Щіпов Максим Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Щіпов Максим Юрійович
UA-OR2-PVT-GSB-H(2015).png Старший солдат
Щіпов Максим Юрійович.jpg
Загальна інформація
Народження 31 січня 1988(1988-01-31)
Бердичів
Смерть 5 січня 2015(2015-01-05) (26 років)
Артемівськ
(дорожньо-транспортна пригода)
Поховання Лук'янівське військове кладовище
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ Emblem of the National Guard of Ukraine, 2017.svg Національна гвардія
Формування
Емблема батальйону імені Кульчицького.png
 1 БОП Кульчицького
Війни / битви

Війна на сході України

Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Макси́м Ю́рійович Щі́пов (31 січня 1988 — 5 січня 2015) — старший солдат резерву батальйону ім. Кульчицького.

Життєвий шлях[ред. | ред. код]

Народився в Бердичеві, 2003 року закінчив київську ЗОШ № 74. Вступив до ВПУ № 33. 2005 року за програмою обміну студентів навчався й працював у Франції. Протягом 2006—2007 років проходив строкову військову службу, Окремий полк Президента України. 2014 року закінчив Київський університет ринкових відносин. 2014-го склав іспити останньої сесії в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.

З перших днів активно брав участь у подіях Революції Гідності. Навесні 2014-го підписав контракт про проходження служби у військовому резерві НГУ. Снайпер, 2-ге відділення 2-го взводу 3-ї роти, Київська окрема бригада, Північне ОТО НГУ, псевдо «Макс». З побратимами ходив у розвідку до ворожого тилу.

5 січня перебував у мікроавтобусі «Богдан», котрий при перевезенні взводу резервістів потрапив у ДТП поблизу Артемівська. З «Богданом» зіштовхнувся військовий «КрАЗ». Сергій Бабічев був досвідченим водієм, за свідченнями тих, хто вижив, до останнього намагався зробити все можливе для того, щоб уникнути зіткнення та врятувати побратимів. Тоді загинуло 12 військовиків, серед них Віктор Бурка, Ігор Каплуненко, Юрій Лінивенко, Роман Малюта, Володимир Матківський, ще 21 зазнав травм, 17 січня від травм помер Ігор Дідач.

Похований у місті Київ, Лук'янівське кладовище.

Нагороди[ред. | ред. код]

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений

  • орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Джерела[ред. | ред. код]