Аріна Родіонівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 10 лютого 2022, заснована на цій версії.
Аріна Родіонівна
Ім'я при народженнірос. Ирина Родионова
Народилася10 (21) квітня 1758
Суйда (селище), Koporye Countyd, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Померла31 липня (12 серпня) 1828 (70 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
ПохованняСмоленське православне кладовище
Країна Російська імперія
Діяльністьнянька, медична сестра
Суспільний станселянин
Картина Миколи Ге «О. С. Пушкін в селі Михайловському»

Аріна Родіонівна (рос. Арина Родионовна; 10 (21) квітня 1758 — 31 липня (12 серпня) 1828) — кріпачка, яка належала родині Ганнібалів, няня Олександра Сергійовича Пушкіна, годувальниця його старшої сестри Ольги. О. С. Пушкін на все життя зберіг до неї зворушливе, любляче ставлення, присвятив їй вірші, багато разів згадував у листах.

Повне ім'я

Після публікації у 1940 році А. І. Ульянським архівних документів про Аріну Родіонівну[1] в другій половині XX століття в пушкіністичній літературі окремі автори стали наділяти Аріну Родіонівну прізвищем Матвєєва[2] або Яковлєва.[3][4] На це інший пушкінознавець висловилася так: «Поява в сучасній літературі про няню О. С. Пушкіна прізвища Яковлєва, яке нібито їй належало, нічим не обґрунтоване. Як кріпосна селянка, няня прізвища не мала. У документах (ревізьскі казки, сповідні розписи, метричні церковні книги) вона названа по батькові — Родіоновою, а в побуті Родіонівною. Ніхто з сучасників поета Яковлєвою її не називав».[5] Однак ця інформація багатьма не була прийнята до відома. Наприклад, М. Д. Філін в своїй книзі про няню поета, що вийшла в серії «Життя чудових людей» у 2008 році, продовжує називати її Яковлєвою, а після заміжжя — Матвєєвою.[6]

У метричному записі про народження няні зазначено, що у селянина Родіона Яковлєва народилася дочка Ірина.[7] Згідно із записом про її шлюб були повінчані селянський син Федір Матвєєв і селянська дочка Ірина Родіонова.[8] Автори, які присвоюють їй прізвища, не беруть до уваги, що іменна формула кріпаків до середини XIX століття була зазвичай двочленною і складалася з особистого імені і патроніму в формі присвійного прикметника з суфіксом -ів[а], -ів[а] (-лев[а]) або -ін[а], до якого іноді додавалося слово «син» або «дочка». Суфікси -ович, -івна, -вич (-лович), -івна (-лівна) у ім'ях по-батькові селян в офіційних документах не використовувалися до 1917 року.[9][10][11][12][13].

При цьому не виявлено будь-яких свідчень того, що Яковлєв і Матвєєв — прізвища, а не по батькові, відповідно, батька і чоловіка Аріни Родіонівни. Крім того, в пункті 7 ревізької казки села Михайловського за 1816 рік[14] вказана сім'я овдовілої няні поета (ідентифікована А. І. Ульянским,[15] серед. склад сім'ї двору 66[16]). У ній син Ірини Родіонової та Федора Матвєєва, ставши главою сім'ї, іменується як Єгор Федоров, а не Матвєєв.

Біографія

Малюнок О. С. Пушкіна, який імовірно зображає Аріну Родіонівну в молодості і в старості (1828)

Народилася 10 (21) квітня 1758 в селі Суйда Копорського повіту Санкт-Петербурзької губернії[17]. Мати її, Лукер'я Кирилова, і батько, Родіон Яковлєв (1728—1768), були кріпаками і мали сімох дітей.

Деякі автори висловлюють припущення, що Аріна Родіонівна була Іжоркою або, принаймні, «чухонкою».[18]

Дитиною вона була закріплена як кріпосна підпоручика лейб-гвардії Семенівського полку графа Федора Олексійовича Апраксіна (1733—1789). У 1759 році Суйда і прилеглі села з людьми купив у Апраксіна Абрам Петрович Ганнібал, прадід Олександра Сергійовича Пушкіна. У 1781 році Аріна вийшла заміж за селянина Федора Матвєєва (1756—1801), і їй дозволили переїхати до чоловіка в село Кобріно Софійського повіту (недалеко від Гатчини). Після заміжжя стала кріпосною діда поета, Осипа Абрамовича Ганнібала. Вона була нянею спочатку Надії Йосипівни, матері Олександра Сергійовича, а потім стала нянею її дітей: Ольги, потім Олександра і Льва.

У 1792 році її взяла до себе бабуся Пушкіна Марія Олексіївна Ганнібал як няню для племінника Олексія, сина брата Михайла. У 1795 році Марія Олексіївна подарувала Аріні Родіонівні за бездоганну службу окрему хату в Кобрині. Після народження Ольги у 1797 році Аріна Родіонівна була взята в сім'ю Пушкіних, де служила нянею поряд з Уляною Яківною.

