Сосна гірська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сосна гірська
Pinus mugo 1 .JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Хвойні (Pinophyta)
Тип: Судинні (Tracheophyta)
Клас: Хвойні (Pinopsida)
Порядок: Соснові (Pinales)
Родина: Соснові (Pinaceae)
Вид: Сосна гірська
Біноміальна назва
Pinus mugo
Turra
Мапа поширення сосни гірської
Мапа поширення сосни гірської
Синоніми
Pinus montana Mill.

Pinus mughus Scop.

Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pinus mugo
EOL: 1061737
IPNI: 263133
ITIS logo.jpg ITIS: 183358
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 42385
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 28528
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pinus mugo

Сосна гірська (Pinus mugo) — сланкий чагарник заввишки від 0,5 до 4,5 м. Утворює густі зарості — криволісся в субальпійському поясі Карпат. Також поширена в горах та на болотах центральної і західної Європи. Декоративні сорти широко культивуються на всіх континентах як ґрунтопокривні рослини, а також там, де потрібно створити суцільну ізолюючу стіну зелені.

Народні назви[ред.ред. код]

В Карпатах гірську сосну називають жереп[1][2], лелич[3], ориш[4], а також косодеревина[5] (як у чеській, словацькій та польській мовах) з кількома близькими варіантами назв[6].

Систематика (історія і сучасність)[ред.ред. код]

У сучасній систематиці Pinus mugo Turra отримала своє більш-менш стабільне місце, однак історично види і підвиди сосни гірської перекидались систематиками з одного таксона в інший багато разів. Частіше за все систематика ґрунтувалась на відмінностях у морфології шишок (Willkomm, 1861[7]; Schroeter, 1926[8] та ін.).
Г.Геґі (Hegi, 1905)[9] гірську сосну (P. montana Mill. ) розділяє на три різновиди: var. uncinata з двома відмінами — rostrata та rotundata; var. pumilio і var. mughus. Польські флористи В.Шафер, С.Кульчинський та Б.Павловський (Szafer, Kulczyński, Pavłovski, 1953)[10] виділяють P. mughus Scop. і P. uliginosa Neuman (=P. uncinata Ram. ) в якості самостійних видів. Дещо іншу позицію займає той же Б.Павловський дещо пізніше (Pawłowski, 1956), котрий у межах P. mugo (P. montana) виділяє subsp. mughus з асиметричними шишками. За цим автором форми сосни з Польщі, які належать до другого підвиду, краще визначати як var. uliginosa. Г.Госсен (Gaussen, 1960)[11] вважає, що на гірських торфовищах Центральної і Східної Європи поширена P.uncinata var. rotundata.

Серед інших спроб систематизації сосни слід назвати роботу В.Ротмалєра (Rothmaler, 1963)[12] де пропонується поділ гірської сосни P. montana на 3 підвиди, а саме subsp. rotundata (Link.) Janchen et Neumayer, subsp. pumiolio (Haenke) Franco і subsp. mugo Turra.

У Флорі Європи (Flora Europaea, 1964)[13] та її останніх актуалізованих (2013) онлайн-версіях наведені два близькі види сосни, про які йде мова — P. mugo і P.uncinata, в той час як P. montana вже подається лише у якості синоніма P. mugo. Перший вид відзначається сланким ростом і майже симетричними шишками. До другого виду віднесені деревовидні форми з асиметричними шишками, поширені в Західній Європі. Спираючись на визначення, подане у Флорі Європи, сосну гірську, поширену в субальпійському поясі Карпат, слід вважати P. mugo Turra. Крім P. mugo, для Польських Карпат наводиться також P. uncinata, котра, на відміну від західноєвропейських зразків, частіше за все має сланку форму росту і відома з літератури під різними синонімами (Zapałowicz, 1906[14]; Lubicz-Niezabitowski, 1909[15]; Schramm, 1925[16]). За деякими даними (Trampler, 1937)[17]) в Українських Карпатах зрідка також трапляються екземпляри другого виду і ряд перехідних форм, які виникли внаслідок схрещування (Чубатий, 1965)[18]. С. К. Черепанов (1981)[19] наводить лише один вид — P. mugo Turra. Деякі автори перекладають видову назву P. mugo як сосна муґо (Визначник…, 1977)[20], однак більш поширена і традиційна назва — сосна гірська (Доброчаева та ін., 1987)[21].

