Гершензон Сергій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 10 лютого 2022, заснована на цій версії.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гершензон.
Сергій Михайлович Гершензон
Народився29 січня (11 лютого) 1906(1906-02-11)
Москва
Помер7 квітня 1998(1998-04-07) (92 роки)
Київ
КраїнаСРСР СРСР, Україна Україна
Діяльністьбіолог
Alma materМосковський університет
ГалузьГенетика
ЗакладІнститут фізіології рослин і генетики НАН України,
Інститут зоології НАН України,
Інститут молекулярної біології і генетики НАН України,
Інституту мікробіології і вірусології НАН України,
Київський університет
Вчене званняПрофесор
Науковий ступіньДоктор біологічних наук
Науковий керівникС. С. Четвериков,
О. С. Серебровський,
Герман Мьоллер
ЧленствоНАНУ[1]
Відомий завдяки:Відкрив мутагенну дію ДНК, експериментально довів можливість зворотної передачі генетичної інформації від РНК до ДНК
ДітиГершензон Злата Сергіївна
НагородиГерой Соціалістичної Праці Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Державна премія України в галузі науки і техніки
Орден Трудового Червоного Прапора Орден Дружби народів Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Гершензо́н Сергі́й Миха́йлович (нар. 29 січня (11 лютого) 1906(19060211), Москва — 7 квітня 1998, Київ) — радянський і український генетик, академік Національної академії наук України (1976), Герой Соціалістичної Праці (1990).

Життєпис

Народився в сім'ї відомого російського літератора-пушкінознавця Михайла Осиповича Гершензона і піаністки Марії Гольденвейзер.

Закінчив Московський університет (1927), учень С. С. Четверикова. У 1931–1935 роках працював у Біологічному інституті ім. К. А. Тімірязєва, у 1935–1937 — в Інституті генетики АН СРСР.

До Києва Сергій Михайлович прибув ще у 1937 р. на письмове прохання легендарного вітчизняного еволюціоніста Івана Шмальгаузена. Останньому було доручено очолити щойно створений Інститут зоології, і, вирушаючи на службове підвищення, він запросив очолити лабораторію генетики у новоствореній установі молодому перспективному випускникові МДУ, кандидатові біологічних наук Сергію Гершензону.

З 1937 року він одночасно завідував відділом генетики Інституту зоології АН УРСР і кафедрою генетики Київського університету.

Протягом 1937–1941 рр. і 1944–1948 рр. був завідувачем кафедри генетики і дарвінізму Київського університету. Під час війни всю Академію наук України в екстреному порядку вивезли до Уфи.

Протягом 1948–1963 років продовжував працювати у відділі генетики в Інституті зоології АН УРСР. Під час панування у радянській біології лисенківщини досліджував у складі групи М. М. Синицького вірусні хвороби шовкопрядів.

З 1963 року працював у секторі молекулярної біології та генетики Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. К. Заболотного, очолюючи його у 1968–1973 рр., а потім — відділ, в організованому на базі сектора, Інституті молекулярної біології і генетики АН УРСР. З 1986 р. — співробітник Інституту фізіології рослин і генетики АН УРСР.

Батько ентомолога, доктора біологічних наук Злати Сергіївни Гершензон.

Наукові дослідження

На підставі виконаної серії дослідів з плодовою мушкою майже відразу ж після повернення з евакуації Сергій Гершензон, працюючи у відділі генетики в Інституті зоології АН УРСР, у співавторстві з Миколою Тарнавським та Пантелеймоном Ситьком, публікує свою революційну статтю про мутагенну дію тимусної ДНК на дрозофілу. Проте Нобелівську премію за це відкриття декількома роками пізніше вручають його зарубіжному колезі Герману Мюллеру (США). Окрім хімічного мутагенезу, Сергій Гершензон виявив феномен «стрибаючих генів» і зворотну транскрипцію.[2]

Набагато раніше за американця Хейнца Френкель-Конрата він зібрав з білків і нуклеїнових кислот живий вірус, хоча рівень технічного забезпечення української біології відставав на той момент від заокеанського на багато років. Проте Стокгольм не помічав досягнень радянських учених, через гоніння на генетику у СРСР у сорокові-п'ятидесяті роки. У 1972 р. до Нобелівського комітету надходить заявка на аналогічне гершензонівському (мається на увазі синтез вірусної ДНК на матриці зараженої поліедрозом РНК) відкриття від американців Говарда Теміна і Девіда Балтімора, які і отримують у 1975 р. Нобелівську премію. Девід Балтімор в листі Сергію Гершензону щиро вибачився перед ним, оскільки не був знайомий з його більш ранніми роботами.

Основні праці виконано у галузі популяційної та молекулярної генетики. Науковець досліджував механізми спадкової мінливості у природних популяціях.

Нагороди

Визнання

На відзначення непересічних заслуг дослідника перед наукою у 2003 р. НАН України заснувала премію його імені за видатні досягнення в галузі генетики, молекулярної біології та біофізики.

Див. також

Примітки

  1. ↑ Письма Ж.А. Медведева на Украину З.С. Гершензон, Zh.A. Medvedev’s letters to Z.S. Gershenzon in Ukraine // Историко-биологические исследования — 2019. — Т. 11, вып. 2. — С. 54–58. — ISSN 2076-8176; 2500-1221
  2. ↑ Cut Off From the Mainstream, Ukrainian Science Drifts Science 2 October 1992: Vol. 258 no. 5079 pp. 24-26DOI:10.1126/science.258.5079.24 The digital archives of Science, 1880—1996

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гершензон_Сергій_Михайлович&oldid=34541252