Хайт Аркадій Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хайт Аркадій Йосипович
Файл:Arkadiy Hayt.jpg
Ім'я при народженні Аркадий Иосифович Хайт
Народився 25 грудня 1938(1938-12-25)
Москва, РРФСР, СРСР
Помер 22 лютого 2000(2000-02-22) (61 рік)
Мюнхен, Німеччина
·лейкоз
Країна  СРСР
 Росія
Національність єврей
Діяльність прозаїк, сценарист, драматург
Alma mater Московський державний будівельний університетd
Мова творів російська
Напрямок сатира
Жанр п'єса, монолог, фейлетон
Конфесія юдаїзм
Нагороди Державна премія СРСР — 1985
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Хайт.

Аркадій Йосипович Хайт (нар. 25 грудня 1938, Москва — пом. 22 лютого 2000, Мюнхен) — радянський і російський письменник-сатирик, драматург і сценарист. Лауреат Державної премії СРСР (1985). Автор сценаріїв мультиплікаційних фільмів «Ну, постривай!» та «Пригоди кота Леопольда».

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 25 грудня 1938 року в Москві в єврейській родині уродженців Одеси — інженера Йосипа Нафтуловича Хайта (1908—1996) та Раїси Ельївни Хайт (1909—1991)[1]. Закінчив Московський інженерно-будівельний інститут (1961, інженер-будівельник). Ще навчаючись в інституті, писав різні мініатюри для студентських капусників. З 1961 року займався літературною діяльністю.

Автор гумористичної програми «Радіоняня», численних естрадних мініатюр Аркадія Райкіна, Геннадія Хазанова, Володимира Винокура, Андрія Миронова, Євгена Петросяна та інших акторів. Виступав на естраді з сатиричними монологами[2].

За спогадами Олександра Левенбука, тексти і монологи Хайта читали не тільки актори (в тому числі Інна Чурикова і Валентин Гафт), але навіть Ірина Родніна і В'ячеслав Зайцев. Монолог Хайта «Лід і полум'я» (про те, як пляжну сцену знімали взимку) в різний час читали Савелій Крамаров[3] і Андрій Миронов[4]. А Григорій Горін читав на своїх творчих вечорах лист, який надіслав йому Хайт[2].

За словами письменника-сатирика Сергія Кондратьєва, в 1974 році Аркадій Хайт винайшов для Євгена Петросяна новий фельєтонний прийом — «Не розумію» і написав перший фейлетон з цієї серії, який артист читав у програмі «Добре слово і кішці приємно»[5], повний текст якого був опублікований в книзі Хайта «Не треба овацій»[6]. Пізніше нові твори цієї серії писали й інші автори, зокрема, Михайло Задорнов.[7]

27 січня 1996 року емігрував до Німеччини. Влітку 1998 року у письменника була діагностована лейкемія, лікування результату не дало. Помер на 62-му році життя 22 лютого 2000 року в Мюнхені.

Похований на Новому Єврейському кладовищі у Мюнхені, частину землі з могили перевезли до сімейного поховання на Востряковському кладовищі Москви.

Родина[ред. | ред. код]

  • Дружина — Людмила Климова.
    • Син — Олексій Аркадійович Климов, сценарист і продюсер анімаційного проекту «Перший загін»[8].

Визнання і нагороди[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

Естрадні програми[ред. | ред. код]

Вистави[ред. | ред. код]

  • 1978 — Дрібниці життя, виконавець Г. Хазанов, автор сценарію
  • 1980 — Добре слово і кішці приємне, виконавець Є. Петросян, автор сценарію (крім того, написав монологи «Люди добрі»[10], «Дирижёр»[11], «Директор огорода», «Непонимающий», «Школа, школа» и «Друг природы»[12])
  • 1981 — Очевидне і неймовірне, виконавець Г. Хазанов, автор сценарію
  • 1982 — Чи немає зайвого квитка ?, виконавці В. Винокур, І. Олейников та Р. Казаков, автор сценарію

Номери в естрадних програмах[ред. | ред. код]

  • 1975 — Монологи, виконавець Є. Петросян ( монолог «Автоматика» )
  • 1986 — Як ся маєте ?, виконавець Є. Петросян ( монологи «Як ся маєте?», «Цегла на голову», «Аля-улю», сценки «Співчуття», «Мода», «Я зараз повернуся, хворий!», музичний фейлетон «Черга» (написані спільно з Олександром Левенбуком )
  • 1990 — Інвентаризація, виконавець Є. Петросян ( монологи «Рекомендація», «Перебудова на сімейному фронті» )[13]
  • 1991 — Дурні ми всі, виконавець Є. Петросян ( монолог «Японський городовий» (написаний спільно з Георгієм Теріковим), «Спільний бізнес» (написаний спільно з Олегом Назаровим), «Аномальні явища» (написаний спільно з Сергієм Кондратьєвим), скетчі «Як назвати» і «Конкурс краси» (вик. Є. Петросян та Є. Чувильчикова))[14][15]

П'єси[ред. | ред. код]

  • 1988 — Поїзд за щастям
  • 1989 — Єврейські пісні періоду перебудови
  • 1991 — Зачарований театр
  • 1993 — Національність? Так!
  • 1997 — Моя кошерна леді

П'єси для дітей[ред. | ред. код]

  • 1975 — Чудеса с доставкой на дом
  • 1979 — Золотой ключик
  • 1985 — Ну, Волк, погоди!