Морфологія[ред.ред. код]

Кора стовбура коричнево-сіра, блискуча, у молодих дерев гладка, у дорослих з темними корковими лусками, що зберігаються у верхній частині стовбура. Темніше забарвлення верхньої частини стовбура — одна з характерних ознак гірської сосни. Молоді пагони зеленуваті, після здерев'яніння стають сіро-коричневими. Бруньки подовжені, циліндричні, коротко загострені, смолисті. Хвоїнки порівняно короткі, 2,5-5 см, тверді, тупі, дещо скручені, по 2 в пучку. Колір хвої темно-зелений, однаковий з обох сторін (це також характерна ознака гірської сосни). Розміщена на пагонах і гілках спірально[22] Хвоя тримається на гілках 5-10 років.

Починає плодоносити в 6—10 років. Блискучі світло-коричневі шишки сидять на дуже коротких прямих ніжках. Вони невеликі за розміром, від 2 до 5 см завдовжки, яйцеподібної, іноді майже кулястої форми. У деяких форм гірської сосни шишки несиметричні: більше освітлена сторона буває у них більш опуклою. Щитки на лусках шишок ромбічні або майже квадратні, з досить великим пупком. Пупок світло-коричневий або світло-сірий, з чорним краєм (також характерна ознака гірської сосни).

Життєва форма[ред.ред. код]

Останнім часом ряд авторів, серед них К.Малиновський, використовують для означення сланкої життєвої форми термін «стелюх»[23], який прижився поруч із більш традиційним «сланик»[24].

Вивільнення гірської сосни з-під снігу, початок червня
Шестиметровий екземпляр сосни гірської на пд.зх. схилі г. Пареньки в Ґорґанах

Гілки гірської сосни мають специфічну вигнуту форму, при якій свіжі прирости з бруньками спрямовані вертикально вгору, а стовбур «повзе» по поверхні, як правило, вниз по схилу. Щорічно під вагою снігу гілки полягають, а навесні випростовуються, виносячи верхівкові бруньки догори. Полягання зберігає крону сосни від несприятливих погодних і фізичних впливів — сильних вітрів, морозу та лавин.

Головна вісь поступово вкорінюється по мірі полягання, а стара частина стовбура з віком перестає утворювати річні кільця і поступово відмирає, адже коренева система весь час лишається наближеною до крони, і рослина перестає «потребувати» стару частину свого стовбура, яка в цьому випадку вже не несе скелетної функції. Дослідження дозволили прослідкувати вік окремих особин до 1000–1500 років[25]. При цьому радіовуглецевий аналіз зразків та вимірювання товщини і послідовності річних кілець дозволили зробити доволі точну прив'язку до кліматичних аномалій по роках.

На різних висотах над рівнем моря та в різних фізичних умовах рослина має різну інтенсивність росту і відповідно різну висоту і густину крони. На верхній межі лісу вони звичайно найвищі (до 4,5 м), а на межі з альпійським поясом — нижчі і густіші.
Характерними особливостями, які свідчать про належність гірської сосни до сланкої життєвої форми, є такі:

Полягання[ред.ред. код]

Полягання у гірської сосни є спадково закріпленою ознакою, пристосуванням до зимівлі під захистом снігового покриву. Верхівки пагонів наростають ортотропно, а плагіотропна орієнтація основ скелетних осей настає під дією ваги крони й особливо снігу взимку, а також завдяки неоднаковому росту нижньої і верхньої частин стовбура в зоні полягання.

