Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інститут зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України
Institute of Zoology NASU.jpg
Основні дані
Засновано 1930 (1919, 1920)
Приналежність Національна академія наук України
Контакт
Ключові особи Ігор Андрійович Акімов (директор)
Віталій Олександрович Харченко (заст. директора)
Адреса вул. Б. Хмельницького, 15, Київ 01030, Україна
Веб-сторінка izan.kiev.ua

Інститу́т зооло́гії і́мені І. І. Шмальга́узена НАН Украї́ни — провідна наукова установа зоологічного профілю в Україні. Входить до складу Національної академії наук України. Носить ім'я свого першого директора, всесвітньо відомого еволюційного біолога, академіка Івана Івановича Шмальгаузена, одного з творців сучасної синтетичної теорії еволюції.

Окрім класичних дисциплін зоології (систематики, морфології, теріології, орнітології, герпетології, іхтіології, ентомології, акарології, карцинології, арахнології, малакології, гельмінтології, протистології), у закладі проводяться дослідження у галузях паразитології, екології, охорони природи, еволюційної біології, популяційної генетики, біогеографії, біоспелеології, палеонтології, гідробіології, морської біології, етології, мисливствознавства, а також у деяких напрямках епідеміології, захисту рослин, молекулярної генетики, біології розвитку, гістології, цитології, фізіології, біомеханіки, радіобіології, космічної біології тощо.

Інститут зоології зокрема забезпечує в Україні існування експертного середовища і можливість експертизи за перерахованими напрямками.

Щороку фахівці установи описують десятки невідомих раніше видів тварин з усього світу, зокрема протягом 2006-2017 років науковцями Інституту зоології було описано 740 нових для науки видів.[1]

Активно вивчаються практично значимі та шкідливі організми, зокрема паразити людини, домашніх, свійських і промислових тварин, переносники хвороб, шкідники господарства, а також різноманітні засоби боротьби з ними.

Інститут зоології є провідною установою в країні у галузі охорони тваринного світу, зокрема займається створенням зоологічної частини Червоної книги України і веденням Державного кадастру тваринного світу України.

Науковці установи беруть значну участь у створенні наукових засад і формуванні природоохоронної мережі об'єктів природно-заповідного фонду України.

З моменту Чорнобильської катастрофи науковці установи продовжують вивчати її наслідки для довкілля.

В Інституті зоології зберігається величезна колекція тварин (переважно безхребетних), що офіційно становить національне надбання України, включає понад 6 мільйонів одиниць зберігання, які представляють близько 50 тисяч видів світової фауни, і зокрема містить типові екземпляри близько 4200 видів, переважна більшість з яких була вперше для науки описана науковцями установи.

Будівля Інституту зоології, 2017 рік

Передісторія[ред. | ред. код]

Академік М. Ф. Кащенко, засновник Зоологічного музею ВУАН

Зоологічний музей ВУАН[ред. | ред. код]

У 1918-1919 роках новостворена Всеукраїнська академія наук (ВУАН) започаткувала низку своїх інституцій, серед яких був і Зоологічний музей ВУАН, створений 1 травня 1919 року. Музей створено за рішенням Комітету для виучування фауни України ВУАН під керівництвом академіка М. Ф. Кащенка, який і очолював музей до 1926 року. На той час в штаті музею працювали 22 особи, зокрема такі відомі зоологи як М. Ф. Кащенко, М. М. Воскобойников, В. О. Караваєв, М. В. Шарлемань. Подальше розгортання зоологічних досліджень призвело до формування потужного колективу зоологів, яким з 1926 року керував В. О. Караваєв.

Перші два роки свого існування музей займав дві кімнати в приміщенні Академії наук у будинку 54 по нинішній вулиці Володимирській (зараз це приміщення Президії НАН України).

Влітку 1921 року музей було переміщено в будинок 14 по бульвару Шевченка (колишня Перша київська гімназія; нині — «жовтий корпус» Київського університету). Взимку 1925 року музей переїхав (в межах того ж кварталу) на вулицю Чудновського, будинок 2 (зараз вулиця Терещенківська).

