Чех, Лех і Рус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 09:53, 7 січня 2021, створена KHMELNYTSKYIA (обговорення | внесок) (Не лише польській)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Чех (значення).
Лех, Чех і Рус з білим орлом

Чех, Лех і Рус (пол. Czech, Lech i Rus) — у історіографії XV—XVIII ст. міфічні хорватські брати, родоначальники чехів, поляків та русинів[1]. Персоніфікації цих народів[1], головні фігури фундаційного міфу. У чеській історіографії фігурують лише Чех і Лех (чеськ. Čech a Lech)[1].

Історія

Витоки легенди про хорватських братів сягають «Чеської хроніки» Козьми Празького (1125)[1]. В ній розповідається про прибуття до Богемії слов'янського племені на чолі з Богемом (у пізнішій традиції — Чехом) і заснування там Чеської держави[1]. У Чеській римованій хроніці Даліміла (ХIV ст.) згадується, що лех (старочеське «шляхтич») на ім'я Чех, який жив у Хорватії і вчинив там якесь вбивство, подався із 6-ма своїми братами та слугами у вигнання в чужі краї, де вони знайшли нову батьківщину[1]. В пізніших чеських хроніках термін «лех», яким визначався соціальний статус Чеха, трансформувався у власне ім'я — Лех[1]. У «Чеській хроніці» Пржибика Пулкави (1374) Лех постає як брат або товариш Чеха, який разом зі своїми нащадками осів на землях, що стали Польщею[1]. У чеській традиції утвердилася двочленна формула легенди про хорватських братів, у якій ішлося про старшого брата Чеха та молодшого брата Леха[1].

У польській традиції змінили акценти: старшим братом визнавався Лех, а молодшим — Чех[1]. У «Пролозі» до Великопольської хроніки (ХІІІ—XІV ст.) Леха названо старшим братом не лише Чеха, а й Руса (за старшинством йому відводилося 2-ге місце після Леха)[1]; Леха, Руса і Чеха зображено володарями королівств лехитів, русів і чехів, званих також богемцями[1].

Ян Длугош виходив з того, що Чех та його старший брат Лех були нащадками біблійного Яфета[1]; перший із братів опанував землі по Влтаві і Лабі, а другий осів над Віслою[1]. Про Руса Длугош писав як про володаря обширної східнослов'янської держави зі столицею Києвом. У XVI—XVII ст. легенду про хорватських братів використовували багато польських істориків — Матвій Міховський, Бернард Ваповський, Мартин Бельський, Матвій Стрийковський, Олександр Гваньїні та інші (деякі історики обмежували виклад легенди лише двома персонажами — Лехом і Чехом)[1].

Скептичне ставлення до легенди висловив Мартин Кромер, який, серед іншого, звертав увагу на відсутність відомостей про цих братів в античних і візантійських джерелах, а також ранньому літописанні[1]. Історичність існування братів заперечував і польський поет Ян Кохановський[1]. Корінний перелом у ставленні до легенди як вигадки стався у XVIII ст[1].

Через посередництво польських праць із цією легендою були знайомі українські історики, зокрема П. Коховський та Феодосій Софонович[1].

Після Люблінської унії в політичну систему Речі Посполитої долучили відмінне за типом політичної та звичаєвої культури Велике князівство Литовське та Руське. Місцеві князі порівнялися з польською шляхтою і шукали способів вивершення над ними. Князі Острозькі спонсорували дослідження свого генеологічного дерева і скоро почали виводити його від князя Володимира, а згодом до родоначальника усіх Русів — Руса. Дії князів створювали підмурок до впровадження терміну «Старожитний народ руський», який має свою окреслену територію.[2]

Однак, ця легенда не справила помітного впливу на українських авторів[1].

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Сас П. М. Чех, Лех і Рус // Енциклопедія історії України… Т. 10. С. 534.
  2. ↑ Наталя Яковенко «Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України», вид. «Критика» Київ, 2006 р. — С. 206

Джерела

  • Сас П. М. Чех, Лех і Рус // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 534. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Ulewicz T. Sarmacja: Studium z problematyki słowiańskiej XV i XVI w. Krakńw, 1950.
  • Мыцык Ю. А. Украинские летописи XVII в. Днепропетровск, 1978.
  • Тржештик Д. Славянские этногенетические легенды и их идеологическая функция // Studia Balkanica, т. 20: Раннефеодальные славянские государства и народности. София, 1991.
  • Мыльников А. С. Картина славянского мира: взгляд из Восточной Европы: Этногенетические легенды, догадки, протогипотезы XVI — начала XVIII века. СПб., 1996.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Чех, Лех і Рус

Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чех,_Лех_і_Рус&oldid=30489389