Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України
Institute of Zoology NASU.jpg
Основні дані
Засновано 1930 (1919, 1920)
Приналежність Національна академія наук України
Контакт
Ключові особи Ігор Андрійович Акімов (директор)
Віталій Олександрович Харченко (заст. директора)
Адреса вул. Б. Хмельницького, 15, Київ 01030, Україна
Вебсторінка izan.kiev.ua
Мапа

Інститу́т зооло́гії і́мені І. І. Шмальга́узена НАН Украї́ни — провідна наукова установа зоологічного профілю в Україні. Входить до складу Відділення загальної біології Національної академії наук України. Носить ім'я свого першого директора, всесвітньо відомого еволюційного біолога, академіка Івана Івановича Шмальгаузена, одного з творців сучасної синтетичної теорії еволюції.

Окрім класичних дисциплін зоології (систематики, морфології, теріології, орнітології, герпетології, іхтіології, ентомології, акарології, карцинології, арахнології, малакології, гельмінтології, протистології), у закладі проводяться дослідження у галузях паразитології, екології, охорони природи, еволюційної біології, популяційної генетики, біогеографії, біоспелеології, палеонтології, гідробіології, морської біології, етології, мисливствознавства, а також у деяких напрямках епідеміології, захисту рослин, молекулярної генетики, біології розвитку, гістології, цитології, фізіології, біомеханіки, радіобіології, космічної біології тощо.

Інститут зоології зокрема забезпечує в Україні існування експертного середовища і можливість експертизи за перерахованими напрямками.

Щороку фахівці установи описують десятки невідомих раніше видів тварин з усього світу, зокрема протягом 2006—2020 років науковцями Інституту зоології було описано 946 нових для науки видів.[1]

Активно вивчаються практично значимі та шкідливі організми, зокрема паразити людини, домашніх, свійських і промислових тварин, переносники хвороб, шкідники господарства, а також різноманітні засоби боротьби з ними.

Інститут зоології є провідною установою в країні у галузі охорони тваринного світу, зокрема займається створенням зоологічної частини Червоної книги України і веденням Державного кадастру тваринного світу України.

Науковці установи беруть значну участь у створенні наукових засад і формуванні природоохоронної мережі об'єктів природно-заповідного фонду України.

З моменту Чорнобильської катастрофи науковці установи продовжують вивчати її наслідки для довкілля.

В Інституті зоології зберігається величезна колекція тварин (переважно безхребетних), що офіційно становить національне надбання України, включає понад 6 мільйонів одиниць зберігання, які представляють близько 50 тисяч видів світової фауни, і зокрема містить типові екземпляри близько 4200 видів, переважна більшість з яких була вперше для науки описана науковцями установи.

У 2019 році Інститут зоології отримав нагороду «Лідер науки України 2019. Web of Science Award» у категорії «Лідер з міжнародної співпраці».[2][3][4]

Будівля Інституту зоології, 2017 рік

Передісторія[ред. | ред. код]

Кафедра зоології Київського університету[ред. | ред. код]

Однією з найважливіших передумов створення у Києві великого зоологічного центру була кафедра зоології Київського університету, що існувала з 1834 року. За часів Російської імперії на кафедрі працювали такі відомі зоологи як О. О. Ковалевський, К. Ф. Кесслер, М. В. Бобрецький, О. О. Коротнєв, В. К. Совинський, С. Ю. Кушакевич, О. М. Сєверцов та багато інших.

В подальшому саме викладачі та випускники кафедри склали значну частину працівників Зоологічного музею ВУАН і згодом Інституту зоології та біології ВУАН: І. І. Шмальгаузен, В. О. Караваєв, М. М. Воскобойников, Б. І. Балінський, С. Я. Парамонов, Л. А. Шелюжко, Д. Є. Белінг, Ф. Г. Добжанський, Є. В. Звірозомб-Зубовський, О. П. Маркевич та інші.

Зоологічний музей ВУАН[ред. | ред. код]

Академік М. Ф. Кащенко, засновник Зоологічного музею ВУАН

У 1918—1919 роках новостворена Всеукраїнська академія наук (ВУАН) започаткувала низку своїх інституцій, серед яких був і Зоологічний музей ВУАН, створений 1 травня 1919 року. З ініціативи професора кафедри зоології Київського університету С. Ю. Кушакевича був сформований Комітет для виучування фауни України ВУАН, за рішенням якого і було створено Музей. Комітет і згодом Музей очолював академік М. Ф. Кащенко. На той час в штаті музею працювали зокрема такі відомі зоологи як М. Ф. Кащенко, В. О. Караваєв, М. В. Шарлемань, С. Ю. Парамонов, М. М. Воскобойников, Л. А. Шелюжко, О. Б. Кістяківський[5][6][7]. Протягом 1919—1923 років у Зоологічному музеї працював також майбутній видатний еволюційний біолог Ф. Г. Добжанський[8]. Подальше розгортання зоологічних досліджень призвело до формування потужного колективу зоологів, яким з 1926 року керував В. О. Караваєв.

Перші два роки свого існування музей займав дві кімнати в приміщенні Академії наук у будинку 54 по нинішній вулиці Володимирській (зараз це приміщення Президії НАН України).

Влітку 1921 року музей було переміщено в будинок 14 по бульвару Шевченка (колишня Перша київська гімназія; нині — «жовтий корпус» Київського університету). Взимку 1925 року музей переїхав (в межах того ж кварталу) на вулицю Чудновського, будинок 2 (зараз вулиця Терещенківська, будинок 4).

У 1929 році академічні зоологи, ботаніки і геологи отримали нову будівлю на розі нинішніх вулиць Богдана Хмельницького і Терещенківської, що почала споруджуватися у 1910-х роках і планувалася для Ольгинської жіночої гімназії, але залишалася недобудованою до кінця 1920-х років. На другому поверсі цієї нової будівлі були на той час розміщені 5 кімнат з науковцями-зоологами (нині це експозиційні зали Національного науково-природничого музею НАН України).

Біологічний інститут ВУАН[ред. | ред. код]

На початку 1920 року відомий мікробіолог академік Ф. З. Омельченко перевіз до Києва з Петрограда свою лабораторію, яку він називав «Мікробіологічний інститут». Лабораторія знаходилася прямо в квартирі Омельченка, але все її обладнання він подарував Українському науковому товариству. УНТ прийняло статут Мікробіологічного інституту, в якому передбачалося створити відділи зоології, ботаніки, бактеріології, мікропалеонтології, а крім того окремі лабораторії агрономічної, технічної та медичної мікробіології. Втім, відсутність фінансування залишила ці плани нездійсненними.[9]

У зв'язку з ліквідацією Українського наукового товариства, всі його підрозділи було передано Всеукраїнській академії наук. 18 липня 1921 року Мікробіологічний інститут було долучено до Другого відділу ВУАН, Ф. З. Омельченко був призначений директором інституту й перебував на цій посаді до кінця життя.[10]

У 1922 році в Мікробіологічному інституті працювали окрім директора всього 2 співробітники: професор О. М. Тижненко та завідувач нового відділу біопсихології О. І. Сковорода-Зачиняєв.[11]

За свідченням Б. І. Балінського, в останній період роботи Мікробіологічного інституту в ньому окрім директора працювали лише фізіолог В. В. Правдич-Немінський та О. І. Сковорода-Зачиняєв, а також лаборанткою була дружина директора Олександра Миколаївна Лапенюк. Правдич-Немінський і Сковорода-Зачиняєв здебільшого працювали поза інститутом, який являв собою велику квартиру в будинку 37 на вулиці Короленка (зараз Володимирська), з 6 великими кімнатами та 3 малими.[12]

Робоча група І. І. Шмальгаузена у 1923 році, зокрема з майбутніми співробітниками Біологічного інституту та Інституту зоології. Перший праворуч у верхньому ряду — Б. І. Балінський, третя ліворуч у нижньому ряду — К. І. Сингаївська, за нею праворуч Д. Є. Белінг, а наступний І. І. Шмальгаузен.

