Бразилія у Другій світовій війні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Винищувач-бомбардувальник P-47 бразильського авіазагону в Італії

Бразилія брала участь у Другій світовій війні на боці Антигітлерівської коаліції з 22 серпня 1942 до завершення війни. Бразилія — єдина країна Південної Америки, що взяла участь у бойових діях, попри те, що всі держави континенту рано чи пізно вступили до війни.

Передісторія[ред. | ред. код]

Економічні зв'язки Бразилії із США були традиційно сильними, однак у тридцятих роках значно посилилось співробітництво з Німеччиною. Бразильська кава становила 41 % від всього німецького імпорту цього продукту 1938 року, бавовна — 39 %, тютюн — 14 %. 77 % всього бразильського натурального каучуку й 40 % вовни (1937 — навіть 97 %) уходило в Німеччину.[1] Одразу після початку війни Бразилія заявила про свій нейтралітет.[2] Тим не менше, перед урядом Жетулью Варгаса стояв важкий вибір. США суттєво схилялись на бік Великої Британії, а ці дві країни залишались головними економічними партнерами Бразилії. З іншого боку Німеччина могла виступити в ролі противаги засиллю США у західній півкулі. Таким чином на бік союзників встали олігархи, які остерігались через свої економічні інтереси в разі конфронтації із США, а за підтримку нацистів виступили військовики. 1940 року, остерігаючись що після припустимого падіння Британії німці переведуть воєнні дії до західної півкулі, США запропонували розмістити свої військові бази на узбережжі Бразилії з загальним контингентом у 100 тисяч чоловік. Бразильські військовики поставились до пропозиції негативно та на деякий час її було заморожено.[1] Того ж року Бразилія спільно зі Сполученими Штатами окупувала Нідерландську Гвіану.[2] Нарешті, 26 вересня 1940, уряд Варгаса заявив, що у разі агресії Німеччини пристане на бік американців. США розцінили це як добрий знак і рекомендували Великій Британії зробити виняток у морській блокаді для німецької зброї, що прямувала до Бразилії.[1]

У січні 1942 в Ріо-де-Жанейро відбулась нарада міністрів закордонних справ американських держав. Вона рекомендувала розірвати відносини з країнами нацистського блоку та припинити всі торгові зв'язки з ними. Бразилія виконала цю рекомендацію. Було створено Міжамериканську раду оборони під головуванням США та зі штаб-квартирою у Вашингтоні, до неї входила і Бразилія.[2] Таким чином Бразилія остаточно порвала з Німеччиною. У лютому німці почали топити бразильські судна (перша жертва — комерційне судно «Буаркі» торпедовано поблизу берегів США, 1 загиблий), а у липні 10 німецьких підводних човнів вирушили до Південної Атлантики.[1] В середині серпня після торпедування німецькими човнами 6 бразильських цивільних суден у багатьох містах країни пройшли антифашистські мітинги та погроми власності Німеччини та Італії.[3] 22 серпня 1942 року Бразилія оголосила війну країнам Осі.

Пасивна участь[ред. | ред. код]

Команда крейсера «Омаха» позує на захопленому німецькому блокадопроривачі «Оденвальд» у листопаді 1941 року

У липні 1941 року, незважаючи на протидію деяких високопоставлених військовиків, почалось будівництво злітних смуг у таких пунктах як Ресіфі, Белен, Натал, Форталеза, Масейо і Салвадор. Аеродроми будувались дочірньою компанією Panamerican airways та обслуговувались військовослужбовцями США. Метою їх будівництва було постачання британців і пересторога на випадок виникнення загрози для самої Бразилії. Таким чином військові вантажі західних союзників змогли пересуватись за маршрутом Маямі — Карибські острови — «Гвіани» — Белен — Натал — острів Вознесіння — Африка.[1]

У бразильських водах діяло Угрупування ВМФ США у Південній Атлантиці (з березня 1943 — Четвертий флот США) під командуванням Джонаса Інгрема, що базувалась у бразильському порту Ресіфі. У вересні 1942 Інгрем отримав у своє розпорядження також бразильський флот і авіацію.[1] 1943 до його складу входили 5 легких крейсерів типу «Омаха», 8 есмінців, деяка кількість невеликих кораблів і 10 ескадрилей різних літаків, що базувались на аеродромах в Бразилії та на острові Вознесіння. Силами четвертого флоту були потоплені німецькі підводні човни U-848 та U-849 й інші судна.[4]

Експедиційний корпус в Італії[ред. | ред. код]