У 1929 році всі академічні природничники (зоологи, ботаніки, геологи) отримали нове приміщення Ольгинської жіночої гімназії. Власне, на другому поверсі цієї нової будівлі (сучасна адреса — Богдана Хмельницького 15) в класах гімназії і були на той час розміщені 5 кімнат з науковцями-зоологами (нині це експозиційні зали Національного науково-природничого музею НАН України).

Біологічний інститут ВУАН[ред. | ред. код]

На початку 1920 року відомий мікробіолог академік Ф. З. Омельченко перевіз до Києва з Петрограда свою лабораторію, яку він називав «Мікробіологічний інститут». Лабораторія знаходилася прямо в квартирі Омельченка, але все її обладнання він подарував Українському науковому товариству. УНТ прийняло статут Мікробіологічного інституту, в якому передбачалося створити відділи зоології, ботаніки, бактеріології, мікропалеонтології, а крім того окремі лабораторії агрономічної, технічної та медичної мікробіології. Втім, відсутність фінансування залишила ці плани нездійсненними.[2]

У зв'язку з ліквідацією Українського наукового товариства, всі його підрозділи було передано Всеукраїнській академії наук. 18 липня 1921 року Мікробіологічний інститут було долучено до Другого відділу ВУАН, Ф. З. Омельченко був призначений директором інституту й перебував на цій посаді до кінця життя.[3]

У 1922 році в Мікробіологічному інституті працювали окрім директора всього 2 співробітники: професор О. М. Тижненко та завідувач нового відділу біопсихології О. І. Сковорода-Зачиняєв.[4]

За свідченням Б. І. Балінського, в останній період роботи Мікробіологічного інституту в ньому окрім директора працювали лише фізіолог В. В. Правдич-Немінський та О. І. Сковорода-Зачиняєв, а також лаборанткою була дружина директора Олександра Миколаївна Лапенюк. Правдич-Немінський і Сковорода-Зачиняєв здебільшого працювали поза інститутом, який являв собою велику квартиру в будинку 37 на вулиці Короленка (зараз Володимирська), з 6 великими кімнатами та 3 малими.[5]

У 1924 році, після смерті академіка Омельченка, інститут дістав назву Біологічний інститут імені Федора Омельченка, директором його призначили академіка І. І. Шмальгаузена. 1930 року ця структура стала однією з тих, на основі яких був створений Інститут зоології та біології ВУАН.

Історія створення та становлення[ред. | ред. код]

1 серпня 1930 року було створено Інститут зоології та біології ВУАН[6] (в деяких джерелах «Інститут біозоології» та інші проміжні комбінації) на базі Зоологічного музею ВУАН (на той час увійшов до складу), Біологічного інституту імені Ф. Омельченка ВУАН (увійшов до складу), кафедри зоології Інституту народної освіти (тодішня назва Київського університету), кафедри зоології Харківського університету (певний час існував філіал у Харкові) та Приморської біологічної станції в Одесі (об'єднувала біологічні кафедри розпущеного на той час Одеського університету, ненадовго увійшла до складу). Першим директором установи став видатний зоолог академік І. І. Шмальгаузен.[7]

На момент створення установи у 1930 році до її складу входило, не рахуючи філіалів у Одесі та Харкові, 5 відділів: фауни та систематики (включаючи зоомузей); екології наземних тварин (згодом екології комах[8]); порівняльної анатомії; експериментальної зоології; сектор водяних тварин.[7] У наступні роки сформувалися й інші підрозділи, зокрема з 1934 року — відділ генетики, з 1935 року — відділ палеозоології (згодом Палеонтологічний музей) тощо.[7]

Будівля колишньої Ольгинської гімназії, вигляд зі сторони вулиці Терещенківської, у центрі Інститут зоології, ліворуч — Інститут ботаніки, праворуч — ННПМ, 2017 рік

