Ґорґани

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сивуля
Кам'яні осипища — «ґо́рґани»
Паренки

Ґорґа́ни — гірський масив, система гірських хребтів у зовнішній смузі скибових Українських Карпат. Розташований в Івано-Франківській та Закарпатській областях.

Географічне положення[ред.ред. код]

Масив простягається на 80 км з північного заходу (від Вишківського (Торунського) перевалу (941 м) на південний схід (до Татарського (Яблуницького) перевалу), ширина становить близько 40 км. На заході долини Мізунки і Ріки відмежовують їх від Бескидів, а на сході долини Прутця й Прута — від Чорногори та Покутсько-Буковинських Карпат. Ландшафти Ґорґан характеризуються доволі своєрідною будовою: мають не дуже великі висоти (в середньому 1400–1500 м), однак зі значними перепадами.[1]

Етимологія[ред.ред. код]

  • Ґорґани, як синонім — «ґорґотати», «ґорґотіти», «скреґотіти», «скрекотати». Тобто, коли масивні брили каменю рухаються по схилах гір, то створюють шум, глухі звуки — ґорготіння (скреготіння).[2]
  • Горгони (грец.) — міфологічні страхітливі чудовиська.[3]

Назва Ґорґан походить від румунського слова «gоrgan» — курган. Тут є декілька вершин з назвою «Ґорґан»: Малий Ґорґан, Ґорґан Вишківський, Ґорґан Ілемський, Кінець Ґорґану та інші.[4]

Географія[ред.ред. код]

Зі сходу на захід Ґорґани поділяються на Крайові низькогірні, Зовнішні (Скибові) і Привододільні (Внутрішні).

Крайові низькогірні Ґорґани — група низьковисотних гірських хребтів, витягнутих у південно-східному напрямку між Свічею та Прутом і охоплюють приблизно Берегову та Орівську скиби. Поперечні долини головних рік тут сильно розчленовані. Межиріччя цих рік настільки розчленовані, що типово карпатське південно-східне простягання хребтів порушене, і вододіли між відрізками головних рік іноді витягнуті паралельно до долин, тобто на північний схід.[5]

Зовнішні (Скибові) Ґорґани — група середньогірних ландшафтів, які займають найвищу частину Ґорґан. Зовнішні Ґорґани розташовані у межах трьох скибових структур — Сколівської, Парашки і Зелем'янки. Абсолютна висота гір тут сягає 1600–1800 м. Зовнішні Ґорґани складаються з трьох гірських пасом, які пов'язані з відповідними скибами. Північне пасмо фіксується хребтами Лютий, Лисий, Нягрин, Стовба, Верхній Сеглис, Гриньків, Чорногорець. Середнє Пасмо — найвищі хребти Ґорґан: Хом, Пустошак, Аршиця, Ігровище, Сивуля, Довбушанка, Хом'як та інші. Південне пасмо розташоване у верхів'ях головних карпатських рік і складається з дуже розгалужених хребтів: Ілемського, Грофа, Дарівського та інших.[6]

Зовнішні Ґорґани поділяються на декілька районів: Свіцько-Мізунські Ґорґани (межиріччя Свічі-Мізунки-Лужанки-Сукілю), Аршиця-Ілемські Ґорґани (межиріччя Свічі-Лімниці), Верхнєлімницькі Ґорґани (у верхів'ї р. Лімниці), Сивулянсько-Станимирські Ґорґани (у верхів'ї р. Бистриці Солотвинської), Довбушанські Ґорґани (між долинами Бистриці Надвірнянської і Пруту), Запрутські Ґорґани (межиріччя Прута-Черемоша). У Довбушанських Ґорґанах повсюди — на схилах гір і на вершинах гребенів, де виходять на поверхню пісковики, розвинені ґреготи.[7]