У 1924 році, після смерті академіка Омельченка, інститут дістав назву Біологічний інститут імені Федора Омельченка, директором його призначили академіка І. І. Шмальгаузена. У 1926—1927 роках у штаті Біологічного інституту окрім директора згадувалися О. І. Сковорода-Зачиняєв, Н. П. Бордзиловська, К. І. Сингаївська, Б. І. Балінський, В. В. Брунст, М. І. Драгомиров і С. В. Липський. Брунст вивчав явище регенерації, зокрема вплив нервової системи на цей процес. Бордзиловська досліджувала явище росту бактерій і дріжджів, а Катерина Сингаївська — ріст у інфузорій. Балінський і Драгомиров займалися явищем ембріональної індукції, пересаджуючи зачатки органів у амфібій, студент Квасников пересаджував частини зародку курчати. Сковорода-Зачиняєв досліджував умовні рефлекси в тварин в окремому обладнаному приміщенні, що з'явилося 1926 року. У 1926 році Біологічний інститут опублікував перший випуск своїх праць: 9 статей, що склали 5-й випуск тому 2 «Праць фізико-математичного відділу УАН».[6]

1927 року від Біологічного інституту відокремили лабораторію рефлексології та експериментальної педагогіки на чолі зі Сковородою-Зачиняєвим.[7]

У 1930 році Біологічний інститут став однією зі структур, на основі яких був створений Інститут зоології та біології ВУАН. Зокрема до складу новоствореного Інституту зоології та біології увійшла колишня квартира академіка Омельченка з лабораторією в будинку 37 на нинішній вулиці Володимирській, в якій на той час одночасно жив академік Шмальгаузен з родиною і працювало кілька співробітників, зокрема Б. І. Балінський і його дружина К. І. Сингаївська. Останні також згодом жили у цій квартирі після переїзду академіка Шмальгаузена до Москви і в той же час частина приміщення залишалася робочою лабораторією Інституту зоології та біології у 1930-х.[12]

Історія створення та становлення[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка І. І. Шмальгаузену на будівлі Інституту зоології

1 серпня 1930 року за постановою РНК УСРР було створено Зоолого-біологічний інститут ВУАН (згодом Інститут зоології та біології, в деяких джерелах «Інститут біозоології» та інші проміжні комбінації) у Києві з філіями в Харкові та Одесі, на базі Зоологічного музею ВУАН, Біологічного інституту імені Ф. Омельченка ВУАН, кафедри зоології Інституту народної освіти (тодішня назва Київського університету), кафедри зоології Харківського університету та Приморської біологічної станції в Одесі. Першим директором установи став видатний зоолог академік І. І. Шмальгаузен.[13][14]

Загальне рішення об'єднувати наукові структури України у великі науково-дослідні інститути просувалося починаючи від «Плану народного комісаріату освіти УСРР щодо реорганізації мережі науково-дослідних установ» від 23 січня 1930 року, в якому зокрема планувалося організувати «Інститут зоолого-біологічний» на базі зоологічних структур у Києві з філією у Харкові[14]. В той же час після формального створення Інституту безпосередня переорганізація в одну установу продовжувалася до 1934 року. Зокрема в квітні 1931 року ВУАН розглядала в своєму складі «Цикл біо-зоологічний», до якого належали чотири підрозділи, серед них два окремих зоологічних: «Катедра експериментальної зоології (академік Шмальгаузен) з Біологічним інститутом ім. Омельченка, Зоологічним музеєм і Дніпрянською біологічною станцією» та «Катедра морфології тварин (академік Третьяков) з Приморською біологічною станцією в Одесі»[14]. Зазначені кафедри експериментальної зоології та морфології тварин були створені як окремі підрозділи у складі ВУАН під академіків Шмальгаузена та Третьякова відповідно у 1922 та 1929 роках (після їх обрання академіками) та були формально приєднані до «Інституту біо-зоології» рішенням ВУАН від 13 лютого 1934 року[14]. Більшу частину часу існування цих кафедр у їх штатах працювали лише окремі співробітники, зокрема у 1925-27 роках у штаті кафедри експериментальної зоології крім академіка Шмальгаузена згадувалася лише лаборантка Ю. А. Степанова[6][7].

На час організації установи для її складу згодом зазначалося 5 відділів: фауни та систематики (включаючи зоомузей); екології наземних тварин (згодом екології комах[15]); порівняльної анатомії; експериментальної зоології; сектор водяних тварин (згодом перейшов до Дніпровської біологічної станції).[13] У наступні роки сформувалися й інші підрозділи, зокрема з 1934 року — відділ генетики (загальної біології), з 1935 року — секція палеозоології (у фауністичному відділі, згодом Палеонтологічний музей) тощо.[13]

Будівля колишньої Ольгинської гімназії, вигляд зі сторони вулиці Терещенківської, у центрі Інститут зоології, ліворуч — Інститут ботаніки, праворуч — ННПМ, 2017 рік

Основна частина Інституту розмістилася у частині будівлі колишньої Ольгинської гімназії, яку вже займав Зоологічний музей, що увійшов до його складу. Частину цієї будівлі заклад займає і зараз. Протягом існування Інститут зоології дещо переміщувалася у межах цієї будівлі, що було пов'язано перш за все з формуванням музейної експозиції, яка з часом виокремилася у окрему установу. У 1966 році було сформовано Центральний науково-природничий музей АН УРСР у частині будівлі вздовж нинішньої вулиці Богдана Хмельницького. Два поверхи цієї частини будівлі повністю зайняли Зоологічний та Палеонтологічний музеї, якими опікувалися і в яких розміщувалися два відповідних наукових відділи Інституту зоології. У 1996 році ці музеї разом з відповідними науковими відділами увійшли у Національний науково-природничий музей НАН України. В той же час основна частина Інституту зоології розмістилася у прилеглому крилі будівлі колишньої Ольгинської гімназії вздовж вулиці Терещенківської, між ННПМ та Інститутом ботаніки.