У 1807 році сімейство Ганнібалів продало, разом з селянами, землі в Петербурзькій губернії і переселилося в Опочецький повіт Псковської губернії.

Аріна Родіонівна була «прикріплена» до господарів, а не до землі, тому була «виключена з продажу», і переїхала з господарями в Псковську губернію. У 1824—1826 роках, під час заслання поета, вона жила в Михайловському. Цій кріпосній селянці, бабусі, присвятив свої вірші не тільки Пушкін, але й Язиков. Їй в листах до поета передавали привіти друзі Пушкіна.

Після смерті Марії Олексіївни у 1818 році, вона проживала у Пушкіних в Петербурзі, на літо разом з ними переїжджаючи в садибу Михайловське Опочецького повіту Псковської губернії. У 1824—1826 роках Аріна Родіонівна фактично розділила заслання Пушкіна в Михайловському. В ту пору Пушкін особливо зблизився з нянею, слухав її казки, записував з її слів народні пісні. За визнанням поета, Аріна Родіонівна була «оригіналом няні Тетяни» з «Євгенія Онєгіна», няні Дубровського. Прийнято вважати, що Аріна також є прототипом мамки Ксенії в «Борисі Годунові», мамки княгині («Русалка»), жіночих образів роману «Арап Петра Великого».

Пушкін останній раз бачив няню в Михайловському 14 вересня 1827 року, за дев'ять місяців до її смерті. Аріна Родіонівна — «добра подружка бідної юності моєї» — померла 70 років від роду після недовгої хвороби 31 липня 1828 року в Петербурзі, в будинку Ольги Пушкіної (в заміжжі Павлищевої) і похована на Смоленському православному кладовищі, міста Санкт-Петербурга. На сьогодні могила загублена; у 1977 році при вході на кладовище було встановлено пам'ятну дошку.

Пам'ять

Горельєф Аріни Родіонівни (Я. П. Серяков, 1840-ві); Центральний музей О. С. Пушкіна, Санкт-Петербург
  • У 1911 році на острові Капрі хтось із росіян, що жили на острові, передав Максиму Горькому рельєфний портрет няні Пушкіна, вирізаний з кістки. До 1891 року цей портрет знаходився у Пскові, а потім якось потрапив в Італію. Горький передав його в Пушкінський будинок.
  • У 1974 році в будинку Аріни Родіонівни в селі Кобріно відкритий музей «Будиночок няні О. С. Пушкіна».
  • Пам'ятники Аріни Родіонівни встановлені у Пскові, у Болдіно, в Калузькій області, в селі Воскресенське (Гатчинський район Ленінградської області).
  • У 1977 році кінорежисер Володимир Грамматиков зняв музичну комедію «Вусатий нянь», що оповідає про шибеника, якого змусили працювати «нічною нянею» в дитячому саду. У цьому фільмі з'явилася няня на ім'я Аріна Родіонівна, роль якої виконала актриса Єлизавета Уварова.
  • У 2000 році режисер Сергій Серьогін створив мультфільм «Лукомор'я. Няня», де головні герої — О. С. Пушкін і Аріна Родіонівна.
  • У 2010 році в селі Воскресенське Гатчинського району російський гуморист Михайло Задорнов представив громадськості бронзовий пам'ятник Аріни Родіонівни, виконаний скульптором Валерієм Шевченком. Задорнов виступив ініціатором проекту, монумент був встановлений за рахунок його фонду.
  • У Санкт-Петербурзі встановлені меморіальні дошки:
    • При Головному вході на Смоленське православне кладовище за адресою Камська вулиця, 24, дошка з мармуру, 1976 рік, архітектор В. А. Комленко, автори В. М. Корольов і М. А. Курушин;
    • На будинку № 25 по вулиці Марата, в якому няня жила і в 1828 році померла; дошка з граніту і бронзи, 1991 рік, скульптор Р. М. Циганов.

Вірші

***[19]

Наперсница волшебной старины,
Друг вымыслов игривых и печальных,
Тебя я знал во дни моей весны,
Во дни утех и снов первоначальных.

Я ждал тебя; в вечерней тишине
Являлась ты веселою старушкой,
И надо мной сидела в шушуне,
В больших очках и с резвою гремушкой.

Ты, детскую качая колыбель,
Мой юный слух напевами пленила
И меж пелен оставила свирель,
Которую сама заворожила.

Младенчество прошло, как лёгкой сон.
Ты отрока беспечного любила,
Средь важных Муз тебя лишь помнил он,
И ты его тихонько посетила;

Но тот ли был твой образ, твой убор?
Как мило ты, как быстро изменилась!
Каким огнём улыбка оживилась!
Каким огнём блеснул приветный взор!
Я помню чудное мгновенье

Покров, клубясь волною непослушной,
Чуть осенял твой стан полувоздушный;
Вся в локонах, обвитая венком,
Прелестницы глава благоухала;
Грудь белая под жёлтым жемчугом
Румянилась и тихо трепетала…

(1822)
Няне

Подруга дней моих суровых,
Голубка дряхлая моя!
Одна в глуши лесов сосновых
Давно, давно ты ждёшь меня.

