Грег Лемонд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 23:23, 13 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 13 лютого 2022, заснована на цій версії.
Грег Лемонд
Персональні дані
Повне ім'я Грегорі Джеймс Лемонд
Прізвисько "L'Americain"[1]
"LeMonster"[2]
Дата народження 26 червня 1961(1961-06-26) (63 роки)
Місце народження Лейквуд, окр. Л.-Анджелес, Каліфорнія, США
Країна США США
Зріст 178 см
Вага 67 кг
Командна інформація
Дисципліна Шосейні велоперегони
Роль Гонщик
Тип гонщика Універсал
Аматорські команди
1976–1980 Збірна США
Професійні команди
1981–1984
1985–1987
1988
1989
1990–1994 		Renault–Elf–Gitane
La Vie Claire
PDM–Ultima–Concorde
AD Renting–W-Cup–Bottecchia
Z–Tomasso
Головні перемоги
Гранд-тури
Тур де Франс
Генеральна класифікація (1986, 1989, 1990)
Класифікація молодих гонщиків (1984)
Комбінована класифікація (1985, 1986)
5 перемог на етапах
Джиро д'Італія
1 перемога на етапі (1986)

багатоденки

Тур де л'Авенір (1982)
Крітеріум ду Дофіне Лібере (1983)

Одноденки і класичні велогонки

World Road Race Championships (1983, 1989)

Other

Super Prestige Pernod International (1983)
Картка останній раз змінювалась:
Завершив кар'єру
Спортивні медалі
Представник the USA
Шосейний велоспорт
Шосейні велогонки
Золото Буенос-Айрес 1979 Юніорська групова гонка
Золото Альтергейн 1983 Групова гонка
Золото Шамбері 1989 Групова гонка
Срібло Гудвуд 1982 Групова гонка
Срібло Джавера-дель-Монтелло 1985 Групова гонка

Джеймс Грегорі "Грег" Лемонд (нар. 26 червня 1961) - колишній американський професійний шосейний велогонщик, який двічі переміг у груповій гонці Чемпіонату світу (1983 і 1989) і тричі на Тур де Франс (1986, 1989 і 1990). Також є підприємцем і антидопінговим пропагандистом. Лемонд народився у місті Лейквуд (Каліфорнія),[3] і виріс на сільському ранчо на східних схилах гірського хребта Сьєрра-Невада, поблизу Ріно.[4][5] Одружений і виховує трьох дітей зі своєю дружиною Кеті, з якою він підтримує різноманітні благодійні проекти і організацій.[6]

У 1986 році Лемонд став першим неєвропейським професійним велосипедистом, який виграв Тур де Франс, і залишається єдиним американським велогонщиком, який виграв Тур. 1987 року Лемонд зазнав випадкового поранення кількома кулями під час полювання і пропустив наступні два Тури.[7][8] Він повернувся на Тур де Франс 1989, зробивши неймовірний камбек, виграв у драматичній гонці на заключному етапі.[9][10] Наступного року успішно захистив свій титул, а потім виграв свій третій і завершальний Тур де Франс 1990, що зробило Лемонда одним з семи гонщиків, які виграли три або більше тури.[11] Покинув професійний велоспорт у грудні 1994 року. 1996 року введений у Залу слави велосипедного спорту США[en].

Лемонд став першим американцем, який виграв елітний Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів, а також першим професійним велосипедистом, який підписав контракт на суму понад мільйон доларів США, а також першим велогонщиком, що з'явитися на обкладинці Sports Illustrated, коли 1989 року цей журнал назвав його своїм спортсменом року.[12] Під час своєї кар'єри Лемонд був піонером у застосуванні кількох технологічних досягнень у професійному велоспорті, зокрема аеродинамічного "тріатлонного" керма і велосипедних рам з вуглецевого волокна,[13], які він згодом збував через свою компанію LeMond Bicycles. Серед інших його бізнес-інтересів ресторани, нерухомість і обладнання для фітнесу.[14]

Лемонд є затятим противником препаратів, які підвищують показники спортсменів, і часом його комерційні інтереси страждали через його антидопінгову позицію, як, наприклад, 2001 року, коли він вперше звинуватив Ленса Армстронга у вживанні допінгу і розгорівся конфлікт, який у результаті привів до розпаду в 2008 році його бренду Lemond Bikes, ліцензентом якого був головний спонсор Армстронга Trek Bicycles.[15] Як єдиний американський переможець найпрестижнішої велобагатоденки, Лемонд не задовольняється громадським авторитетом, який слід очікувати від такого діяча, а продовжує виступати публічно проти допінгу та неефективного керівництва велосипедним спортом з боку UCI. В грудні 2012 року Лемонд навіть висловив бажання тимчасово замінити президента UCI, якщо б його попросили.[16] У грудні 2013 року бренд LeMond відродився, у виробничому партнерстві з TIME Sport International.[17]

Раннє життя і кар'єра в любителях

Грег Лемонд народивсь у місті Лейквуд (Каліфорнія), і виріс у Вошо-Веллі, сільському ранчо на східних схилах гірського хребта Сьєрра-Невада між Ріно і Карсон-Сіті (Невада).[4] Його батьків звали Боб і Берта (пом. 2006). Має двох сестер, Кеті і Карен. Лемонд відвідував середню школу Ерл Вустер, але жив занадто далеко, щоб брати участь у командних видах спорту.[18]

Знайомство Лемонда з велоспортом відбулось 1975 року, завдяки піонерові лижного фрістайлу Вейнові Вонгу, який рекомендував велосипед як ідеальний міжсезонний тренувальний допоміжний засіб.[19] Лемонд почав виступати 1976 року, і після домінування в проміжній категорії (13-15) та перемог у перших 11 гонках, йому дозволили змагатися зі старшими, більш досвідченими суперниками в юніорській категорії (16-19).[20]

1977 року, коли йому було все ще 15, Лемонд посів друге місце в Тур Фресно позаду Джона Говарда, тодішнього провідного шосейного велогонщика і чемпіона Панамериканських ігор 1971.[20] Лемонд привернув увагу Едді Борисевіча, тренера національної збірної від Федерації велоспорту США, який описав Лемонда як "діамант, чистий діамант."[21] Лемонд представляв Сполучені Штати на чемпіонаті світу серед юніорів 1978 у Вашингтоні, де посів дев'яте місце в шосейній гонці,[22] і знову на Чемпіонаті світу серед юніорів 1979 в Аргентині, де завоював золоту, срібну і бронзову медалі — родзинкою була його перемога в шосейній гонці. У 18 років Лемонда обрали до складу велосипедної збірної США, яка мала виступати на Олімпійських іграх 1980, наймолодшим учасником в історії збірної США. Однак бойкот США Олімпіади 1980 у Москві не дозволив йому там виступити.

Борисевіч, якого Лемонд називав своїм "першим справжнім тренером",[23] хотів зберегти свого протеже на наступний олімпійський цикл і відмовляв його ставати професіоналом, але Лемонд уже для себе це вирішив.[23] Втім, коли Лемонд був чинним чемпіоном світу з шосейних велогонок серед юніорів, він не отримував жодних професійних пропозицій і навесні 1980 року приєднався до національної збірної США на шеститижневих змаганнях у Європі. Там він фінішував третім у загальному заліку на Circuit des Ardennes, перед тим як того самого року перемогти на короткій багатоденці Circuit de la Sarthe у Франції[24][25]. Тим самим він став першим американцем, і наймолодший спортсменом будь-якої національності "в історії цього спорту, який виграв велике професійно-аматорське змагання [у Європі]."[26] Ця перемога, і подальше висвітлення в пресі, підняли авторитет Лемонда в Європі, і під час його наступної велобагатоденки Ruban Granitier Breton за ним почав полювати спортивний директор команди Renault–Elf–Gitane Сіріль Гімар. Гімар говорив, що був вражений духом Лемонда, і сказав тому: "у Вас є вогонь, щоб стати великим чемпіоном", перед тим, як запропонував професійний контракт з "Рено" на 1981 рік.[27] Після того, як Лемонд повернувся в Сполучені Штати, він виграв велоперегони Невада-Сіті Класик 1980, які вважають одними з найдавніших і найскладніших професійних велоперегонів у США.[28][29] Крім Гімара надходили й інші пропозиції стати професіоналом, але Лемонд не розглядав їх серйозно і підписав контракт з "Рено" в Парижі в день закінчення Тур де Франс 1980.[30]