У документах ВУАН до 1935 року установа переважно фігурувала як «Інститут біозоології» або «Інститут біо-зоології», тоді як в пізніших документах, а також у офіційних виданнях установи, використовується назва «Інститут зоології та біології», хоча в деяких документах використовувалася також скорочена назва «Інститут зообіології»[14][16][17].

Станом на 1 січня 1935 року в «Інституті біозоології» працював 41 співробітник, зокрема 3 академіки ВУАН (І. І. Шмальгаузен, І. Й. Агол та Д. К. Третьяков), 24 рядових науковця, 6 науково-допоміжних працівників і 8 службовців.[18]

Станом на 20 лютого 1936 року в «Коротких відомостях про роботу Інституту зоології та біології АН УСРР за 1933—1935 роки» зазначалося, що структура установи складала 5 відділів: відділ механіки розвитку (керівник І. І. Шмальгаузен), відділ загальної біології (керівник І. Й. Агол), відділ порівняльної анатомії (керівник М. М. Воскобойников), відділ екології (керівник О. Г. Лебедєв, після його смерті — в.о. М. М. Левітт) та відділ фауністики (керівник М. В. Шарлемань). При цьому зазначалося, що персонал Інституту включав у 1933 році 33 особи, у 1934 — 43 особи, у 1935 — 58 осіб, протягом 1933—1935 в закладі навчалося 17 аспірантів, з яких 12 залишилися працювати в установі.[16]

В 1936 році очолити відділ екології був запрошений професор О. О. Любищев, який керував цим підрозділом до 1941 року.[16][17]

Після смерті академіка О. М. Сєверцова у 1936 році І. І. Шмальгаузен як його учень був призначений очолити Інститут еволюційної морфології у Москві з можливістю одночасно зберегти посаду директору Інституту зоології у Києві. Відтоді він фактично жив у Москві, раз на місяць приїжджаючи на кілька днів у Київ для вирішення найважливіших адміністративних питань. Більшість фактичних функцій директора на той час виконував заступник директора з наукової роботи Б. І. Балінський[12] і він же згодом очолив відділ механіки розвитку[17][19].

Колектив Інституту значно постраждав від сталінських репресій. У 1933 році був репресований через свої природоохоронні погляди один з засновників харківського філіалу Інституту та заступник директора заповідника Асканія-Нова професор В. В. Стачинський (звільнений у 1936 і повторно заарештований у 1940, помер в таборах у 1942; в подальшому ім'я вченого було практично викреслено з історії радянською владою)[20]. У липні 1935 року здобув ступінь кандидата біологічних наук науковий співробітник інституту І. І. Назаренко (1899—1940), проте вже в серпні він був заарештований як «ворог народу», а присудження ступеню скасувала Президія АН УСРР[21]. Під час «великого терору» у 1937 році був страчений завідувач відділу генетики академік І. Й. Агол (реабілітований у 1957 році). Того ж року, за спогадами Б. І. Балінського, арештів зазнали дружина Балінського К. І. Сингаївська, що працювала разом з ним (провела 2 роки в таборах), його асистентка Т. А. Андронікашвілі, науковий співробітник Д. Ф. Руднєв (8 років у таборах), дві лаборантки, також в той же час була заарештована дружина заступника директора з господарських питань, що розцінювалось Балінським як тиск на адміністрацію установи.[12] Також у 1937 році був репресований і згодом розстріляний як «ворог народу» молодший науковий співробітник Інституту теріолог А. П. Шепе (1905—1938)[16][22][23]. Імовірно в цей період були репресовані й інші менш відомі науковці Інституту біології та зоології, оскільки чимало людей зазначених у списках співробітників установи в документах ВУАН до 1937 року відсутні в аналогічних переліках перед початком війни, зокрема ще один теріолог і молодший науковий співробітник Інституту П. А. Крижов[16][17], щодо якого в літературі висловлювалось припущення що він був репресований у 1937 році[24]. Президія АН УРСР 23 листопада 1937 року закрила 10 неназваних наукових тем Інституту «в зв'язку із звільненням їх виконавців»[16]. В цей період, на думку Балінського, на межі арешту були академік Шмальгаузен і він сам[12]. Після арешту дружини Б. І. Балінський у кінці 1937 року залишив посаду заступника директора, продовживши працювати у закладі, після чого цю посаду отримав ентомолог В. Ю. Пархоменко[12].

На місце розстріляного академіка І. Й. Агола керувати відділом генетики був запрошений майбутній академік С. М. Гершензон, який розпочав роботу в Інституті з 1937 року[16]. Того ж року в Інституті зоології та біології було створено шостий відділ — паразитології (завідувач О. П. Маркевич)[16]. Також у відділі фауністики (зоомузей) на той час сформувалося 4 підрозділи: виставочна частина (керівник В. О. Караваєв), групи хребетних (керівник М. В. Шарлемань), безхребетних (керівник С. Ю. Парамонов) та палеозоології (керівник І. Г. Підоплічко)[17].

На 1 січня 1938 року в Інституті зоології та біології працювало 69 осіб, зокрема 38 наукових співробітників, на 1 січня 1939 року ці цифри зросли відповідно до 88 і 45 (зростання кількості відбувалося переважно за рахунок науково-допоміжного персоналу)[17].

Установа мала тісні зв'язки з Дніпровською біологічною станцією, яка існувала з 1909 року, зокрема Д. Є. Белінг, що очолював станцію у 1922—1937 роках, одночасно очолював сектор водяних тварин Інституту зоології та біології. Згодом цей сектор перейшов у склад станції, яку у 1939—1940 роках було реорганізовано у Інститут гідробіології АН УРСР.

З 1939 року установа носила назву Інститут зоології АН УРСР.

У 1939 році в Інститут зоології на посаду заступника директора з наукової роботи прийшов новообраний член-кореспондент АН УРСР Є. В. Звєрезомб-Зубовський, пропрацювавши на цій посаді до 1945 року, також з 1941 року він очолював відділ екології[17][19].

У 1941 році в Інституті зоології було створено відділ біометодів боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, який очолив академік В. П. Поспєлов, що на той момент очолював Відділ біологічних наук АН УРСР, а також відділ іхтіології, який очолив академік Д. К. Третьяков[17].