Придаткове вкорінення[ред.ред. код]

Вкорінення відбувається по всій довжині плагіотропних скелетних елементів по мірі їх полягання. Придаткові корені утворюються переважно на вентральній (нижній) стороні пагона в місцях відмерлих або наявних розгалужень (вузлах). Придаткове вкорінення забезпечує фіксацію сланкої форми росту. Поступове переміщення зони кореневого живлення дає можливість більш тривалого верхівкового росту стелюха (сланика) у порівнянні з прамостоячими деревами.

Редукція річного приросту[ред.ред. код]

Редукція приросту в товщину на старій частині скелетної осі проявляється поступово, починаючи зі сповільнення приросту нижче 20—30-річної частини пагона і випадання річних кілець у несприятливі роки. Пізніше, у відносному віці 70-100 років річні кільця не відкладаються взагалі, попри те, що ця ділянка стовбура ще якийсь час залишається живою і його провідна система далі функціонує. Це цікаве явище, очевидно, еволюційно пов'язане з втратою стовбуром скелетної функції після відмирання бічних гілок і придаткового вкорінення більш молодої частини. Редукція радіального приросту утруднює визначення віку за річними кільцями.

Довговічність[ред.ред. код]

Довговічність особин сосни забезпечується всім комплексом сланикових рис. Відмирання старіючої хвої, гілок, базальної частини стовбура і коренів компенсується практично необмеженим вегетативним відтворенням і наростанням верхівкових пагонів. За деякими оцінками, вік окремих скелетних осей гірської сосни досягає 1000–1500 років, а цілі куртини гірської сосни можуть досягати віку багатьох і багатьох тисяч років. (Коліщук, 1967)[26].

Поширення[ред.ред. код]

Куртина гірської сосни на кам'янистих розсипах в альпійському поясі, поруч квітучий рододендрон

Гірська сосна надзвичайно витривала до холоду, спеки, посухи, надмірного зволоження, а також снігових завалів. Росте на бідних пісках, позбавлених гумусу, мохових болотах, на вапнякових і кам'янистих, сухих і вологих ґрунтах.

Сосна гірська — майже неодмінний елемент пейзажу Альп, північних Апеннін, Піренеїв, Рудних гір, Родопів та інших гір центральної та південної Європи. В Україні її можна побачити в Карпатах, де вона зростає природно, утворюючи суцільні важкопрохідні зарості вище межі лісу. Трапляється в деяких районах гірського Криму. Була інтродукована на піщаних дюнах Прибалтики з метою закріплення пісків.

Гірськососнові криволісся в Українських Карпатах становлять північно-східну частину природного ареалу гірської сосни і трапляються в Чивчинських і Мармароських горах, а найбільше — в Ґорґанах і на Чорногорі. Сланкі зарості з домінуванням сосни гірської є найбільш характерною рослинною формацією субальпійського поясу. На Чорногорі, найвищому гірському масиві Українських Карпат, субальпійська рослинність займає значні площі. На північному макросхилі тут простежується широка, майже суцільна смуга криволісь, що простягається від Говерли до Попа Івана. На південному макросхилі зарості сосни більше постраждали від антропогенного впливу, однак і тут є значні її масиви між Говерлою і Гутин-Томнатеком і на схилах Попа Івана. Дослідження Г. Запаловича (Zapałowicz, 1889)[27], а також Л.Фекете і Т.Блатни (Fekete, Blattny, 1914)[28] дозволяють виділити такі категорії висотного поширення гірської сосни:

  • нижня смуга розріджених заростей 1430–1560 м н.р.м.
  • середня смуга суцільних заростей 1560–1750 м
  • верхня смуга розріджених заростей 1750–1870 м

Поширення гірськососнових угруповань залежить від експозиції схилів, мезорельєфу і субстрату. Найбільші суцільні масиви виступають на північних експозиціях. По багатосніжних улоговинах і кам'янистих осипах сосна часто заходить вглиб лісового поясу. Це може також бути пов'язане з діяльністю лавин, яких сосна гірська не боїться так, як прямостоячі дерева. У Чорногірському масиві гірськососнові угруповання розміщені головним чином вище природної межі лісу, в умовах, які апріорі визначають домінування сланкої форми росту. Місцями сосна гірська заходить в альпійський пояс[29], де вона утворює густі низькорослі шпалерні чагарники з дуже малим річним приростом.