Професійна кар'єра

Лемонд був видатним велогонщиком у любителях, "чудової якості" та "надзвичайно обдарованим"[31], який швидко зарекомендував себе як один з найталановитіших велосипедистів у професійному колі.[32] Авторитетний велоспортивний журналіст Джон Вілкоксон, який вів репортажі про Тур де Франс упродовж більш як 40 років, охарактеризував Лемонда як гонщика, який був fuoriclasse.[N 1]

1981-1983: ранні роки

Першу свою професійну перемогу Лемонд здобув 1981 року, через три місяці після дебюту, коли він виграв етап французького Tour de l'Oise. Після цього була перемога на Coors Classic у США, де він обійшов Сергія Сухорученкова, олімпійського чемпіона 1980 року в груповій шосейній гонці. Найважливішим кроком вперед у 1981 році стало третє місце на велобагатоденці в Дофіне Лібере. Досягнення тим більш чудове, враховуючи, що він проїхав гонку на підтримку лідера команди Бернара Іно. Паскаль Сімон фінішував на другому місці. Два тижні по тому Сімону дали 10-хвилинний штраф, коли виявили, що він був під допінгом. Лемонд вважав ці перегони "головною сходинкою" в кар'єрі. Лемонд сказав: "Це показало мені, що я маю таку здатність долати підйоми, з якою можна виграти головні європейські велобагатоденки."[33] У своєму дебютному сезоні 1981 року Лемонд виграв п'ять гонок.[34]

Лемонд зламав ключицю 11 квітня 1982 року, під час класичних велоперегонів Льєж-Бастонь-Льєж.[35] Травма змусила Лемонда їздити за скороченим графіком перед початком Чемпіонату світу 1982, який того року відбувся в Гудвуді (Англія). У чоловічій груповій гонці Лемонд рвонувся вперед до фінішу, але його обігнав у спринті італієць Джузеппе Саронні. Після гонки товариш по американській команді Лемонда Жак Бойєр звинуватив того, що він chasing down його впродовж останніх 800 метрів. Саронні був дуже сильним наприкінці гонки і пролетів повз Бойєра і Лемонда, вигравши 5 секунд у Лемонда, і ще 5 секунд у Келлі. Бойєр посів десяте місце.[36] Бронзовий призер Шон Келлі, якого вважали фаворитом напередодні гонки, їхав разом з Саронні, коли вони наздогнали Лемонда десь за 200 метрів до фінішу, але не зміг втримати його темпу. Келлі сказав: "я не думаю, що Бойєр був fading...Він отримав досить хорошу перевагу. Ніхто не хотів іти за ним...Так, Лемонд chased down Бойєра. Бойєр був єдиною людиною up the road."

"Boyer really did a good ride. He made a good move, but a move like that has about a five-percent chance of making it...There's no way in the world that I could have helped Boyer in the last 400 meters. The only thing I could have done was throw on my brakes, crash in front of the pack, and hopefully hold off Saronni. I mean, what kind of tactics is that? At 400 meters to go you just don't put on your brakes, especially in the World Championships."

—Greg LeMond in response to the criticism he received for his performance in the men's road race at the 1982 World Championships.[37]

Лемонда підтримав його товариш по команді Джордж Маунт, який зазначив, "що Лемондові робити? Кинути свій велосипед вниз на очах у всіх, тому що Бойєр-це такий хороший друг для усіх?...Hell no—він збирається почати спринтувати, тому що залишилося менше, ніж 200 метрів до фінішу і спринт вже триває кілька сотень метрів. Лемонд зробив хороший хід і хороший спринт...Бойєр не міг виграти цю гонку. Найкраще, що він міг би здобути, це п'яте чи шосте місце."[38]

Лемонд не вибачився. Американська команда була створена не за зразком європейських і не мала самостійної гонки, щоб визначити національного чемпіона. Замість цього, той, хто посів найвище місце на чемпіонаті світу, вважався національним чемпіоном. Лемонд виступав за те, щоб змагатися за зразком європейських команд, але керівництво команди і Бойєр проголосували проти нього. Таким чином, на відміну від інших команд на чемпіонаті світу, американські гонщики змагалися один проти одного.[39][N 2] У 21 рік Лемонд став першим американським профі, який виграв медаль на чемпіонаті світу, після того як Френк Крамер взяв срібло в 1912 році. Лемонд сказав: "я виступаю за Renault і я виступаю за себе. Це бізнес і це моє життя. Для мене це друге місце було майже рівноцінне перемозі, особливо в моєму віці."[41]

Два тижні по тому, 20 вересня 1982 року, Лемонд виграв гірську 12-тиденку Тур де л'Авенір завдовжки 1347 км зі світовим рекордом переваги 10 хвилин 18 секунд. Ця перемогу і перевага в часі приголомшили Європу і переконливо довели, що Лемонд був дійсно fuoriclasse.

Наступного, 1983 року, Лемонд переконливо виграв чемпіонат світу, ставши першим американським велогонщиком, якому це вдалося.[42] Талант Лемонда як велогонщика, його загальна міцність, здатність долати вершини, вміння їздити швидкі гонки на час і його здатність швидко відновлюватися,— все казало про те, що він стане чудовим претендентом на перемогу під час найвимогливіших Гранд-турів.[43]

1984-1986: Гранд-тури

Лемонд проїхав свій перший Тур де Франс у 1984 році, посівши третє місце в підтримку лідера команди Лорана Фіньйона, і вигравши білу майку найкращого молодого велосипедиста. Наступного року його взяли в команду La Vie Claire для підтримки капітана команди Бернара Іно, який уже відновив форму і намагався виграти свій п'ятий Тур.[44] Французький бізнесмен і власник команди Бернар Тапі підписав з Лемондом контракт на $1 мільйон на три роки.[45] У цій гонці Іно лідирував упродовж перших гірських етапів, але зазнав аварії і йому було важко. На цей момент вже було зрозуміло, що Лемонд елітний гонщик і здатен сам виграти Тур.[46] Лемонд мав природний талант для долання довгих дистанцій Гранд-турів і ставав сильнішим протягом трьох тижнів гонки.[47] Травмований Іно був уразливим і його конкуренти знали про це.[48] Етап 17 включав три основних підйоми в Піренеях. На другому, Коль-дю-Турмале, Лемонд підтримав атаку Стівена Роуча, але йому не дали дозволу, щоб допомогти збільшити відрив від решти гонщиків.[49] Менеджери його команди La Vie Claire зобов'язали 24-річного Лемонда не їхати наввипередки з Роше, але сісти йому на колесо, тактика, яку використовують щоб витрачати менше енергії, оскільки гонщик попереду вимушений долати опір вітру, а гонщик позаду - від нього захищений.[50][N 3] Темп, який Роуч міг підтримувати сам, з часом сповільнився, і інші гонщики наздогнали їх обох. Іно також відновився, хоча він і не повернувся в групу лідерів. Наприкінці етапу Лемонд був засмучений до сліз.[47] Пізніше він засвідчив, що управлінська команда і його особистий тренер Пауль Кехлі[fr] ввели в оману його про те, як далеко Іно відстав під час вирішального 17-го гірського етапу.[51] Іно виграв Тур 1985 року, а Лемонд посів друге місце, на 1:42 позаду. Лемонд їздив як слухняний лейтенант[N 4], а його підтримка дозволила Іно виграти свій п'ятий Тур.[47] Щоб віддячити за цю пожертву, Іно пообіцяв допомогти Лемонду виграти Тур наступного року.[47][52]