Сліпак піщаний, вперше для науки описаний співробітницею Інституту зоології Є. Г. Решетник у 1939 році, на монеті НБУ (2005)

Таким чином, до початку німецько-радянської війни, Інститут зоології мав наступну структуру[16][17][19]:

Під час німецько-радянської війни, з жовтня 1941 року, Інститут зоології було тимчасово об'єднано з інститутами гідробіології та мікробіології під назвою Інститут зообіології та евакуйовано до Уфи. Директором цього закладу до кінця війни був гідробіолог Я. В. Ролл, а його заступником з наукової роботи — Є. В. Звєрезомб-Зубовський. Оскільки евакуйована була лише невелика частина співробітників трьох інститутів, у його структурі було створено лише три відділи відповідно кожному з об'єднаних інститутів. В штаті Інституту зообіології в Уфі були також деякі евакуйовані співробітники Карадазької біологічної станції АН УРСР, зокрема її директор К. О. Виноградов та З. А. Аблямітова. Серед науковців Інституту зоології евакуйованих до Уфи були Д. К. Третьяков, Є. В. Звєрезомб-Зубовський, О. П. Маркевич, С. М. Гершензон, В. Л. Рижков, М. Д. Тарнавський, Є. М. Ємчук. Серед співробітників Інституту зообіології з інших установ були такі відомі науковці як В. Г. Дроботько (завідувач відділу мікробіології), Л. Й. Рубенчик, М. М. Підоплічко, В. Й. Білай, Д. О. Свиренко, Б. Ю. Айзенман. У Київ установа повернулася в квітні 1944 року, після чого було відновлено Інститут зоології АН УРСР та інші два заклади згідно з рішенням Президії АН УРСР від 14 липня 1944 року. Після евакуації Інститут зоології очолив академік Д. К. Третьяков, що був на той час також головою Відділу біології АН УРСР.[19]

Приблизно з травня 1942 року по вересень 1943 року, під час німецької окупації Києва, у приміщенні Інституту зоології окупаційною владою було створено Інститут захисту рослин, колектив якого був укомплектований співробітниками Інституту зоології, що не були евакуйовані. Очолював цей колектив М. В. Шарлемань, також в закладі працювали зокрема С. Ю. Парамонов, Л. А. Шелюжко, В. В. Совинський, М. А. Теленга, З. С. Голов'янко, Є. Г. Решетник, В. І. Бібікова (тоді Зубарєва).[25][19] В ході відступу німецьких військ з Києва восени 1943 року вони забрали значну частину колекцій та обладнання Інституту зоології, також з ними залишила Україну і значна частина науковців установи що залишалися у Києві, обґрунтовано боючися переслідувань радянської влади, яких згодом зазнали ті хто залишилися.

Протягом німецько-радянської війни, тікаючи від радянської влади, назавжди залишили Україну зокрема такі науковці Інституту зоології як Б. І. Балінський, С. Я. Парамонов, Л. А. Шелюжко, Д. Є. Белінг, В. В. Брунст, С. М. Крашенінніков, О. Я. Парамонов. Ті ж науковці, що перебували в окупованому Києві та згодом залишилися чи опинилися в СРСР, зазнали післявоєнних репресій чи переслідувань, зокрема це стосується Є. Г. Решетник (4 роки у колонії) і в меншій мірі М. В. Шарлеманя.

Після повернення Інституту зоології з евакуації була затверджена його нова структура від 14 липня 1944 року, що включала наступні підрозділи: відділ зоології хребетних; відділ зоології безхребетних; відділ паразитології; відділ еволюційної морфології; відділ генетики; відділ патології комах; відділ грибкових і бактеріальних захворювань; відділ екології; лабораторія для вивчення паразитичних і хижих комах; Зоологічний музей. В штаті Інституту тоді ж було затверджено 48 осіб, зокрема 32 наукових співробітників.[19]

Академік І. І. Шмальгаузен, хоча переважно працював у Москві, одночасно продовжував роботу і в Інституті зоології у 1944—1947 роках завідувачем відділу еволюційної морфології та членом вченої ради.[19][26]

У 1945 році на базі кількох відділів Інституту зоології та Інституту ботаніки була створена нова установа — Інститут ентомології і фітопатології АН УРСР (зараз Інститут захисту рослин НААН), зокрема очолив новостворену установу академік В. П. Поспєлов, а його заступником з наукової роботи став Є. В. Звєрезомб-Зубовський.[19]

З 18 квітня 1947 року вчена рада Інституту зоології складала: Д. К. Третьяков (голова), І. І. Шмальгаузен, П. О. Свириденко, І. Д. Білановський, С. М. Гершензон, О. П. Маркевич, В. А. Мовчан, Б. Г. Новиков, М. А. Теленга, В. Г. Касьяненко, М. Д. Тарнавський (вчений секретар), В. М. Артоболевський, В. В. Совинський.[26]

З моменту створення Інститут зоології був тісно пов'язаним з кафедрами зоології хребетних і безхребетних біологічного факультету Київського університету. Більшість завідувачів цих кафедр радянського періоду обіймали помітні посади і в Інституті зоології, зокрема академіки І. І. Шмальгаузен, О. П. Маркевич і Д. К. Третьяков очолюючи цю установу були одночасно і завідувачами зоологічних кафедр в Університеті, а Г. Й. Щербак тривалий час обіймала посаду заступника директора з наукової роботи Інституту зоології і згодом очолювала кафедру зоології безхребетних, а також і об'єднану кафедру зоології. Такі тісні зв'язки в значній мірі були можливі завдяки тому, що зоологічні кафедри тоді розміщувалися в Червоному корпусі Університету, поруч з Інститутом, однак згодом перемістилися в нову будівлю на Проспекті Академіка Глушкова в іншій частині міста. В результаті такої співпраці значна частина наукових досліджень співробітників кафедр зоології Університету в той період проводилася на базі Інституту зоології, тоді як кафедри слугували базою для підготовки нових наукових кадрів Інституту. Тому велику частку наукових співробітників установи складають випускники зоологічних кафедр Київського університету (наразі кафедра екології та зоології ННЦ «Інститут біології» КНУ).

У 1981 році до назви Інституту зоології додалося ім'я першого директора І. І. Шмальгаузена (згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 06.01.1981 року № 2).

Історія продовжуваних видань Інституту зоології[ред. | ред. код]

Один з колишніх входів до Інституту зоології, зараз — центральний вхід у ННПМ, 2012 рік

Ще з 1926 року публікувалися серії збірників праць установ-попередників Інституту зоології, що увійшли до його складу: «Збірник праць Біологічного інституту ім. Ф. Омельченко» (5 випусків) та «Збірник праць Зоологічного музею» (8 випусків), причому обидві серії видавалися під загальним надзаголовком «Українська Академія Наук. Труди фізико-математичного відділу».[27]

«Збірник праць Біологічного інституту» видавався під старою назвою до 1932 року, не дивлячись на те, що установа ввійшла до складу новоствореного Інституту зоології та біології, а з 1933 року — як «Збірник дослідів над індивідуальним розвитком тварин» з надзаголовком «Науково-дослідчий інститут Зоології та Біології при Всеукраїнській Академії Наук», всього було видано 13 випусків цього збірника до 1940 року.[27]

«Збірник праць Зоологічного музею» після входження установи у Інститут зоології та біології публікувався з цією ж назвою і з надзаголовком «Труди природничо-технічого відділення ВУАН» (протягом 1930—1933, 9-12 випуски) і згодом з надзаголовком «Труди Інституту зоології та біології АН УРСР» і «Труди Інституту зоології АН УРСР» (протягом 1934—1976, випуски 13-36).[27]

До війни в закладі виходило також ще три серії збірників праць під загальними надзаголовками «Праці Інституту зоології та біології» та «Труди Інституту зоології та біології», а саме: «Збірник праць відділу екології наземних тварин» (1933—1938, 5 випусків), «Збірник праць з генетики» (1933—1941, 5 випусків) і «Збірник праць з морфології тварин» (1934—1939, 5 випусків).[27]

Крім того, у 1937—1939 роках Інститут зоології та біології АН УРСР видав 4 випуски серії «Біологію в маси».[27]

У 1948—1957 роках видавалася серія «Труди Інституту зоології АН УРСР», і протягом 1959—1964 — «Праці Інституту зоології АН УРСР» (загалом 20 випусків).[27]

З 1967 року установою видається науковий журнал «Вісник зоології»[27], після створення якого продовження усіх попередніх видань втратило актуальність.

