Щоголів Яків Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Щоголів Яків Іванович
Щоголів Я.jpg
Дата народження 5 листопада 1824(1824-11-05)
Місце народження Охтирка
Дата смерті 8 червня 1898(1898-06-08) (73 роки)

Я́ків Іванович Що́голів, також Щоголев (*24 жовтня (5 листопада) 1824(18241105), Охтирка — †27 травня (8 червня) 1898) — український поет, представник українського романтизму.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 5 листопада 1824 року в Охтирці, Харківська губернія. Походив із давнього дворянського роду. Іван Петрович та Олександра Петрівна, батьки поета, як і більшість охтирців, жили тихим узвичаєним життям із дотриманням релігійних і народних звичаїв. Дід був священиком. Родина жила у скромних достатках. Батько мав власний дерев'яний будиночок і десять десятин землі, був дрібним урядовцем, але по службі просунувся невисоко.

У 1832—1835 роках Яків учився у трикласному повітовому училищі в рідному місті, потім вступив до Першої харківської гімназії. Саме там він захопився художньою літературою, читав твори В. Скотта, М. Гоголя.

Навчався в Охтирській повітовій школі, закінчив Харківський університет (1848) і працював у різних установах канцеляристом. Друкуватися почав з 1840 року в «Литературной газете», «Отечественных записках», альманасі «Молодик». Далі поетична творчість Щоголева тривала зі значними перервами. У 1883 році вийшла збірка поезій «Ворскло», у 1898 — «Слобожанщина». Головним джерелом творчого натхнення автора була поезія Тараса Шевченка і фольклор («Неволя», «Могила» та ін.).

Яків Щоголів, якого звуть «спізненим романтиком», оспівував у поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася людська рука).

У віршах Щоголів часто тужить за своїми дитячими літами, які щасливо провів під оком дбайливої, ніжної матері. Краса рідних краєвидів — недалекий степ, водяні млини, пасіки, ріка Ворскла — все це чаром поезії овівало ніжну душу хлопчини й відбилося згодом у його поетичних творах.

Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик» (1843—1844) свої перші вірші. Але суворий відгук російського критика Віссаріона Бєлінського став причиною того, що Щоголів спалив свої ще не друковані твори й замовк на тривалий час. Під час університетських студій Яків Щоголів зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, які мали великий вплив на його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього тугу за минулим України, поет почав знову писати. Ці нові поезії з'явилися в Кулішевій «Хаті» (1860).

Після закінчення університету Яків Щоголів вступив на державну службу в канцелярії губернатора, але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світового гомону. Багато уваги приділяв сім'ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію, заохочували батька до творчості.

У 1883 році він видав збірку поезій «Ворскла»; а 1898 року, у день його похорону, вийшла збірка «Слобожанщина».

Поезія Щоголева багата різноманітними мотивами. Є в нього багато віршів, у яких поет опирається на народні вірування у відьом, вовкулаків, лоскотарочку, у квіт папороті («Климентові млини», «На полюванні», «Ніч під Івана Купала», «Рибалки», «Вовкулака», «Лоскотарочка»). Вони стилізовані на взірець народних пісень. У деяких творах («Ткач», «Кравець», «Мірошник») Щоголів оспівував ремісницький побут та ремісницьку працю.

У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина, на старості років сам багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові.

Творчий доробок[ред.ред. код]

Щоголів був одним з представників Харківської школи романтиків, і велика кількість його поезій присвячена романтичному зображенню історичного минулого України, насамперед Запорізької Січі й козаччини («Січа», «В степу», «Запорозький марш», «Орел», «Орлячий сон» тощо), образам запорожців. Козакофільська романтика Щоголева перейнята песимістичною тугою за минулим, за зниклою «останньою Січчю». Низка поезій присвячена образам української природи («Травень», «Осінь», «Степ», «Після бурі» тощо). Окремі вірші Щоголева позначені соціальними мотивами («Струни», «Завірюха», «Пожежа», «Маруся», «Бурлаки» та ін.). Багато віршів поета покладено на музику, і вони увійшли в пісенний народний репертуар («Пряха», «Черевички», «Зимовий вечір»). Посмертні видання творів Щоголева: «Твори. Повний збірник» (X. 1919), «Поезії» (К. 1926), «Твори», І — II (1930), «Поезії» (К. 1958), «Твори» (К. 1961).