Твори[ред. | ред. код]

  • 1971 — Шосте почуття
    • Оповідання «Шосте почуття»[16]
      • Герой виявив, що він володіє новим, «шостим відчуттям» людини, абцилохордія; не сказано яку, але описане «з почуттям». Герой спочатку відчував себе досить зарозуміло, що тільки він один володіє цим почуттям, але поступово починає тужити, що йому ні з ким поділитися враженнями: всі навколо не визнають, що абцилохордія є. Нарешті він якось ненароком кидає випадковому співрозмовнику: «Ах, яка сьогодні абцилохордія!» і несподівано чує: «Да, абцилохордія хоч куди!». Обидва надзвичайно раді, що зрозуміли одне одного, але раптом другий зауважує: «до Речі, а ліпотапія теж непогана.» Герой: «Яка така ліпотапія?». Співрозмовник, зверхньо: «Як, Ви не відчуваєте ліпотапії!?» — герой, ображено: «Та немає ніякої ліпотапії, не вигадуйте!» ….
  • 1971 — Під одним дахом
  • 1979 — Дрібниці життя
  • 1982 — Не треба овацій (до книги увійшли, зокрема, монологи, написані Аркадієм Хайтом для Аркадія Райкіна (монологи «Три думки по одному питанню» з програми «Дерево життя»[17],), Геннадія Хазанова («Пил в очі»[18], «Біг у мішку»[19], «Друг „Радіоняні“»[20], «Повний спокій», «Папуга»[21], «Дурень»[22], «Свої люди — поквитаємось»[23],) і Євгена Петросяна («Ех, наука»[24], «Ідіот»[25], «Шкільні роки»[26], «Диригент»[27], «Не розумію»[6]))
  • 1991 — Тридцять років потому (до книги увійшли сценки і монологи Хайта за 30 років творчої діяльності — як, наприклад, оповідання «Слон» (було інсценовано в передачі «Кабачок „13 стільців“»[28]) і «Аксіома» (згодом став сюжетом журналу «Єралаш»[29]), монологи «Пил в очі», «Таргани», «Папуга» і «Повний спокій», написані для Геннадія Хазанова, монологи «Люди добрі», «Шкільні роки», «Друг природи» та «Не в назві справа», написані для Євгена Петросяна)[30]
  • 2001 — Аркадій Хайт. 224 вибрані сторінки. «Золота серія гумору», ISBN 5-264-00682-2, вид-во «Вагриус», 2001
  • 2004 — Антологія сатири та гумору Росії XX століття. Те 35. Аркадій Хайт. ISBN 5-699-08446-0 (в книгу увійшли, зокрема, монологи, написані Аркадієм Хайтом для Геннадія Хазанова («Повний спокій»[31], «Таргани»[32], «Папуга»[33], «Дурень»[34]) та Євгена Петросяна («Опудало»[35], «Друг природи»[36], «Цегла на голову»[37], «Шкільні роки»[38] «Не розумію»[39], «Не в назві справа», «Рекомендація», «Перебудова на сімейному фронті»), а також п'єси і кіносценарії)

Тексти пісень[ред. | ред. код]

З мультфільмів[ред. | ред. код]

  • «Всё отлично» (мультфільм «Поліклініка кота Леопольда»)
  • «Всё на свете можешь ты» (мультфільм «Автомобіль кота Леопольда»)
  • «Доброта» (мультфільм «Леопольд і золота рибка»)
  • «Зову мышей на бой» (з мультфільму «Помста кота Леопольда»)
  • «Кручу, кручу, кручу педали» (мультфільм «Прогулянка кота Леопольда»)
  • «На крутому бережку» (мультфільм «Леопольд і золота рибка»)
  • «Неприятность эту мы переживём» (мультфільм «Літо кота Леопольда»)
  • «Песня мышей» (з мультфільму «Помста кота Леопольда»)
  • «Знову стало небо блакитним» (з мультфільму «Помста кота Леопольда»)

Фільмографія[ред. | ред. код]

Фільми-концерти[ред. | ред. код]

