Неоренесанс

Бейтс Холл, читальна зала, Бостонська публічна бібліотека.

Неоренесанс — один із історичних стилів середини 19 ст. Звичаєво не виступав в чистому вигляді, а як суміш з необароко і мав короткий термін існування.

Зміст

1 Загальна характеристика
2 Джерела
3 Зразки неоренесансних споруд
4 Джерела
5 Галерея
6 Див. також

Загальна характеристика[ред. • ред. код]

Неоренесанс - одна з поширених форм архітектурної еклектики XIX століття, що відтворювала зовнішні архітектурні рішення часів Відродження, в особливості італійського чінквеченто. Відмінні риси - тяжіння до симетрії, раціональне членування фасадів, надавалась перевага прямокутним планам з внутрішніми двориками, широким використання таких архітектурних елементів, як рустика і пілястри.

Джерела[ред. • ред. код]

Неоренесанс цілком склався до моменту споруди за проектом Лео фон Кленце Лейхтенбергского палацу в Мюнхені (1816). Англієць Чарльз Баррі, відомий в першу чергу як популяризатор неоготики, з 1820-х років також охоче звертався до стилістики італійського ренесансу (один з найкращих зразків - заміський палац в Клайвдені). Проте в цілому навіть у 1830-ті роки споруди в неоренесансній стилістиці носили епізодичний характер.

Переосмислення архітектурної мови італійського ренесансу як універсальної стильової системи пов'язане з діяльністю німецького архітектора Готфріда Земпера. Його головний твір — Дрезденська опера (1834-41), пройнятий впливом бароко набагато у меншій мірі, ніж опера Гарньє в Парижі. Земперовскій стиль отримав значне поширення в Австро-Угорщини. Так, у Відні та Будапешті в стилістиці неоренесансу забудовані цілі квартали. Найчастіше йому віддавали перевагу при зведенні музеїв і бібліотек.

Зразки неоренесансних споруд[ред. • ред. код]

Будинок Галицького намісництва, Львів
Палац Євгенія Богарне в Мюнхені (Лео фон Кленце, 1816)
Дрезденська картинна галерея (Готфрід Земпер)
Володимирський палац в Санкт-Петербурзі, фасад

Джерела[ред. • ред. код]

Kurt Milde: Neorenaissance in der deutschen Architektur des 19. Jahrhunderts. Grundlagen, Wesen und Gültigkeit. Verlag der Kunst, Dresden 1981.
Daniela Biffar: Schmuckstücke der Neorenaissance. Der Bijouterie-Fabrikant Hermann Bauer (1833–1919). Edition Hatje, Ostfildern-Ruit 1996, ISBN 3-7757-0638-0.
Walter Krause (Hrsg.): Neorenaissance. Ansprüche an einen Stil. Verlag der Kunst, Dresden 2001, ISBN 3-929744-03-1.

Галерея[ред. • ред. код]

Львів, Україна. Палац Потоцьких.

Національний театр, Прага,(Чехія в складі Автро-Угорщини) 1862 р.
Ведстон Манор, резиденція банкірів Ротшильд в стилістиці французького ренесансу, 1874 р.
Володимирський палац (Санкт-Петербург), фасад в стилістиці флорентійського раннього відродження
Мерія Парижа (Отель де Вілле), західний фасад в стилістиці французького ренесансу, 1880 р.
Вонхаус на Міхаельштрассе, 20, Відень, Австрія.
Галерея Віктора-Еммануїла, Мілан, Італія.
Регіональне бюро в Щецині, Польща