Орнаментальна гравюра 16 століття
Орнамента́льна гравю́ра 16 столі́ття — важлива теоретична і практична галузь графічного мистецтва, що мала помітний вплив на декор архтектурних споруд, меблів, парадної зброї, фонтанів, ювелірних виробів, посуду тощо. Була наново відкрита і використана в стилістиці неоренесансу в 19 ст.
Історія виникнення
Декоративні оздоби і орнаменти на речах побуту виникають задовго до 16 ст. Вони відомі з епохи неоліту.
Декоративна гравюра виникає в країнах Західної Європи у 15 ст., перш за все у Німеччині та у Італії, але ці витоки різнилися. В Німеччині здавна існувала традиція ставити знак володаря на різні речі[1]. Часто це був герб шляхетного володаря, котрим здавна опікувалися художники-геральдики і котрий прикрашався плетивом чи рослинними орнаментами.
Надзвичайний поштовх для мистецтва орнаментальної гравюри у Італії мало відкриття 1480 року в Римі залишків палацу імператора Нерона (так званого «Золотого дому»)[2]. Залишки були знайдені під час хижацьких розкопок. Вони давно пішли під землю і були засипані будівельним сміттям і ґрунтами з доби середньовіччя. Італійці називали ці розкопані приміщення гротами. Гроти дивним чином зберегли склепіння та залишки тиньку на стінах, майстерно розписані давньоримськими орнаментами. На хвилі моди на все давньоримське і поклонінні античному мистецтву художники Риму як зачаровані копіювали орнаменти " Золотого дому ", що отримали назву гротески (орнаменти з гротів)[2]. Гротески швидко переходять з малюнків на гравюри, мають поширення у художніх колах, розповсюджуються, мають практичне використання у ремісників, художників і архітекторів. Вже наприкінці 15 ст. гротеск переводять у статус орнаментального ідеалу, бажаний зразок престижу і причетності до античного мистецтва. Помітне розповсюдження отримав так званий канделябр, вертикальний візерунок, увішаний різними цяцьками, намистинами та фантастичними істотами.
-
-
Випадково збережені орнаменти Золотого будинку імператора Нерона, гротески -
Альбрехт Дюрер. Плетиво з білим щитом у центрі, до 1507 р. Створено за мотивами малюнку Леонардо да Вінчі. -
Майстер au de, зразок гротеску 1532 р.
Ставлення до гротесків
Ставлення до гротесків завжди було різним — від захоплення до роздратування і обвинувачень у неправдивості. До нас дійшли роздратовані відгуки давньоримського теоретика архітектури Вітрувія, котрий чимало стикався з гротесками та захоплення ними. Вітрувій ще у 1 столітті нашої ери записав :
.Нічого подібного нема, не може бути і не було. Як це, насправді, можна тростині утримувати дах або свічнику — орнаменти фронтону, або стеблині, тонкій та нетривкій, утримувати скульптуру ? Як із коріння та стеблин може замість квітів вирости подвійна скульптура ? Тим не менше люди, побачивши цю фальш, не лаються, а наслоджуються нею і не звертають уваги, чи логічно, реалістично хоч щось із цього чи ні [3]
Прихильників натуральності і логіки і надалі будуть бентежити художні примхи, нелогічність і фантазійність гротесків. Але гору узяли якраз прихильники нелогічності і фантазійності гротесків. Нелогічні гротеки прийшли у живопис Перуджино, Андреа Мантеньї, Доменіко Беккафумі, Рафаеля Санті. Гротесками прикрасили низку палаців у Римі і стінописи у самому Ватикані. І спротив прихильників натуральності і логіки переломили.
Діячи відродження не тільки відроджували античні взірці та ідеї. Художники і гравери Італії швидко перейшли від копіювання античних взірців до створення власних варіантів, потім зрівнялись у майстерності з давньоримськими майстрами-декораторами і згодом — перевищили їх.
Тепер вже італійські гротески 15 — 16 століття стають зразками для художників Франції, Фландрії, німецьких князівств, королівських дворів в Угорщині, Польщі.
Джорджо Вазарі, сам автор елегантних і вишуканих орнаментів і гротесків, в середині 16 століття, вже наполягає :
.Цього роду гротески ми бачили і бачимо у багатьох творах, зроблених сучасними майстрами з величезною віртуознісью і красою, що прикрасили найкращі споруди по всій Італії, набагато перевершивши давніх римлян[4]
Дійсно, вільна і фантазійна побудова гротеску зробила його гнучким у використанні і придатним прикрасити пілястр у картині, в палаці чи в соборі, стулку меблів, поверхню майолікового посуду, парадну зброю, картинну раму.