Крім Чорногірського хребта, великими масивами поширення сосни гірської є також схили г. Хом'як та г. Синяк. Сосна не утворює тут безперервної смуги криволісся у зв'язку зі складною формою гірського рельєфу, внаслідок чого тут немає суцільної території субальпійського поясу[30].

Гірська сосна в Ґорґанах

Розмноження[ред.ред. код]

Сосна гірська розмножується як вегетативно, так і насінням.

Заростання колишньої дороги в льодовиковому котлі Пожижевської

Вегетативне розмноження[ред.ред. код]

Цей тип розмноження властивий всім сланким рослинам і за певних умов може підтримувати їх існування сотнями років. У первинних зімкнутих угрупованнях гірської сосни підтримується в основному вегетативне розмноження внаслідок дезінтеграції особин після вкорінення розгалужень і відмирання старої стовбурної частини. У зімкнутій куртині це відбувається нечасто, оскільки бічні гілки постійно зазнають значного затінення і відмирають. Коли ж узяти за приклад новоутворену особину на відкритій місцевості, її вегетативне розмноження відбуватиметься закономірно по мірі розростання куртини, як тільки бічні відгалуження вкоріняться, а стара частина полеглого стовбура відімре до місця розгалуження.

Вегетативне розмноження сосни являє собою нормальну, або дорослу партикуляцію некротичного типу. Період партикуляції — 100–200 р. від моменту розгалуження осі. Бічні відгалуження мають шанс вкорінитися на галявинах і узліссях, у той час як у зімкнутих заростях вони, як правило, відмирають у віці 30-40 р., затінені сусідніми особинами. Пагони також можуть відмирати від випрівання під снігом. Перешкоду для розростання куртин сосни можуть становити й інші конкуренти за світло — ялина (смерека) та вільха зелена. Вегетативне розмноження є більш універсальним, ніж генеративне, і в особливих фітоценотичних умовах — від сфагнових боліт до сухих кам'янистих осипів. Всюди там, де антропогенний вплив з тих чи інших причин послабився (як наприклад у заповідниках) сосна гірська швидко займає втрачені площі. Темп поширення заростей можна спрогнозувати, помірявши середні річні прирости скелетних гілляк між вузлами (це й буде радіус поширення куртини після їх полягання за пару десятків років).


Гірська сосна на складках морени, південний схил Чорногірського хребта
Сосна гірська коло о. Несамовитого у підніжжі Туркула
P. mugo на верхній межі лісу

Генеративне розмноження[ред.ред. код]

Плодоношення сосни гірської починається у 15-20 років. Сосна гірська — однодомна рослина. Жіночі генеративні органи (мегастробіли) утворюються поруч з верхівковою брунькою замість бічних пагонових бруньок на найбільш розвинених пагонах у липні, після завершення їх росту. Мегастробіли гірської сосни спочатку являють собою невеликі шишечки, спершу яскраво-червоні, пізніше більш темного забарвлення. Після запилення вони щільно зачиняються і так зимують. Їх подальший ріст і розвиток триває наступного року на початку червня одночасно з ростом вегетативних пагонів. У цей час у шишках формуються насінини, які достигають наприкінці вегетаційного сезону.

Чоловічі генеративні органи (мікростробіли), які продукують пилок, починають утворюватися лише через кілька років після вступу особини в генеративну фазу. Мікростробіли звичайно утворюються на слабших бічних і нижніх пагонах у пазухах лускуватих листків замість брахібластів на нижній частині річних приростів поточного року. Пилок, який утворюється в мікростробілах, висипається коло середини липня, після чого вони опадають. При цьому частина погону залишається без хвої.

