76-мм протитанкова гармата QF 17-pounder

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
76-мм протитанкова гармата QF 17-pounder
Ordnance QF 17-pounder

76-мм протитанкова гармата QF 17-pounder у музеї.
Тип протитанкова гармата/танкова гармата
Походження Велика Британія Велика Британія
Історія використання
На озброєнні 1943–по т.ч.
Оператори Велика Британія
Війни Друга світова війна
Корейська війна
Бізертинська криза
Історія виробництва
Розроблено 1941-1942
Виготовлення 19421945
Виготовлена
кількість
8 400
Варіанти Mk I — базова версія
Mk II — танковий варіант (Mk.VIII «Челленджер»)
Mk III — корабельна версія (не використовувалася)
Mk IV — для танків «Шерман»
Mk V — для M10
Mk VI — укорочена танкова версія
Mk VII — для «Шерман»
Характеристики
Вага 3 050 кг
Довжина 4,191 м
Довжина ствола 55 калібрів
Ширина 2,2 м
Висота 1,6 мм
Обслуга 5-6

Снаряд Fixed QF 76,2×583 mmR
Калібр 76,2
Підвищення -6° до +16,5°
Траверс 60°
Темп вогню 10-20 пострілів на хвилину
Дульна швидкість 880—1200 м/с
Дальність вогню
Ефективна 1 500 м
Максимальна 10 500 м

76-мм протитанкова гармата QF 17-pounder у Вікісховищі

76-мм протитанкова гармата QF 17-pounder (англ. Ordnance QF 17-pounder) — британська протитанкова гармата, розроблена у другій половині Другої світової війни на потребу протитанковим підрозділам британської армії. Згодом стало основним озброєнням лінійки британської бронетехніки, а також ліцензійної версії американського танка «Шерман» — «Шерман Фаєрфлай». Завдяки відмінним характеристикам QF 17-pounder стала дуже популярною у військах союзників, була єдиною польовою протитанковою гарматою, яка при стрільбі бронебійним підкаліберним снарядом з металевим піддоном, який відокремлювався APDS пробивала броню майже будь-якого німецького танка на полі бою. Широко застосовувалась арміями багатьох країн у часи Другої світової, Корейської війн та інших збройних конфліктів. У післявоєнний час QF 17-pounder замінювалася, як протитанкова зброя, на 120-мм безвідкотну гармату BAT, а як танкова — на 84-мм гармату QF 20 pounder.

ТТХ[ред. | ред. код]

Боєприпаси[ред. | ред. код]

Номенклатура боєприпасів[1][2]
Тип снаряда Довжина снаряда, мм Вага снаряда, кг Марка заряду Вага ВР, г Принцип дії уражаючого елемента ВР уражаючого елемента Розривний заряд Тип метального заряду Вага метального заряду Дулова швидкість, м/с
APCBC 875,7 17 1 та 3 7,7 нітроцелюлоза NH035 3,7 900
APDS 760,1 11,2 1B та 2 3,5 нітроцелюлоза NH033 3,1 1200
HE/Red 804 11,9 2 6,1 прямої ударної дії
(Percussion direct action (DA)
TNT 0,48 Кордит WM017 0,74 550
HE/HC зменшений 877 12,8 1 6,6 надшвидкий або з повільнювачем
(Super quick (SQ) /delay)
0,58 0,744
HE/Super/HC зменшений 868 пробивання
Димовий 8,4 часовий Кордит WMT 0,1949 230
Димовий кольоровий
(сигнальний)
7,9

Бронебійність[ред. | ред. код]

Пробиття броні (під ʟ 90 °) англо-американський критерій 50 % успіху,
і пряме порівняння з іноземними аналогами
[3]
Тип гармати Тип боєприпасу Дулова швидкість
(м/с)
Пробиття (мм)
100 м 250 м 500 м 750 м 1000 м 1250 м 1500 м 1750 м 2000 м 2500 м 3000 м
QF 77 mm APCBC 785 м/с 147 143 137 131 126 121 116 111 106 98 90
QF 77 mm APCBC FH 785 м/с 157 153 147 141 135 130 124 119 114 105 96
QF 17 pdr AP 884 м/с 200 190 175 160 147 135 124 114 105 88 74
QF 17 pdr AP FH 884 м/с 164 156 144 132 121 112 103 94 87 73 62
QF 17 pdr APCBC 884 м/с 174 170 163 156 150 143 137 132 126 116 107
QF 17 pdr APCBC FH 884 м/с 187 182 175 167 161 154 148 141 136 125 115
QF 17 pdr APDS 1204 м/с 275 268 256 244 233 223 213 204 194 178 162

Зброя схожа за ТТХ та часом застосування[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела
  1. Royal Armoured Corps Training, Volume III-Armament, Pamphlet No 7, SP 17-pr M10, War Office, July 1952, с. 100—104, 122—124
  2. 17 Pounder Anti-Tank Gun, British Equipment of the Second World War, 1 січня 2009, архів оригіналу за 18 вересня 2020, процитовано 7 серпня 2020, used only for weight of bursting charge of HE Mk 1 projectile.
  3. Bird та Livingston, (2001), p. 60.