Орнаментальна гравюра доби маньєризму і предбароко
Якщо Відродження віддало перевагу симетричним, гармонійним орнаментам античності, маньєризм зробив свої акценти. Майстри орнаменту доби маньєризму дали перевагу орнаментам таратологічним . Цей орнамент, вирішений у вигляді примхливо переплетених зооморфних і рослинних мотивів із зображенням казкових драконів, химер, фантастично поєднаних мотивів фауни і флори, введений в художню практику саме маньєристами[5]. Химерні маски вразили вже Мікеланджело. І той використав обличчя потвор в паркетах Бібліотеки Лауренциана, в орнаментальних оздобах каплиці Медичі у Флоренції. Страшну, химерну маску з порожнинами замість очей Мікеланджело розмістив і поряд з уславленою скульптурою «Ніч» в каплиці Медічі у Флоренції.
Віртуозні зразки вишуканого орнаменту доби маньєризму дав Джорджо Вазарі в грізайлях. Майстри маньєризму охоче розробляли орнаменти в своїх фресках (Парміджаніно, хори церкви Санта Марія делла Стекката), в малюнках і гравюрах, що розійшлися Європою від Франції до Польщі. Орнаменти маньєризму використовували для оздоб фонтанів, колон, архітектурних споруд. Відомим зразком орнаменту маньєризму в архітектурі став фронтон Бернардинського костелу у Львові, Україна.
Головні представники
- Леонардо да Вінчі (1452—1519)
- Альбрехт Дюрер (1471—1528)
- Ніколетто да Модена (бл. 1480 — ?)
- Майстер au de (перша третина 16 ст.)
- Енеа Віко (бл. 1520—1563)
- Агостіно деі Музі (бл. 1490—1536)
- Вендлінг Грапп (1550—1599)
- Бехам Ганс Себальд (1500—1550)
- Генріх Альдегревер (1502 — до 1561)
- Бартель Бехам (1502—1540)
- Вергілій Сліс (1514—1562)
- Альбрехт Альтдорфер (1480? — 1538)
- Даніель Міньо (кінець 16 ст.)
- Петер Флетнер (бл. 1485—1546)
- Даніель Хопфер (1470—1536)
- Матіас Цюндт (1498? — 1572)
- Крістоф Ямнітцер (1563—1618)
Галерея гравюр
-
Зразок титульної сторінки доби відродження, дереворит. -
-
Ієронім Гопфер (1500—1563). Дизайн декору для трьох металевих келихів, перша третина 16 ст. -
Матіас Зюндт (Matthias Zündt 1540-1572). Дизайн келиха з Нептуном. 16 ст. -
Дизайн літери W з орнаментом на тлі. -
Титульна сторінка першого видання «Життєписів» Джорджо Вазарі, бл. 1550 р. -
Умовний і недостовірний портрет Проперції де Россі в книзі Вазарі в стилі пізнього відродження. -
Августин Хіршфогель. «Алегорія Гола Правда», гравюра-інтерпретація за образом апостола Матвія роботи Мікеланджело.
-
.jpg)
Практичне використання
,_elmo_bourguignotte,_milano_1540-1545_ca..JPG)
-
Центральна Італія, можливо Урбіно, таріль до 1530 р. -
Фаєнца, таріль з гербом 1532 р. -
Дерута, таріль 1534 р. -
Таріль з грифоном і орнаментом, можливо Дерута, до 1525 р. -
Весільна скриня зі складним орнаментом ( путті, гірлянди, херувіми, квіти, перевиті стрічками), до 1560 р. -
Орнамент з канделябром, Катедральний собор, Аоста -
Пілястр з орнаментом-канделябром на картині А. Мантеньї «Св. Себастьян», Музей історії мистецтв, Відень. -
Андреа Мантенья. Зразок авторського гротеску-канделябру, до 1474 р. -
Джованні Паоло Негролі, брат відомого збояра Філіппо Негролі, Мілан. Парадні обладунки, до 1545 р., Музей мистецтва Метрополітен, Нью-Йорк.
,_c._1520-1530,_maiolica_-_National_Gallery_of_Art,_Washington_-_DSC09848.JPG)
,_c._1500-1525,_maiolica_-_National_Gallery_of_Art,_Washington_-_DSC09847.JPG)
Див. також
- Мистецтво Італії
- Кватроченто
- Чінквеченто
- Маньєризм
- Живопис бароко
- Римська художня школа
- Північне Відродження
- Історія німецького екслібриса
Примітки
- ↑ Минаев Е. Н. Экслибрисы художников Росийской Федерации. — М.: «Сов. Россия», 1971
- ↑ а б Орнаментальная гравюра 16 века, каталог выставки 1981 г., с. 5
- ↑ Витрувий.«Десять книг об архитектуре» , М., 1936, т. 1, с. 143
- ↑ Джорджо Вазарі. «Життєписи... », М.,т 1, 1956, с. 109
- ↑ Каталог выставки «Орнаментальная гравюра 16 века в собраниии Эрмитажа», Ленинград, «Искусство», 1981, с. 5
Посилання
Джерела
- Джорджо Вазарі, «Життєписи…»
- Орнаментальная гравюра 16 века, каталог выставки 1981 г.