Ґулістан (місто, Узбекистан)
| Гулістан узб. Guliston | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
 | ||||
| Основні дані | ||||
| 40°30′55″ пн. ш. 68°47′00″ сх. д. / 40.5153° пн. ш. 68.7833° сх. д.G O | ||||
| Країна |
 Узбекистан | |||
| Регіон | Сирдар'їнська область | |||
| Столиця для |
Сирдар'їнська область  (область Узбекистану) | |||
| Засновано |
XIX століття
| |||
| Статус міста | XIX століття | |||
| Площа |
20,26 км²[1] | |||
| Населення | 77,3 тис. (2010) | |||
| Висота НРМ |
271 м | |||
| Телефонний код |
(+998) +998 672 | |||
| Часовий пояс | +5 | |||
| GeoNames | 1513966 | |||
| OSM | r11086478 ·R | |||
| Поштові індекси |
120100 | |||
| Міська влада | ||||
| Мапа | ||||
 | ||||
  Гулістан Гулістан (Узбекистан) | ||||
|
| ||||
 Гулістан у Вікісховищі | ||||
Ґулістан (узб. Guliston; від перс. گلستانِ — квіткова країна) — місто в Узбекистані, адміністративний, економічний та культурний центр Сирдар'їнській області. Населений пункт є важливим транспортним вузлом та промисловим осередком у Голодному степу.
Першоосновою сучасного міста у XIX столітті був корінний кишлак Аччиккудук (у перекладі — «колодязь із солоною (гіркою) водою»). На той час у населеному пункті налічувалося близько 40 дворів, функціонували місцева мечеть та чайхана.
Новий етап у розвитку поселення розпочався у 1869 році, коли за указом туркестанського генерал-губернатора К. П. Кауфмана було ініційовано масштабне вивчення можливостей штучного зрошення Голодного степу з метою інтенсифікації аграрного потенціалу регіону.
Хронологія подальшого розвитку гідротехнічної та поселенської інфраструктури:
- 1872 рік — розпочалося спорудження магістрального каналу завдовжки 84 км, названого згодом на честь імператора Миколи I. Гідроспоруда, доведена до Мірзачуля (історична назва Гулістана), стала ключовим елементом обводнення регіону і була офіційно здана в експлуатацію у 1895 році.
- 1886 рік — залучені з різних губерній Російської імперії землекопи та будівельники каналу заснували на території Ходжентського повіту вісім перших російських переселенських селищ: Романовське (Селянське), Запорізьке, Надєждинське, Миколаївське, Обітоване, Нижньоволинське, Верхньоволинське та Конногвардійське (пізніше — Червона Зоря).
- Кінець 1890-х років — із 7600 га перших повністю зрошених каналом земель 2100 га були відведені у власність великого князя Миколи Костянтиновича, резиденція якого містилася в селищі Романовське; 3380 га передали у користування цивільним російським переселенцям, а 220 га виділили під створення Голодностепового дослідного поля.
- 1895–1897 роки — завершилося будівництво залізничної лінії Самарканд — Ташкент через Голодний степ. Залізничну станцію, що виникла біля кишлаку Аччиккудук, початково назвали Грибоєдівка, проте у 1905 році її перейменували на станцію Голодний Степ. Водночас у 1897 році поблизу станції сформувалося цивільне селище Духівське, а у 1906 році поруч було засновано селище Спаське. Напередодні Першої світової війни в цих об'єднаних поселеннях, які згодом утворили ядро майбутнього міста, уже налічувалося 290 дворів.
- 1905–1910 роки — у селищі звели комплекс будівель Управління Романовського каналу та відкрили першу в Голодному степу російсько-туземну школу. З 1910 року магістральний канал отримав нову офіційну назву — Північний Голодностепський.
- 1922 рік — селище Голодний Степ було офіційно перейменовано на Мірзачуль. У цей період населений пункт остаточно трансформувався в головний регіональний центр вирощування та первинної переробки бавовнику.
- 1952 рік — Мірзачуль отримав статус селища міського типу і на правах районного центру увійшов до складу Ташкентської області УзРСР.
