Regina Elena (1907)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Реджина Елена»
Regina Elena
Служба
Тип/клас Броненосець
Держава прапора Королівство Італія
Належність Королівські ВМС Італії
Закладено 27 березня 1901 року
Спущено на воду 19 червня 1904 року
Введено в експлуатацію 11 вересня 1907 року
Виведений зі складу флоту Виключений зі складу флоту 16 лютого 1923 року
Зданий на злам
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 12 691-13 035 т (стандартна)
13 950-14 192 т (повна)
Довжина 144,6 м
Ширина 22,4 м
Осадка 8,4 м
Бронювання Пояс: 250 мм
Башти: 200 мм
Палуба: 38 мм
Бойова рубка: 250 мм
Технічні дані
Рухова установка 2 × парові машини
28 котлів
Потужність 19 000 к.с.
Швидкість 22 вузли
Дальність плавання 10 000 миль на швидкості 10 вузлів
Екіпаж 742–764
Озброєння
Артилерія 2 x 305-мм гармати «Armstrong Whitworth 12 in/40»
4 x 203-мм гармати «203/45 Mod. 1897»

16 x 76,2-мм гармат QF 12
Торпедно-мінне озброєння 2 × 450-мм торпедних апарати

«Реджина Елена» (італ. Regina Elena) — броненосець-пре-дредноут однойменного типу Королівських ВМС Італії початку XX століття.

Історія створення

Броненосець «Реджина Елена» був закладений 27 березня 1901 року на верфі флоту у місті Ла-Спеція. Спущений на воду 19 червня 1904 року, вступив у стрій 11 вересня 1907 року.

Свою назву корабель отримав на честь королеви Олени, дружини Віктора Емануїла III.

Історія служби

Після вступу у стрій броненосець «Реджина Елена» був включений до складу Середземноморської ескадри[1]. У 1908 році він вирушив до берегів Малої Азії для демонстрації сили, протестуючи проти рішення Османської імперії закрити італійські поштові відділення в Туреччині. Наприкінці того ж року прибув до Мессіни для ліквідації наслідків Мессінського землетрусу.

З початком італійсько-турецької війни «Реджина Елена» та однотипні броненосці були включені до складу 1-ї дивізії 1-ї ескадри під командуванням адмірала Аугусто Обрі. 18 жовтня 1911 року «Реджина Елена», однотипні броненосці та 3 крейсери супроводжували конвой транспортів, які перевозили 2-гу піхотну дивізію до Бенгазі. Коли османи відмовились капітулювати, італійський флот відкрив вогонь по місту, а піхота почала десантування. Італійці змусили османів відступити і захопили місто 29 жовтня[2].

До грудня італійські кораблі були розосереджені в портах Киренаїки. «Реджина Елена», «Рома» та броненосний крейсер «Сан-Марко» базувались в Бенгазі. Кораблі підтримали вогнем сухопутні війська, допомігши відбити османський наступ на місто 14-15 грудня[3].

На початку 1912 року більшість італійський кораблів, у тому числі «Реджина Елена», вирушили до Італії для ремонту.

У березі 1914 року «Реджина Елена» брав участь у випробуваннях радіотелеграфу. Експериментами керував Гульєльмо Марконі.

Після вступу Італії у Першу світову війну «Реджина Елена» та однотипні броненосці були включені до складу 2-ї дивізії. Але командувач італійського флоту адмірал Паоло Таон ді Ревель не наважувався залучати великі кораблі до бойових дій, побоюючись ворожих підводних човнів, і намагаючись зберегти їх для імовірної великої битви з австро-угорським флотом. Тому «Реджина Елена» всю війну здійснював переходи між Бріндізі, Таранто та Вльорою, і в бойових діях участі не брав.

Відповідно до Вашингтонської морської угоди 1922 року Італія могла залишити у строю броненосці типу «Реджина Елена», але не могла замінити їх новими лінкорами. Тим не менше, 16 лютого 1923 року корабель був виключений зі складу флоту і зданий на злам.

Література

  • Conway's All the World's Fighting Ships, 1860—1905. — London: Conway Maritime Press, 1979. — ISBN 0 85177 133 5 (англ.)
  • Тарас А. Энциклопедия броненосцев и линкоров. Минск, Харвест, 2002 ISBN 5-17-008844-2 (рос.)

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Regina Elena (1907)

  • Броненосець «Реджина Елена» та сайті www.marina.difesa.it (італ.)
  • Beehler, William Henry (1913). The History of the Italian-Turkish War: September 29, 1911, to October 18, 1912. Annapolis, MD: United States Naval Institute. OCLC 1408563.

Примітки

  1. Journal of the Royal United Service Institution, p. 1069
  2. Beehler, pp. 28–29
  3. Beehler, p. 49