Чорнокінецька Воля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Чорнокінецька Воля
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський
Громада Колиндянська сільська громада
Код КОАТУУ 6125588801
Основні дані
Засноване 1939
Населення 448 осіб (2014 рік)
Територія 1.448 км²
Поштовий індекс 48509
Телефонний код +380 3552
Географічні дані
Географічні координати 48°56′49″ пн. ш. 26°04′47″ сх. д. / 48.94694° пн. ш. 26.07972° сх. д. / 48.94694; 26.07972Координати: 48°56′49″ пн. ш. 26°04′47″ сх. д. / 48.94694° пн. ш. 26.07972° сх. д. / 48.94694; 26.07972
Відстань до
залізничної станції
15 км
Місцева влада
Адреса ради 48554, с. Чорнокінецька Воля
Карта
Чорнокінецька Воля. Карта розташування: Україна
Чорнокінецька Воля
Чорнокінецька Воля
Чорнокінецька Воля. Карта розташування: Тернопільська область
Чорнокінецька Воля
Чорнокінецька Воля

Чорнокіне́цька Во́ля — село Чортківського району Тернопільської області.

Було центром сільради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Колиндянської сільської громади.

Етимологія[ред.ред. код]

Люди, які викуплялися з кріпацтва йшли на волю і поселялися в селі. Від цього пішла назва «Чорнокінецька Воля». А псевдонім села «Пузина» виник в честь дочки пана Людвіга Волянського.

Географія[ред.ред. код]

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване на берегах річки Нічлава (ліва притока Дністра), за 35 км від районного центру і за 15 км від найближчої залізничної станції Озеряни–Пилатківці.

Історія[ред.ред. код]

Світлини
Школа
Будинок культури
Стара церква УГКЦ
Пам'ятник Тарасу Шевченку

Середньовіччя, Новий Час[ред.ред. код]

Перша письмова згадка датована 1654 роком.

Здавна тут поселялися польські колоністи, були панський двір і костел, проживав священик.

XX століття[ред.ред. код]

У селі в 1900 році — 914 жителів, 1910 — 934, 1921 — 881, 1931 — 905; у 1921 — 168, 1931 — 182 двори.

У Чорнокінецькій Волі функціонував фільварок.

Село засноване в 1820-1830-х роках Андрієм Шумилом. Спочатку замість села був хутір «Андріївка». Близько сорока років XIX ст. в селі побудував свій двір пан Людвіг Волянський зі своєю дочкою Пузиною. Дочка познайомилася з хлопцем за Збруча. Хлопець був Олексієм і мав прогресивні погляди, що до кріпацтва. Пан дозволяє одружитися доньці. А також пан будує фільварок, де зараз знаходиться ПАП «Воля».

Протягом 1939—1941 рр. органи НКВС знищили в Чортківській тюрмі жителів села Михайла Дребіта, Олексу Гоменюка, Євгена Міщія, Михайла Шмигеля, Федора Юника;

1940 року з села було забрано тринадцять молодих хлопців, які боролися за Незалежність України. Деякий час вони перебували в Чортківській тюрмі. Після тривалих мук і знущань їх доправили в Умань, де вони і загинули. Село в роки війни було під німецькою окупацією. Стодедять місцевих жителів боролися на фронтах. Дев'ятнадцять нагороджено медалями й орденами Української РСР.

20–21 липня 1941 р. розстріляли в місті Умані на Черкащині Іван Грабеців, Василь Грабеців, Іван Данилишин, Михайло Данилишин, Івана Клима та Івана Сороцького.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти:

  • Андрій Галушко (нар. 1903),
  • Михайло Галушко (нар. 1910),
  • Семен Гершун (нар. 1910),
  • Андрій Головчинський (нар. 1908),
  • Михайло Головчинський (нар. 1905),
  • Степан Головчинський (нар. 1903),
  • Михайло Гордій (нар. 1907),
  • Семен Гордій (нар. 1914),
  • Петро Гоцак (нар. 1917),
  • Ілля Грабець (нар. 1903),
  • Іван Довбенко (нар. 1902),
  • Михайло Дребіт (нар. 1917),
  • Дмитро Євчій (нар. 1900).

В УПА воювали Іван Головчинський, Михайло Іванович та Михайло Степанович Голошинські, Михайло Гукалюк, Іван Грабець, Василь Дребіт, Михайло Ільницький, Іван Кальмук, Михайло Ковпак, Степан Куций та інші.

Релігія[ред.ред. код]

  • нова (збудована у 1995—2004), У селі є капличка (1992).


Освіта[ред.ред. код]

Після Першої світової війни працювала двокласна школа (керівник — Петро Решетило) з польською мовою навчання. Діти навчались у чотирьох приміщеннях (учитель Михайло Ляхович).

1939 — школу перенесено на панський фільварок.

Після Другої світової війни школа в Чорнокінецькій Волі стала семирічною з двозмінним навчанням (директор Віра Манжелій); 1956 р. — реорганізована у початкову.

Протягом 1964—1968 рр. директор Анатолій Ченченко, 1968—1970 рр. — Роман Монастирський. На той час школа була восьмирічною.

1970 — заклад очолив Остап Галябарда.

1974 — в експлуатацію здано нову будівлю школи.

Протягом 1984—2004 рр. директор школи — Ольга Орел.

З 2004—2010 — Огоренко Василь Вікторович. З 2011 і до тепер — Грабець Квітослава Володимирівна.

Соціальна сфера, господарство[ред.ред. код]

Діяли філії товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа» та інших, кооператива.

Нині діють дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, два торгових заклади.

Працюють аграрно-акціонерне господарство «Україна», ПАП «Воля», ПАП «Пузина», ПАП «Соколи» та інші.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]