  • 1985 — "З різних точок зору "(фільм про творчість Євгена Петросяна), автор сценарію і монологів «Люди добрі»[10], «Школьные годы», «Не понимаю», «Дирижёр», «Пугало», «Автоматика» и сценки «Идиот»[42]
  • 1991 — «Операція „Петросян“» (фільм про творчість Євгена Петросяна), автор монологів «Шкільні роки», «Не розумію», «Опудало», «Ех, наука», «Автоматика» та сценок «Ідіот» (вик. Євген Петросян, Євген Грушин) і «Співчуття» (вик. Євген Петросян і Елла Чувильчикова)[43]

Робота на радіо[ред. | ред. код]

  • «Радіоняня» — один з авторів сценарію і інтермедій «Веселі уроки»

Телебачення[ред. | ред. код]

  • «Терем-теремок. Казка для дорослих» (1971) — автор сценарію та мініатюр
  • «Кабачок „13 стільців“» — автор мініатюр
  • «АБВГДейка» — автор сценарію та мініатюр

Мультфільми[ред. | ред. код]

  • «Ну, постривай!» (1-16, 21 випуски, 1969—1986, 2012) — співавтор сценарію (з Феліксом Камовим (1-й — 7-й випуски) та Олександром Курляндським)
  • «Пригоди кота Леопольда» (1975—1986) — автор сценарію
  • «Небилиці», «перший» (мультжурнал «Весела карусель» № 2, 1970) — автор сценарію
  • «Вище голову» (1972) — співавтор сценарію (з Феліксом Камовим та Олександром Курляндським)
  • «Навколо світу мимоволі» (1972) — співавтор сценарію (з Феліксом Камовим та Олександром Курляндським)
  • «Тільки для дорослих. Випуск 2», «Тільки для дорослих. Випуск 3» (серія мультфільмів «Тільки для дорослих», 1973—1974) — автор сценарію
  • «Стадіон шкереберть» (1976) — автор сценарію
  • «Репетиція» (1976) — автор сценарію
  • «Чарівна камера» (1976) — автор сценарію
  • «Бравий інспектор Мамочкін» (1977) — співавтор сценарію (з Гаррі Бардіним)
  • «Академічне веслування», «Баскетбол», «Бокс», «Велоспорт», «Водне поло» (мультфільми з циклу «Олімпіада-80»[44], 1980) — автор сценарію
  • «Раз ковбой, два ковбой» (1981) — автор сценарію
  • «Чортеня з пухнастим хвостом» (1985) — автор сценарію
  • «Жив-був ослик» (1985) — автор сценарію
  • «У зоопарку — ремонт!» (1987) — автор сценарію
  • «Телемани» (1988) — автор сценарію[45]

Сюжети для журналу «Фитиль»[ред. | ред. код]

  • «Штурмівщина» (№ 59, 1969) — співавтор сценарію (з Олександром Курляндським)
  • «Експонат» (№ 121, 1972) — співавтор сценарію (з О. Курляндським)
  • «Важливе обличчя» (№ 140, 1974) — автор сценарію[46]
  • «Дивовижні черевички» (№ 183, 1977) — співавтор сценарію (з О. Курляндським)
  • «Чужий серед своїх» (№ 200, 1979) — автор сценарію
  • «Хитра Механіка» (№ 265, 1984) — автор сценарію

Сюжети для журналу «Єралаш»[ред. | ред. код]

  • «Експеримент Брикіна» (№ 7) — співавтор сценарію (з В. Селівановим)[47]
  • «Аксіома» (№ 8) — співавтор сценарію (з О. Курляндським)[48]
  • «Поєдинок» (№ 17) — автор сценарію[49]

Дискографія[ред. | ред. код]

  • «Проишествие в стране Мульти-Пульти» (запис 1981 року; платівка була випущена фірмою грамзапису «Мелодія» в 1982 році[50]) — музична казка за участю персонажів популярних радянських мультфільмів.
  • «Ребята, давайте жить дружно!» (запис 1983 року; платівка була випущена фірмою грамзапису «Мелодія» в 1984 році[51]) — пісні з мультфільмів про кота Леопольду і мишах (текст і пісні виконав Олександр Калягін).

