Шмуель Євін
Шмуель Євін | |
---|---|
Народився |
2 вересня 1896[1][2] Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія |
Помер |
28 лютого 1982[2][3] (85 років) Тель-Авів-Яфо, Ізраїль |
Країна | Ізраїль |
Діяльність | антрополог, археолог |
Alma mater | Вища школа Герцлія |
Галузь | археологія |
Нагороди | |
Шмуель Євін у Вікісховищі |
Шмуель Євін (івр. שמואל ייבין; нар. 2 вересня 1896, Одеса — пом. 28 лютого 1982, Тель-Авів-Яфо) — ізраїльський археолог і перший директор Управління старожитностей Ізраїлю.
Біографія[ред. | ред. код]
... від якого родина отримала своє прізвище[4]. Його мати була відомим борцем за права жінок і членом Єврейської національної ради та асамблеї представників[5]. Після Одеського погрому 1905 року Естер та її діти приєдналися до Другої Алії та емігрували до Палестини. Їхній батько приєднався до них у 1908 році, купивши ферму в Гедері[5]. Шемуель навчався в Герцлійській єврейській гімназії[5].
Після закінчення Герцлії в 1914 році Єйвін був призваний до Османської армії для участі в Першій світовій війні. Служив офіцером до кінця війни в 1918 році[4].
Отримав наукові ступені з єгиптології та семітської філології[6] і вивчав археологію у сера Фліндерса Петрі в Університетському коледжі Лондона[7].
Археологічна кар'єра[ред. | ред. код]
У підмандатній Палестині Єйвен був активним членом Єврейського дослідницького товариства Палестини, обіймавши посаду голови між 1944 і 1946 роками[8]. Він брав участь у першій конференції «Знання землі», організованій товариством в Єрусалимі в 1943 році, виступаючи за розширення регіональних музеїв для навчання єврейських поселенців про старожитності країна[9]. Також брав участь у розкопках у Луксорі (1924), Бейт-Шеані (1924–28), Селевкії (1929–37) і був співдиректором розкопок у 1933 році разом із Ж. Краузе-Марке[6].
Після створення Держави Ізраїль у 1948 році Єйвін був призначений першим директором Департаменту старожитностей і музеїв, який змінив Департамент старожитностей підмандатної Палестини і тепер відомий як Управління старожитностей Ізраїлю. Перебував на посаді до 1961 року.[8]
Він отримав премію Бяліка за єврейську думку в 1955 році[10] та премію Ізраїлю в 1968 році[11].
Публікації[ред. | ред. код]
- 1939, Толедот ха-Кетав ха-Іврі (Історія єврейського письма)
- 1946, Мілхамот Бар Кохва (Війна Бар-Кохби)
- 1955, Kadmoniyyot Arẓenu (Старожитності Ізраїлю), у співавторстві з Майклом Аві-Йона
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Tidhar, 1950.
- ↑ а б в Tidhar, 1959.
- ↑ а б Avi-Yonah, 2021.
- ↑ [1] [Архівовано 24 лютого 2018 у Wayback Machine.]Benjamin Mazar, In Memoriam
- ↑ а б Abu El-Haj, 2001, с. 293.
- ↑ Abu El-Haj, 2001, с. 21–53.
- ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
- ↑ Помилка Lua у Модуль:Citation/CS1 у рядку 370: attempt to concatenate a boolean value.
Посилання[ред. | ред. код]
- Yeivin, Shemuel. Архів оригіналу за 23 серпня 2021. Процитовано 27 січня 2022.
- שמואל ייבין. Архів оригіналу за 27 січня 2022. Процитовано 27 січня 2022.
- אסתר ייבין.
- Works by Shemuel Yeivin
- Єйвін Шмуель, Сімейний альбом Рішон Ле-Ціон
|