Лемонд (ліворуч) на Coors Classic 1986

Під час Тур де Франс 1986 Лемонд був співлідером команди La Vie Claire разом з Іно.[53] Підтримка Іно здавалася вже не настільки гарантованою з наближенням перегонів.[54] Мовчазною умовою його допомоги мала бути демонстрація Лемондом його явної переваги як гонщика.[N 5] Іно був у відмінній формі й мав шанс виграти свій безпрецедентний шостий Тур. Він вирішив, що етап 9, індивідуальна гонка з роздільним стартом, повинен вирішити хто з гонщиків отримає повну підтримку команди La Vie Claire.[N 6] Іно виграв цей етап, на 44 секунди випередивши Лемонда. З Лемондом трапилися неприємності під час етапу. Спочатку прокололась шина і знадобилась заміна колеса, а потім довелося міняти і весь велосипед, коли поламалося колесо. Він був засмучений результатом етапу і тим, як тепер команда працюватиме решту перегонів. На 12-му, першому гірському етапі в Піренеях, Іно атакував групу лідерів і зміцнив свою перевагу в генеральній класифікації. До кінця етапу 15 він мав 5-хвилинну перевагу над Лемондом і рештою провідних гонщиків.[56][57] Він стверджував, що намагався відірватися від суперників Лемонда, але жодну з цих атак не планував з ним.[58][N 7] Зрозуміло було, що він намагається їхати агресивно і отримувати користь від кожної зручної нагоди. Лемонд ніколи не потрапляв у халепу, за винятком ситуацій, спричинених його товаришем по команді.[60] Наступного дня Іно знову рано кинувся у відрив, але Лемонд наздогнав його на останньому підйомі етапу 13, що дозволило Лемонду відіграти чотири з половиною хвилини. Наступні три етапи перенесли Тур в Альпи. На етапі 17 Лемонд і Урс Ціммерманн залишили Іно за межами групи лідерів і наприкінці для вже Лемонд вдягнув жовту майку лідера, вперше за всю історію змагань це зробив гонщик зі США.[61] Наступного дня в Альпах Іно знову спробував атакувати рано на першому підйомі, але був відкинутий назад. Намагався втекти на підйомі, але був неспроможний відірватися від Лемонда. Обидва лідери команди La Vie Claire були чудовими спеціалістами зі спусків. Коли вони піднімались на наступний col, то продовжували відриватись від решти гонщиків, і зберегли відрив коли досягли підніжжя останнього підйому, славнозвісного Альп д'Юез. Вони протискалися через натовп, піднімаючись по двадцять одному switchbacks Альп д'Юез, і досягнули вершини разом. Лемонд обійняв Іно та нагородив його посмішкою і перемогою на етапі у видовищі єдності,[62] але боротьба ще не закінчилася. Іно атакував знову на етапі 19, але його відтягнули назад товариші по команді Ендрю Гепстен і Стів Бауер.[63][N 8] В коментарі щодо ситуації в команді напередодні останньої індивідуальної гонки з роздільним стартом на етапі 20, Лемонд висловився з перекошеною посмішкою: "Він атакував мене від самого початку Тур де Франс. Він не допоміг мені жодного разу і я зовсім у ньому не впевнений."[64]

Лемонду довелося слідкувати за своїм напарником і суперником упродовж усієї гонки. Іно їхав агресивно і неодноразово атакував, а команда La Vie Claire без сумніву поділилась.[65] Лемонд зберіг жовту майку до кінця гонки і виграв свій перший Тур, але він відчував, що його зрадив Іно і керівництво команди. Лемонд пізніше заявив, що Тур 1986 року був найскладнішими і найбільш напруженими перегонами в його кар'єрі.[66]

1987-1988: поранення і відновлення

Лемонд планував захищати свій титул на Тур де Франс 1987 в складі команди La Vie Claire, але він не зміг взяти участь. На початку того року, під час їзди на Тіррено–Адріатіко, весняній гонці tune-up, Лемонд впав і зламав зап'ястя лівої руки. Він повернувся в Сполучені Штати, щоб відновитися після травми. За тиждень до повернення в Європу він вирушив полювати на індиків на ранчо, одним із власників якого був його батько, у Лінкольн (штат Каліфорнія) – в передгір'ях Сьєрра-Невади. Там він був з Родні Барбером і Патріком Блейдсом, його дядьком і шурином.[67][68][69] Всі троє ходили поодинці, коли Блейдс, почувши рух за спиною, обернувся і вистрілив через кущі. Рух був від Лемонда, якого пострілом поранило в спину і в правий бік потужним вибухом приблизно з 60-ти дробинок розміру № 2. Поранення Лемонда становили небезпеку для життя, але, на щастя, поліцейський вертоліт був уже в повітрі неподалік від місця події й за 15 хвилин транспортував Лемонда санітарним авіарейсом у медичний центр Університету Каліфорнії-Девіс. Лемонду зробили екстрену операцію. Він переніс пневмоторакс правої легені і рясну кровотечу, втративши близько 65 відсотків об'єму своєї крові.[70] Лікар повідомив Лемонду пізніше, що якби ще 20 хвилин, то він би стік кров'ю до смерті.[71] Операція врятувала йому життя, але чотири місяці по тому трапилась кишкова непрохідність через спайки, які утворилися після стрільби.[72] Він переніс чергову операцію, щоб усунути непрохідність і видалити спайки. Стурбований тим, що його команда могла б кинути його, якщо б вони дізнались, що інцидент зі стрільбою вимагає ще однієї операції, Лемонд попросив хірургів одночасно видалити і апендикс. Потім він повідомив своїй команді, що йому видалили апендикс, а решта історії залишилася дещо розпливчастою.[73] Цей випадок поклав край його сезону 1987 року, а в жовтні він оголосив, що повернеться до серйозної конкуренції в лютому наступного року в складі голландської команди PDM.[74]

Маючи все ще 35 дробинок у своєму тілі, зокрема три поблизу серця і ще п'ять у печінці, Лемонд намагався повернутися до перегонів 1988 року. Його повернення ускладнилося через занадто інтенсивну підготовку, що призвела до тендиніту в правій гомілці, який потребував оперативного втручання. Він пропустив Тур де Франс другий рік поспіль. Напруженість у стосунках між Лемондом і PDM посилилася, коли він виявив, що команда застосовує допінг. Внаслідок цього Лемонд перейшов з PDM, яка була однією з найсильніших команд у пелотоні, до бельгійської команди ADR.[75] Угоду було підписано перед самим Новим Роком, буквально за кілька годин до того, як Лемонд був би юридично зобов'язаний виступати за нідерландську команду ще один сезон.[76] Перехід до вступ до ADR дозволив продовжити Лемонду виступи, але з такими товаришами як Йохан Музеув, які краще підходили для класичних перегонів, а не Гранд-турів.[77]

1989: Повернення в еліту

Після важкої боротьби під час перегонів Париж–Ніцца 1989 на початку сезону і неспроможності поліпшити свій стан, Лемонд повідомив своїй дружині Кеті, що має намір піти з професійного велоспорту після Тур де Франс 1989. У нього були певні спалахи форми на дводенній Крітеріум Інтернаціонале, де він утік спільно з Фіньйоном, Індурайном, Мотте, Роше і Мадьє, і посів 5-те місце в загальному заліку. У травні він розпочав Джиро д'італія 1989 як підготовку до Тур де Франс, але почував себе не дуже добре в горах і був не в змозі боротися за жодну з лідерських майок до останньої індивідуальної гонки з роздільним стартом до Флоренції, завдовжки 53 км. Лемонд посів на ній несподіване 2-ге місце, більш ніж на хвилину випередивши переможця генеральної класифікації Лорана Фіньйона.[N 9] Своє поліпшення він певною мірою приписав лікуванню проти анемії, яке отримував двічі під час перегонів.