Інститут розмістився у будівлі колишньої Ольгинської гімназії, частину якої займає і зараз. Протягом існування установа дещо переміщувалася у межах цієї будівлі, що було пов'язано перш за все з формуванням музейної експозиції, яка з часом виокремилася у окрему установу. При цьому Зоологічний та Палеонтологічний музеї, що повністю займають два поверхи крила будівлі вздовж нинішньої вулиці Богдана Хмельницького, входили до складу Інституту зоології до 1996 року, хоча одночасно з цим з 1966 року вони об'єднувалися у Центральний науково-природничий музей разом з Ботанічним та Геологічним музеями, які займають інші два поверхи згаданого крила. З 1996 року ці музеї складають окремий Національний науково-природничий музей НАН України. В той же час основна частина Інституту зоології розмістилася у прилеглому крилі будівлі колишньої Ольгинської гімназії вздовж вулиці Терещенківської, між Музеєм та Інститутом ботаніки.

Станом на 1 січня 1935 року в Інституті зоології та біології працював 41 співробітник, зокрема 3 академіки ВУАН (І. І. Шмальгаузен, І. Й. Агол та, імовірно, Д. К. Третьяков), 24 рядових науковця, 6 науково-допоміжних працівників і 8 службовців.[9]

У складі ВУАН з 1922 року також окремо існувала кафедра експериментальної зоології, очолювана І. І. Шмальгаузеном, вона продовжувала окремо існувати одночасно з Інститутом зоології та біології, але у другій половині 30-х років також увійшла до його складу.[7]

З 1939 року установа носила назву Інститут зоології АН УРСР. У 1981 році до назви додалося ім'я першого директора І. І. Шмальгаузена (згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР від 06.01.1981 року № 2).

З моменту створення Інститут зоології був тісно пов'язаним з кафедрами зоології хребетних і безхребетних біологічного факультету Київського університету. Більшість завідувачів цих кафедр радянського періоду обіймали помітні посади і в Інституті зоології, зокрема академіки І. І. Шмальгаузен, О. П. Маркевич і Д. К. Третьяков очолюючи цю установу були одночасно і завідувачами зоологічних кафедр в Університеті, а Г. Й. Щербак тривалий час обіймала посаду заступника директора з наукової роботи Інституту зоології і згодом очолювала кафедру зоології безхребетних, а також і об'єднану кафедру зоології. Такі тісні зв'язки в значній мірі були можливі завдяки тому, що зоологічні кафедри тоді розміщувалися в Червоному корпусі Університету, поруч з Інститутом, однак згодом перемістилися в нову будівлю на Проспекті Академіка Глушкова в іншій частині міста. В результаті такої співпраці значна частина наукових досліджень співробітників кафедр зоології Університету в той період проводилася на базі Інституту зоології, тоді як кафедри слугували базою для підготовки нових наукових кадрів Інституту. Тому велику частку наукових співробітників установи складають випускники зоологічних кафедр Київського університету (наразі кафедра екології та зоології ННЦ «Інститут біології» КНУ).

Під час евакуації протягом німецько-радянської війни Інститут зоології було тимчасово об'єднано з інститутами гідробіології та мікробіології, виконувачем обов'язків директора цього закладу до кінця війни був гідробіолог Я. В. Ролл. Після евакуації Інститут зоології очолив академік Д. К. Третьяков

У 1946 році на базі 3 лабораторій Інституту зоології була створена нова установа — Інститут ентомології і фітопатології АН УРСР (зараз Інститут захисту рослин НААН).

