Сільський господар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття про господарське товариство у Галичині. Про кооперативне товариство у Харкові див. статтю Сільський Господар (об'єднання).

«Сільський господар» — українське господарське товариство у Галичині у (18991944).

Історія товариства[ред.ред. код]

Австрійський період[ред.ред. код]

Засноване у 1899 у місті Олесько Золочівського повіту (тепер Буський район Львівської обл.) священиками о. Томою (голова товариства до 1908) і о. Юліяном Дуткевичами з метою покращення добробуту селян через піднесення сільського господарства і захист селянських інтересів. Діяльність товариства була спершу обмежена Золочівським повітом.

З 1903 керівні органи товариства діяли у Львові.

1904 — реорганізоване в двоступеневе крайове господарське товариство з правом засновувати філії в Галичині. Діяльність «СГ» була далі незначна, і на початку 1909 товариство мало лише 5 філій і 700 членів. Організатором гуртків і філій «СГ» був Йосиф Раковський.

1909 — почався інтенсивний розвиток товариства. Після проведення Першої хліборобської виставки в Стрию, організованої товариством «Просвіта», на загальних зборах змінено статут «СГ» і поширено рамки його діяльності (захист станових інтересів українських хліборобів), проведено нову реорганізацію (три організаційні ступені: централя, філії по повітах і гуртки по селах).

1909—1917 — товариство очолював Євген Олесницький, завдяки якому «СГ» здобув значний авторитет серед українського селянства (найближчі його співпрацівники — о. С.Онишкевич і Г.Величко). Реорганізоване товариство реально поширило діяльність на всю Галичину й перебрало на себе майже всю працю, яку доти вели в ділянці сільського господарства «Просвіта» й кооперація.

У 1910 «СГ» мав уже 85 філій, 317 гуртків, 12 500 членів, у 1913 — 88, 1 325, 32 300 відповідно. Напрямками діяльності т-ва були: правовий захист селян перед державною і крайовою владою та самоврядуванням, влаштування профільних освітніх курсів і шкіл для селян, засновування дослідних полів, розплідників плодових дерев, зразкових садів, пасік, стаєнь, курників, вівчарень, поширення найновіших с.-г. машин і знарядь (зокрема через спільне користування машинами та реманентом), землевпорядкування сіл, організація садівничо-городницької школи в Скнилові під Львовом, видавнича діяльність.

Близько ста діячів «СГ» працювали безкоштовно, всіх службовців було 15 (зокрема 4 агрономи).

1911 — для справ постачання та збуту с.-г. продуктів було засновано Синдикат «Сільського Господаря» та «Крайовий союз для хову і плекання худоби», які зі своїх прибутків давали гроші на потреби «СГ».

Також товариству надавав субвенції Галицький Крайовий Виділ. Близько ста діячів «СГ» працювали безкоштовно, всіх службовців було 15 (зокрема 4 агрономи).

«Сільський Господар» був видавцем двотижневика «Господарський Часопис» (з 1910), серії брошур «Бібліотека Сільського Господаря» (27 брошур).

1913 року стараннями товариства в Кутах заснований «Комітет рятунковий Гуцульщини», у зв'язку з неврожаєм та великою осінньою повінню попереднього 1912 року і голодом. Комітет збирав пожертви, подавав прохання, клопотався для здобуття грошової помочі або роботи нужденним.[1]

Перша світова війна припинила на деякий час працю «СГ».

1915 — товариство почало відбудовувати знищені війною господарства; цю працю полегшувало визнання австрійською владою «СГ» як головного об'єднання українських хліборобів і призначення на його діяльність відповідних державних дотацій.

З кінця 1918 до травня 1919 «СГ» діяв у тій частині Галичини, яка була під владою ЗУНР.

Польський період[ред.ред. код]

1919—1920 — після захоплення Галичини Польщею окупаційна влада забороняла діяльність товариства, а після відновлення роботи чинила перешкоди його розвитку.

1920-1927 — діяльність «СГ» була незначна: праця централі цілком занепала, кількість філій зменшилася до 10 (1924), друкований орган «СГ» з зміненою з 1921 назвою «Господарсько-кооперативний часопис» перейшов 1922 до РСУК, з яким «СГ» почав близько співпрацювати.

У 1920-х рр. товариством керували о. Тит Войнаровський-Столобут (1919—1924) та Михайло Луцький (1924—1927).

Новий етап піднесення у діяльності товариства розпочався у 1927 завдяки сприянню Спілки українських агрономів і фінансовій допомозі української кооперації.

Фактичне відновлення праці «СГ» відбулося 1927, на що вплинули українські агрономи (їхня кількість у Галичині порівняно з 1914 значно збільшилася), об'єднані з 1927 у Спілці Українських Агрономів, та допомога української кооперації, яка перебрала на себе фінансування праці «СГ».