Лемонд починає заключну гонку з роздільним стартом на Тур де Франс 1989

На початку Тур де Франс 1989 Лемонда не вважали претендентом на перемогу в генеральній класифікації).[79][80][N 10] Все, на що він сам сподівався, було потрапити до першої двадцятки в загальному заліку. Не маючи тягаря зависоких очікувань на плечах, Лемонд здивував спостерігачів сильною їздою на пролозі завдовжки 7,8 км в Люксембурзі, посівши четверте місце з-поміж 198 гонщиків.[82] Натхненний результатом, Лемонд продовжив добре їхати на початкових рівнинних етапах, здобувши перемогу на етапі 5, 73-кілометровій індивідуальній гонці з роздільним стартом, і вдягнувши після неї жовту майку лідера в генеральній класифікації вперше за три роки.[83] Лемонд, здавалося, сам розвозив себе до кращого стану протягом першого тижня рівнинних етапів, і виходив на пік форми коли Тур досягнув гір. Лемонд залишався попереду перегонів у Піренеях, але поступився лідерством своєму колишньому товаришеві по команді і суперникові Лорану Фіньйону на етапі 10 в Супербаньері. П'ять днів по тому Лемонд повернув собі жовту майку в Альпах, після 39-кілометрового етапу 15 гірської гонки з роздільним стартом від Гапу до Орсьєр-Марлет[fr]. Запеклий поєдинок двох лідерів тривав, і, коли Фіньйон атакував на верхніх схилах Альп д'Юез Лемонда, то Лемонд не зміг втриматися за ним і передав йому жовту майку лідера. Фіньйон мав 50-секундну перевагу над Лемондом перед 21-м і заключним етапом, який являв собою рідкісну індивідуальну гонку з роздільним стартом завдовжки 24,5 км від Версаля до Єлисейських полів у Парижі.[84]

Фіньйон двічі вигравав Тур, у 1983 і 1984 роках, і був дуже здібним спеціалістом з розділок. Здавалося неймовірним, що Лемонд може відіграти 50 секунд на такій короткій дистанції. Потрібно було вигравати по дві секунди на кожному кілометрі в одного з найшвидших хроно-фахівців у світі.[85] У міжсезоння Лемонд провів випробування в аеродинамічному тунелі й удосконалив свою позицію гонщика.[86] Він їхав у гонці з заднім дисковим колесом, урізаним аеродинамічним шоломом фірми Giro і тим самим аеродинамічним кермом фірми Scott, яке допомогло йому виграти розділку на етапі 5. Утримуючи свою спеціальну позу для розділок Лемонд був в змозі генерувати менше аеродинамічного опору, ніж Фіньйон, який використав пару дискових коліс, але вирішив їхати без шолому і не використовувати аеродинамічне кермо, яке нині набуло повсюдного поширення під час гонок з роздільним стартом.[86] Напучуючи свій автомобіль підтримки не давати йому інформацію про відрив, Лемонд проїхав flat-out з рекордним темпом і на 8 секунд випередив Фіньйона в генеральній класифікації, вигравши свій другий Тур де Франс. Коли Лемонд обійняв свою дружину і несамовито радів на champs-élysées, то Фіньйон упав на асфальт, потім сидів і шокований плакав.

Підсумкова маржа перемоги у вісім секунд стала найкоротшою в історії Туру.[87][88] На 21-му етапі Лемонд показав середню швидкість 54,545 км/год, яка на той час була рекордною в історії туру. Відтоді лише прологи 1994 і 2015 років, а також індивідуальна гонка з роздільним стартом 2005 року Девіда Забріскі проходили в швидшому темпі.[89][90][N 11] ЗМІ одразу ж назвали тріумфальне повернення Лемонда "однією з найбільш вражаючих перемог в історії Тур де Франс"[92] І хоча Лемонд зізнався, що почував себе "занадто добре, щоб бути правдою", але особисто оцінив цю перемогу як "набагато задовільнішу, ніж його перша генеральна класифікація на Тур де Франс 1986.[93]

Повернення Лемонда на вершину велоспорту підтвердилося 27 серпня, коли він виграв 259-кілометрову групову гонку Чемпіонату світу 1989 в Шамбері (Франція), знову перемігши Фіньйона і на самій фінішній лінії випередивши Дмитра Конишева і Шона Келлі.[94][95] Фіньйон неодноразово атакував на мокрому, підступному фінальному підйомі, але Лемонд і вибрана група гонщиків наздоганяли свого суперника, а потім Лемонд виконав ідеальний спринт і виграв титул. Фіньйон посів 6-те місце.[96] Лемонд був лише п'ятою людиною в історії, яка одного й того самого року виграла Тур де Франс і чемпіонат світу.[97] У грудні журнал Sports Illustrated назвав його "спортсменом 1989 року", уперше цієї честі удостоївся велогонщик.[98][99][100]

1990: перемога на третьому Тур де Франс

Лемонд лідирує на Тур де Франс 1990

Завдяки своєму успіхові 1989 року, Лемонд уклав контракт на найбільшу суму в історії велоспорту, $5,5 млн на три роки з французькою командою Z-Tomasso. Він розпочав Тур де Франс 1990 як чинний чемпіон і передстартовий фаворит перегонів після свого переходу з ADR в набагато сильнішу команду Z-Tomasso. У складі "Z" його товаришами по команді були Роберт Міллар, Ерік Бойєр і Ронан Пенсек, всі вони вже завершували Тур де Франс у шістці найсильніших.[101] Цей об'єднаний склад сильних гонщиків здавалася здатною підтримувати Лемонда в горах і контролювати пелотон на рівнині.[102]

Тактичний план команди було зіпсовано в перший день, коли група гонщиків, у складі якої був товариш Лемонда по команді Ронан Пенсек але без явних фаворитів, пішла у відрив і приїхала на десять хвилин раніше від пелотону.[103] Лемонд не боровся за лідерство поки жовта майка була на плечах його напарника Ронана Пенсека. Потім він поступово скорочував відставання від наступного лідера Клаудіо К'яппуччі, зрештою обійшовши його в останній індивідуальній гонці з роздільним стартом етапу 20, де він на дві хвилини випередив маловідомого італійця. Лемонд нарешті став володарем жовтої майки лідера, одягнувши її наступного дня, як Тур в'їхав у Париж.[104] Лемонду вдалося виграти Тур де Франс 1990 без перемог на жодному з окремих етапів. Він залишається останнім гонщиком, який виграв Тур бувши чинним чемпіоном світу. Під час Туру 1990 передбачувана сила команди Z підтвердилася, оскільки вони лідирували в командному заліку впродовж більшої частини перегонів, додавши командний титул до жовтої майки Лемонда.

У вересні Лемонд намагався захистити свій титул на Чемпіонаті світу 1990, але фінішував четвертим, у восьми секундах позаду переможця, свого колишнього одноклубника Руді Дхаененса з Бельгії.[105]

1991-1994: зміни в пелотоні і завершення кар'єри

Лемонд почував себе упевнено напередодні Тур де Франс 1991. Був чинним чемпіоном, добре тренувався і мав згуртовану команду підтримки. Лемонд був серед лідерів перед етапом 8 індивідуальною гонкою з роздільним стартом, і фінішував другим позаду іспанця Мігеля Індурайна. Лемонд відчував, що їхав дуже добре, і хоча його зусилля на розділці принесли жовту майку, але програш у вісім секунд Індурайнові похитнув його впевненість. Він утримував жовту майку протягом наступних чотирьох днів до 12-го, складного гірського етапу завдовжки 192 км. Стикнувся з серйозними труднощами на першому підйомі й остаточно здався на гірському перевалі Турмале, програвши багато часу Клаудіо К'яппуччі й майбутньому переможцеві Індурайну. Він продовжив гонку, але був не в змозі серйозно боротися за лідерство і завершив Тур де Франс 1991 на сьомому місці в генеральній класифікації.[106]

1992 року Лемонд виграв Тур Дюпон. Це була остання велика перемога в його кар'єрі. На Тур де Франс 1992 він кинув перегони в горах, того самого дня, коли його співвітчизник і колишній грегарі Ендрю Гепстейн виграв на вершині Альп д'Юез.[107][108] Хоча Лемонд і заявив, що його змусило кинути серйозне натертя від сідла, але раніше він казав, що "моя здатність долати вершини не така як зазвичай. Я піднімався набагато краще упродовж останніх Турів. Цього року я відчуваю себе не в своїй тарілці".[109]