Факти[ред. | ред. код]

  • Монолог «І сміх, і сльози, і любов» на популярну тоді тему шлюбних оголошень, написаний Аркадієм Хайтом для Андрія Миронова (і спільно з ним) актор не встиг записати (монолог призначався для виступу Миронова на телевізійному концерті до 8 березня). Текст монологу, а також спогади Аркадія Хайта про Андрія Миронова (стаття під назвою «Лицар веселого образу») були опубліковані в журналі «Юність».[52][53] 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Кенотаф на Востряковском кладбище. Архів оригіналу за 25 серпня 2016. Процитовано 10 жовтня 2020.
  2. ↑ а б 14.05.2009 Жил-был веселый человек. Аркадий Хайт. Документальное кино — Видео@Mail.Ru. Процитовано 18 квітня 2013.
  3. ↑ Мой Мир@Mail.Ru
  4. ↑ Андрей Миронов «Лёд и пламя». Архів оригіналу за 25 серпня 2017. Процитовано 10 жовтня 2020.
  5. ↑ Смехопанорама: Не понимаю (16.09.1995) // YouTube. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  6. ↑ а б Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 118—120.
  7. ↑ В фильме «Операция „Петросян“» https://www.youtube.com/watch?v=3sQ3Hwv-LFo&list=TLGGEGDKvvm8pPwwMTEyMjAxOA показаны отрывки из монологов «Не понимаю» разных лет. Авторы — Аркадий Хайт, Сергей Кондратьев и Михаил Задорнов.
  8. ↑ Интервью с Алексеем Климовым. Архів оригіналу за 2 квітня 2019. Процитовано 10 жовтня 2020.
  9. ↑ Постановление Центрального комитета КПСС и Совета министров СССР от 31 октября 1985 года № 145 «О присуждении Государственной премии СССР 1985 года в области литературы, искусства и архитектуры». Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 10 жовтня 2020.
  10. ↑ а б Люди добрые | Аркадий Хайт. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  11. ↑ Спектакль «Доброе слово и кошке приятно» // «Русское кино». Архів оригіналу за 2 грудня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 червня 2015. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ Новости
  14. ↑ Е. Петросян — Эстрадный спектакль «Дураки мы все…» (1991) 1 отделение, 1 часть // YouTube. Архів оригіналу за 21 серпня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  15. ↑ Е. Петросян — Эстрадный спектакль «Дураки мы все…» (1991) 2 отделение, 2 часть // YouTube. Архів оригіналу за 12 грудня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  16. ↑ Антология Сатиры и Юмора России XX века. Том 35, c. 19—23, ISBN 5-699-08446-0
  17. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 156—158.
  18. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 94—97.
  19. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 88—91.
  20. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 91—94.
  21. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 106—108.
  22. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 159—160.
  23. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 113—116.
  24. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 100—101.
  25. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 144—147.
  26. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 111—112.
  27. ↑ Аркадий Хайт. Не надо оваций. Москва, «Искусство», 1982. Стр. 140—141.
  28. ↑ Кабачок «13 стульев» с Михаилом Державиным и Александром Белявским (1973 г.) | Кабачок «13 стульев» — YouTube. Архів оригіналу за 2 вересня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  29. ↑ Ералаш № 8 «Аксиома» — YouTube. Архів оригіналу за 1 березня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  30. ↑ Интермедии, миниатюры, монологи советского периода | Аркадий Хайт. Архів оригіналу за 13 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  31. ↑ Указ. изд, стр. 36—38.
  32. ↑ Указ. изд, стр. 50—52.
  33. ↑ Указ. изд, стр. 53—54.
  34. ↑ Указ. изд, стр. 41—42.
  35. ↑ Указ. изд, стр. 102—104.
  36. ↑ Указ. изд, стр. 33—35.
  37. ↑ Указ. изд, стр. 60-62.
  38. ↑ Указ. изд, стр. 119—120.
  39. ↑ Указ. изд, стр. 80—82.
  40. ↑ Радионяня — Выпуск 160. Мечта под Новый год. Кобзон, Лена Жигалкина, Гость М. Дунаевский. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  41. ↑ Аркадий Хайт // Послушать музыку на 1000 пластинок. Архів оригіналу за 26 червня 2014. Процитовано 9 червня 2014.
  42. ↑ «С различных точек зрения» о творчестве Е.Петросяна (1985) — YouTube
  43. ↑ Операция «Петросян» (1991) — YouTube
  44. ↑ Каталог мультфильмов онлайн и для скачивания. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  45. ↑ Российская анимация в буквах и фигурах // Хайт Аркадий Иосифович. Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  46. ↑ Российская анимация в буквах и фигурах // ВАЖНОЕ ЛИЦО («Фитиль» N 140). Архів оригіналу за 29 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  47. ↑ Эксперимент Брыкина | eralash.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  48. ↑ Аксиома | eralash.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  49. ↑ Поединок | eralash.ru. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.
  50. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 23 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  51. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  52. ↑ Аркадий Хайт Рыцарь весёлого образа. «Юность» № 3, 1988. Стр. 94-95.
  53. ↑ Аркадий Хайт И смех, и слёзы, и любовь… «Юность» № 3, 1988. Стр. 95-96.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Хайт_Аркадій_Йосипович&oldid=39879246