Японська окупація Сінгапуру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Япо́нська окупа́ція Сінгапу́ру — період історії Сінгапуру з 15 лютого 1942 року по вересень 1945 року.

Події, що призвели до окупації[ред.ред. код]

Японці захопили всі Малайї в малайській кампанії протягом двох місяців. Тиждень оборони Сінгапуру завершився 15 лютого 1942 року найбільшою в історії капітуляцією британських військ. Прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчілль назвав падіння Сінгапуру «найгіршою катастрофою і найбільшою капітуляцію в британській історії»[1].

Життя під час окупації[ред.ред. код]

Кемпейтай (японська військова таємна поліція) здійснила численні злочини проти простих людей. Вони ввели систему «Сук Чінг», що означає «чистку через очищення» на китайській мові, щоб ліквідувати тих з них, хто брав участь в обороні або висловлював антияпонські переконання. Різанина Сук Чінг забрала життя від 25 000 до 50 000 етнічних китайців в Сінгапурі та Малайзії (за японськими даними було вбито 5 тисяч осіб): у китайців запитували адресу і рід занять, потім одним із них дозволялося повернутися додому, а інших на вантажівках відвозили на берег моря, де виводили на кілька метрів у воду і розстрілювали з кулеметів. Європейців та індійців зганяли в концтабори. Розстріли та грабежі в Сінгапурі тривали весь березень.

В кінотеатрах показували тільки японські пропагандистські фільми. Ці фільми показували мужність японців і висміювали англійців. Ходити в кіно взагалі було дуже небезпечно, так як японці могли раптово з'явитися і забрати молодих людей для роботи.

Предмети першої необхідності були в дефіциті під час окупації. Ціни на них різко збільшилася через гіперінфляцію. Наприклад, ціна на рис зросла з $ 5 за 100 катті (близько 60 кг або 130 фунтів) до $ 5000. Японці видавали продовольчі картки, щоб обмежити обсяг ресурсів, отриманих цивільним населенням. Дорослі могли придбати 4,8 кг (11 фунтів) рису на місяць і 2,4 кг (5,3 фунтів) для дітей. Кількість рису для дорослих скоротилася на 25% у подальшому ході війни[2].

23 березня 1942 року японське генеральне консульство в Сінгапурі було закрито, і військова адміністрація оголосила, що відтепер Малайя — невід'ємна частина Японської імперії. Малайя була розділена на десять провінцій, а місто Сінгапур став окремою адміністративною одиницею — Сенан. Для того, щоб жителі Малайї усвідомили, що вони тепер прямі піддані імперії, 29 квітня в усіх містах Малайї була проведена урочиста церемонія святкування дня народження імператора. Оскільки в Сінгапурі малайців жило мало, в церемонії брали участь в основному перелякані китайці та індійці, які не отримали японського громадянства і залишалися для японців підданими ворожих країн.

До середини 1942 року були відновлені п'ять найбільших доків Сінгапуру, і почав повністю функціонувати порт. Однак японці не планували постачати населення товарами, і Сінгапурові довелося обходитися довоєнними запасами, реалізованими на чорному ринку (перший корабель з цивільними товарами з Японії дістався до Сінгапуру лише у липні 1943 року).

У липні 1943 року в Сінгапурі влаштувався Субхас Чандра Бос, який очолив так званий «Тимчасовий уряд вільної Індії». Під впливом пропаганди Боса в сформовану ним Індійську національну армію вступили п'ять тисяч індійських солдатів, що потрапили в полон у Сінгапурі.

Кінець окупації[ред.ред. код]

6–9 серпня 1945 року два американських бомбардувальники B-29 (''Enola Gay'' і ''Bockscar''), скинули атомні бомби на японські міста Хіросіма та Нагасакі. 8 серпня 1945 р. Радянський Союз оголосив війну Японії і зайшов у Маньчжурію. Бомбардування Хіросіми й Нагасакі разом зі вступом Радянського Союзу у війну закінчив японську окупацію Південно-Східної Азії.

По мірі того, як Японія зазнавала поразки на фронтах, японська влада йшла на деякі поступки місцевої буржуазії і феодалів, прагнучи заручитися їх підтримкою. Наприкінці 1944 — на початку 1945 року малайські націоналісти виступили з ідеєю створення Великої Індонезії. У липні 1945 року в Сінгапурі відбулася конференція керівників японської військової адміністрації на Яві, Суматрі, Сулавесі і в Малайї, де обговорювалася ця концепція. Підтримуючи цю ідею, Японія хотіла в критичний для неї момент заручитися симпатіями окупованого населення, однак капітуляція Японії поставила хрест на цих планах.

Японська капітуляція в Сінгапурі, 1945 рік

15 серпня Японія оголосила про свою капітуляцію. Офіційне підписання капітуляції відбулося 12 вересня в мерії Сінгапуру. Лорд Луїс Маунтбеттен, верховний головнокомандувач НАТО в Південно-Східній Азії, приїхав в Сінгапур, щоб отримати формальну капітуляцію японських військ від генерала Сейсіро Ітагакі та генерала Хісаіті Терауті.

Після того як японці здалися, в Сінгапурі існував стан аномії, поки англійці не прибули, щоб взяти контроль. Були широко поширені випадки грабежів і вбивств. Велика частина інфраструктури була зруйнована, у тому числі портові споруди та електроенергія, водопостачання та телефонний зв'язок. Коли британські війська, нарешті, прибули, вони були зустрінуті з вітаннями і фанфарами.

Війна сприяла становленню ідентичності Сінгапуру. Жителі Сінгапуру, більшість яких у 1930-х були вже не китайськими іммігрантами, а їх нащадками — місцевими уродженцями, в роки японської окупації почали відчувати себе саме сінгапурцями, а не китайцями з британськими паспортами.

У культурі[ред.ред. код]

Японська окупація Сінгапуру була зображена в ЗМІ та масовій культурі, в тому числі у фільмах і телесеріалах.

Фільми[ред.ред. код]

  • Південний Хрест (також відомий як Вища честь) (1982), японсько-австралійського виробництва.

Телесеріали[ред.ред. код]

  • Ранні епізоди Тенко[3], виробництва BBC / ABC.
  • Герої[4] (1988), австралійсько-британське виробництво.
  • Герої II: Повернення[5] (1991), австралійський серіал.
  • Останній ритм (1996), телебачення Сінгапуру (TCS).
  • Ціна миру (1997), телебачення Сінгапуру (TCS).
  • Щоденник війни[6] (2001), видавництво MediaCorp.
  • В пошуках миру (2001), видавництво MediaCorp.
  • Чангі[7] (2001), видавництва австралійської радіомовної корпорації.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Churchill, Winston S. Second World War IV. 6 vols, London, 1948-54 p. 81.
  2. «Japanese Occupation». AsiaOne. Retrieved 1 May 2006.
  3. Tenko (TV series) на сайті IMDb
  4. The Heroes на сайті IMDb
  5. Heroes II: The Return на сайті IMDb
  6. A War Diary на сайті Internet Movie Database
  7. Changi на сайті Internet Movie Database

Джерела[ред.ред. код]

  • «Історія Сходу» (в 6 т.). Т. V «Схід у новітній час (1914–1945 рр..)», — Москва: видавнича фірма «Східна література» РАН, 2006. ISBN 5-02-018500-0
  • І. В. Можейко «Західний вітер — ясна погода», — Москва, «Видавництво АСТ», 2001. ISBN 5-17-005862-4