Також з 1956 року установою видається серія монографій «Фауна України».

Очільники Інституту зоології[ред. | ред. код]

Видатний еволюційний біолог академік І. І. Шмальгаузен, перший директор Інституту зоології

Очільники установ-попередників[ред. | ред. код]

Зоологічний музей ВУАН
Біологічний інститут ВУАН

Директори Інституту зоології[ред. | ред. код]

Історія досліджень[ред. | ред. код]

Видатний паразитолог академік О. П. Маркевич, засновник шкіл паразитології та загальної зоології безхребетних

З дня заснування Інститут зоології став провідним зоологічним центром України. Протягом майже всього довоєнного періоду в Інституті, окрім широкого кола питань, пов'язаних з вивченням фауни України, вели дослідження в галузі експериментальної зоології. У цей період була завершена низка важливих наукових праць деяких напрямків, зокрема паразитології (О. П. Маркевич), ентомології (В. О. Караваєв, М. А. Теленга), зоогеографії (М. В. Шарлемань), ембріології (Б. І. Балінський), видані окремими роботами визначники ссавців (О. О. Мигулін) і птахів (М. В. Шарлемань), що стало фундаментом для розробок широкого кола різних наукових напрямків зоології. В цей довоєнний період в Інституті зоології був створений відділ біологічного методу боротьби зі шкідниками сільського господарства.

Відділ еволюційної морфології хребетних під керівництвом І. І. Шмальгаузена вперше сформулював закон параболічного росту, який дозволив вивчати закономірності індивідуального розвитку та росту тварин. Ці дослідження лягли в основу широко відомої монографії «Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии» (1938). Також І. І. Шмальгаузен працюючи в Інституті зоології почав розробляти теорію стабілізуючого добору, перша велика стаття про що була опубліковано ним в 1941 році, «Стабилизирующий отбор и его место среди факторов эволюции», а велике широко відоме монографічне узагальнення «Факторы эволюции. Теория стабилизирующего отбора», яке було згодом перекладено англійською мовою, побачило світ після війни у 1945 році, коли Іван Іванович уже переїхав до Москви. Ця праця, започаткована в Інституті зоології, стала ключовою у формуванні сучасної синтетичної теорії еволюції.

Протягом 1934—1963 років у Інституті зоології існував відділ генетики, який на той час був одним з головних центрів генетичних досліджень в Україні. З моменту створення відділ очолював академік І. Й. Агол, який став жертвою сталінських репресій, був репресований і страчений під час «великого терору» у 1937 році. Після цього очолити відділ був запрошений С. М. Гершензон, у подальшому видатний вчений, що двічі протягом кар'єри отримував результати, за які був близький до отримання Нобелівської премії[28]. Перше з цих відкриттів, щодо мутагенної дії тимусної ДНК у дрозофіли, було виконано у Інституті зоології ще до 1941 року, попередня стаття «Вызывание направленных мутаций у Drosophila melanogaster» була опублікована 1939 року, проте через війну і лисенківщину основні результати були опубліковані С. М. Гершензоном лише у 1948 році, разом зі співробітниками відділу М. Д. Тарнавським та П. О. Сітьком. За схожі дослідження Герман Мюллер (США) отримав Нобелівську премію 1946 року. Натомість С. М. Гершензон, замість отримання визнання у СРСР, за ці результати переслідувався радянською владою.[28]

З 1963 року в Інституті зоології проводяться гістологічні та цитологічні дослідження, які очолював П. М. Мажуга, а згодом Н. В. Родіонова.

Після Чорнобильської катастрофи значна частина співробітників Інституту зоології брала участь в дослідженні наслідків дії радіоактивного забруднення на тваринний світ (Л. І. Францевич, В. І. Крижанівський, В. А. Гайченко, В. М. Стовбчатий, В. Г. Долін та ін.).

Викопна мураха Eocenomyrma ukrainica Radchenko & Dlussky, 2016 в рівненському бурштині (еоцен), описана вперше для науки співробітником Інституту О. Г. Радченком разом з Г. М. Длусським[ru]

В Інституті зоології сформувалися та продовжують працювати потужні наукові школи гельмінтології, ентомології, теріології, орнітології, акарології та еволюційної морфології.

Щороку фахівці установи описують десятки невідомих раніше видів тварин з усього світу, переважно сучасних, але також і викопних. Протягом 2006—2020 років науковцями Інституту зоології було описано 946 нових для науки видів комах, гельмінтів, кліщів, молюсків, колембол, павукоподібних, ракоподібних, коловерток, найпростіших і навіть викопних китів, а також й інших організмів.[1]

Інститут зоології є провідною установою в галузі охорони тваринного світу України, вчені Інституту координували роботу над створенням зоологічних частин усіх видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009) та були авторами більшості видових нарисів тварин у цих виданнях. З цією метою в Інституті був створений і продовжує доповнюватися електронний Державний кадастр тваринного світу, що включає дані про усі відомі в Україні місцезнаходження тварин з Червоної книги України. Також науковці установи беруть активну участь у створенні наукових засад і формуванні природоохоронної мережі об'єктів природно-заповідного фонду України.

В Інституті зоології, в рамках міжнародного співробітництва з РФ, США та ЄС, проводяться деякі дослідження в галузі космічної біології, щодо впливу мікрогравітації на тварин (Н. В. Родіонова).

Згідно з офіційним сайтом Інституту зоології, основними напрямами роботи установи станом на 2020 рік є такі:

  • Вивчення фауни, еволюційно-морфологічних основ філогенії та систематики тваринного світу України
  • Розробка наукових основ охорони і раціонального використання ресурсів тваринного світу, проведення його моніторингу в умовах впливу антропогенних факторів
  • Розробка зоологічних основ захисту і підвищення продуктивності рослин і тварин

Наукові колекції[ред. | ред. код]

Шафи з фондовими колекціями наземних молюсків Інституту зоології

Протягом існування Інституту зоології його співробітниками були зібрані унікальні колекції тварин з усього світу (переважно безхребетних), що є основою і для багатьох сучасних досліджень в установі. Ці наукові колекції включені до Державного реєстру об'єктів, що становлять національне надбання. Колекція Інституту складається з 328 окремих колекцій і включає понад 6 мільйонів одиниць зберігання, що представляють близько 50 тисяч видів світової фауни. У колекції Інституту зоології зберігаються типові екземпляри майже 4200 видів, зокрема для понад 1600 з них — голотипи.[29]

Особливе місце серед колекцій установи займає унікальна в світовому масштабі колекція мурашок (Formicidae), що була заснована В. О. Караваєвим (1864—1939) і продовжує доповнюватися О. Г. Радченком, включає наразі представників понад 4700 видів з усього світу, зокрема типові екземпляри понад 750 видів і підвидів.[29] Ця колекція стала основною для кількох великих монографічних узагальнень протягом великого відрізку часу: «Фауна родини Formicidae (мурашки) України» (1934, 1936), «The ants (Hymenoptera, Formicidae) of Poland» (2002), «Monographic revision of the ants (Hymenoptera, Formicidae) of North Korea» (2005), «Myrmica ants (Hymenoptera: Formicidae) of the Old World» (2010), «The ants of Poland with reference to the myrmecofauna of Europe» (2012) та «Муравьи (Hymenoptera, Formicidae) Украины» (2016).