Історія продовжуваних видань Інституту зоології[ред. | ред. код]

Один з колишніх входів до Інституту зоології, зараз — центральний вхід у ННПМ, 2012 рік

Ще з 1926 року публікувалися серії збірників праць установ-попередників Інституту зоології, що увійшли до його складу: «Збірник праць Біологічного інституту ім. Ф. Омельченко» (5 випусків) та «Збірник праць Зоологічного музею» (8 випусків), причому обидві серії видавалися під загальним надзаголовком «Українська Академія Наук. Труди фізико-математичного відділу».[6]

«Збірник праць Біологічного інституту» видавався під старою назвою до 1932 року, не дивлячись на те, що установа ввійшла до складу новоствореного Інституту зоології та біології, а з 1933 року — як «Збірник дослідів над індивідуальним розвитком тварин» з надзаголовком «Науково-дослідчий інститут Зоології та Біології при Всеукраїнській Академії Наук», всього було видано 13 випусків цього збірника до 1940 року.[6]

«Збірник праць Зоологічного музею» після входження установи у Інститут зоології та біології публікувався з цією ж назвою і з надзаголовком «Труди природничо-технічого відділення ВУАН» (протягом 1930—1933, 9-12 випуски) і згодом з надзаголовком «Труди Інституту зоології та біології АН УРСР» і «Труди Інституту зоології АН УРСР» (протягом 1934—1976, випуски 13-36).[6]

До війни в закладі виходило також ще три серії збірників праць під загальними надзаголовками «Праці Інституту зоології та біології» та «Труди Інституту зоології та біології», а саме: «Збірник праць відділу екології наземних тварин» (1933—1938, 5 випусків), «Збірник праць з генетики» (1933—1941, 5 випусків) і «Збірник праць з морфології тварин» (1934—1939, 5 випусків).[6]

Крім того, у 1937—1939 роках Інститут зоології та біології АН УРСР видав 4 випуски серії «Біологію в маси».[6]

У 1948—1957 роках видавалася серія «Труди Інституту зоології АН УРСР», і протягом 1959—1964 — «Праці Інституту зоології АН УРСР» (загалом 20 випусків).[6]

З 1967 року установою видається науковий журнал «Вісник зоології»[6], після створення якого продовження усіх попередніх видань втратило актуальність.

Також з 1956 року установою видається серія монографій «Фауна України».

Очільники Інституту зоології[ред. | ред. код]

Видатний еволюційний біолог академік І. І. Шмальгаузен, перший директор Інституту зоології

Очільники установ-попередників[ред. | ред. код]

Зоологічний музей ВУАН
Біологічний інститут ВУАН

Директори Інституту зоології[ред. | ред. код]

Історія досліджень[ред. | ред. код]

Видатний паразитолог академік О. П. Маркевич, засновник шкіл паразитології та загальної зоології безхребетних

З дня заснування Інститут зоології став провідним зоологічним центром України. Протягом майже всього довоєнного періоду в Інституті, окрім широкого кола питань, пов'язаних з вивченням фауни України, вели дослідження в галузі експериментальної зоології. У цей період була завершена низка важливих наукових праць деяких напрямків, зокрема паразитології (О. П. Маркевич), ентомології (В. О. Караваєв, М. А. Теленга), зоогеографії (М. В. Шарлемань), ембріології (Б. І. Балінський), видані окремими роботами визначники ссавців (О. О. Мигулін) і птахів (М. В. Шарлемань), що стало фундаментом для розробок широкого кола різних наукових напрямків зоології. В цей довоєнний період в Інституті зоології був створений відділ біологічного методу боротьби зі шкідниками сільського господарства. Відділ еволюційної морфології хребетних під керівництвом І. І. Шмальгаузена вперше сформулював закон параболічного росту, який дозволив вивчати закономірності індивідуального розвитку та росту тварин. Ці дослідження лягли в основу широко відомої монографії «Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии» (1938). Також І. І. Шмальгаузен працюючи в Інституті зоології почав розробляти теорію стабілізуючого добору, перша велика стаття про що була опубліковано ним в 1941 році, «Стабилизирующий отбор и его место среди факторов эволюции», а велике широко відоме монографічне узагальнення «Факторы эволюции. Теория стабилизирующего отбора», яке було згодом перекладено англійською мовою, побачило світ після війни у 1945 році, коли Іван Іванович уже переїхав до Москви. Ця праця, започаткована в Інституті зоології, стала ключовою у формуванні сучасної синтетичної теорії еволюції.