Ты под окном своей светлицы
Горюешь, будто на часах,
И медлят поминутно спицы
В твоих наморщенных руках.

Глядишь в забытые вороты
На чёрный отдалённый путь;
Тоска, предчувствия, заботы
Теснят твою всечасно грудь.

То чудится тебе…

(1826, незавершене. Вперше опубліковано у 1855 році)
Зимний вечер

Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя,
То по кровле обветшалой
Вдруг соломой зашумит,
То, как путник запоздалый,
К нам в окошко застучит.

Наша ветхая лачужка
И печальна и темна.
Что же ты, моя старушка,
Приумолкла у окна?
Или бури завываньем
Ты, мой друг, утомлена,
Или дремлешь под жужжаньем
Своего веретена?

Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.
Спой мне песню, как синица
Тихо за морем жила;
Спой мне песню, как девица
За водой поутру шла.

Буря мглою небо кроет,
Вихри снежные крутя;
То, как зверь, она завоет,
То заплачет, как дитя.
Выпьем, добрая подружка
Бедной юности моей,
Выпьем с горя; где же кружка?
Сердцу будет веселей.

(Картина життя Пушкіна на засланні в Михайловському, 1825)

Примітки

  1. ↑ Ульянський, 1940, с. 83—114.
  2. ↑ Мейлах Б. С., Горницкая Н. С. А. С. Пушкин. Семинарий. — Л. : Учпедгиз. Ленингр. отд‑ние, 1959. — С. 252.
  3. ↑ Друзья Пушкина, 1985, с. 115—133.
  4. ↑ Черейський, 1988, с. 524.
  5. ↑ Грановская Н. И. Если ехать вам случится... — Л. : Лениздат, 1989. — С. 62—63. — 100000 прим. — ISBN 5-289-00392-4.
  6. ↑ Філін, 2008, с. 35—38, 40—41, 43, 45—48, 50—62 и др.
  7. ↑ Ульянський, 1940, с. 7; 83.
  8. ↑ Ульянський, 1940, с. 12; 90.
  9. ↑ Чичагов В. К. Из истории русских имён, отчеств и фамилий. — М. : Учпедгиз, 1959. — С. 63, 64.
  10. ↑ Унбегаун Б. Г. Отчества на -ич и их отношение к русским фамилиям / АН СССР. Ин-т славяноведения и балканистики. Отв. ред. Е. В. Чешко // Исследования по славянскому языкознанию. — М. : Наука, 1971. — С. 280—286. — 500 с.
  11. ↑ Его же. Русские фамилии : Пер. с англ / Общ. ред. Б. А. Успенского. — М. : Прогресс, 1989. — С. 13—16. — ISBN 5-01-001045-3.
  12. ↑ Суслова А. В., Суперанская А. В. {{{Заголовок}}}. — Изд. 2-е, испр. и доп. — Л. : Лениздат, 1991. — С. 152—160. — ISBN 5-289-00807-1.
  13. ↑ Никонов В. А. Словарь русских фамилий / Сост. Е. Л. Крушельницкий. — М. : Школа-Пресс, 1993. — С. 206—215. — ISBN 5-88527-011-2.
  14. ↑ Щеголев П. Е. Пушкин и мужики. — М. : Федерация, [1928]. — С. 264.
  15. ↑ Ульянський, 1940, с. 34; 120.
  16. ↑ Ульянський, 1940, с. 98.
  17. ↑ Нині — Гатчинський район, Ленінградська область, Росія
  18. ↑ Цоффка В. В. А. С. Пушкин и Финляндия // Санкт-Петербург и страны Северной Европы: Матер. науч. конф. — СПб., 2003.
  19. ↑ Ю. Дружников. Няня в венчике из роз. На думку Дружникова, цей вірш присвячено не няні Пушкіна, а його бабусі Марії Ганнібал.

Література

  • Друзья Пушкина. Переписка; Воспоминания; Дневники: в 2 т. / Сост., биогр. очерки и примеч. В. В. Кунина. — М. : Правда, 1985. — Т. 1. — 640 с. — Из содерж.: Арина Родионовна Яковлева. — С. 115—133. — 500 000 экз.
  • Ульянский, А. И. Няня Пушкина. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1940. — 124 с.
  • Филин, М. Д. Арина Родионовна. — М. : Молодая гвардия, 2008. — 256 с. — (Жизнь замечательных людей). — Библиогр.: с. 209—211. — 5000 экз. — ISBN 978-5-235-03110-4.
  • Черейский, Л. А. Пушкин и его окружение / АН СССР, Отд‑ние лит. и яз. — 2-е изд., доп. и перераб. [1‑е изд. — 1975]. — Л. : Наука, 1988. — 544 с. — Из содерж.: Яковлева Арина Родионовна. — С. 524. — 50 000 экз.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аріна_Родіонівна&oldid=34542229