Гумор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Усмішка — ознака присутності почуття гумору

Гумор  — 1. доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. Фізична або вербальна дія, яка має на меті розсмішити. В основі лежить протиставлення кількох частин буття, вхоплених гумористом з контексту історичного розвитку. Поняття гумору ґрунтується на спостережливості та аналітичності мислення, тому бути в доброму гуморі - бути спостережливим та мислити філософськи - підмічати єдність та боротьбу протилежностей в межах однієї сутності.

  • 2. Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури, або мистецтва, що використовує цей прийом.

У доброму гуморі — у доброму настрої. Не в гуморі — у поганому настрої.

Етимологія[ред.ред. код]

Слово гумор має давньогрецьке коріння. В античній медицині стан людини описувалося співвідношенням чотирьох рідин — крові, флегми, жовтої та чорної жовчі — які вони називали «гумор» (див.: гуморальний). Співвідношення і гармонія цих рідин визначали здоров'я і самопочуття людини.

Види гумору[ред.ред. код]

Гумор часто не є універсальним і не переноситься з однієї культури в іншу, зазвичай через те, що залежить від деталей конкретного культурного оточення. З одного боку, в епоху глобалізації відмінності між культурами стають все більш зрозумілими і гумор стає універсальнішим. З іншого — у кожної соціальної групи є певні рамки, куди гумор не пускають. Наприклад, фанати футбольної команди не дозволять фанатам іншої футбольної команди сміятися над своїми кумирами, також, як віруючі не будуть сміятися над елементами своєї віри.

Існують різні форми гумору: іронія, оксюморон або гра слів, пародія, сатира, сарказм, анекдот, жарт, каламбур і так далі. Особливим видом гумору є чорний гумор.

Поряд з текстовою формою, гумор може бути також представлений в графічному вигляді:

карикатура, шарж та ін

Психологія гумору[ред.ред. код]

Почуття гумору — здатність людини розуміти гумор. Воно надає людині впевненості в собі й оптимізм. У крайніх випадках викликає почуття зверхності і влади над об'єктом приниження.

Інструмент гумору — це жарт. Зазвичай вдало вигаданий жарт знімає напругу, смуток або страх. Однак, якщо жарт висловився на адресу будь-якої людини, то він може нести не тільки радість, а й бути актом агресії, оскільки людина може побачити в ньому зловмисну образу і приниження. Тому жарти зазвичай допускаються тільки по відношенню до добре знайомих людей, які сприймають його як прояв довіри до них самих, що дає можливість подивитися на себе з боку в критичному світлі. У цьому випадку відносини людей зміцнюються ще більше. В іншому ж випадку жарт, особливо висловлений на публіці, сприймається як особиста образа і сприяє виникненню неприязних відносин між людьми. За вищезгаданим причин сміх може бути як злим, так і добрим. Те ж саме можна сказати і про жартівника.

«Столиці гумору»[ред.ред. код]

Деякі міста претендують на звання національної (або навіть світової) «столиці гумору»:

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]


Комедія Це незавершена стаття про гумор, комедію або сатиру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Види комічного

ГУМОР (від англ. humour — причуда, норов; лат. humor — волога) — різновид комічного, зображення життя у беззлобно-добродушному, жартівливому тоні. На відміну від- сатири, яка відзначається заперечним пафосом, гумор не заперечує зображуване, а піддає осміянню лише певні його сторони. Гумор властивий багатьом жанрам українського фольклору (анекдоти, приказки, коломийки, пісні тощо). Майстри гумору — І. Котляревський, М. Гоголь, Л. Глібов, С. Руданський, Остап Вишня, С. Олійник, П. Глазовий та ін.

ІРОНІЯ (від гр. еігопеіа — глузування, удаваність) — один із різновидів комічного, прихована насмішка або стилістичний прийом, коли особа чи явище удавано схвалюються чи осуджуються з метою досягти протилежного ефекту. Ознака іронії —, подвійний смисл, причому істинним є не прямо висловлений, а протилежний.

Це правду ви кажете, пане! Усі босоногі й голодні — П'яниці, ледащо, злодії І люди ні на що не годні...