Протягом 1934—1963 років у Інституті зоології існував відділ генетики, який на той час був одним з головних центрів генетичних досліджень в Україні. З моменту створення відділ очолював академік І. Й. Агол, який через переслідування генетиків радянською владою був репресований і страчений у 1937 році. Після цього очолити відділ був запрошений С. М. Гершензон, у майбутньому видатний вчений, що двічі протягом кар'єри отримував результати, за які був близький до отримання Нобелівської премії[10]. Перше з цих відкриттів, щодо мутагенної дії тимусної ДНК у дрозофіли, було виконано у Інституті зоології ще до 1941 року, попередня стаття «Вызывание направленных мутаций у Drosophila melanogaster» була опублікована 1939 року, проте через війну і лисенківщину основні результати були опубліковані С. М. Гершензоном лише у 1948 році, разом зі співробітниками відділу М. Д. Тарнавським та П. О. Сітьком. За схожі дослідження Герман Мюллер (США) отримав Нобелівську премію 1946 року. Натомість С. М. Гершензон, замість отримання визнання у СРСР, за ці результати переслідувався радянською владою.[10]

З 1963 року в Інституті зоології проводяться гістологічні та цитологічні дослідження, які очолював П. М. Мажуга, а згодом Н. В. Родіонова.

Після Чорнобильської катастрофи значна частина співробітників Інституту зоології брала участь в дослідженні наслідків дії радіоактивного забруднення на тваринний світ (Л. І. Францевич, В. І. Крижанівський, В. А. Гайченко, В. М. Стовбчатий, В. Г. Долін та ін.).

В Інституті зоології сформувалися та продовжують працювати потужні наукові школи гельмінтології, ентомології, теріології, орнітології, акарології та еволюційної морфології.

Щороку фахівці установи описують десятки невідомих раніше видів тварин з усього світу, переважно сучасних, але також і викопних. Протягом 2006-2017 років науковцями Інституту зоології було описано 740 нових для науки видів комах, гельмінтів, кліщів, молюсків, колембол, павукоподібних, ракоподібних, коловерток, найпростіших і навіть викопних китів, а також й інших організмів.[1]

Інститут зоології є провідною установою в галузі охорони тваринного світу України, вчені Інституту координували роботу над створенням зоологічних частин усіх видань Червоної книги України (1980, 1994, 2009) та були авторами більшості видових нарисів тварин у цих виданнях. З цією метою в Інституті був створений і продовжує доповнюватися електронний Державний кадастр тваринного світу, що включає дані про усі відомі в Україні місцезнаходження тварин з Червоної книги України. Також науковці установи беруть активну участь у створенні наукових засад і формуванні природоохоронної мережі об'єктів природно-заповідного фонду України.

В Інституті зоології, в рамках міжнародного співробітництва з РФ, США та ЄС, проводяться деякі дослідження в галузі космічної біології, щодо впливу мікрогравітації на тварин (Н. В. Родіонова).

Згідно з офіційним сайтом Інституту зоології, основними напрямами роботи установи станом на 2018 рік є такі:

  • Вивчення фауни, еволюційно-морфологічних основ філогенії та систематики тваринного світу України
  • Розробка наукових основ охорони і раціонального використання ресурсів тваринного світу, проведення його моніторингу в умовах впливу антропогенних факторів
  • Розробка зоологічних основ захисту і підвищення продуктивності рослин і тварин

Наукові колекції[ред. | ред. код]