Колишній чемпіон Тур де Франс Лемонд (четвертий ліворуч) і Лоран Фіньйон (у центрі) сходять нагору разом з "автобусом" до Сестрієре на етапі 13 Джиро д'Італія 1991

Наступної зими Лемонд наполегливо тренував витривалість на шосе, але навесні його виступи не покращилися. Йому довелося відмовитися від продовження боротьби на Джиро д'Італія 1993 за два дні до заключного етапу після складної гонки, яка залишила його на третьому місці з кінця в генеральній класифікації. Він був занадто виснажений, щоб взяти участь у Тур де Франс 1993.[110] Після сезону 1993 Лемонд найняв відомого голландського фізіолога Адрі ван Дімена, щоб той його проконсультував стосовно нової техніки моніторингу підготовки і оцінки ефективності. Під час такого тренування використовувався велосипедний вимірювач потужності фірми Schoberer Rad Meßtechnik.[111] У листопаді 1993 року Лемонд зізнався Самуелю Абту, що вихідна потужність у ватах стане ключовим показником.[N 12] Згодом ват справді здобув широке визнання як найкращий показник велосипедних тренувань.[112]

Наступного року Лемонд розпочав Тур де Франс 1994, але виявив, що не здатен ефективно долати дистанцію. Йому довелося відмовитися від подальшої боротьби після першого тижня, до того як перегони досягли складних гірських етапів. Що в грудні він оголосив про свій відхід. У той час причини зростання труднощів Лемонда були не зовсім відомі. Здивований, він припустив, що стан, відомий як мітохондріальна міопатія може нести відповідальність за труднощі, які в нього виникли проти нинішніх гонщиків.[113][N 13] Однак, 2007 року Лемонд припустив, що він, можливо все-таки був у поганій формі, і що отруєння свинцем, який потрапив у його тіло з дробовика, можливо, було відповідальним, а ефект від нього посилився внаслідок надмірних тренувань.[115][116]

2010 року Лемонд визнав, що збільшення поширеності допінгу у велоспорті сприяло його неконкурентоспроможності. Лемонд сказав: "щось змінилося у велоспорті. Швидкості збільшилися і гонщики, яких я раніше легко обходив, тепер залишали мене позаду. У той час команда "Z", в складі якої я був, ставала все більш вимогливою, все більш і більш зосередженою..." Він заявив, що 1994 року йому радили застосувати кров'яний допінг для того, щоб виграти знову.[117] Лемонд звинувачував не лише допінг у своїх труднощах. Він чесно зізнався Абту 1999 року: "лише три місяці пройшли для мене нормально після того нещасного випадку на полюванні", три місяці, під час яких він виграв два Тури і групову гонку чемпіонату світу. "Решта було просто чисте страждання, боротьба, втома, завжди втомлений."[118]

1998 року американський письменник Браян Малесса брав у Лемонда велике інтерв'ю і спитав, що було б якби його кар'єру не перервав нещасний випадок на полюванні. Чи відчуває він, що міг би зрівнятися з п'ятиразовими переможцями Туру, такими як Бернард Іно і Мігель Індурайн. Лемонд відповів: "звичайно, Ви не можете переписати історію перегонів, але я впевнений, що я б виграв п'ять турів".[N 14]

Через два роки після завершення кар'єри Лемонда ввели в Залу слави велоспорту США. Церемонія відбулася 8 червня 1996 року в Парку Родейла в Трекслертауні (штат Пенсильванія) під час випробовувань до складу олімпійської збірної США.[119][120]

У липні 2014 року ESPN анонсував прем'єру нового фільму з серії 30 подій за 30 років під назвою Вбивство борсука в центрі якого Лемонд і його колишній одноклубник Іно на Тур де Франс 1986. Фільм заснований на однойменній книзі Річарда Мура. Його прем'єра відбулася 22 липня 2014 року на ESPN.[121]

Бізнесові інтереси

Лемонд їде на вуглепластиковому велосипеді під час Тур де Франс 1991

Грег Лемонд був піонером у використанні вуглепластикових велосипедних рам у європейському професійному велоспорті на шосе, і його перемога на Тур де Франс 1986 попереду Бернарда Іно була першою для велосипедів з такими рамами.[122] За іронією долі, враховуючи суперництво, яке існувало тоді між американцем і його французьким товаришем по команді, Лемонд проїхав того року на прототипній "Bernard Hinault" Signature Model Look.[123] Також на вуглепластиковій рамі Лемонд виграв Тур де Франс 1989, Чемпіонат світу 1989 і свій останній Тур де Франс 1990.[124] Ці велосипедні рами стали особливістю бренду "Greg LeMond".

Велосипеди LeMond

1990 року Лемонд заснував фірму LeMond Bicycles, щоб розробляти собі велосипеди, як можна було б також продавати ширшому колу споживачів. Наступного року, під час пошуків передового обладнання для команди Z на Тур де Франс 1991, Лемонд уклав ексклюзивну угоду між його компанією і Carbonframes, Inc., щоб мати доступ до передових технологій у галузі композитних матеріалів.[125] Хоча Лемонд деякий час лідирував на Тур де Франс 1991 за кермом свого "Greg LeMond" виробництва Carbonframes, але компанія зрештою прогоріла, в чому він звинувачував "недостатню капіталізацію" та неефективне управління з боку свого батька.[126] Carbonframes і LeMond Cycles "дружелюбно розлучилися два роки по тому."[127] 1995 року, коли його компанія нібито майже збанкрутувала, Лемонд досяг ліцензійної угоди з Trek Bicycle Corporation, згідно з якою компанія зі штату Вісконсин мала виробляти і поширювати велосипеди розроблені разом з Лемондом, які будуть продаватися під брендом "LeMond Bicycles".[128] Лемонд пізніше стверджуватиме, що початок бізнесу з Trek "зруйнував" його стосунки з батьком. Прибуткове партнерство, which generated revenue for Trek in excess of $100,000,000, кілька разів знову відновлюватиметься протягом 13 років, але зрештою все закінчиться жовчністю після того, як стосунки Лемонда з Trek погіршилися через його затяту антидопінгову пропаганду.[129]

Обидві сторони вперше опинилися в розладі в липні 2001 року, після того, як Лемонд висловив стурбованість громадськості щодо стосунків між італійським допінговим доктором Мікеле Феррарі і зоряним спортсменом Trek Ленсом Армстронгом. "Коли я почув, що він працював з Мікеле Феррарі, то був спустошений", заявив Лемонд про Армстронга. "Якщо Ленс чистий, то це найбільший камбек в історії спорту. Якщо це не так, то це найбільший обман."[130][131]

Президент Trek Джон Берк тиснув на Лемонда, щоб той вибачився, заявляючи, що "публічні коментарі Грега боляче б'ють по брендам LeMond і Trek."[132] Берк нібито обґрунтував свою вимогу вибачень, стверджуючи, що, "як контрагент, він [Лемонд] може критикувати допінг лише як явище – не вказувати пальцем на конкретних спортсменів, особливо на основну дійну корову компанії."

У квітні 2008 року Trek оголосила, що вона зняла велосипеди LeMond зі своєї виробничої лінії й подасть до суду, щоб розірвати угоду. Швидко з'ясувалося, що в березні 2008 року Лемонд подав скаргу проти Trek за порушення контракту, стверджуючи, що вони не доклали "всіх зусиль", щоб продати його велосипеди, а також описав спроби "змусити його мовчати" про допінг, зокрема про інциденти 2001 і 2004 років. Його скарги містили детальну статистику низьких продажів на деяких ринках, зокрема той факт, що в період з вересня 2001 року по червень 2007 року Trek продав велосипедів LeMond лише на суму $10,393 у Франції, країні, в якій Лемонд був відомим і популярним.