Література для дітей[ред.ред. код]

Яків Щоголев написав для дітей багато поетичних творів. Найперший вірш, який варто згадати – це «Осінь». Тут йдеться не тільки про пору року, а й у підтексті про осінній період людського життя. Щоголев наголошує на тому, що людське життя не має таких чітких циклів, воно може зупинитися будь-якої хвилини. Не менш популярними були і є вірші, в яких поет малює українську природу. «Завірюха», «Листопад», «Степ» – це справжні перлини пейзажної лірики. У своїх пейзажних поезіях Яків Щоголев зумів засобами слова передати звукові, кольорові, дотикові відчуття, виступив знавцем та любителем рідної української природи, із глибокою повагою та зачаруванням постають у його поезіях образи рослин, птахів та звірів. Природу Я. Щоголів називає цікавою книгою, з неї багато дечого можна навчитись і дорослому, і дитині. Промовистий такий факт з його життя. Продавши через

економічну скруту власний будинок у Харкові, не тільки не сумує, а навпаки, радіє, що тепер зможе бути ближче до природи.

Яскравим прикладом лірики для дитячої категорії можна згадати вірш «Тестамент» (Заповіт), в якому автор звертається до дітей із закликами: «Вчіться, діти: мудра книжка / Скаже вам чогось багато / З того, що колись другими І посіяно, й пожато.»; «Йдіть на гори, тихий берег, / В гай, зеленую діброву / Там ви вчуєте щось друге, Інші річі, іншу мову.»; «Перед Сильним не згинайтесь;/ Хто ж на землю впав без сили, Щоб того нагодували, Щоб того ви напоїли!».

Письменник

в цьому вірші намагається виховувати дітей, які любили б книжки, любили б рідну країну, можна сказати, що цей вірш – своєрідний заповіт формування людських

якостей.

Добре

знаючи психологію і запити дітей, він пише ряд майстерних поезій про їхнє життя, таких, як «Вівчарик», «Чередничка», «Півень, «Захистя». У характеристиці персонажів поезій «Вівчарик» і «Чередничка» визначальним постає переживання ними свого сирітства. Відмінним є спосіб розкриття: опис зовнішніх проявів внутрішнього стану хлопчика, який спостерігає за лебідкою з пташенятами, –  у першому випадку, монолог скарга дівчинки-сирітки – у другому. Не може не зачепити трагічні історії діток, які

залишилися одні у всьому світі.Таким чином, усі його поезії наповнені великою любов’ю до рідного краю, вони поширюють кругозір, навчають

любити природу, свою батьківщину, чаруватися красою рідної пісні і мови.

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в 11 т. / Наукове Товариство ім. Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк ; Львів : Молоде життя, 1954–2003.
  • Каспрук А. Яків Щоголів. Нарис життя і творчості. К. 1958;
  • Каспрук А. Талановитий майстер поетичного слова. Про Я. Щоголева. Літературно-критичний нарис. В книзі «Яків Щоголів. Поезії. Вид-во «Радянський письменник». Київ, 1958. ст. 3-52
  • Білецький О. До розуміння творчості Я. Щоголева. У зб. Від давнини до сучасности, І, К. 1960;
  • Волинський П. Яків Щоголев. У кн. Матеріали до вивчення іст. укр. літератури, III, К. 1960.
  • Погрібний А.Г. Яків Щоголев. Нарис життя і творчості.-К.: Дніпро, 1986.-166 с. (Літературний портрет).
  • Навчальний посібник з харківщінознавства
  • Стаття з Української радянської енциклопедії

Ресурси[ред.ред. код]