Лебединцев Феофан Гаврилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лебединцев Феофан Гаврилович
Народився24 березня 1828(1828-03-24)
Зелена Діброва (тепер Городищенський район Черкаської області)
Помер24 березня 1888(1888-03-24) (60 років)
Київ
ПохованняЩекавицьке кладовище
Громадянство Російська імперія
Національністьукраїнець
Місце проживанняХолм, Київ
Діяльністькраєзнавець, журналіст
Відомий завдякизасновник «Киевской Старины»
Alma materКиївська духовна семінарія
Конфесіяправославний
РодичіЛебединцев Гаврило Григорович
Брати, сестриЛебединцев Петро Гаврилович, Лебединцев Андрій Гаврилович і Arseniy Lebedintsevd
У шлюбі зЮлія
ДітиЛебединцев Костянтин Феофанович
Нагороди
орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня

Феофа́н Гаври́лович Лебеди́нцев (Теофан Лебединцев/Лебединець/Лобода, 24 березня 1828(18280324) — 24 березня 1888) — український педагог, історик, громадський і церковний діяч, літератор, журналіст. Основоположник української періодики. Засновник, видавець і перший редактор журналу «Киевская Старина».

Біографія

Сім'я

Народився в багатодітній родині священика в селі Зелена Діброва на Київщині (тепер Городищенський район Черкаської області), один із п'яти славетних братів Лебединцевих.

Рідні брати Феофана Гавриловича:

Освіта

Як і всі його брати, Феофан спершу навчався у Богуславському духовному училищі, згодом блискуче закінчив Київську духовну семінарію.

У 1851 захистив дисертацію з Унії в Україні і отримав ступінь старшого кандидата богослов'я[1] у Київській духовній академії, де був однокурсником майбутнього видатного філософа Памфіла Юркевича. Незабаром став магістром.

Викладацька та педагогічна діяльність

Викладав у Воронезькій1852) та Київській (з 1855) духовних семінаріях. У 1861 отримав місце екстраординарного професора кафедри історії розколу у своїй alma mater. Заснував і в 18601863 роках редагував її видання — «Руководство для сельских пастырей».

4 грудня 1864 року спеціаліст по розколу Церков Феофан Лебединцев став начальником навчальної дирекції (головним освітянином) на Холмщині, де боровся з греко-католицизмом і полонізацією,

... заботясь о возрождении русской народности, но соблюдая уважение к местному народному языку.[2]

З його ініціативи на Холмщині відкрито близько 300 народних шкіл, середніх навчальних закладів, курси для вчителів, учительську семінарію, чоловічу (5 жовтня 1865) та жіночу (в жовтні 1866) гімназії. З 1872 — директор училищ у Радомі.

Петро Лебединцев

Після виходу у відставку оселився у Києві. У 1882 році разом із братом Петром (кафедральним протоієреєм Софії Київської) заснував «Киевскую Старину» — на 3000 рублів, позичених у Григорія Ґалаґана. Всесильний Ґалаґан допоміг зв'язками у найвищих ешелонах Російської імперії, і нове видання отримало державну субсидію. 9 грудня 1883 року Ґалаґан записав у своєму щоденнику:

Відправився до графа Толстого[3] говорити про справи полтавські. А ще я казав Толстому про субсидії «Киевской Старине». Він відповідав, що грошей нема, але уповноважив переговорити з Бунге[4].

В останні роки життя Феофан Лебединцев був активним учасником київських Церковно-історичного та Археологічного товариств. Помер у день свого 60-річчя. Похований на історичному некрополі старого Києва — Щекавицькому кладовищі.

У контексті доби

У 1859 році Теофан Лебединцев познайомився з Тарасом Шевченком (спогадом про знайомство залишився «Кобзар» з автографом). Шевченко високо оцінював праці земляка (зокрема, проповідь «Про ярмарки», надруковану за протекції Шевченка у 1861 році першим українським часописом «Основа»).

Після смерті поета Лебединцев опублікував дослідження про Тараса Шевченка, спогади, власне листування з ним.

Дружина Феофана Лебединцева Юлія (похована в Холмі — збереглася нагробна плита в стіні церкви Іоана Богослова) була хрещеною матір'ю Михайла Грушевського.

Примітки

  1. Випуск 1851 року, курс XV (18471851) — див. Выпускники Киевской духовной академии 18231869, 1905 гг.
  2. див. Сумцов Микола Федорович
  3. Міністр народної освіти Російської імперії
  4. Міністр фінансів Російської імперії

Джерела

Посилання