У середині 1929 р. змінили статут товариства: керівництво його відтоді складалося з Головної ради та Президії, які контролювали працю дирекції, що вела всю практичну роботу. Головами Ради були: Юліан Павликовський (1927—1929), о. Т.Войнаровський-Столобут (1929—1936) і Мирон Луцький (1936—1939); головою дирекції з 1925 був Євген Храпливий (визначний ідеолог і практик суспільної агрономії в Галичині), члени: М.Холевчук, І.Лапчук, І.Лисий, Богдан Гнатевич і А.Романенко. При товаристві були створені фахові секції: агротехнічну, садівничо-городницьку, зоотехнічну, годівлі свиней, овець, птиці, пасічницьку, рибальську, шовківницьку та ін.

1932 — зорганізовано Хліборобський Вишкіл Молоді під керівництвом Є.Храпливого (інші діячі: Є.Томашівський, Г.Еліяшевський, В.Дмитренко, А.Романенко, Р.Голод тощо). 1938 він об'єднував у 1 180 гуртках (у 550 селах) 13 080 хлопців і 4840 дівчат; вони навчалися З роки теорії і практики с/г під опікою інструкторів, вишколених на спеціальних курсах (практику відбували на батьківських полях чи в стайнях). Секція сільських господинь (1936—1939) готувала при допомозі своїх інструкторок фахові сили, які в сотнях сіл вели курси хатнього господарства, куховарства, кравецтва, птахівництва тощо (голова — О.Кисілевська, заступниця голови — Т.Павликовська, організаторки: X.Кононенко, І.Домбчевська).

«СГ» провадив 8 зразкових господарств, с/г школу в Коршові, вищі с/г курси в Янчині (для вишколу інструкторів різних секцій і помічників агрономів).

«СГ» тісно співпрацював з РСУК — спільно влаштовували курси та вишколи, чимало діячів одночасно працювало в обох установах; основу фінансування праці «СГ» давала кооперація.

Кількість філій по Галичині змінювалося в залежності від лояльності влади до роботи «СГ»: 1910 — 85 філій, 1927 — 52, 1939 — 60, 1944 — 66.

Поширенню «СГ» на Волині перешкоджала польська влада. Проте деякий час діяли філії у Луцьку (з 1928; голови — В. Островський, Р.Клос; аґроном М.Нищий; 1937 ліквідована владою) та Крем'янці (заснована заходами Бориса Козубського, діяла недовгий час — 1932—1933).

Розвиток «СГ» видно з таблиці:

Роки Філії Гуртки Члени Фаховий персонал
1910 85 317 12500 4
1918 88 1815 83 400 9
1927 52 112 18 400 15
1932 73 1928 45400 25
1939 80 2040 160000 167
1944 66 2 040 250 000 250

Друга світова війна[ред.ред. код]

1939 — радянська влада ліквідувала товариство. На території Генеральної губернії завдяки директорові Л.Бачинському продовжувала діяти філія «СГ» в Ярославі, яка перебрала на себе обов'язки централі, хоча фактично обслуговувала лише селян на Засянні. Було видано 17 чисел місячника «Сільський господар» та близько 10 книжечок і календар «СГ».

У Кракові працювало ще Обласне Товариство «Сільський господар» (1940—1941), пов'язане з УЦК (мало 130 гуртків на Лемківщині й Надсянні).

Згодом деякий час «СГ» функціонував у Львові (голова Є. Храпливий).

1941 — коли німці окупували всю Галичину, «СГ» відновив свою діяльність у Львові (голова товариства Є.Храпливий, директор — Ярослав Зайшлий). У нових умовах «СГ» діяв у тісному контакті з Львівською Хліборобською Палатою (її директорм був також Є.Храпливий) як фаховий союз хліборобів (під німецьким контролем). Попередню 3-ступневу організацію товариства треба було замінити (згідно з адміністративно-територіальним поділом Генеральної Губернії) на 4-ступневу: централя, округові товариства, повітові філії, гуртки.

Господарське товариство «Сільський господар» діяло і на Волині, приміром, Рівненське обласне господарське товариство «Сільський господар» випускало часопис «Український хлібороб» (січень — жовтень 1942), редактором якого був інженер-агроном Петро Колесник (розстріляний 18 листопада 1943)[2]

1944 — «Сільський господар» остаточно припинив свою діяльність.

Діячі товариства[ред.ред. код]

Серед діячів товариства «Сільський господар» були: О.Дучимінська, П.Зелений, М.Хроновят, М.Творидло, В.Вакуловський та ін.

Видавнича діяльність товариства[ред.ред. код]

Товариство видавало періодичні видання:

У міжвоєнний період видано понад 120 популярних брошур з усіх ділянок сільського господарства (за весь час існування — близько 180).

З 1928 щорічно виходив популярний серед селян "Календар «Сільського господаря».

За редакцією Є.Храпливого почали друкувати «Сільсько-Господарську енциклопедію».

Видавалося сотні летючок, афіш, картинок, інколи стінні газети.

У 1941—1944 було відновлено видання журналів «Сільський господар» (ред. І.Драбатий) і «Укр. Пасічник» (ред. І.Яцура), виходили календарі та невелике число книжечок (їх видавцем було німецьке «Хліборобське видавництво»).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Олена Пчілка. Нещасна країна // Викинуті українці: До жидівсько-української справи. — К. : МАУП, 2006. — С. 206–209.
  2. Періодичні видання на окупованій території України в 1941—1944 роках

Література[ред.ред. код]