(А. Бобенко)

САТИРА (від лат. satura — суміш) — 1) Вид ліричної поезії в античній літературі та літературі класицизму, вірш, що висміює певні негативні явища. 2) Твори різних жанрів, в яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища. Сатира засуджує старе, історично приречене, показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку. Тому вона завжди була могутньою зброєю політичної боротьби. Визначні письменники-сатирики різних часів Ф. Рабле, М. Сервантес, Дж. Свіфт, Вольтер, Г. Гейне, М. Салтиков-Щедрін, М. Гоголь, В. Маяковський та ін. В українській літературі — Т. Шевченко, І. Котляревський, І. Франко, Остап Вишня, С. Олійник та ін.

ІНВЕКТИВА (від. лат. invehi — кидатися, нападати) — вид сатири, поширений в літературі та ораторському мистецтві в епоху античності, різке викривальне висміювання певної особи чи групи осіб. Видатними майстрами інвективи в античні часи були Архілох, Катулл, Марціал та ін. Як оригінальний жанр інвектива увійшла до новітньої літератури. Значне місце посідає у творчості Т. Шевченка, І. Франка та інших українських письменників.

САРКАЗМ (від гр. sarkasmos — терзання) — зла і дошкульна іронія, відвертий вияв ненависті і презирства до зображуваних явищ чи осіб. Яскравий приклад сарказму — поема Т. Шевченка «Кавказ», у якій затавровано можновладців.

По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті!

ГРОТЕСК (від фр. grotesque — смішний, незвичайний; іт. grotta — грот, печера) — тип художньої образності, в основі якого лежить крайня міра умовності у відтворенні життя, коли зображувана дійсність постає неймовірною, аномальною, дивною. Для гротеску характерне навмисне карикатурне спотворення форм і сутності предметів, поєднання реального і фантастичного, трагічного і комічного, нормального і абсурдного. Як засіб художнього узагальнення гротеск розкриває алогізм життєвих явищ, а отже, широко застосовується в сатиричних творах. Термін походить від химерних малюнків, знайдених Рафаелем (XVI ст.) у підземних римських гротах. Зразки гротеску в літературі — «Гаргантюа і Пантагрюель» Ф. Рабле, «Ніс» М. Гоголя, «Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна, поема «Сон» Т. Шевченка, «Доктор Бессервіссер» І. Франка та ін.

БУРЛЕСК (від іт. burla — жарт) — гумористична переробка певного твору, що характеризується невідповідністю змісту формі: «високий», героїко-патріотичний зміст передається зниженим, іноді вульгаризованим стилем, і навпаки — буденний, «низький» — високим, піднесено-героїчним. Яскравий зразок — поема І. Котляревського «Енеїда», яка була переробкою однойменної епічної поеми римського поета Вергілія. Зберігається основний сюжет оригіналу, але в образах богів, греків та троянців відтворено типові українські характери. Подібні твори відомі з античних часів. Елементи бурлеску присутні в українських обрядових іграх та піснях. Значного поширення набув бурлеск у XVII—XVIII ст. у творах семінаристів та мандрівних дяків, у шкільній драмі та вертепі. У них домінує церковна тематика, часто* гумор поєднується із сатирою. Від тих часів дійшло чимало анонімних і авторських творів. Засоби бурлеску використовували у своїй творчості Т. Шевченко (поема «Сон»), С Руданський, П. Куліш, Л. Глібов та ін.

БУФОНАДА (від іт. buffonáta — блазенство, комічна витівка) — вид гумору в театральних виставах, що ґрунтується на гротескових прийомах грубого комізму. Веде початок від народного театру (італійська комедія масок, російський театр скоморохів, українські інтермедії та ін.). Елементи буфонади зустрічаються в п'єсах В. Шекспіра, П. Кальдерона, Ж. Б. Мольєра, М. Гоголя, Г. Квітки-Основ'яненка, М. Кропивницького ха ха ха. Як самостійний жанр існує в циркових виставах, інколи використовується драматургами («Фараони» О. Коломійця)капец ну ваще.