Герман Джозеф Мюллер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герман Джозеф Мюллер
англ. Hermann Joseph "HJ" Muller
H J Muller.jpg
Народився 21 грудня 1890(1890-12-21)
Нью-Йорк, США
Помер 5 квітня 1967(1967-04-05) (76 років)
Індіанаполіс, Індіана, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність біолог, генетик, викладач університету
Відомий завдяки генетика
Alma mater Колумбійський коледж
Науковий керівник Томас Гант Морган
Вчителі Томас Гант Морган
Відомі учні Сергій Михайлович Гершензон
Володіє мовами англійська[1]
Заклад Техаський університет і Університет Райса[d]
Членство Лондонське королівське товариство, Національна академія наук США[2], Академія наук СРСР, Шведська королівська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук і Леопольдина
Відомий завдяки: генетичні ефекти іонізуючого випромінювання
Конфесія атеїзм
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізіології або медицини (1946)

Герман Джозеф Мюллер (англ. Hermann Joseph "HJ" Muller; 21 грудня 1890, Нью-Йорк — 5 квітня 1967, Індіанаполіс) — американський генетик, учень Томаса Ганта Моргана, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини (1946). Найбільш відомий своїми роботами в області мутагенної дії рентгенівських променів і радикальними політичними поглядами.

Член-кореспондент АН СРСР (19331949 роки, поновлений з 1990 року). 24 вересня 1948 року направив на адресу АН СРСР лист із відмовою від звання на знак протесту проти переслідування генетики в СРСР, у січні 1949 року був позбавлений звання; в 1990 році звання відновлено[3][4].

Відкриття мутагенного впливу рентгенівського випромінювання[ред. | ред. код]

Протягом 1926 року Мюллер зробив кілька важливих відкриттів. У листопаді він провів два експерименти з різними дозами рентгенівського випромінювання. У другій серії він схрещував дрозофіл з супресорними мутаціями, які він отримав у 1919 році. У результаті цих експериментів він зауважив чітку кількісну залежність між радіацією і летальними мутаціями. Виступ Мюллера під назвою «Проблеми генетичної модифікації» на П'ятому міжнародному генетичному конгресі в Берліні викликав сенсацію у пресі. До 1928 року його результати були підтверджені з використанням інших модельних організмів — ос і кукурудзи. Після цього вчений почав компанію про можливу небезпеку радіаційного опромінення, наприклад, у лікарів-рентгенологів[5].

Разом із міжнародною репутацією Мюллера росла і його лабораторія, поки не відбулася Велика депресія. Після краху фондового ринку Мюллер ще більше розчарувався в капіталістичному суспільстві. У його лабораторії працювали відряджені з СРСР, він допомагав редагувати і поширювати нелегальну ліву студентську газету під назвою «Спарк» («Іскра»). Це був важкий час у житті Мюллера, як в професійному, так і в особистому плані: його шлюб був на грані розвалу і він був незадоволений життям у Техасі. Тим часом євгенічний рух набирав сили, не в останню чергу на основі його робіт, які відкрили нові зв'язки між навколишнім середовищем і генетичним матеріалом, що означало зменшення впливу його ідей на еволюцію людини[6].

Робота в Європі[ред. | ред. код]

У вересні 1932 року Мюллер переїхав до Берліна, щоб працювати в лабораторії російського генетика Тимофєєва-Ресовського. Ця поїздка планувалася як відносно коротке відрядження, але вона розтягнулася на вісім років, а Мюллер побував у п'яти країнах. У Берліні він зустрів двох фізиків, які пізніше зіграли важливу роль у розвитку біології — Нільса Бора і Макса Дельбрюка. Посилення нацистського руху викликало еміграцію значної кількості талановитих вчених, а Мюллер був налаштований категорично проти націонал-соціалістів, разом із тим, у США він був під підозрою через участь у виданні студентської лівої газети — тому з-за лівих переконань Мюллер вирішив поїхати до Радянського Союзу. У 1933 році Мюллер з дружиною і сином переїхав до Ленінграда. З собою в Інститут генетики він привіз колекцію дрозофіл та обладнання, необхідне для роботи з ними. У 1934 році Інститут переїхав до Москви[7].

У Радянському Союзі Мюллер керував великою і успішною лабораторією, яка серед іншого займалася і медичною генетикою. Велика частина його роботи була пов'язана з радіаційною генетикою. У Москві ж він завершив написання євгенічної книги «Вихід з мороку» (Out of the Night). Проте до 1936 року політика Сталіна і розвиток «агробіологічного» напряму в радянській біології під керівництвом Т. Д. Лисенка призвело до погіршення умов життя і роботи Мюллера. Мюллер та інші радянські вчені намагалися протистояти Лисенко і його ламаркістській теорії еволюції, але після того, як Сталін прочитав переклад книги Мюллера з євгеніки, вождь залишився незадоволений нею і наказав «атакувати» її, Мюллеру довелося залишити Радянський Союз[8].

Мюллер зі своєю колекцією, яка налічувала приблизно 250 ліній дрозофіли, переїхав до Единбургу у вересні 1937 року, після короткого періоду роботи в Мадриді та Парижі. У 1938 році, коли стало ясно, що війна в Європі неминуча, він почав шукати постійну роботу в США. Сьомий Генетичний Конгрес відбувся в Единбурзі в 1939 році, в тому ж році Мюллер написав «Генетичний маніфест» у відповідь на запитання «Як найефективніше можна поліпшити з генетичної точки зору населення Землі?». У цей же час він брав участь у дискусії з Ріхардом Гольдшмідтом про існування генів, щодо яких у той час не було прямих доказів[9].

Подальша кар'єра[ред. | ред. код]

Після повернення Мюллера до Сполучених штатів у 1940 році він отримав тимчасову дослідницьку посаду в Амхерст Коледжі. Після вступу США у Другу світову війну його контракт був продовжений, а потім він став і викладати. Його дослідження генетики дрозофіли продовжувалися у галузі вимірювання спонтанних (а не індукованих радіацією) мутацій.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. NNDB — 2002.
  3. Службова записка сектору науки агітпропу ЦК Д. Т. Шепілова з питання виключення з АН СРСР трьох її іноземних членів
  4. Е. А. Жебрак «Нобелівський лауреат Герман Мюллер проти Академії Наук»
  5. Carlson,Genes, Radiation, and Society, pp 141–164
  6. Carlson,Genes , Radiation, and Society, pp 165–183
  7. Carlson,Genes, Radiation, and Society, pp 184–203
  8. Carlson,Genes, Radiation, and Society, pp 204–234; quotation from p 233, correspondence from Muller to Julian Huxley, March 9, 1937
  9. Carlson,Genes, Radiation, and Society, pp 235–273

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]