Стешенко Ірина Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ірина Іванівна Стешенко
Полноэкранная запись 25.07.2012 81114.jpg
Інші імена Орися Стешенко
Народилася 22 червня (5 липня) 1898(1898-07-05)
Київ
Померла 30 грудня 1987(1987-12-30) (89 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність акторка, письменниця й перекладачка
Alma mater Київські вищі жіночі курси (1918) і Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка (1920)
Заклад Перший театр Української Радянської Республіки імені Шевченка, Березіль[1] і Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка
Батьки Стешенко Іван Матвійович, Стешенко Оксана Михайлівна
Брати / сестри Стешенко Ярослав Іванович
Нагороди та премії

Іри́на Іва́нівна Стеше́нко (22 червня (5 липня) 1898(18980705), Київ — 30 грудня 1987) — українська драматична акторка, письменниця й перекладачка, член Спілки письменників СРСР. Дочка Івана й Оксани Стешенків, онука Михайла Старицького.

Біографія[ред. | ред. код]

Ірина Стешенко народилася 5 липня 1898 у Києві. У віці трьох років познайомилася з німецькою та англійською мовами, та добре їх вивчила. Так само українську, російську, французьку та італійську мови[2]. У 1915 році закінчила київську гімназію. У 1918 році, в розпал революційних і воєнних подій, закінчила Вищі жіночі курси. У 1920 році вступила до Вищий музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка на акторське відділення, де викладала її тітка Марія Старицька[3].

У 1960-ті роки в її помешканні у Києві у комунальній квартирі на вулиці Пушкінській, 20, кв. 31, відбувалися літературно-мистецькі салони. У цьому ж помешканні знаходилася її колекція малярства, посуду та архів Старицької-Черняхівської, що систематично досі не опрацьований. На початку 1970-х років виключена зі Спілки письменників України за «співпрацю з дисидентами». Формальним приводом був наклеп, опублікований поетом Миколою Холодним у «Літературній Україні».

Могила Ірини Стешенко

Померла Ірина Стешенко на дев'яностому році,30 грудня 1987 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі, центральній алеї (ділянка № 2; поруч із загиблим батьком, Іваном Матвійовичем Стешенком).

Подружнє життя[ред. | ред. код]

У 1917 році Ірина Стешенко взяла шлюб з інженером Володимиром Корольовим, проте ненадовго.

У 1918 році одружується зі своїм колегою, актором Лесем Сердюком. Разом вони грали в Київському драматичному театрі ім. Тараса Шевченка, а від 1923 року — в Курбасівському театрі «Березіль». У 1927 році вони розлучилися, і Ірина Стешенко одружилася з актором, співаком, художником — Олександром Романенком з яким прожила 37 років[4].

Творчість[ред. | ред. код]

Театральна діяльність[ред. | ред. код]

У 19201923 роках працювала в театрі імені Т. Шевченка (Київ), у 19231933 роках — у «Березолі» -українському театрі-студії, заснованого Лесем Курбасом, та пережила переформування його в Театрі імені Т. Шевченка. Грала у ньому по 1947 рік включно, перебувши німецьку окупацію в Казахстані[4].

Головні ролі: Матільдонька, Рина («Народний Малахій», «Мина Мазайло» М. Куліша), Дорина («Тартюф» Ж.-Б. Ж.-Б.  Мольєра), Відьма («Макбет» В. Шекспіра), Арабелла («Змова Фієско в Ґенуї» Ф. Шиллера), Сірчиха («За двома зайцями» М. Старицького) та інші.

Вона грала характерні ролі у виставах: «Гайдамаки» за Шевченком, «Жакерія» Меріме, «Сава Чалий» Карпенко — Карого та інші.

Перекладацька діяльність[ред. | ред. код]

Ірині Стешенко належать численні переклади західноєвропейських, російських класиків і деяких російських радянських письменників. Ще коли вона грала в Київському театрі імені Шевченка, завліт театру і поет Павло Тичина, запропонував їй спробувати сили в перекладі світової драматургійної класики на українську. Так з'явилися в першій редакції переклади комедій Мольєра «Скапен-штукар» («Витівки Скапена»), «Хворий, та й годі», «Міщанін-шляхтич»[4].

1950-ті роки — час активної перекладацької праці Ірини Іванівни. У 1958 році вийшла українською книга «Комедіїї» Мольєра, більша частина перекладів, а саме: «Кумедні манірниці». «Дон Жуан, або Кам'яний гість», «Лікар мимоволі», «Міщанин — шляхтич», «Витівки Скапена», «Хворий та й годі» — належала Стешенко[4].

В її активі такі переклади: «Єгор Буличов та інші» Горького, «Вовки і вівці» Островського, комедії Гольдоні, «Еґмонт» Й.-В. Ґете, «Дон Карлос» Шиллера, «Пригоди Гекльберрі Фінна» пізніша, неавторизована, редакція Паламарчука — «Гекльберрі…») Марка Твена, трагедії та комедії Шекспіра, оповідання Джека Лондона в його українському дванадцятитомнику, двадцять новел Генрі Ловсона[5], окремі твори Ґ. Мопассана, Г. Ібсена. Стешенко — авторка багатьох досі не опублікованих рецензій для різних видавництв і міністерства культури на перекладні й оригінальні п'єси.

У видавництві «Дніпро» упродовж 1984-1986 років вийшов шеститомник перекладів з Вільяма Шекспіра. У ньому значний внесок І. Стешенко. Це «Отелло, венеціанський мавр», Ромео і Джульєтта, «Двоє сеньйорів з Верони», «Комедія помилок», «Венеціянський купець», «Багато галасу з нічого». На сценах п'єси Шекспіра, Мольєра і Гольдоні ішли й понині йдуть саме в перекладах Ірини Стешенко[5].

На початку 1980 — х років, у книжці новел Стефана Цвейга «Лист незнайомої», опубліковано дві новели у перекладі Стешенко з німецької — «Страх» й «Гувернантка»[6] .

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil
  2. Хоронжий Юрій. Шляхетні українки: Есеї-парсуни. — Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — С. 135. — ISBN 966-7018-58-Х.
  3. Хоронжий Юрій. Шляхетні українки: Есеї-парсуни. — Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — С. 136. — ISBN 966-7018-58-Х.
  4. а б в г Хоронжий Юрій. Шляхетні українки: Есеї-парсуни. — Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — С. 137. — ISBN 966-7018-58-Х.
  5. а б Хоронжий Юрій. Шляхетні українки: Есеї-парсуни. — Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — С. 138. — ISBN 966-7018-58-Х.
  6. Хоронжий Юрій. Шляхетні українки: Есеї-парсуни. — Київ : Видавництво імені Олени Теліги, 2004. — С. 140. — ISBN 966-7018-58-Х.