Лемонд (ліворуч) на торговій виставці Interbike 2010 року

Як і обіцяно, Trek подав зустрічний позов і припинив виробництво велосипедів під маркою LeMond. Після майже двох років судових розглядів, у лютому 2010 року, Лемонд досяг позасудового врегулювання з Trek у суперечці щодо порушення умов договору, умови якого є конфіденційними.[133] Врегулювання постановило, що справу має бути відкинуто з упередженням, що означає, "жодна сторона не може виробити ті самі претензії одна проти одної в майбутньому судовому процесі". І хоча умови врегулювання не було розкрито, Лемонд, як повідомляється, отримав повний контроль над назвою велосипедів LeMond, тоді як трек зробив пожертву в розмірі $200 000 доларів у благодійний фонд 1in6, у якому Лемонд був одним із засновників Ради директорів.[134][135]

LeMond Fitness/Revolution

2002 року Лемонд, Берні Больйолі та інші заснували LeMond Fitness, Inc., "щоб допомогти людям досягти своєї мети у фітнесі та продуктивності й ефективніше тренуватися."[136] Основною діяльністю компанії є розробка і виробництво велосипедних тренажерів і велотренажерів для приміщень споживачам у Сполучених Штатах і на міжнародному рівні.[137] Лемонд сам виступає як Голова Правління, і, згідно з джерелами в компанії, "безпосередньо бере участь у розробці і проектуванні нашої продукції й наших програмах".[138] 2012 року Hoist Fitness вели переговори щодо купівлі частки в компанії і оголосили про плани перенести свою штаб-квартиру до офісів Hoist у Сан-Дієго (Каліфорнія). Наприкінці 2012 року Грег Лемонд придбав LeMond Revolution у Hoist, перезапустивши її з новою управлінською командою в Міннеаполісі. Він також сформував LeMond LLC для злиття брендів наприкінці 2013 - на початку 2014 року. Професійна велокоманда Garmin–Sharp нещодавно відновила своє спонсорство з LeMond, щоб використовувати його тренажери Revolution упродовж іще трьох сезонів. Команда виграла кілька етапів Тур де Франс, а також генеральну класифікацію Джиро д'Італія 2012.[139]

Партнерство з Time

На торговельній виставці Interbike у вересні 2013 року Лемонд заявив, що він повертається до бізнесу з виробництва і продажів велосипедів у партнерстві з французькою компанією Time. Нова лінія почалася з серії commemorative designed велосипедів, за якими йшли шосейні, велокросові та гравійно-дорожні моделі. Лемонд придбав Time Sport USA, американського дистриб'ютора компанії. Він відповідатиме за дистрибуцію рам, велосипедів та компонентів до них виробництва цієї компанії. Лемонд сказав: "я дуже радий повернутися у велосипедну промисловість".[140]

Мовлення

2014 року Лемонд приєднався до телеканалу Eurosport як експерт під час трансляцій каналу змагань з велоспорту, забезпечуючи аналіз перегонів Париж–Рубе, Джиро д'Тталія та Тур де Франс, і також ведучи свою щомісячну програму LeMond of Cycling.[12]

Антидопінгова позиція і суперечки

Лемонд виступає на конференції Play the Game 2009

Лемонд є давнім противником речовин, які підвищують працездатність. Його перший задокументований виступ проти допінгу у велоспорті відбувся після перемоги на Тур де Франс 1989.[141] Лемонд зазнав різкої критики в 2001 році, коли він публічно висловив сумніви щодо легітимності успіху Ленса Армстронга на Турі, дізнавшись про його стосунки з доктором Мікеле Феррарі.[142][143][144] Відвертість Лемонда поставила його в центр антидопінгових суперечок.[145]

Лемонд послідовно висловлював занепокоєність взаємозв'язками між гонщиками і неетичними спортивними лікарями,такими як Феррарі,[146] і зазначав, що допінгові препарати в кінцевому підсумку роблять жертвами професійних велосипедистів, які їх використовують.[147] Лемонд казав: "Коли я кажу про допінг, то люди можуть подумати, що мова йшла про гонщиків. Насправді я відчуваю, що я їхній адвокат. Я бачу, що до них ставляться як до лабораторних щурів, які є просто засобами тестування для лікарів. Лікарі, керівництво, чиновники, вони всі шкодять гонщиками. Гонщики - єдині, хто платить ціну."

Найбільш відомі конфлікти Лемонда з іншими велогонщиками Туру Ленсом Армстронгом і Флойдом Лендісом.[148][149][150] Також він критикував Альберто Контадора, UCI та його колишнього президента Пета Маккуейда.[151] У грудні 2012 року Лемонд заявив, що потрібні зміни в керівництві Міжнародного союзу велосипедистів, і заявив, що якщо його попросять, то він буде готовий прийняти цю посаду сам, якщо треба вивести велоспорт з болота допінгу. Лемонд сказав: "Потрібно діяти зараз або ніколи. Після землетрусу, викликаного Армстронгом, ще один шанс не виникне. Я готовий вкласти, щоб зробити цей інститут більш демократичним, прозорим і шукати найкращого кандидата в довгостроковій перспективі."[152]

Маккуейд відхилив заклик Лемонда про нове керівництво і був зверхнім до Лимонда.[153] Зрештою Маккуейд зазнав поразки під час спроби піти на третій строк від президента Британського велоспорту Браяна Куксона у вересні 2013 року на Конгресі UCI у Флоренції (Італія).[154] Лемонд підтримав Куксона в гонці за президентство UCI.[155]

Грег Лемонд в Каррефур де л'Арбр, поблизу Рубе, квітень 2015

Особисте життя

Лемонд виріс, ведучи активне життя на відкритому повітрі. Піші прогулянки, полювання, катання на лижах і рибалка були дитячим способом провести час.[156] Сільське ранчо на схилах гірського хребта Сьєрра-Невада добре підходить для таких занять. Гіперактивний у дитинстві Лемонд вважає, що ці заходи на свіжому повітрі допомогли йому триматися осторонь від неприємностей. "Я був хлопчиком, який просто не міг всидіти на місці. Я мав проблеми з концентрацією уваги в школі. Батькам і педагогам тоді не вистачало навичок для того щоб діагностувати і впоратися з тим, що ми знаємо тепер як класичний випадок синдрому дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ). СДУГ, звичайно, тоді був не часто лікованою дитячою хворобою, якою вона є сьогодні. Мій тріумф над симптомами відбувся завдяки двом тонким покришкам протягом багатьох запорошених миль".[157] Лемонд казав: "Одним із симптомів є неможливість сісти [і слухати] те, що вас насправді не цікавить, і засвоювати це. Якщо люди зі СДУГ у чомусь зацікавлені, то вони дуже добре це засвоюють. Коли я захопився велоспортом, я хочу сказати, що спорт самотужки вивітрив туман з голови. Я був у змозі засвоїти матеріал, який я читав. Це змінило моє життя".[158]

Лемонд одружений з Кеті (раніше Кеті Морріс) і разом у них троє дітей: сини Джеффрі і Скотт, а також дочка Сімона.[159] Лемонд і його дружина живуть в Медіні (штат Міннесота). Після завершення кар'єри Лемонд активно бере участь у благодійній діяльності, пов'язаній з випадками, які сталися з ним особисто (зокрема СДУГ і сексуальним насильством). Він і Кеті разом входять до складу Ради некомерційного 1in6.[160][161][162]