Військовослужбовці бразильського експедиційного корпусу в Італії

28 січня 1943 року в Натале відбулась зустріч між президентом США Рузвельтом і президентом Бразилії Варгасом. Бразильська сторона запропонувала задіяти власну армію у воєнних діях. За задумом бразильців, які плекали ідею перерозподілу колоній на свою користь, така, більш діяльна, участь у війні дозволить Бразилії більш діяльно брати участь у влаштуванні повоєнного порядку. Окрім того вони розраховували на допомогу США у проведенні індустріалізації. США підтримали пропозицію. Первинно бразильські військовики припускали формування трьох-чотирьох дивізій, однак згодом, через труднощі з озброєнням і транспортуванням, зупинились на одній.[1]

В липні 1944 перша партія бразильців прибула в Неаполь. Разом до складу Бразильського експедиційного корпусу (порт. Força Expedicionária Brasileira) входило 25 334 чоловіки. Він складався з однієї піхотної дивізії та авіаційного угрупування. Бразильська дивізія воювала у складі четвертого корпусу п'ятої армії США на італійському фронті з вересня 1944 до капітуляції німецьких військ в Італії у квітні 1945 року.[2]

Наслідки[ред. | ред. код]

Зростання ВВП Бразилії у 1920–1946 роках

Втрати Бразилії у війні склали 1 889 солдат і моряків, 3 військових корабля, 22 винищувачі й 25 комерційних суден. Бразильські збройні сили набули досвіду та суттєвої допомоги озброєнням від США — Бразилія прийняла 70 % від усіх поставок за ленд-лізом для Латинської Америки.[1]

Під час війни відбулось зростання імпортозамісної промисловості, це було пов'язано з державною політикою країни, а також зі скороченням імпорту промислових товарів.[5] 1942 за допомогою США було збудовано металургійний завод у Волта-Редонді. Через морську блокаду Німеччини, яка означала закриття для Бразилії важливого для неї європейського ринку збуту, загальний бразильський експорт дещо зменшився,[5] однак значно збільшився неєвропейський експорт. Так, продукція текстильних підприємств знайшла собі споживачів в Аргентині та ПАС. США потребували сировини з Бразилії: залізної руди, натурального каучуку, хрому, мангану, нікелю, бокситів, вольфраму, технічних алмазів і монацитових пісків.[1] Все це призвело до того, що за час війни ВВП Бразилії збільшився у кілька разів.

Війна не принесла повного задоволення бразильській владі, оскільки не виправдались сподівання на перерозподіл колоній європейських держав. Це позначилось на повоєнній політиці країни — Бразилія не відрядила на Корейську війну жодного солдата.[1] Тим не менше вона щільно опинилась у сфері впливу США. Якщо до війни більшу частину іноземних інвестицій в країні складав капітал Великої Британії, то після неї — США.[2]

Участь у війні фатальним чином позначилась на політиці Варгаса. Суттєво зросли антидиктаторські настрої. Президент був змушений піти на лібералізацію політичної системи. 22 лютого 1945 року було скасовано цензуру в друку, 28 лютого було оголошено про поправки до конституції 1937 року, які передбачали загальні президентські й парламентські вибори. Було звільнено з в'язниць 148 політичних в'язнів, в тому числі предводителя Листопадового повстання 1935 року комуніста Луїса Карлоса Престеса. Лібералізація курсу не врятувала режим Варгаса — 29 жовтня 1945 року його було скинуто військовиками.[6]

Маршал Кастелу Бранку, який прийшов до влади за допомогою армії 1964 року та декілька міністрів часів хунти брали участь у цій війні.

В Бразилії існує два музеї, присвячених участі цієї країни у Другій світовій війні, асоціація ветеранів Бразильського експедиційного корпусу. Тіла загиблих із цього корпусу поховані у спеціальному мавзолеї в Ріо-де-Жанейро.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Френк Д. Маккенн, «Бразилія і Друга світова війна: забутий союзник». (англ.)
  2. а б в г д Строганов. Новітня історія країн Латинської Америки. — Москва : Высшая школа, 1995. — 415 с. — ISBN 5-06-002830-5.
  3. Джоел Волф. Жінки, які працюють, чоловіки, які працюють: Сан-Паулу та підйом бразильського промислового робочого класу, 1900-1955 = Working women, working men : São Paulo and the rise of Brazil's industrial working class, 1900-1955. — Дьюк Юніверсіті Прес, 1993.(англ.)
  4. С.Е. Моріс. Глава 12 // Флот двох океанів (Американський флот у Другій світовій війні) = The Two Ocean War. — Єкатеринбург : Зеркало, 1998.
  5. а б Статистика БІГС за XX століття, «Обсяги експорту, імпорту та ємності імпорту».[недоступне посилання з лютий 2019](порт.)
  6. Роберт Джнксон Александер, Елдон М. Паркер. Історія організованої праці в Бразилії = A history of organized labor in Brazil. — 2003. — ISBN 0-275-97738-2.(англ.)

Джерела[ред. | ред. код]