Також унікальною є колекція членистоногих у рівненському бурштині, що була започаткована в Інституті в 2000 році, коли на гроші НАН України значна кількість інклюзій була придбана у підприємства «Укрбурштин». Колекція складає 4043 зразки бурштину, в яких є близько 13 тисяч екземплярів членистоногих і рослин, що жили в еоцені на території сучасної України. З цієї колекції було описано понад 150 нових для науки видів і, відповідно, вона включає їх типові екземпляри. Куратором колекції є Є. Е. Перковський.[29]

Структура та кадри[ред. | ред. код]

Золотистий гекон Gekko badenii Szczerbak & Nekrasova, 1994 з В'єтнаму, описаний вперше для науки співробітниками Інституту М. М. Щербаком та О. Д. Некрасовою
Викопна мураха Aphaenogaster dlusskyana[en] Radchenko & Perkovsky, 2016 в таймирському бурштині (крейдовий період), описана вперше для науки співробітниками Інституту О. Г. Радченком та Є. Е. Перковським

Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена підпорядкований Відділенню загальної біології НАН України.

Наземний равлик Pyramidula kuznetsovi[en] Schileyko & Balashov, 2012 з Гімалаїв, описаний вперше для науки співробітником Інституту І. О. Балашовим у співавторстві

Основні структурні підрозділи[ред. | ред. код]

  • Відділ паразитології
  • Відділ акарології
  • Відділ ентомології та наукових фондових колекцій
    • Лабораторія наукових фондових колекцій
  • Відділ систематики ентомофагів та екологічних основ біометоду
  • Відділ фауни та систематики безхребетних
  • Відділ еволюційної морфології
    • Лабораторія біології розвитку
  • Відділ еволюційно-генетичних основ систематики
  • Відділ моніторингу та охорони тваринного світу
  • Відділ фауни та систематики хребетних
  • Координаційний центр CITES
  • Науково-експериментальна пасіка
  • Науково-інформаційний відділ

Штат[ред. | ред. код]

Згідно імовірно застарілої інформації на сайті НАН України, кількість працівників Інституту зоології становить 290 співробітників[30]. Проте згідно відкритих звітів установи за 2008—2016 роки, з 2004 року загальна кількість працівників установи не перевищувала 248 і у 2016 році скоротилася до 205 співробітників.[1]

У 2000-х роках кількість науковців Інституту зоології перевищувала 150 у деякі роки, в установі одночасно працювало до 22 докторів наук та до 88 кандидатів наук, зокрема два академіки НАН України (В. І. Монченко та В. Г. Радченко) і три члени-кореспонденти НАН України[1]. Проте в подальшому, особливо при скорочені фінансування у 2014—2015 роках, кількість наукових працівників суттєво скоротилася і на кінець 2016 року в Інституті зоології працювало 125 науковців (тобто близько 60 % загального штату), а на кінець 2020 вже 118, серед них[1]:

Спеціалізована вчена рада[ред. | ред. код]

При Інституті діє спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій за спеціальностями 03-00-08 «Зоологія», 03-00-24 «Ентомологія», 03-00-25 «Паразитологія, гельмінтологія»[31].

Продовжувані видання Інституту зоології[ред. | ред. код]

Монографія в серії «Фауна України». Том 29: Молюски. Вип. 5: Стебельчастоокі (2016)

Довідник «Фауна України»[ред. | ред. код]

докладніше див.: Фауна України (довідник)

Одним із пріоритетних напрямів роботи Інституту зоології є видання монографічної 40-томної серії «Фауна України», що складається з багатьох випусків-монографій присвячених окремим систематичним групам тварин. Серія видається з 1956 року. Станом на 2019 рік видано 75 книг 73 випусків 29 томів. Найбільша кількість монографій була надрукована у період 1970—1980-х років (48). Державне фінансування серії було фактично припинено на початку 1990-х і з 1994 року нові випуски тривалий час не публікувалися. З 2004 року окремі монографії серії знову почали нерегулярно видаватися державним коштом.

Журнал «Zoodiversity»[ред. | ред. код]

докладніше див.: Zoodiversity

В Інституті зоології з 1967 року видається профільний зоологічний науковий журнал, що носив назву «Вісник зоології» («Вестник зоологии», «Vestnik Zoologii»), але з початку 2020 року перейменований на «Zoodiversity». У 2010-х роках журнал повністю перейшов на англійську мову. Індексується, серед іншого, у Scopus.

Публікації виконані в установі[ред. | ред. код]

Співробітниками Інституту зоології протягом існування закладу опубліковано багато тисяч наукових статей, понад 600 наукових монографій і довідників, а також велику кількість навчальних, довідкових і науково-популярних видань, серед яких зокрема такі широко відомі довідники як «Біологічний словник» (1974, 1986), «Заповедники Украины и Молдавии» (1987), «Редкие и исчезающие растения и животные Украины» (1988), «Птахи фауни України» (2002), «Денні метелики України» (2005) та багато інших.[32]

Науковці установи координували створення усіх видань зоологічної частини Червоної книги України (1980, 1994, 2009) та були авторами більшості видових нарисів тварин у цих виданнях.

Декілька співробітників Інституту зоології брали участь у створені Української радянської енциклопедії (1974—1985) (О. П. Маркевич, В. О. Топачевський, А. П. Федоренко та ін.), Географічної енциклопедії України (А. П. Федоренко та ін.), Енциклопедії сучасної України (з 2001) (В. І. Монченко, І. А. Акімов, В. О. Харченко та ін.) та Національного атласу України (2007) (І. А. Акімов, О. В. Гумовський, Ю. І. Кузьмін, В. І. Крижанівський, А. М. Полуда та ін.).

За радянських часів статті з найкращими результатами науковців Інституту зоології публікувалися переважно у провідних російськомовних академічних журналах, перш за все, таких як «Зоологический журнал», «Журнал общей биологии», «Экология», «Энтомологическое обозрение[ru]», «Палеонтологический журнал», «Паразитология», «Генетика[ru]», «Цитология и генетика», «Гидробиологический журнал», а також у журналі установи «Вестник зоологии» (у 2010-х перейшов на англійську мову). Однак після розпаду СРСР все більше статей співробітників закладу публікується у західних англомовних журналах.