Кар'єрні досягнення

Основні результати

1977
1-й Групова шосейна гонка, чемпіонат США з шосейних велогонок серед юніорів
1978
1-й Vuelta de Bisbee
2-й Групова шосейна гонка, чемпіонат США з шосейних велогонок серед юніорів
3-й Гонка з роздільним стартом на Чемпіонаті світу з шосейних велоперегонів серед юніорів
1979
1-й Групова шосейна гонка, Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів серед юніорів
1-й Групова шосейна гонка, Чемпіонат США з шосейних велоперегонів серед юніорів
1-й Невада-Сіті Класик
2-й Індивідуальна гонка переслідування, Чемпіонат світу з трекових велоперегонів серед юніорів
3-й |Чемпіонат світу з трекових велоперегонів серед юніорів, командна гонка переслідування
1980
1-й Circuit de la Sarthe
1-й Невада-Сіті Класик
3-й — Circuit des Ardennes
1981
1-й Coors Classic
1-й на етапах 1 і 7
Тур Пікардії
1-й на етапах 2 і 2a
1-й Невада-Сіті Класик
3-й — Крітеріум ду Дофіне Лібере
3-й — Route du Sud
1982
1-й Тур де л'Авенір
1-й на етапах 4, 5 і 8
2-й Групова шосейна гонка, Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів
2-й — Тур Середземномор'я
3-й — Тіррено — Адріатіко
1-й на етапі 3
3-й — Tour de Corse
1983
1-й Групова шосейна гонка, Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів
1-й Крітеріум ду Дофіне Лібере
1-й на етапах 1, 5 і 7b
1-й Super Prestige Pernod International
1-й на етапі 1 Тур Середземномор'я
2-й Grand Prix des Nations
2-й Giro di Lombardia
1984
3-й — Тур де Франс
1-й Класифікація молодих гонщиків
1-й на етапі 3 (TTT)
3-й — Крітеріум ду Дофіне Лібере
1-й на етапі 7b
3-й Льєж — Бастонь — Льєж
1985
1-й Coors Classic
1-й на етапі 5
2-й — Тур де Франс
1-й Комбінована класифікація
1-й на етапі 3 (TTT) і 21
2-й Групова шосейна гонка, Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів
2-й — Вуельта Країни Басків
3-й — Джиро д'Італія
3-й Super Prestige Pernod International
4-й Париж — Рубе
1986
1-й Тур де Франс
1-й Комбінована класифікація
1-й на етапі 13
1-й на етапі 4 Вуельта Валенсії
2-й Мілан — Сан-Ремо
2-й Super Prestige Pernod International
2-й — Coors Classic
3-й — Париж — Ніцца
3-й — Тур Швейцарії
3-й — Критеріум Інтернаціональ
4-й — Джиро д'Італія
1-й на етапі 5
1989
1-й Групова шосейна гонка, Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів
1-й Тур де Франс
1-й на етапах 5, 19 і 21
1990
1-й Тур де Франс
4-й Групова шосейна гонка, Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів
1991
7-й — Тур де Франс
1992
1-й Tour DuPont
1st Prologue

Результати на Гран-турах і чемпіонатах світу

Перегони 1981 1982 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992 1993 1994
Gold jersey Вуельта Іспанії — — DNF — — — — — — — — — — —
Pink jersey Джиро д'Італія — — — — 3 4 — DNF 39 105 DNF — DNF —
Yellow jersey Тур де Франс — — — 3 2 1 — — 1 1 7 DNF — DNF
Rainbow jersey Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів 47 2 1 27 2 7 — — 1 4 DNF — — —
Легенда
— Не брав участі
DNF Не фінішував

Нагороди


Нотатки

  1. ↑ Quote: Fuoriclasse means much more than being gifted. In cycling, it is someone who has a slow pulse, large lungs, perfectly proportioned limbs, lean muscles, and, above all, the brain and mindset to utilize all those attributes to win the world's toughest races at the youngest possible age.[31]
  2. ↑ Quote LeMond:"After the 1980 world championship, Jock had himself declared national champion because he was the best placed American in the world championships. The whole year he got to race in a star-spangled jersey, just like the American flag, as national champion. I had made it clear before going to Prague that I was not going to race the world championship as the national championship and have myself competing against other Americans instead of us all working together. The Dutch team didn't enter the race riding against each other to see who would become national champion. That's the spirit I wanted." US team officials called for a vote. Two riders sided with Boyer, two with LeMond. An official cast the deciding vote in favor of deciding the national champion as the highest placed American finisher at the world championship race. Said LeMond "Fine, but you race without me. If you want me to race, I'm racing for the world championship."[40]
  3. ↑ Said Stephen Roche:"Greg was getting orders to attack me and not to ride. The main order was not to ride. That was frustrating. I think he felt he was stronger than me, and if he knew he had a better chance of beating me at the finish and in the time trial than why not ride? If we'd ridden at that point I think we'd have finished first and second in that Tour. Of course the team car was playing it down for Hinault. He was further back than they were letting on. They knew if we worked together Hinault wouldn't get back on, and LeMond would have won. They were looking after French interests.[49]
  4. ↑ The term "dutiful lieutenant" is a cycling term for a teammate who sacrifices his own placing in a race to support his team leader.
  5. ↑ In a pre-race story featured in L'Equipe, Hinault stressed it is not Hinault, but the race that will decide the outcome, saying "The strongest rider will win".[55]
  6. ↑ Said LeMond: "His attitude seemed to be 'We'll see after the first time trial. We'll let that decide who is leading the team.' ... which was not the deal we cut."[54]
  7. ↑ Said Hampsten about the first climb of Stage 12: "It was superhot, and early on Hinault was working really hard to drive a group clear, and I thought, That's a little weird. There was a long way to go. I asked Greg, 'Why's Hinault doing this? Did he talk to you?' And Greg said, 'No.' He had no idea why Hinault was riding so hard; it was like he was on a mission."[59]
  8. ↑ Said Hampsten: "It's the only time I ever chased a teammate in my life. It felt weird; I felt sick doing it. I'm chasing my hero, who also happens to be my teammate, but you know what? I'm thinking 'This isn't cool. Greg has the jersey.' I knew it was the right thing to do. I was pissed, sick of the whole situation. Steve and I needed to support Greg."[63]
  9. ↑ Quote Fignon: On the evening after I won the Giro Guimard came to have a word with me. All I was thinking about was celebrating my triumph. Guimard was already concerned about липня and looked me straight in the eyes: 'LeMond will be up there at the Tour'. I could not hide my amazement.[78]
  10. ↑ General classification tracks overall times for bicycle riders in multi-stage bicycle races. Each stage will have a stage winner, but the overall winner of the race is the rider with the lowest time in the GC. That is, the rider who has the fastest time when all the stage results are added together.[81]
  11. ↑ Zabriskie eventually admitted to doping throughout his career, including the period in question.[91]
  12. ↑ Quote LeMond: I know about training. I wrote a book about training. But I got away from what I used to do. I was doing cross-country skiing and easy riding in the winter and I'm starting to go in the opposite way now, working on my power, lifting weights with my legs, working on increasing my oxygen consumption. I'm watching my weight. I need to build my power and strength up as high as I can and then worry about my endurance. Endurance is the easiest aspect to build up. What I'm doing now is the opposite of what I've been doing, always working on my endurance. Except in 1989, when I did a lot of power training in the winter and that year I had great results as early as february. I'm not going to rush. I'm going to build up slowly, that's my goal, to really have a good base so that when I start racing hard in лютого, march and April, my body doesn't get tired from it and I get better. Which hasn't been the case the last couple of years."[110]
  13. ↑ Mitochondrial myopathy is a rare condition in which the body's cellular energy system breaks down.[114]
  14. ↑ Quote:Interviewer:"Barring your hunting accident, do you feel like your were capable of joining the ranks of riders like Hinualt and Indurain? Do you feel that you could have won five Tours?" LeMond: "Well, look at the facts. I have three Tour victories. I gave away the '85 Tour. I was out because of an accident during the two prime years of my career, '87 and '88, which were two of the easiest years to win the Tour in that period. I mean if you're in the thick of racing, you understand the hierarchy. During those two years, Hinault was out, Fignon was out. Put it this way, in '89 and '90 I only feel like I raced to 3 90-го по 95-те percent of my potential. In '86 I was much stronger, climbed much faster, much better time-trialist. When we would do the time-trials, Hinault and I would finish two to three minutes up on most people. And you have to remember that in cycling, every year you make minute improvements. In '86 I wasn't out of the top five stage races from лютого to вересня. Of course you can't rewrite racing history, but I'm confident that I would have won five Tours."[51]

