Пилипенко Наталія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 7 грудня 2019, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пилипенко.
Наталія Пилипенко
ПсевдоНаталія Комілевська, Ходимчук
Народилася26 серпня 1898(1898-08-26)
Чернігівщина
Померла27 жовтня 1973(1973-10-27) (75 років)
Нью-Йорк
Національністьукраїнка
Діяльністьакторка, режисер, театральний діяч
Відома завдякипрацювала в театрі «Березіль», вихованка Леся Курбаса
У шлюбі зХодимчук Олексій Остапович
ДітиХодимчук Діамара Олексіївна

Ната́ля Пилипе́нко (Комілевська, Ходимчук, нар. 26 серпня 1898(18980826), Чернігівщина — † 27 жовтня 1973, Нью-Йорк) — українська актриса і режисер, театральний діяч. Акторка театру «Березіль». Учениця Леся Курбаса, дружина Олекси Ходимчука, мати Діамари Ходимчук.

Життєпис

Актриси «Березоля» (зліва направо): І. Стешенко, О. Кривинська, Н. Пилипенко, Г. Бабіївна, О. Добровольська

Наталя Пилипенко народилась на Чернігівщині 26 серпня 1898[1] року. З дитячих років, ще гімназисткою, брала участь в аматорських виставах товариства «Просвіта». З 1917 — на сцені Чернігівського театру. 1918 року вона грала у виставах «Мартин Боруля» Карпенка-Карого, «Танок життя» Олеся, «Брехня» Винниченка, «На перші гулі» Васильченка.

З 1920 навчається в Києві. Тут вона знайомиться з легендарним Лесем Курбасом і отримує запрошення до Молодого театру. З тих пір доля Наталії Пилипенко тісно пов'язана з цим театром та його наступниками «Кийдрамте»[2] та «Березолем». Згодом вона писала, що «працювала під керівництвом Курбаса від 1920 року, від часу заснування „МОБ“ (Мистецьке об'єднання „Березіль“) аж до 1934», зазначаючи, що мала щастя там працювати «тому, що для нас, початкуючих акторів, кожен контакт з цим великим майстром був справжньою творчою радістю, й праці ми віддавалися з усією посвятою, повнотою жертвували особистими зацікавленнями».

У 1920-х вийшла заміж за актора «Березоля» Олексу Ходимчука. У жовтні 1925 в Ромнах у них народилась донька-красуня Діамара, відома в майбутньому письменниця і актриса.[3]

В Театрі Наталя Пилипенко грала перші ролі серед таких видатних актрис, як Орися Стешенко, Наталя Ужвій, Валентина Чистякова, Олімпія Добровольська, Софія Федорцева. Користувалась великою популярністю серед шанувальників театру. В «Березолі» (Київ-Харків) Наталія зіграла понад 40 ролей за 14 років.

1924 року зіграла роль Дячихи у кінофільмі «Вендета», поставленому Лесем Курбасом.

З часу загибелі «Березоля» і розстрілу Олекси Ходимчука під час сталінських репресій і до 1943 року доля актриси мало відома. Під час гастролей у Дніпропетровську на дошці об'яв їй довелося прочитати наказ Наркомосу про своє звільнення з театру. Повернулась до Києва з донькою. Боялась, що Діамара не зможе вчитись як донька «ворога народу». Але цю проблему вдалося вирішити.

1943 року Наталія поїхала слідом за вивезеною на примусові роботи до Німеччини Діамарою, де, не дивлячись на різні шляхи, все ж із труднощами об'єдналася з нею.

Після війни опинилась у Парижі, де згуртувала українських акторів. В 1947—1949 українська трупа грала в приміщенні військового клубу «Cercle Militaire»[4]. 7 січня 1950 на сцені театральної зали Сан-П'єр як режисер трупи «Українська театр-студія» поставила «Гайдамаків» Шевченка, одну з перших вистав Леся Курбаса. У тижневику «Українське слово», що виходив у Парижі, зазначалось: «Є щось зворушливе в тому, як учні Курбаса плекають його пам'ять і намагаються зберегти його традиції, де б вони не були. Це чи не найкращий доказ, який творчий був Курбас, як його творче горіння поклало печать на оточення».

Як художній керівник Українського театру поставила «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської, «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліша та ін. При цьому вона також зіграла «дві контрастні ролі — драматичної Матері-України в „Гетьмані Дорошенку“ та комедійно-гротескової тьоті Моті з „Мини Мазайла“».[3]

В постановках Наталії брала участь і донька Діамара, яка написала тоді п'єсу «Пересаджені квіти» про життя українців в еміграції. Цю п'єсу Наталія поставила в 1955 році. Сама Діамара виконала роль емігрантки, однієї з пересаджених квіток. На театральному конкурсі в Нью-Йорку ця п'єса отримала 1-у премію.[5]

1959 року спочатку Діамара разом зі своїм чоловіком письменником Леонідом Полтавою та сином Романом переїхали до Нью-Йорка, а згодом туди переїхала і Наталія. Там вона займалась організацією підготовки акторської молоді, брала участь у святах, творчих зустрічах із шанувальниками, виступала з доповідями. Там вона написала спогади про театр «Березіль», про Леся Курбаса, про колег (Олімпію Добровольську, Риту Нещадименко та інших). Її книга «Життя в театрі» вийшла в Нью-Йорку у 1968 році.

Там же в Нью-Йорку, далеко від рідного краю, 27 жовтня 1973 року знайшла свій вічний спочинок.[6]

Ролі у виставах

Постановки

  • «Гайдамаки» Т. Шевченка
  • «Гетьман Дорошенко» Л. Старицької-Черняхівської
  • «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліша

Примітки

  1. ↑ Pylypenko, Nataliia // Encyclopedia of Ukraine / Volodymyr Kubiĭovych, Danylo Husar Struk. University of Toronto Press, 1993. — Vol. 4. — p. 286(англ.)
  2. ↑ Лесь Танюк. Лінія життя (З щоденників). У двох томах. — Том ІІ. 1971—1980 — К.: Фоліо, 2004. — с. 88
  3. ↑ а б П'ять вистав Наталі Пилипенко / Валерій Гайдабура // «Театр мобілізував нас…»
  4. ↑ Cercle national des armées(фр.)
  5. ↑ Пилипенко Наталья / Дом-музей Марины Цветаевой(рос.)
  6. ↑ Некролог / Сучасність, Січень 1974. — с. 126
  7. ↑ На перші гуліВікіджерела

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пилипенко_Наталія&oldid=26710049