Шафи з фондовими колекціями наземних молюсків Інституту зоології

Протягом існування Інституту зоології його співробітниками були зібрані унікальні колекції тварин з усього світу (переважно безхребетних), що є основою і для багатьох сучасних досліджень в установі. Ці наукові колекції включені до Державного реєстру об'єктів, що становлять національне надбання. Колекція Інституту складається з 328 окремих колекцій і включає понад 6 мільйонів одиниць зберігання, що представляють близько 50 тисяч видів світової фауни. У колекції Інституту зоології зберігаються типові екземпляри майже 4200 видів, зокрема для понад 1600 з них — голотипи.[11]

Особливе місце серед колекцій установи займає унікальна в світовому масштабі колекція мурашок (Formicidae), що була заснована В. О. Караваєвим (1864—1939) і продовжує доповнюватися О. Г. Радченком, включає наразі представників понад 4700 видів з усього світу, зокрема типові екземпляри понад 750 видів і підвидів.[11] Ця колекція стала основною для кількох великих монографічних узагальнень протягом великого відрізку часу: «Фауна родини Formicidae (мурашки) України» (1934, 1936), «The ants (Hymenoptera, Formicidae) of Poland» (2002), «Monographic revision of the ants (Hymenoptera, Formicidae) of North Korea» (2005), «Myrmica ants (Hymenoptera: Formicidae) of the Old World» (2010), «The ants of Poland with reference to the myrmecofauna of Europe» (2012) та «Муравьи (Hymenoptera, Formicidae) Украины» (2016).

Також унікальною є колекція членистоногих у рівненському бурштині, що була започаткована в Інституті в 2000 році, коли на гроші НАН України значна кількість інклюзій була придбана у підприємства «Укрбурштин». Колекція складає 4043 зразки бурштину, в яких є близько 13 тисяч екземплярів членистоногих і рослин, що жили в еоцені на території сучасної України. З цієї колекції було описано понад 150 нових для науки видів і, відповідно, вона включає їх типові екземпляри. Куратором колекції є Є. Е. Перковський.[11]

Структура та кадри[ред. | ред. код]

Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена підпорядкований Відділенню загальної біології НАН України.

Основні структурні підрозділи[ред. | ред. код]

  • Відділ паразитології
  • Відділ акарології
  • Відділ ентомології та наукових фондових колекцій
    • Лабораторія наукових фондових колекцій
  • Відділ систематики ентомофагів та екологічних основ біометоду
  • Відділ фауни та систематики безхребетних
  • Відділ еволюційної морфології
    • Лабораторія біології розвитку
  • Відділ еволюційно-генетичних основ систематики
  • Відділ моніторингу та охорони тваринного світу
  • Відділ фауни та систематики хребетних
  • Координаційний центр CITES
  • Науково-експериментальна пасіка
  • Науково-інформаційний відділ

Штат[ред. | ред. код]

Згідно імовірно застарілої інформації на сайті НАН України, кількість працівників Інституту зоології становить 290 співробітників[12]. Проте згідно відкритих звітів установи за 2008—2016 роки, з 2004 року загальна кількість працівників установи не перевищувала 248 і у 2016 році скоротилася до 205 співробітників.[1]

У 2000-х роках кількість науковців Інституту зоології перевищувала 150 у деякі роки, в установі одночасно працювало до 22 докторів наук та до 88 кандидатів наук, зокрема два академіки НАН України (В. І. Монченко та В. Г. Радченко) і три члени-кореспонденти НАН України[1]. Проте в подальшому, особливо при скорочені фінансування у 2014—2015 роках, кількість наукових працівників суттєво скоротилася і на кінець 2016 року в Інституті зоології працювало 125 науковців (тобто близько 60 % загального штату), а на кінець 2017 вже 123, серед них[1]:

Спеціалізована вчена рада[ред. | ред. код]

При Інституті діє спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій за спеціальностями 03-00-08 «Зоологія», 03-00-24 «Ентомологія», 03-00-25 «Паразитологія, гельмінтологія»[13].

