2020.
  9. ↑ Постановление Центрального комитета КПСС и Совета министров СССР от 31 октября 1985 года № 145 «О присуждении Государственной премии СССР 1985 года в области литературы, искусства и архитектуры». Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 10 жовтня 2020.
  10. ↑ а б Люди добрые | Аркадий Хайт. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  11. ↑ Спектакль «Доброе слово и кошке приятно» // «Русское кино». Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ Новости
  14. ↑ Е. Петросян — Эстрадный спектакль «Дураки мы все…» (1991) 1 отделение, 1 часть // YouTube. Архів оригіналу за 21 серпня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  15. ↑ Е. Петросян — Эстрадный спектакль «Дураки мы все…» (1991) 2 отделение, 2 часть // YouTube. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  16. ↑ Антология Сатиры и Юмора России XX века. Том 35, c. 19—23, ISBN 5-699-08446-0
  17. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 156—158.
  18. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 94—97.
  19. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 88—91.
  20. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 91—94.
  21. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 106—108.
  22. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 159—160.
  23. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 113—116.
  24. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 100—101.
  25. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 144—147.
  26. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 111—112.
  27. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 140—141.
  28. ↑ Кабачок «13 стульев» с Михаилом Державиным и Александром Белявским (1973 г.) | Кабачок «13 стульев» — YouTube. Архів оригіналу за 2 вересня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  29. ↑ Ералаш № 8 «Аксиома» — YouTube. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  30. ↑ Интермедии, миниатюры, монологи советского периода | Аркадий Хайт. Архів оригіналу за 13 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  31. ↑ Указ. изд, стр. 36—38.
  32. ↑ Указ. изд, стр. 50—52.
  33. ↑ Указ. изд, стр. 53—54.
  34. ↑ Указ. изд, стр. 41—42.
  35. ↑ Указ. изд, стр. 102—104.
  36. ↑ Указ. изд, стр. 33—35.
  37. ↑ Указ. изд, стр. 60-62.
  38. ↑ Указ. изд, стр. 119—120.
  39. ↑ Указ. изд, стр. 80—82.
  40. ↑ Радионяня — Выпуск 160. Мечта под Новый год. Кобзон, Лена Жигалкина, Гость М. Дунаевский. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  41. ↑ Аркадий Хайт // Послушать музыку на 1000 пластинок. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 9 червня 2014.
  42. ↑ «С различных точек зрения» о творчестве Е.Петросяна (1985) — YouTube
  43. ↑ Операция «Петросян» (1991) — YouTube
  44. ↑ Каталог мультфильмов онлайн и для скачивания. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  45. ↑ Российская анимация в буквах и фигурах // Хайт Аркадий Иосифович. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  46. ↑ Российская анимация в буквах и фигурах // ВАЖНОЕ ЛИЦО («Фитиль» N 140). Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  47. ↑ Эксперимент Брыкина | eralash.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  48. ↑ Аксиома | eralash.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  49. ↑ Поединок | eralash.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  50. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  51. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  52. ↑ Аркадий Хайт Рыцарь весёлого образа. «Юность» № 3, 1988. Стр. 94-95.
  53. ↑ Аркадий Хайт И смех, и слёзы, и любовь… «Юность» № 3, 1988. Стр. 95-96.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хайт_Аркадій_Йосипович&oldid=39879246