Юлій Асклепіодот

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юлій Асклепіодот
Народився невідомо
Помер після 303
Підданство Римська імперія
Громадянство Стародавній Рим
Діяльність військовик
Посада консул
Термін 292 рік
Попередник Кассій Діон
Наступник Цезар Марк Аврелій Валерій Максиміан Август

Юлій Асклепіодот (*Iulius Asclepiodotus, д/н — після 303) — державний та військовий діяч часів Римської імперії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Про походження Асклепіодота немає відомостей. Розпочав службу за імператора Авреліана. За часів імператора Проба отримав посаду дукса. Імператор Діоклетіан у 292 році призначає його консулом (разом з Афранієм Ганнібаліаном). У 293 році отримує посаду префекта преторія, яку обіймав до 296 року. Того ж року разом з імператором Констанцієм I Хлором. Тоді ж очолив імперський флот. На цій посаді завдав рішучої поразки флоту франків, союзників узурпатора Караузія.

У 296 році організував переправу римської армії до Британії. Під прикриттям густого туману, що покрив море і британський берег, ескадра римлян вийшла в море. Незважаючи на бурхливе море і бічний вітер, римляни подолали протоку і, майстерно обійшовши загороджувальний кордон, виставлений Аллектом, наступником Караузія, в гирлі Темзи, десантували війська на західному узбережжі острова. Асклепіодот демонстративно спалив свої кораблі, не бажаючи давати військам привід до відступу. Незабаром Асклепіодот брав участь у вирішальній битві, в якій Аллект зазнав поразки та був убитий. Британія була повернута до складу імперії. Дії Асклепіодота настільки вразили місцевих бриттів, які підтримували Караузія та Аллекта, що склався міф про оголошення Асклепіодота королем Британії.

Ймовірно залишався при Констанції I під час перебування того у Британії. Втім про подальшу діяльність Асклепіодота немає жодних відомостей.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Arnold Hugh Martin Jones, John Robert Martindale, John Morris: Iulius Asclepiodotus 3. In: The Prosopography of the Later Roman Empire (PLRE). Band 1, Cambridge University Press, Cambridge 1971, ISBN 0-521-07233-6, S. 115–116.