Привододільні (Внутрішні) Ґорґани — група середньовисотних гірських хребтів, які розташовані на межі Закарпатської та Івано-Франківської областей. Переважні висоти 1300–1500 м, максимальна — 1788 м. У північно-західній частині Привододільних Ґорґан — масивні хребти: Пишконя, Стримба, Передня та інші, розчленовані долинами річок Ріки, Тереблі, Тересви та їхніми притоками. У південно-східній частині — хребет Братківський (вершини: Братківська — 1788 м, Гропа — 1763 м, Чорна Клева — 1719 м), розчленований верхів'ями річок Чорної Тиси та Бистриці Надвірнянської. Хребти Привододільних (Внутрішніх) Ґорґан мають вузькі пасма й круті схили. Ґреготи тут менш поширені і трапляються лише на тих хребтах, які заходять або в Скибову зону (Кінець Ґорґан), або в зону Магури (Чорна Клева). У порівнянні зі Скибовими Ґорґанами тут складки є ширшими й менше насунуті одна на одну. Хребти є масивнішими й розділені поміж собою чіткими зниженнями.[8]

З півночі на південь Ґорґани складаються з трьох великих частин, відділених одна від іншої глибокими річковими долинами. Зокрема, Північні Ґорґани обмежені Мизункою та Лімницею і включають такі найвищі гори: Молода (1723 м), Ґрофа (1748 м), Попадя (1740 м); Центральні Ґорґани — найвища частина гірського масиву — обмежені Лімницею та Бистрицею Надвірнянською і розділені навпіл неглибокою долиною Бистриці Солотвинської, включають такі вершини: Ігровець (1804 м), Сивуля Велика (1836 м), Сивуля Мала (1818 м); Південні Ґорґани обмежуються долинами Бистриці Надвірнянської та Пруту, і включають гори: Братківська (1788 м), Чорна Клева (1719 м), Довбушанка (1754 м), Синяк (1665 м). Для Ґорґан характерні круті асиметричні схили й гострі гребені гір; на вершинах кам'яні осипища (місцева назва «ґо́рґани» (наголос на перший склад) або «ґрехоти», «ґреготи» . Основні хребти розчленовані поперечними долинами річок Бистриці, Пруту і Тереблі. Складаються здебільшого з пісковиків. На річках — пороги, водоспади. Є невеликі озера.

Стримба

Зледеніння[ред.ред. код]

Питання заледеніння Ґорґан досі ще не з'ясоване. Сліди заледеніння у Ґорґанах хоча й типові, однак нечисленні і зв'язані з певними літологічними комплексами різної стійкості. На думку Матвіїва В. П., Ґорґани, імовірно, зазнали риського і вюрмського заледенінь у середньому плейстоцені.[9]

Е. Роммер на основі морфометричного аналізу хребтів Карпат дійшов висновку, що у плейстоцені Ґорґани підлягали фірновому заледенінню. На думку вченого, основною причиною утворення льодовиків були: значна висота (не нижче 1700 м н. р. м.), масивність гірських хребтів (ширина яких на висоті 1500 м н. р.м. не менше 2 км) і кліматичні умови.[10]

Над територією, покритою материковим льодом, виникла область високого тиску, від якої в напрямку Карпат дули постійні вітри. Ці вітри, проходячи над вологою тундрою і піднімаючись вверх по схилах крайових хребтів, зволожувались і приносили у центральні райони Карпат значну кількість опадів. Опади у вигляді снігу покривали голі, непокриті рослинністю гірські схили, оскільки верхня межа лісу в цей період була значно нижче від сучасної. Температурні умови сприяли акумуляції снігу, який нагромаджувався спочатку на північних, а пізніше і на південних схилах найвищих хребтів Ґорган. У районах, які прилягали до фірнових полів, йшло інтенсивне морозне вивітрювання, про що свідчить наявність ґреготів.[11]

Слідів долинних льодовиків у Ґорґанах не виявлено, однак Б. М. Іванов допускає можливість їхнього існування у плейстоцені. Невеликі долинні льодовики, на думку Б. М. Іванова, опускалися з вершин г. Високої по долині потоку Кужменець, а також з вершин Грофа і Попадя. Гірські хребти Сивулі, Ігровища і Довбошанки зазнали карового заледеніння, про що свідчать цирки і напівцирки на схилах ряду вершин. Cнігова лінія в Українських Карпатах опустилася до 1450—1500 м.[12]


Флора[ред.ред. код]

Синяк
Негрова-Короткан

Рослинність представлена ялицево-буково-смерековими лісами з переважанням бука і ялиці, що підіймаються до висот 850–900 м; смереково-ялицево-буковими лісами, з переважанням смереки, що підіймаються до висот 950–1000 м; смерековими лісами.