Продовжувані видання Інституту зоології[ред. | ред. код]

Монографія в серії «Фауна України». Том 29: Молюски. Вип. 5: Стебельчастоокі (2016)

Довідник «Фауна України»[ред. | ред. код]

докладніше див.: Фауна України (довідник)

Одним із пріоритетних напрямів роботи Інституту зоології є видання монографічної 40-томної серії «Фауна України», що складається з багатьох випусків-монографій присвячених окремим систематичним групам тварин. Серія видається з 1956 року. Станом на 2016 рік видано 74 книги 72 випусків 28 томів. Найбільша кількість монографій була надрукована у період 1970—1980-х років (48). Державне фінансування серії було фактично припинено на початку 1990-х і з 1994 року нові випуски тривалий час не публікувалися. З 2004 року окремі монографії серії знову почали нерегулярно видаватися державним коштом.

Журнал «Вісник зоології»[ред. | ред. код]

докладніше див.: Вестник зоологии

В Інституті зоології з 1967 року видається профільний зоологічний науковий журнал «Вісник зоології», який в 2010-х роках майже повністю перейшов на англійську мову та був включений, зокрема, у Scopus.

Публікації виконані в установі[ред. | ред. код]

Співробітниками Інституту зоології протягом існування закладу опубліковано багато тисяч наукових статей, понад 600 наукових монографій і довідників, а також велику кількість навчальних, довідкових і науково-популярних видань, серед яких зокрема такі широко відомі довідники як «Біологічний словник» (1974, 1986), «Редкие и исчезающие растения и животные Украины» (1988), «Птахи фауни України» (2002), «Денні метелики України» (2005) та багато інших.[14]

Науковці установи координували створення усіх видань зоологічної частини «Червоної книги України» (1980, 1994, 2009) та були авторами більшості видових нарисів тварин у цих виданнях.

Декілька співробітників Інституту зоології брали участь у створені «Української радянської енциклопедії» (1974—1985) (О. П. Маркевич, В. О. Топачевський та ін.), «Енциклопедії сучасної України» (з 2001) (В. І. Монченко, І. А. Акімов, В. О. Харченко та ін.) та «Національного атласу України» (2007) (І. А. Акімов, О. В. Гумовський, Ю. І. Кузьмін, В. І. Крижанівський, А. М. Полуда та ін.).

За радянських часів статті з найкращими результатами науковців Інституту зоології публікувалися переважно у провідних російськомовних академічних журналах, перш за все, таких як «Зоологический журнал», «Журнал общей биологии», «Экология», «Энтомологическое обозрение[ru]», «Палеонтологический журнал», «Паразитология», «Генетика[ru]», «Цитология и генетика», «Гидробиологический журнал», а також у журналі установи «Вестник зоологии» (у 2010-х перейшов на англійську мову). Однак після розпаду СРСР все більше статей співробітників закладу публікується у західних англомовних журналах.

Науковці Інституту зоології регулярно публікуються у таких провідних міжнародних виданнях як «Zootaxa», «Systematic Parasitology», «Parasitology Research», «Veterinary Parasitology», «Acta Parasitologica», «Cretaceous Research», «Arthropod Structure & Development», мають публікації у «Nature», «Molecular Biology and Evolution», «Molecular Ecology», «Journal of Biogeography», «Journal of Applied Ecology», «Oecologia», «Oikos», «Soil Biology and Biochemistry», «Evolutionary Biology», «PLOS One», «Biological Journal of the Linnean Society», «Journal of Zoology», «Journal of Natural History», «Journal of Paleontology», «Papers in Palaeontology», «Zoologica Scripta», «Ticks and Tick-borne Diseases», «Geobios», «Journal of Ornithology», «Journal of Conchology», «Nature Ecology and Evolution[en]», «Evolution[en]», «Global Ecology and Biogeography[en]», «Molecular Phylogenetics and Evolution[en]», «Cladistics[en]», «PLOS Pathogens[en]», «PLOS Neglected Tropical Diseasess[en]», «Emerging Infectious Diseases[en]», «Journal of Clinical Microbiology[en]», «Mammal Review[en]», «Journal of Evolutionary Biology[en]», «Journal of Experimental Biology[en]», «Journal of Theoretical Biology[en]», «BMC Evolutionary Biology[en]», «Biological Conservation[en]», «Environmental Pollution[en]», «Journal of Environmental Quality[en]», «Advances in Space Research[en]», «Journal of Mammalian Evolution[en]», «Journal of Morphology[en]», «Hydrobiologia[en]», «Marine Biology[en]», «Marine Mammal Science[en]», «Polar Biology[en]», «Journal of Fish Diseases[en]», «Systematic Entomology[en]», «International Journal for Parasitology[en]», «Journal of Parasitology[en]», «Parasitology[en]», «Journal of Zoological Systematics and Evolutionary Research[en]», «Zoology[en]», «ZooKeys[en]», «Canadian Journal of Zoology[en]», «Annales Zoologici[en]», «Crustaceana[en]», «Journal of Molluscan Studies[en]», «Malacologia[en]», «International Journal of Acarology[en]», «Journal of Applied Ichthyology[en]», «European Journal of Entomology[en]», «Journal of Hymenoptera Research[en]» та багатьох інших рейтингових журналах.[15]