Науковці Інституту зоології регулярно публікуються у таких провідних міжнародних виданнях як «Zootaxa», «Systematic Parasitology», «Parasitology Research», «Veterinary Parasitology», «Acta Parasitologica», «Cretaceous Research», «Arthropod Structure & Development», мають публікації у «Nature», «Molecular Biology and Evolution», «Molecular Ecology», «Molecular Ecology Resources», «Journal of Biogeography», «Conservation Biology», «Journal of Applied Ecology», «Oecologia», «Oikos», «Soil Biology and Biochemistry», «Evolutionary Biology», «PLOS One», «Zoological Journal of the Linnean Society», «Biological Journal of the Linnean Society», «Journal of Zoology», «Journal of Natural History», «Zoologica Scripta», «Contributions to Zoology», «Journal of Paleontology», «Journal of Systematic Palaeontology», «Papers in Palaeontology», «Fossil Record», «Geobios», «Ticks and Tick-borne Diseases», «Journal of Ornithology», «Journal of Conchology», «Archiv für Molluskenkunde», «Nature Ecology and Evolution[en]», «Evolution[en]», «Global Ecology and Biogeography[en]», «Molecular Phylogenetics and Evolution[en]», «Cladistics[en]», «PLOS Pathogens[en]», «PLOS Neglected Tropical Diseasess[en]», «Emerging Infectious Diseases[en]», «Journal of Clinical Microbiology[en]», «Gondwana Research[en]», «Mammal Review[en]», «Journal of Evolutionary Biology[en]», «Journal of Experimental Biology[en]», «Journal of Theoretical Biology[en]», «BMC Evolutionary Biology[en]», «Biological Conservation[en]», «Environmental Pollution[en]», «Journal of Environmental Quality[en]», «Advances in Space Research[en]», «Journal of Mammalian Evolution[en]», «Journal of Morphology[en]», «Hydrobiologia[en]», «Marine Biology[en]», «Marine Mammal Science[en]», «Polar Biology[en]», «Journal of Fish Diseases[en]», «Systematic Entomology[en]», «International Journal for Parasitology[en]», «Journal of Parasitology[en]», «Parasitology[en]», «Journal of Zoological Systematics and Evolutionary Research[en]», «Zoology[en]», «ZooKeys[en]», «Canadian Journal of Zoology[en]», «Annales Zoologici[en]», «Crustaceana[en]», «Journal of Molluscan Studies[en]», «Malacologia[en]», «International Journal of Acarology[en]», «Journal of Applied Ichthyology[en]», «European Journal of Entomology[en]», «Journal of Hymenoptera Research[en]» та багатьох інших рейтингових журналах.[33]

Список деяких найважливіших публікацій[ред. | ред. код]

Наукометричні показники[ред. | ред. код]

Викопна оса Disogmus rasnitsyni Kolyada & Perkovsky, 2011 в рівненському бурштині (еоцен), описана вперше для науки співробітником Інституту Є. Е. Перковським у співавторстві

У наукометричній базі даних Google Scholar, згідно загального профілю установи з основними публікаціями закладу, на кінець 2020 року індекс Гірша Інституту зоології складає 90 (понад 50 тисяч цитувань).[34] На сайті «Бібліометрика української науки» у «Рейтингу університетів і науково-дослідних інститутів» за цими показниками Інститут зоології займає 17-те місце в Україні (дані оновлено у жовтні 2020 року).[35]

Найвищі показники у Google Scholar серед поточних співробітників Інституту зоології (станом на 24.12.2020) мають Є. Е. Перковський (індекс Гірша 24, 3086 цитувань), О. Г. Радченко (індекс Гірша 22, 2777 цитувань), та Л. С. Свєтлічний (індекс Гірша 20, 1162 цитування).[36][37][38][39]

У наукометричній базі даних Scopus у профілі Інституту зоології станом на кінець 2020 року знаходиться 1470 публікацій та 258 авторів (поточні та колишні співробітники та аспіранти). Загальний індекс Гірша для цих публікацій складає 43 (43 публікації з щонайменше 43 цитуваннями), 265 публікацій мають щонайменше 10 цитувань.[33]

Найвищі показники у Scopus серед співробітників Інституту зоології (станом на 24.12.2020) мають Є. Е. Перковський (індекс Гірша 15, 1121 цитування, 168 документів), В. О. Харченко (індекс Гірша 14, 704 цитування, 55 документів), О. Г. Радченко (індекс Гірша 13, 623 цитування, 80 документів), Т. А. Кузьміна (індекс Гірша 13, 603 цитування, 60 документів) та Л. С. Свєтлічний (індекс Гірша 13, 440 цитувань, 37 документів).[33][40][41][42][43][44]

Трьома найбільш цитованими публікаціями установи у Scopus станом на кінець 2020 року є: стаття В. В. Ткача 2003 року у співавторстві про філогенію гельмінтів класу Digenea «Phylogeny and classification of the Digenea (Platyhelminthes: Trematoda)» (579 цитувань); стаття О. В. Годлевської 2013 року у співавторстві про коронавіруси кажанів і людини «Human betacoronavirus 2c EMC/2012-related viruses in bats, Ghana and Europe» (221 цитування); і стаття О. В. Гумовського 2013 року у спрівавторстві про філогенію їздців надродини Chalcidoidea «A phylogenetic analysis of the megadiverse Chalcidoidea (Hymenoptera)» (148 цитувань).[33]

Участь у конкурсах НФДУ[ред. | ред. код]

У 2020 році було проведено перші два конкурси на грантове фінансування науки Національним фондом досліджень України, за результатами одного з яких, «Підтримка досліджень провідних та молодих учених», в числі 141 успішного проєкту, фінансування отримали 4 колективи дослідників на базі Інституту зоології. Заклад опинився серед 15 університетів і науково-дослідних інститутів України, чиї колективи отримали 4 чи більше гранти у обох конкурсах НФДУ сумарно, і серед 8 установ НАН України з такою кількістю переможців. Перемогу здобули проєкти «Розробка наукових засад комплексного моніторингу та загроз поширення інвазивних видів риб річковою мережею і перехідними водами України (на основі паразитарних, популяційних і генетичних маркерів)», «Угруповання паразитів кісткових риб як індикатори екологічних змін у морських екосистемах Антарктики», «Ліси минулого та сучасності: систематика, філогенія, фауногенез та збереження різноманіття перетинчастокрилих комах» і «Цілісність організму ссавців як фактор стійкості при водному та повітряному способах життя (на прикладі скелетних ознак)» на загальну суму понад 25 мільйонів гривень, які мають отримати відповідні колективи протягом 2020—2022 років.[45][46][47]

Відомі співробітники Інституту зоології[ред. | ред. код]

Поточні (2021)[ред. | ред. код]

Академіки та члени-кореспонденти НАН України

Інші

Колишні[ред. | ред. код]

Академіки НАН України та національних академій інших країн

Інші

Померлі[ред. | ред. код]

