Максиміан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Божественний
Максиміан I

лат. Marcus Aurelius Valerius Maximianus Herculius
MSR - Tête de l'empreur Maximien Hercule - Inv 34 b (cropped).jpg
Римський Імператор
1 травня 305 — 1 травня 305[1]/липень 310[2]
Попередник: Діоклетіан
Наступник: Констанцій I
Авґуст
Цезар
Rex
Pontifex Maximus
 
Народження: 240[3] або 250
Сірмій, Паннонія, Стародавній Рим
Смерть: 310
Марсель, Франція
Країна: Стародавній Рим
Релігія: давньоримська релігія
Шлюб: Afrania Hannibalianad і Євтропія
Діти: Флавія Максиміана Теодора, Фавста і Максенцій[4][5]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Божественний Марк Авре́лій Вале́рій Максиміа́н (лат. Marcus Aurelius Valerius Maximianus, на прізвисько Геркулій (лат. Herculius); бл. 250(0250), Сірмій —310, Массілія) — римський імператор, що правив разом з Діоклетіаном у 286—305 роках. Володарював на заході Римської імперії в межах системи влади під назвою Тетрархія. Після добровільного складання повноважень у 305 році, ще двічі, у 306 та 310 роках, проголошував себе імператором, беручи участь у Громадянських війнах Тетрархії. Зрештою в 310 році Максиміан був змушений вкоротити собі віку.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з нижчих класів та очевидно бідного роду, проте, зробив кар'єру на військовій службі. Діоклетіан при вступі на престол зробив його цезарем та дав йому в управління західну частину імперії. Після його перемоги над повсталими селянами (багаудами) в Галлії дав йому титул Авґуст (286). У 293 році як Діоклетіан ввів тетрархію, ставить свого зятя Констанція — Цезарем у своїх володіннях.

При поділі імперії Максиміан отримав Африку, Іспанію та Італію і зробив своєю резиденцією Медіолан (Мілан). З германськими племенами (герулами, алеманами, бургундами, франками та ін), Максиміан боровся вдало і побудував ряд фортець по Рейну. Гоніння на християн, розпочате за едикту Діоклетіана, Максиміан ретельно підтримував і за відмову від участі у жертвоприношеннях погрожував смертною карою.

Відмовившись від престолу разом з Діоклетіаном в 305 році, Максиміан на наступний рік (за наполяганням свого сина Максенція), знову прийняв титул Авґуста, але, посварившись з сином, віддалився в Галлію, де відмовився від титулу і віддав свою дочку заміж за Констанція.

У 306 році вмирає Констанцій і Максиміан повертається у політику знову — його син Максенцій отримує імператорськийй титул у Римі і в лютому 307 року Максиміан називає себе знову Авґустом.

Згодом, схиливши на свою сторону частину війська прихиляє також на свою сторону сина Констанція — Костянтина і навіть видає свою дочку Фаусту за нього заміж. Однак примушений був Діоклетіаном (за умовою тетрархії) знову покинути всі посадм. Тоді він знову утікає у Галлію до свого зятя — Констянтина.

Там Максиміан втретє проголосив себе імператором і повстав проти зятя, але попався йому в полон і отримав прощення (308), що не завадило йому скласти нову змову проти Констянтина, до якої він хотів привернути і свою дочку.

Фауста відкрила змову. Максиміана схопили солдати та видали Костянтину. Тоді він був змушений піти на самогубство (310). За свідченням Лактанція, «Максиміану самому запропонували вибрати тип своєї смерті. Він волів повіситися — і йому петлею зламали шию».

Титули[ред. | ред. код]

Максиміан носив наступні спеціальні титули перемоги: Germanicus Maximus («великий переможець германський») з 287 р.; Sarmaticus Maximus («великий переможець Сарматський») з 289 р.; Britannicus Maximus («великий переможець британський»), Carpicus Maximus («великий переможець карпів») з 297 р.; Persicus Maximus («великий переможець Персії"), Armenicus Maximus («великий переможець Вірменії»), Medicus Maximus («великий переможець Мідії»), Adiabenicus Maximus («переможець адіабенський») з 298 р.


Посилання[ред. | ред. код]

  1. зрікся повноважень на користь наступників
  2. Почесний Римський Імператор
  3. https://edition-humboldt.de/H0014028
  4. Любкер Ф. Maxentius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 841–842.
  5. Любкер Ф. Maximianus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, А. И. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — СПб: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 842.