Список деяких найважливіших публікацій[ред. | ред. код]

Відомі співробітники Інституту зоології[ред. | ред. код]

Сучасні[ред. | ред. код]

Академіки та члени-кореспонденти НАН України

Інші

Колишні[ред. | ред. код]

Академіки НАН України та національних академій інших країн

Інші

Померлі[ред. | ред. код]

Академіки НАН України (АН УРСР) та національних академій інших країн

Члени-кореспонденти НАН України (АН УРСР)

Інші

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Звіти Інституту зоології
  2. Новородовський В. В. Формування природничо-сільськогосподарських інститутів у структурі ВУАН 1920–х –1930–х рр. // Scientific journal «ScienceRise». — 2016.– No 8/1 (25). — С.31–38.
  3. Л. В. Скрипка. Фонди архівних установ України як джерело з історії розвитку біологічної науки у Київському університеті та Всеукраїнській академії наук в 20–30-х роках ХХ ст. // Рукописна та книжкова спадщина України. — 2004. — Вип. 9. — С. 129—135.
  4. Товмаченко В. М. Сторінки історії сільськогосподарської науки в межах Національної академії наук (1918—1923 рр.). Історія науки і біографістика. 2009 — № 3
  5. Balinsky B.I. Boris Balinsky Memoirs. — Global Print, 2009. — С. 79.(англ.)
  6. а б в г д е ж и Основні публікації співробітників Інституту зоології з 1930 року, частина 1 (1930—1980 рр)
  7. а б в г Пидопличко И. Г. Основные итоги исследования зоологов АН УCСР за 50 лет ее существования // Вестник зоологии. — 1969 — 1. — С. 3-13.
  8. Мамонтова В. А. Итоги работы за 50 лет и перспективы исследований в отделе экологии насекомых // Вестник зоологии. — 1980 — 4. — С. 3-5.
  9. Звонкова Г. Л Академія наук України: екскурс у 1930-ті роки // Дослідження з історії техніки. — 2012. — 15. — С. 94-101.
  10. а б Cut Off From the Mainstream, Ukrainian Science Drifts // Science. Vol. 258. 2 October 1992. P. 24-26.
  11. а б в Акімов І. А., Харченко В. О., Пучков О. В. та ін. Наукові фондові колекції Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України // Вісник Національного науково-природничого музею. — 2016. — Том 14. — С. 95-108.
  12. Інформація про організацію. Інститут зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України (переглянуто 15.08.2015).
  13. Спеціалізована Вчена рада / спеціальна інформаційна сторінка на сайті Інституту зоології НАНУ
  14. Інститут зоології — видання
  15. Scopus — Affiliation details — I.I. Schmalhausen Institute of Zoology of National Academy of Sciences of Ukraine

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]