Успішне насіннєве розмноження залежить від урожаю насіння, його схожості і від виживання підросту.
У кожній шишці гірської сосни утворюється від кількох до сотні насінин, у середньому близько 30 повноцінних насінин на шишку. За середніми багаторічними даними річна продукція насіння в Чорногорі становить 2-3 млн шт./га. Висипання насіння зі старих шишок спостерігається пізно восени та взимку, коли насінини, оснащені крилаткою, можуть розноситись вітром по сніговому покриву на значні відстані. Частина дозрілих шишок розкривається не повністю і залишається на гілках рік-два або опадає разом з насінням. У літературі є згадки про доволі низьку схожість насіння гірської сосни[31], та слабке відновлення сосни насінням[32], однак інші дані показують досить високу схожість насіння (більше 80%)[33],[34]. За даними В.Буковчана (Bukovćan, 1953) схожість насіння коливається в межах 55-85%. Помічено позитивний вплив на інтенсивність проростання торфової витяжки[35]. Однак лабораторне пророщування не цілком можна екстраполювати в природу. Треба враховувати, що насіння гірської сосни поїдається птахами, гризунами, пошкоджується ентомофауною. Хоча продукція насіння і його схожість є достатньою передумовою для успішного насіннєвого відновлення сосни, однак під щільним наметом заростей гірської сосни цьому перешкоджає затінення, яке шкодить світлолюбним проросткам і молодим сіянцям.

Вплив людської діяльності[ред.ред. код]

Вплив господарської діяльності на криволісся у високогір'ї Карпат зумовлений низкою економічних і соціальних причин. Відносно висока густота населення і заняття екстенсивним скотарством протягом століть заставляло використовувати всі можливості для розширення площ пасовищ, що згубно відбилось на гірських лісах і сланиках. Значної шкоди стану рослинності завдає туризм, який посилено розвивається останнім часом.

Традиційним способом розширення пасовищ було випалювання заростей гірської сосни і ялівцю. У широкому застосуванні цього методу можна переконатися, наприклад, при відборі зразків у лучних і чагарничкових угрупованнях субальпійського поясу, де в ґрунті можна часто натрапити на залишки обгорілих гілок, попіл і деревне вугілля. Надходження разом з ними зольних елементів у ґрунт сприяє розвитку трав. Однак ефект такого способу пасовищного господарства короткотривалий і мізерний порівняно зі шкодою від ерозії ґрунтів. Ненормоване скотарство на вторинних луках субальпійського поясу є головною перешкодою відновленню гірськососнових угруповань. Значних спустошень субальпійські сланкі угруповання зазнали також при влаштуванні прикордонних фортифікаційних споруд і самих військових дій під час двох останніх воєн.

Об'єктом хижацького використання була й сама гірська сосна. Молоді пагони рослини використовувались для виготовлення ефірної олії (Oleum pini pumilionis), яка використовувалась у фармації і як популярний ароматичний засіб (Hegi, 1905). Інтенсивна експлуатація криволісь у 1912–1932 рр. призвела до знищення сосни на значних площах. Акціонерні товариства «Олеарта» і «Говерла» згідно зі спеціальним дозволом заготовляли пагони сосни на 20-метрових горизонтальних смугах на північних схилах Чорногори за умови їх наступної рекультивації. Однак фірми часто порушували ці умови, а також самовільно розширяли територію розробок. Прикметною стала доля обох підприємств, знищених сильною повінню 1927 року і повторно лавиною 1932 р.

За останнє століття господарською діяльністю завдано значної шкоди рослинності високогір'я, що вплинуло на зниження водорегулюючих, ґрунтозахисних і кліматоутворюючих функцій рослинності (Комендар, 1966)[36]. За оцінкою К. А. Малиновського (1973)[37] площі гірськососнових криволісь скоротилися приблизно вдвічі, а непорушених, корінних типів криволісь на той час залишалось близько 20% (Малиновський, Климишин, 1986)[38].

Культивована гірська сосна у Джеймс Ґарден, Торонто, Канада

Культивовані сорти[ред.ред. код]

Щойно висаджена Pinus mugo на Фермі «Мазепа» коло Оттави, Канада, 2013 рік

Гірська сосна доволі поширений вид у сучасному садівництві. Її цінують за невеликий розмір і повільний ріст. Використовують у посадках коло будинків, як вічнозелену рослину на альпійських гірках, на схилах, на поворотах доріжок, як фонову рослину позаду квітників, для перекриття проходу та багатьох інших цілей. Сосна гірська добре витримує сильні вітри і помірне засолення. Краще росте на помірно кислих, добре дренованих ґрунтах на максимально освітлених ділянках. Існує як мінімум 50 декоративних сортів сосни гірської, серед них:

  • 'Dolly's Choice', 'Rigi', 'Big Tuna', 'Aurea Fastigiata', 'Gallica' — сорти з високим пірамідальним зростом і вертикальною головною віссю;
  • 'Corley's Mat', ‘Slavinii', 'Spaan's Pygmy' — цілком прилеглі до поверхні, горизонтально розпростерті;
  • 'Allen', 'Kobold', 'Mops', 'Ophir' та 'Sherwood Compact' — з круглим габітусом;
  • 'Alpenglow', 'Flat Top', 'Kissen' та ‘Sherwood Dwarf' — компактні, з плоским верхом;
  • 'Humpy', 'March', 'Mitsch Mini', 'Paul's Dwarf', 'Valley Cushion' і 'Teeny' — найменші, карликові форми, придатні для бонсай і альпійських гірок;
  • 'Aurea', 'Aurea Fastigiata', 'Ophir', 'Variegatum Aureum' та 'Winter Gold' — з золотистим та жовтуватим відтінком хвої.

Шкідники[ред.ред. код]

Головним шкідником гірської сосни є руда соснова муха Neodiprion sertifer, іншим доволі поширеним є соснова листовертка Rhyacionia buoliana. Обидві нападають на молоді пагони і можуть завдати значної шкоди. При ранньому виявлення можна боротись інсектицидними препаратами. Також у містах часто трапляється диплодієве грибкове ураження пагонів.

Посилання[ред.ред. код]

  1. Верхратский І. Нові знадоби номенклатури і термінології природописної, збирані між людом. — Львів, 1908. — 83 с.
  2. Словник української мови. — К.: Наук. думка, 1970–1980. — Т. I–XI.
  3. Словник ботанічної номенклатури (Проєкт), К.: Держ. вид-во України, 1928. — 313 с.
  4. Слободян М. П. Проєкт ведення природоохоронного господарства в охоронній зоні заповідного Говерлянського лісництва на території Карпатського державного парку на 1983–1992 роки. — Львів, 1983. — 200 с. (рукопис)
  5. Словник ботанічної номенклатури (Проєкт), К.: Держ. вид-во України, 1928. — 313 с.
  6. Кобів Ю. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин.— К.: Наук. думка, 2004. — 800 с.
  7. Willkomm M. Beiträge zur Forstbotanik. I. Versuch einer Monographie der Europäischen Krummholzkiefern // Jahrbuch d. Forst. Akad. — Tharandt, 1861. — S. 166–258.
  8. Schroeter C. Das Pflanzenleben der Alpen. — Zürich: Raustein Verl., 1926. — S.1-1288.
  9. Hegi G. Illustrierte Flora von Mitteleuropa // Band 1. Pteridiophyta, Gymnospermae und Monocotyledones. — Wien, 1905. S. 100–1004.
  10. Szafer W., Kulczyński S., Pawłowski B. Rosliny Polskie. — Warszawa, PWN, 1953. — 1020 s.
  11. Gaussen H. Les Gymnospermes actuelles et fossiles Généralités, Gentre Pinus // Travaux du lab. Forest. De Toulouse. — 1960. — 6 (11): 1-272 p.
  12. Rothmaler W. Exkursion-Flora von Deutschland. Kritischer Ergänzungsband. Gefäßpflanzen. — Berlin: Volk und Wissen Volkseigener Verlag, 1963. — Bd. 4. — 622 s.
  13. Flora Europaea. — Cambridge, University Press, 1964. — 1: I–XXXII + 1-464 p.
  14. Zapałowicz H. Krytyczny przegląd roślinności Galicyi. — Kraków: AU, 1906. — 297 s.
  15. Lubicz-Niezabitowski E. Materyaly do flory sosen Galicyi. — Kraków: AU. — 1909. — S. 32.
  16. Schramm W. Nieznane stanowiska kosodrewiny w Karpatach Środkowych (Pogranicze Beskidu Niskiego i Wysokiego) // Kosmos, 1925. — T. 50 (4). — S. 1340–1351.
  17. Trampler T. Kosodrzewina w Gorganach // Acta societatis botan. Poloniae. — 1937. — T. 14, № 1. — S. 1-44.
  18. Чубатий О. В. Соснове криволісся Українських Карпат. — Київ: Урожай, 1965. — 134 с.
  19. Черепанов С. К. Сосудистые растения СССР. — Ленинград: Наука, 1981. — 510 с.
  20. Визначник рослин Українських Карпат. — К.: Наук. думка, 1977. — 434 с.
  21. Доброчаева Д. Н., Котов Н. И., Прокудин Ю. Н. и др. Определитель высших растений Украины. — Киев: Наук. думка, 1987. — 548 с.
  22. Бродович Т. М., Бродович М. М. Атлас дерев та кущів заходу Украаїни. — Львів: Вища школа, 1973. — 240с.
  23. Малиновський К. Сучасний стан верхньої межі лісу та приполонинної рослинности.// Праці наукового товариства імені Шевченка, Том XII. Екологічний збірник — 3. Екологічні проблеми Карпатського регіону. — Львів, 2003. — С. 66-80.
  24. http://[eslovnyk.com/%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D1%85 Е-словник / стелюх]
  25. Коліщук В. Г. До класифікації життєвих форм сланких деревних рослин.//Укр. ботан. журн. — 1968. — Т. 25, № 3. — С.59-66.
  26. Колищук В. Г. Методика исследования динамики прироста стлаников на примере горной сосны (Pinus mughus Scop.)// Ботан. журн. — 1967. — Вып.52, № 6. — С. 852–859
  27. Zapałowicz H. Roślinna szata gór Pokucko-Marmaroskich // Sprawozd. kom. fizjograf. — Kraków, 1889. — 389 s.
  28. Fekete L., Blattny T. Die Verbreitung der forstlich wichtige Bäume und Sträucher im Ungarischen Staate. — Selmecbanya, 1919. — B. 1-2. — 845 s., — 150 s.
  29. Чубатий О. В. Соснове криволісся Українських Карпат. — Київ: Урожай, 1965. — 134 с.
  30. Белей Л. М., Годованець В. І., Тимчук О. В. Вертикальна зональність лісів верхнього Пруту
  31. Грабарь В. А. Изучение семенного возобновления горной сосны в Закарпатье//Науч. зап. Ужгородск. ун-та. — 1953. — Т. 8. — С. 82-85
  32. Руденко С. Ф. К познанию криволесья Карпат // Пробл.ботан. — 1960. — Т. 5. — С.97-103
  33. Zederbauer E. Einige Versuche mit Bergföhre // Zentrallbt. f. d. des Forstwesen. — Wien, 1911.
  34. Чубатий О. В. Соснове криволісся Українських Карпат. — Київ: Урожай, 1965. — 134 с.
  35. Чубатий О. В. Соснове криволісся Українських Карпат. — Київ: Урожай, 1965. — 134 с.
  36. Комендар В. И. Форпосты горных лесов. — Ужгород: Карпати, 1966. — 204 с.
  37. Малиновський К. А. Геоботанічна характеристика // Біологічна продуктивність гірськососнового криволісся. — К.: Наук. думка, 1973. — С. 4-35.
  38. Малиновский К. А., Климишин А. С. Динамика биогеоценотического покрова высокогорья Украинских Карпат // Общие проблемы биогеоценологии. Тезисы докл. II Всесоюзного совещания. — Ч. І.- М., 1986. — С.65-67.

Посилання[ред.ред. код]