Ландшафтна (природна) верхня межа лісу (ВМЛ) проходить на висоті 1500–1600 м і представлена смерековими і кедрово-смерековими деревостанами. На північно-східних схилах Ґорганів кедр поширений до висоти 1630 м, на південно-західних — до 1495 м на хребеті Тавпіширка. Поширені кедрово-смерекові ліси у ландшафтах Ґорганів на всіх експозиціях у межах висот 1180—1500 м. Один із найбільших осередків кедру тут є в басейні р. Молода на південних схилах крутістю 25-30° у межах висот 1400—1500 м. До висоти 1 600—1 650 м проростають лише поодинокі біогрупи кедру.[13]

Від висот 1350–1500 м починається чагарникове криволісся із сосни гірської («жерепу»), а вище 1670 м — кам'яні розсипища, альпійських лук (полонин) немає. По долинах річок, на терасах розміщуються післялісові луки, які виникли в результаті вирубування лісів, а зруби використовувались як сінокоси або пасовища. Післялісові луки є рефугіумами рідкісних, зникаючих і червонокнижних видів, зокрема, арніки гірської (Arnica montana), купальниці європейської (Trollius europeus), лілії лісової (Lilium martagon), підсніжника білого (Galanthus nivalis), білоцвіту весняного (Leucojum vernum), різноманітних орхідей (Orchideaceae) тощо.

Фауна[ред.ред. код]

Тваринний світ представлений 10-а видами риб, 9-а видами амфібій, 5-а видами плазунів, 42-а видами ссавців та 75-а видами птахів. З-поміж безхребетних численними є комахи з рядів твердокрилих, перетинчастокрилих, лускокрилих та двокрилих. З твердокрилих найбільш численні родини жуків-турунів (134 види) і жуків-вусачів (82 види).

Природоохоронні території[ред.ред. код]

Грофа

Південно-східну частину Ґорґан займає Карпатський природний національний парк, масиви гір Довбушанки та Полєнський займає Природний Заповідник «Ґорґани» (5 тис. га), масиви гір Попадя й Ґрофа охоплює Ландшафтний заказник «Ґрофа». Ці природно-заповідні території створені для збереження реліктової сосни кедрової європейської (Pinus cembra).

Хребти[ред.ред. код]

Попадя

Деякі вершини[ред.ред. код]

Полонина Хом'яків

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
  2. Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
  3. Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
  4. Байцар А. Л., Третяк О. А. Греготи Українських Карпат: генезис, поширення та морфологія// Вісник Львівського університету. Серія географічна. Вип. 21. — Львів, 1998, с. 36-39.
  5. Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
  6. Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
  7. Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
  8. Байцар А. Л. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. — Львів, 2014. — С. 10-16.
  9. Байцар А. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  10. Байцар А. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  11. Байцар А. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  12. Байцар А. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.
  13. Байцар А. Л. Верхня межа лісу в ландшафтах Українських Карпат, її охорона та оптимізація / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 45.- Львів, 2014. — С. 166–177.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Байцар Андрій. Верхня межа лісу в ландшафтах Українських Карпат, її охорона та оптимізація / А.Байцар // Вісник Львів. ун-ту серія географ. Вип. 45.- Львів, 2014.
  • Байцар Андрій. Горгани, гретоти, цекоти в Українських Карпатах / А.Байцар // Проблеми геоморфології і палеографії Українських Карпат і прилеглих територій. Збірник наук. праць. – Львів, 2014. - С. 10-16.