- 8 травня 1961 року — Указом Президії Верховної Ради УзРСР селище міського типу Мірзачуль було віднесено до категорії міст обласного підпорядкування та отримало сучасну назву — Ґулістан.
- 26 листопада 1963 року — місто визначено адміністративним центром новоствореної Сирдар'їнської області.
- 1989–1990 роки — у зв'язку з проведенням адміністративно-територіальної реформи та тимчасовим об'єднанням Джиззацької та Сирдар'їнської областей, функції обласного центру тимчасово перейшли до міста Джиззак. Проте вже 16 лютого 1990 року, після скасування цього об'єднання та відновлення Джиззацької області в колишніх межах, статус адміністративного центру Сирдар'їнської області було остаточно повернуто Ґулістану.[2]
Ґулістан розташований у південно-східній частині Голодного степу, в лівобережній зоні середньої течії річки Сирдар'я. Місто має вигідне економіко-географічне положення, зумовлене розвиненою транспортною мережею: у його межах функціонує однойменна залізнична станція на стратегічній магістральній лінії Ташкент-Хаваст. Через місто також проходять великі автомобільні шляхи регіонального та республіканського значення, що забезпечують сталий логістичний зв'язок між столицею та областями Ферганської долини і півдня Узбекистану.
Клімат регіону — різко континентальний, посушливий (семіаридний), із тривалим спекотним літом і помірно холодною, але нетривалою зимою. Середньорічна кількість атмосферних опадів є незначною і коливається в межах 295–300 мм; більша їх частина випадає у весняно-осінній та зимовий періоди, тоді як улітку спостерігається глибокий дефіцит вологи.
- Зимовий період: Середня температура найхолоднішого місяця (січня) становить −2,5 °C. Водночас під час ультраполярних вторгнень арктичних повітряних мас можливі суворі морози, а абсолютний мінімум температури може опускатися до −35 °C. Сніговий покрив є нестабільним.
- Літній період: Характеризується тривалою спекою та високою інсоляцією. Середня температура найтеплішого місяця (липня) становить +28 °C. У період екстремального літнього температурного піку (місцева назва — «чилля», що триває з кінця червня до початку серпня) абсолютний максимум може досягати екстремальних +45 °C у затінку.
Населення Ґулістану:
Ґулістан є найбільшим за чисельністю населення та щільністю забудови містом Сирдар'їнської області.[3][4]
Промисловий комплекс міста Гулістан характеризується диверсифікованою структурою виробництва, основу якої становлять підприємства важкої, машинобудівної, будівельної та легкої промисловості. У межах міської риси функціонують ремонтно-механічний, маслоекстракційний, ліфтобудівний і металопереробний заводи, а також домобудівний комбінат. Легка промисловість та обслуговувальний сектор представлені кількома швейними і ткацькими фабриками, а також інструментальними електромайстернями.
Економічний профіль міста базується на промисловому виробництві, роздрібній та оптовій торгівлі, а також на розвиненій сфері надання послуг. На макроекономічному рівні в господарському секторі здійснюють діяльність 9 великих промислових об'єктів, 58 спільних підприємств за участю іноземного капіталу та близько 600 суб'єктів малого промислового підприємництва.
Соціальна інфраструктура та гуманітарна сфера населеного пункту забезпечують високий рівень доступності освітніх, медичних і культурних послуг для населення. Розвинена мережа установ освіти включає 96 організацій дошкільної освіти, 26 загальноосвітніх шкіл та 2 вищі навчальні заклади. Сфера охорони здоров'я представлена 89 установами різного профілю, що забезпечують амбулаторне та стаціонарне медичне обслуговування мешканців.
Духовне життя громади забезпечується функціонуванням релігійних споруд різних конфесій. У місті сформувалося полікультурне середовище, в межах якого діють чотири мусульманські мечеті та три християнські церкви.
Культурно-просвітницький сектор міста сформований п'ятьма публічними бібліотеками, Сирдар'їнським обласним музично-драматичним театром та Сирдар'їнським обласним історико-краєзнавчим музеєм. Театр і музей є провідними культурними осередками, що забезпечують збереження та популяризацію культурної спадщини регіону.
