Неоренесанс
 | Цю статтю потрібно вичитати та виправити в ній правописні, лексичні, граматичні, стилістичні та інші мовні помилки. (березень 2019) |
Неоренесанс — один із історичних стилів середини 19 ст. Звичайно, не виступав в чистому вигляді, а як суміш з необароко і мав короткий термін існування.
Загальна характеристика[ред. | ред. код]
Неоренесанс — одна з поширених форм архітектурної еклектики XIX століття, що відтворювала зовнішні архітектурні рішення часів Відродження, в особливості італійського чінквеченто. Відмінні риси — тяжіння до симетрії, раціональне членування фасадів, надавалась перевага прямокутним планам з внутрішніми двориками, широким використання таких архітектурних елементів, як рустика і пілястри.
Джерела[ред. | ред. код]
Неоренесанс цілком склався до моменту споруди за проектом Лео фон Кленце Лейхтенбергского палацу в Мюнхені (1816). Англієць Чарльз Баррі, відомий в першу чергу як популяризатор неоготики, з 1820-х років також охоче звертався до стилістики італійського ренесансу (один з найкращих зразків — заміський палац в Клайвдені). Проте в цілому, навіть у 1830-ті роки, споруди в неоренесансній стилістиці носили епізодичний характер.
Переосмислення архітектурної мови італійського ренесансу як універсальної стильової системи пов'язане з діяльністю німецького архітектора Готфріда Земпера. Його головний твір — Дрезденська опера (1834-41), пройнятий впливом бароко у набагато меншій мірі, ніж опера Гарньє в Парижі. Земперовський стиль набув широкого поширення в Австро-Угорщині. Таким чином, у Відні та Будапешті в стилістиці неоренесансу забудовані цілі квартали. Найчастіше йому віддавали перевагу при зведенні музеїв і бібліотек.
В Україні[ред. | ред. код]
Будинок Клуга у Києві на вул Саксаганського 96 відносять до французького неоренесансу.
Зразки неоренесансних споруд[ред. | ред. код]
- Будинок Галицького намісництва, Львів
- Палац Євгенія Богарне в Мюнхені (Лео фон Кленце, 1816)
- Дрезденська картинна галерея (Готфрід Земпер)
- Володимирський палац в Санкт-Петербурзі, фасад
Галерея[ред. | ред. код]
Ведстон Манор, резиденція банкірів Ротшильд в стилістиці французького ренесансу, 1874 р.
Володимирський палац (Санкт-Петербург), фасад в стилістиці флорентійського раннього відродження
Мерія Парижа (Отель де Вілле), західний фасад в стилістиці французького ренесансу, 1880 р.
Галерея Віктора-Еммануїла, Мілан, Італія.
Регіональне бюро в Щецині, Польща
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Kurt Milde: Neorenaissance in der deutschen Architektur des 19. Jahrhunderts. Grundlagen, Wesen und Gültigkeit. Verlag der Kunst, Dresden 1981.
- Daniela Biffar: Schmuckstücke der Neorenaissance. Der Bijouterie-Fabrikant Hermann Bauer (1833—1919). Edition Hatje, Ostfildern-Ruit 1996, ISBN 3-7757-0638-0.
- Walter Krause (Hrsg.): Neorenaissance. Ansprüche an einen Stil. Verlag der Kunst, Dresden 2001, ISBN 3-929744-03-1.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Неоренесанс |
|