Академіки НАН України (ВУАН, АН УРСР) та національних академій інших країн

Члени-кореспонденти НАН України (АН УРСР) та АН СРСР

Інші

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Звіти Інституту зоології
  2. Офіційна сторінка МОН у Facebook — про нагороди «Лідер науки України 2019. Web of Science Award»
  3. МОН — Церемонія нагородження «Лідер науки України 2019. Web of Science Award»
  4. 24ua — Лідер науки: в Україні нагородили кращих науковців та університети — список
  5. Звідомлення за 1921 рік / Всеукр. акад. наук. — Берлін: Вид-во Укр. Молоді, 1923. — 76 c.
  6. а б в Звідомлення Української Академії наук у Київі за 1926 рік / Українська Академія наук. — Київ: Друк. Української Академії наук, 1927. — 132 с.
  7. а б в Звідомлення Всеукраїнської Академії наук у Київі за 1927 рік / Всеукраїнська Академія наук. — Київ: Друк. Всеукраїнської Академії наук, 1928. — 146 с.
  8. Adams, M.B. ed., 2014. The evolution of Theodosius Dobzhansky: Essays on his life and thought in Russia and America. Princeton University Press: p. 65
  9. Новородовський В. В. Формування природничо-сільськогосподарських інститутів у структурі ВУАН 1920–х –1930–х рр. // Scientific journal «ScienceRise». — 2016.– No 8/1 (25). — С.31–38.
  10. Л. В. Скрипка. Фонди архівних установ України як джерело з історії розвитку біологічної науки у Київському університеті та Всеукраїнській академії наук в 20–30-х роках ХХ ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. — 2004. — Вип. 9. — С. 129—135.
  11. Товмаченко В. М. Сторінки історії сільськогосподарської науки в межах Національної академії наук (1918—1923 рр.). Історія науки і біографістика. 2009 — № 3
  12. а б в г д е Balinsky B.I. Boris Balinsky Memoirs. — Global Print, 2009.(англ.)
  13. а б в Пидопличко И. Г. Основные итоги исследования зоологов АН УCСР за 50 лет ее существования // Вестник зоологии. — 1969 — 1. — С. 3-13.
  14. а б в г д Історія Національної Академії наук України. 1929—1933 : Документи і матеріали / упоряд. Т. В. Вересовська [та ін.] ; відп. ред. П. С. Сохань [та ін.]; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. — К.: [б.в.], 1998. — 542 c.
  15. Мамонтова В. А. Итоги работы за 50 лет и перспективы исследований в отделе экологии насекомых // Вестник зоологии. — 1980 — 4. — С. 3-5.
  16. а б в г д е ж и к Історія Національної академії наук України. 1934—1937 : Документи і матеріали / упоряд. В. А. Кучмаренко [та ін.] ; відп. ред. О. С. Онищенко; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Інститут архівознавства. — К.: НБУВ, 2003. — 832 c.
  17. а б в г д е ж и к Історія Національної академії наук України. 1938—1941 : Документи і матеріали/ упоряд. В. А. Кучмаренко [та ін.] ; відп. ред. О. С. Онищенко; НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. Інститут архівознавства. — К.: НБУВ, 2003. — 920 c.
  18. Звонкова Г. Л Академія наук України: екскурс у 1930-ті роки // Дослідження з історії техніки. — 2012. — 15. — С. 94-101.
  19. а б в г д е ж и Історія Національної академії наук України. 1941—1945. — Частина 2: Додатки / Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін. НАН України. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського; Інститут архівознавства; Інститут археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського. — К., 2007. — 576 c.
  20. Нечаева Н. Т., Станчинский В. В. Первый эколог страны // Природа. — 1991. — № 12. — С. 90-95.
  21. Історія Національної Академії наук України. 1934—1937 : Документи і матеріали, с. 427, 530.
  22. Чорна Л. М. Репресії німецької інтелігенції в м. Києві (30-ті роки ХХ ст.) // Інтелігенція і влада. — 2008. — Вип. 13 (сер. Історія). — С. 149—157.
  23. Загороднюк І. Колектори теріологічних колекцій Національного науково-природничого музею НАН України 1930-х років // Внесок натуралістів-аматорів у вивчення біологічного різноманіття: Матер. Міжнар. конф. 14-16.05.2015. — Берегове, 2015. — С. 299—305.
  24. Загороднюк, І., Коробченко, М., Підгайний, М. Найдавніші колекційні зразки Ellobius talpinus (Rodentia) у природничих музеях України: розвідки з історії колекцій // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2015. — Том 13. — С. 101—110.
  25. Коробченко М. Євдокія Решетник (1903—1996) — видатна постать в історії академічної зоології та екології в Україні // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2016. — 14. — С. 136—146.
  26. а б Історія Національної академії наук України. 1946—1950 : Частина 2. Додатки / НАН України. Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т архівознавства, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Ред. кол.: О. С. Онищенко (голов. ред.) та ін.; Упоряд.: Л. М. Яременко, С. В. Старовойт, О. М. Березовський, В. А. Кучмаренко. — К.: НБУВ, 2008. — 716 c.
  27. а б в г д е ж Основні публікації співробітників Інституту зоології з 1930 року, частина 1 (1930—1980 рр)
  28. а б Cut Off From the Mainstream, Ukrainian Science Drifts // Science. Vol. 258. 2 October 1992. P. 24-26.
  29. а б в Акімов І. А., Харченко В. О., Пучков О. В. та ін. Наукові фондові колекції Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2016. — Том 14. — С. 95-108.
  30. Інформація про організацію. Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України (переглянуто 15.08.2015).
  31. Спеціалізована Вчена рада / спеціальна інформаційна сторінка на сайті Інституту зоології НАНУ
  32. Інститут зоології — видання
  33. а б в г Scopus — Affiliation details — I.I. Schmalhausen Institute of Zoology of National Academy of Sciences of Ukraine (доступ лише у установ з підпискою)
  34. Профіль Інституту зоології у Google Scholar
  35. Бібліометрика української науки — Рейтинг університетів і науково-дослідних інститутів
  36. Бібліометрика української науки — Пошук (в полі «установа» знайти Інститут зоології)
  37. Google Scholar — Профіль О. Г. Радченка
  38. Google Scholar — Профіль Є. Е. Перковського
  39. Google Scholar — Профіль Л. С. Свєтлічного
  40. Scopus — Perkovsky, Evgeny E. Author profile preview
  41. Scopus — Kharchenko, Vitaliy A. Author profile preview
  42. Scopus — Radchenko, Alexander G. Author profile preview
  43. Scopus — Kuzmina, Tetiana A. Author profile preview
  44. Scopus — Svetlichny, Leonid S. Author profile preview
  45. НФДУ 2020 — Перелік проєктів конкурсу «Підтримка досліджень провідних та молодих учених», що рекомендуються до реалізації за рахунок грантової підтримки Національного фонду досліджень України, та обсяги їх фінансування
  46. Наукова рада НФДУ затвердила результати конкурсів
  47. Порівняльна таблиця з кількістю грантів НФДУ-2020 на установу

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]