До головних урбаністичних та рекреаційних об'єктів Ґулістана належать центральна міська площа та Ґулістанський міський парк культури і відпочинку, які виконують функції ключових громадських просторів. Особливе місце в інфраструктурі міста посідає Сад дружби Узбекистану та Китаю — ландшафтно-парковий комплекс, закладений на знак вектору міждержавного партнерства та культурного обміну між двома країнами.
![](https://uk.wikipedia.org/wiki/Файл:2018_г._Надпись_"Менинг_Гулистоним"_("Мой_Гулистан")_на_центральной_площади_г._Гулистан.jpg)
У місті базується однойменний футбольний клуб «Гулістан» — (узб. «Guliston» futbol klubi) — професіональний футбольний колектив, який представляє місто та область у першостях країни. Головними досягненнями команди в новітній історії є дворазове завоювання титулу чемпіона Першої ліги Узбекистану (у 1992 та 2002 роках), що дозволяло клубу здобувати путівки до Вищої ліги національного чемпіонату. Свої домашні матчі команда проводить на міському стадіоні «Гулістан», який є головною спортивною ареною Сирдар'їнської області.
- Храм Святого Миколая — парафіяльний православний храм Ташкентської і Узбекистанської єпархії Руської православної церкви, розташований у місті Ґулістан (вулиця Туркестанська, 94). Об'єкт є однією з помітних культових споруд та архітектурних пам'яток міста. Історичним попередником сучасного храму була велика цегляна церква, зведена у 1890 році в поселенні біля станції Голодний Степ (на той час — територія Сирдар'їнської області Туркестанського генерал-губернаторства). Ця споруда була розрахована на одночасне перебування щонайменше ста парафіян, проте в межах антирелігійної кампанії радянської влади її знесли у 1930-х роках. Новітня історія парафії розпочалася наприкінці Другої світової війни, коли у 1945 році православному релігійному товариству було офіційно дозволено облаштувати новий молитовний будинок. Будівлю, зведену із саманної цегли, спорудили менш ніж за рік. 9 листопада 1945 року новозбудований храм було урочисто освячено, що ознаменувало відновлення офіційного духовного життя православної громади в регіоні. у подальшому будівля зазнала кількох реконструкцій та перебудов для надання їй традиційних церковних архітектурних форм.
- ↑ Brinkhoff T. Citypopulation.de
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2018.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 21 травня 2012. Процитовано 1 лютого 2018.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Численность городского населения союзных республик, их территориальных единиц, городских поселений и городских районов по полу — Всесоюзний перепис населення 1989 року (рос.) [Архівовано з першоджерела 30 липня 2012.]
- http://www.gulistan.moymir.uz/ [Архівовано 23 травня 2017 у Wayback Machine.]
| № | Назва | Область | Населення | № | Назва | Область | Населення | ||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Ташкент  Наманган |
1 | Ташкент | Ташкент | 2 425 000 | 11 | Ургенч | Хорезмська | .JPG) Самарканд _-_Where_2005_Massacre_Took_Place_-_Andijon_-_Uzbekistan_(7544000842).jpg) Андижан | |
| 2 | Наманган | Наманганська | 597 000 | 12 | Джиззак | Джиззацька | |||
| 3 | Самарканд | Самаркандська | 530 000 | 13 | Чирчик | Ташкентська | |||
| 4 | Андижан | Андижанська | 417 000 | 14 | Термез | Сурхандар'їнська | |||
| 5 | Нукус | Каракалпакстан | 310 000 | 15 | Ангрен | Ташкентська | |||
| 6 | Бухара | Бухарська | 285 000 | 16 | Навої | Навоїйська | |||
| 7 | Карші | Кашкадар'їнська | 260 000 | 17 | Алмалик | Ташкентська | |||
| 8 | Фергана | Ферганська | 275 000 | 18 | Денау | Сурхандар'їнська | |||
| 9 | Коканд | Ферганська | 240 000 | 19 | Ґулістан | Сирдар'їнська | |||
| 10 | Маргілан | Ферганська | 223 000 | 20 | Каттакурган | Самаркандська | |||
 |
Це незавершена стаття з географії Узбекистану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |