Чорнокінецька Воля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Чорнокінецька Воля
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський
Громада Колиндянська сільська громада
Код КОАТУУ 6125588801
Основні дані
Засноване 1939
Населення 448 осіб (2014 рік)
Територія 1.448 км²
Поштовий індекс 48509
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 48°56′49″ пн. ш. 26°04′47″ сх. д. / 48.94694° пн. ш. 26.07972° сх. д. / 48.94694; 26.07972Координати: 48°56′49″ пн. ш. 26°04′47″ сх. д. / 48.94694° пн. ш. 26.07972° сх. д. / 48.94694; 26.07972
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 48554, с. Чорнокінецька Воля
Карта
Чорнокінецька Воля is located in Україна
Чорнокінецька Воля
Чорнокінецька Воля
Чорнокінецька Воля is located in Тернопільська область
Чорнокінецька Воля
Чорнокінецька Воля

Чорнокіне́цька Во́ля — село Чортківського району Тернопільської області.

Було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Колиндянської сільської громади.

Етимологія[ред.ред. код]

Люди, які викуплялися з кріпацтва йшли на волю і поселялися в селі. Від цього пішла назва «Чорнокінецька Воля». А псевдонім села «Пузина» виник в честь дочки пана Людвіга Волянського.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване на берегах річки Нічлава (ліва притока Дністра), за 35 км від районного центру і за 15 км від найближчої залізничної станції Озеряни–Пилатківці.

Історія[ред.ред. код]

Світлини
Школа
Будинок культури
Стара церква УГКЦ
Пам'ятник Тарасу Шевченку

Середньовіччя, Новий Час[ред.ред. код]

Перша письмова згадка датована 1654 роком.

Здавна тут поселялися польські колоністи, були панський двір і костел, проживав священик.

XX століття[ред.ред. код]

У селі в 1900 році — 914 жителів, 1910 — 934, 1921 — 881, 1931 — 905; у 1921 — 168, 1931 — 182 двори.

У Чорнокінецькій Волі функціонував фільварок.

Село засноване в 1820-1830-х роках Андрієм Шумилом. Спочатку замість села був хутір «Андріївка». Близько сорока років XIX ст. в селі побудував свій двір пан Людвіг Волянський зі своєю дочкою Пузиною. Дочка познайомилася з хлопцем за Збруча. Хлопець був Олексієм і мав прогресивні погляди, що до кріпацтва. Пан дозволяє одружитися доньці. А також пан будує фільварок, де зараз знаходиться ПАП «Воля».

Протягом 1939—1941 рр. органи НКВС знищили в Чортківській тюрмі жителів села Михайла Дребіта, Олексу Гоменюка, Євгена Міщія, Михайла Шмигеля, Федора Юника;

1940 року з села було забрано тринадцять молодих хлопців, які боролися за Незалежність України. Деякий час вони перебували в Чортківській тюрмі. Після тривалих мук і знущань їх доправили в Умань, де вони і загинули. Село в роки війни було під німецькою окупацією. Стодедять місцевих жителів боролися на фронтах. Дев'ятнадцять нагороджено медалями й орденами Української РСР.

20–21 липня 1941 р. розстріляли в місті Умані на Черкащині Іван Грабеців, Василь Грабеців, Іван Данилишин, Михайло Данилишин, Івана Клима та Івана Сороцького.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти:

  • Андрій Галушко (нар. 1903),
  • Михайло Галушко (нар. 1910),
  • Семен Гершун (нар. 1910),
  • Андрій Головчинський (нар. 1908),
  • Михайло Головчинський (нар. 1905),
  • Степан Головчинський (нар. 1903),
  • Михайло Гордій (нар. 1907),
  • Семен Гордій (нар. 1914),
  • Петро Гоцак (нар. 1917),
  • Ілля Грабець (нар. 1903),
  • Іван Довбенко (нар. 1902),
  • Михайло Дребіт (нар. 1917),
  • Дмитро Євчій (нар. 1900).

В УПА воювали Іван Головчинський, Михайло Іванович та Михайло Степанович Голошинські, Михайло Гукалюк, Іван Грабець, Василь Дребіт, Михайло Ільницький, Іван Кальмук, Михайло Ковпак, Степан Куций та інші.

Релігія[ред.ред. код]

  • нова (збудована у 1995—2004), У селі є капличка (1992).

Освіта[ред.ред. код]

Після Першої світової війни працювала двокласна школа (керівник — Петро Решетило) з польською мовою навчання. Діти навчались у чотирьох приміщеннях (учитель Михайло Ляхович).

1939 — школу перенесено на панський фільварок.

Після Другої світової війни школа в Чорнокінецькій Волі стала семирічною з двозмінним навчанням (директор Віра Манжелій); 1956 р. — реорганізована у початкову.

Протягом 1964—1968 рр. директор Анатолій Ченченко, 1968—1970 рр. — Роман Монастирський. На той час школа була восьмирічною.

1970 — заклад очолив Остап Галябарда.

1974 — в експлуатацію здано нову будівлю школи.

Протягом 1984—2004 рр. директор школи — Ольга Орел.

З 2004—2010 — Огоренко Василь Вікторович. З 2011 і до тепер — Грабець Квітослава Володимирівна.

Соціальна сфера, господарство[ред.ред. код]

Діяли філії товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа» та інших, кооператива.

Нині діють дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, два торгових заклади.

Працюють аграрно-акціонерне господарство «Україна», ПАП «Воля», ПАП «Пузина», ПАП «Соколи» та інші.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]