Шаблінський Володимир Олексійович

Володимир Олексійович Шаблінський
Народився	13 грудня 1910(1910-12-13) Преображенка
Помер	24 липня 1993(1993-07-24) (82 роки) Київ
Поховання	Лісове кладовище
Громадянство	СРСР
Діяльність	баскетболіст
Відомий завдяки	баскетбольний тренер
Військове звання	капітан
Нагороди

Володимир Олексійович Шаблінський (13 грудня 1910, Преображенка — 24 липня 1993, Київ) — український радянський баскетбольний тренер, заслужений тренер УРСР (1967), заслужений тренер СРСР (1969).

Біографія

Народився 13 грудня 1910 року в селі Преображенка. Після смерті батьків жив у тітки в Дніпропетровську. Дуже добре грав у футбол, хокей, волейбол, баскетбол, брав участь у шлюпочних походах по Дніпру, вигравав змагання по народному веслуванню. В 1933 році закінчив Дніпропетровський технікум фізичної культури і у вересні того ж року стає слухачем Вищої школи тренерів Державного інституту фізкультури в Харкові. По її закінченні в 1934 році залишився на кафедрі спортивних ігор. Прийняв збірні команди інституту та міста. Крім того, був обраний головою міської федерації баскетболу, яка тільки створювалася.

Радянсько-німецька війна застала Шаблінського в спортивному таборі під час підготовки до шлюпкової походу Уда — Сіверський Донець — Дон — Волга — Москва. В перших днях на фронті був поранений. Після госпіталю попросився у винищувальний батальйон. В кінці 1943 року після чергового поранення у чині капітана Шаблінський був демобілізований і направлений на роботу до відвойованого Києва. Очоливши вже на початку 1944 року кафедру спортивних ігор Київського інституту фізкультури, він взявся за створення баскетбольних команд в столиці, згодом організувавши перший післявоєнний чемпіонат.

У середині 1950-х Володимира Олексійовича відправили у службове відрядження в НДР. Тоді цей вид спорту в НДР почав стрімко розвиватися і вимагав допомоги класного фахівця. У Москві вирішили, що таким може бути саме киянин Шаблінський. По поверненню додому, проаналізувавши ігри команд Балтії, Грузії, Москви, Ленінграда, Свердловська, Володимир Олексійович побачив, що в колективі треба підтягувати насамперед захист. Саме посилення оборони дозволило команді СКІФ здобути в 1958 році перемогу над постійними суперниками армійцями Києва та курсантами Харкова і стати чемпіонами України. У 1959 році саме студенти Шаблінського стали основою збірної Києва і виграли першу Спартакіаду України. У цьому ж році пішли на штурм всесоюзної вершини і завоювали друге місце на зимовому чемпіонаті Союзу, поступившись динамівцям Тбілісі. Це був перший великий успіх Володимира Шаблінського та його підопічних.

На початку 1960-х команда СКІФ, пізніше названа «Будівельник», володіла в грі не тільки рухомий зоною, але і її сучасної різновидом — зонним пресингом, який застосовували тільки американці. Кияни блискуче освоїли швидкий прорив, «рваний ритм», планові заміни, інші складні у технічному виконанні тактичні схеми, які фахівці охрестили «штучками-дрючками» Шаблінського. Крім того, Володимир Олексійович першим ввів щоденні тренування.

У 1967 році підопічні Шаблінського стали тріумфаторами. На Спартакіаді одночасно розігрувалися і медалі чемпіонату СРСР. У фінальній зустрічі турніру українська збірна, керована Володимиром Олексійовичем, боролася з дружиною Москви (практично весь склад ЦСКА, який був основою збірної СРСР, що повернулася на той момент з золотими медалями ЧС). Насправді це була битва гігантів: Шаблінський проти Гомельського, що закінчилася неймовірною перемогою українців — 28 очок (73:45) — на користь збірної України.

Неприємності почалися в 1971 році, коли збірна Україна на Спартакіаді народів СРСР поступилася першим місцем москвичам. У 1974 році послідувала кара за програш ленінградцям у себе вдома. У 1975 році — за третє місце на чемпіонаті СРСР. Не прийнявши пропозиції піти на пенсію, ображений тренер змінив Київ на Тольятті, потім переїхав до Туркменістану, де небезуспішно працював з місцевими командами і лише через п'ять років повернувся додому.

Могила Володимира Шаблінського

В останні роки Володимир Олексійович керував створеною ним свого часу дитячо-юнацької школою «Будівельника». Помер 24 липня 1993 року. Похований у Києві на Лісовому кладовищі.

Автор книг:

• «Кільце в небезпеці»;
• «Баскетбол. Що я про нього знаю?».

Вихованці

Підготував:

• олімпійських чемпіонів Поливоду А. І., Коваленка С. І.;
• срібних призерів Олімпійських ігор Вальтіна А. І., Баглея М. Л.;
• чемпіона Європи Гладуна В. І.;
• тренера Володимира Заморського;
• заслуженого тренера України Шаблінського В'ячеслава Володимировича засновника Міжнародної Баскетбольної Академії Шаблінського.

Нагороди

Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, орденами Трудового Червоного Прапора, Червоного Прапора, медаллю «За відвагу» та іншими медалями, Грамотами Президії Верховної Ради СРСР.

Література

• Енциклопедія Олімпійського спорту України. За ред. В. М. Платонова. — К.: «Олімпійська література», 2005. (с. 216).