Примітки

  1. ↑ Moore, 2012, с. 67.
  2. ↑ Andrews, 2016, с. 252.
  3. ↑ Greg LeMond. Encyclopædia Britannica. Encyclopædia Britannica, Inc. Процитовано серпня 24, 2014.
  4. ↑ а б Moore, 2012, с. 54.
  5. ↑ Ottum, Bob (вересня 3, 1984). Climbing Clear Up To The Heights. Sports Illustrated. Час Inc. с. 2. Процитовано серпня 24, 2014.
  6. ↑ Cycling legend Greg LeMond comes to Meath!. Meath Local Sports Partnership. Meath Local Sports Partnership. вересня 7, 2012. Архів оригіналу за квітень 19, 2014. Процитовано 27 листопада 2012.
  7. ↑ SCOUTING; LeMond Shot. The New York Часs Company. 21 квітня 1987. Процитовано 29 листопада 2012.
  8. ↑ LeMond Accidentally Shot While Hunting. Schenectady Gazette. Sacramento, California. 21 квітня 1987. с. 27. Процитовано 29 листопада 2012.
  9. ↑ MacLeary, John (червня 20, 2010). Тур де Франс great moments: Greg LeMond beats Laurent Fignon by eight seconds. The Daily Telegraph. Лондон: Telegraph Media Group Limited. Процитовано 4 січня 2013.
  10. ↑ Тур де Франс legends: Greg LeMond. ITV.com. Архів оригіналу за квітень 5, 2013. Процитовано 4 січня 2013.
  11. ↑ Jacques Augendre (2012). Тур де Франс Guide Historique (PDF). Amaury Sport Organisation. Архів оригіналу (PDF) за 31 серпня 2017. Процитовано липня 12, 2012.
  12. ↑ а б Rogers, Neal (25 вересня 2014). After the storm: An exclusive interview with Greg LeMond. VeloNews. Процитовано 27 вересня 2014.
  13. ↑ Walsh, Matt. A Meeting of Minds (PDF). Cycle Sport. Архів оригіналу (PDF) за 16 листопада 2012. Процитовано 31 серпня 2017.
  14. ↑ That's Tim as in timber. Denver Westword News. 12 січня 1994.
  15. ↑ Epstein, David (18 січня 2013). Kathy LeMond: Armstrong embarrassed, not truly sorry. SI.com. Процитовано 30 листопада 2016.
  16. ↑ McQuaid dismisses LeMond's claim to lead UCI. Associated Press. 13 грудня 2012. Архів оригіналу за грудень 15, 2012. Процитовано травня 23, 2013.
  17. ↑ Lindsey, Joe (13 грудня 2013). LeMond Bikes Return for 2014. Bicycling.com. Архів оригіналу за лютий 19, 2014. Процитовано березня 13, 2014.
  18. ↑ Moore, 2012, с. 55.
  19. ↑ LeMond та Gordis, 1987, с. 16.
  20. ↑ а б LeMond та Gordis, 1987, с. 20.
  21. ↑ Nye, 1988.
  22. ↑ LeMond та Gordis, 1987, с. 22.
  23. ↑ а б LeMond та Gordis, 1987, с. 24.
  24. ↑ Circuit des Ardennes 1980. Cyclingarchvies.com. Процитовано 24 грудня 2012.
  25. ↑ Circuit Cycliste Sarthe — Pays de la Loire 1980. CyclingFever.com. Процитовано 24 грудня 2012.
  26. ↑ LeMond та Gordis, 1987, с. 25.
  27. ↑ LeMond та Gordis, 1987, с. 26.
  28. ↑ Lance Armstrong Wins Nevada City Classic. CBS 13. червня 21, 2009. Архів оригіналу за червень 25, 2009. Процитовано 16 листопада 2010.
  29. ↑ Nevada City Classic 1980. Cyclingarchives.com. Процитовано 24 грудня 2012.
  30. ↑ LeMond та Gordis, 1987, с. 27.
  31. ↑ а б Wilcockson, John (вересня 23, 2005). Inside Cycling with John Wilcockson:The exceptionally gifted LeMond. VeloNews. Competitor Group, Inc. Процитовано 24 грудня 2012.
  32. ↑ Cycling Легенда: Gearing Up – 70's- 80's. GregLeMond.com. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 31 серпня 2017.
  33. ↑ LeMond та Gordis, 1987, с. 28.
  34. ↑ Climbing Clear Up To The Heights. Sports Illustrated. Час Inc. вересня 3, 1984. с. 1. Архів оригіналу за жовтня 13, 2013. {{cite news}}: Недійсний |deadurl=bot: unknown (довідка)
  35. ↑ Blumenthal p. 34
  36. ↑ Cyclisme sur route – Championnats du Monde 1982 : résultats Hommes. les-sports.info.
  37. ↑ Blumenthal p. 33
  38. ↑ Blumenthal p. 35
  39. ↑ Moore, 2012, с. 67—69.
  40. ↑ Moore, 2012, с. 69.
  41. ↑ Blumenthal p. 31
  42. ↑ Cycling Легенда: Europe – Pro World Championship. GregLeMond.com. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 31 серпня 2017.
  43. ↑ McGann та McGann, 2008, с. 146.
  44. ↑ Farrand, Stephen (серпня 31, 2010). LeMond Remembers Fignon. Cycling News.
  45. ↑ Moore, 2012, с. 132.
  46. ↑ McGann та McGann, 2008, с. 153.
  47. ↑ а б в г McGann та McGann, 2008, с. 161.
  48. ↑ Moore, 2012, с. 148.
  49. ↑ а б Moore, 2012, с. 149.
  50. ↑ Cycling Легенда: Controversy – Feud 1985. GregLeMond.com. Архів оригіналу за 2 серпня 2012. Процитовано 31 серпня 2017.
  51. ↑ а б Malessa, Bryan (1998). Once Was King: An interview with Greg LeMond. Roble Systems, Inc. Процитовано 15 грудня 2012.
  52. ↑ Swift, E.M. (серпня 4, 1986). An American Takes Paris. Sports Illustrated. Час Inc. с. 1. Процитовано червня 6, 2013.
  53. ↑ Boyce, Barry (жовтня 2005). Top 25 All Час Tours #19: 1986 – LeMond Wins After Hinault's Betrayal. CyclingRevealed. CyclingRevealed. Процитовано червня 6, 2013.
  54. ↑ а б Moore, 2012, с. 192.
  55. ↑ Moore, 2012, с. 181.
  56. ↑ McGann та McGann, 2008, с. 165.
  57. ↑ McGann, Bill; McGann, Carol. 1986 Тур де Франс. Bike Race Info. Dog Ear Publishing. Процитовано червня 5, 2013.
  58. ↑ Moore, 2012, с. 202—203.
  59. ↑ Moore, 2012, с. 201.
  60. ↑ Trip Gabriel (жовтня 9, 1986). Tour De Force. Rolling Stone Magazine. с. 82.
  61. ↑ Тур де Франс: LeMond Takes Lead, Yellow Jersey. Los Angeles Часs. Serre-Chevalier, France: Los Angeles Часs. Reuters. липня 21, 1986. Процитовано червня 6, 2013.
  62. ↑ Swift, E.M. (серпня 4, 1986). An American Takes Paris. Sports Illustrated. Час Inc. с. 2. Процитовано червня 6, 2013.
  63. ↑ а б Moore, 2012, с. 252.
  64. ↑ Ligget, Phil and Paul Sherwen (Narrators), Rodney Taylor (Producer) (1986). 1986 Тур де Франс (Video DVD). World Cycling Productions.
  65. ↑ Gallagher, Brendan (червня 22, 2011). Bernard Hinault and Greg LeMond's classic 1986 Тур де Франс duel relived in Slaying the Badger. The Daily Telegraph. Лондон: Telegraph Media Group Limited. Процитовано червня 6, 2013.
  66. ↑ Liggett, Phil (Narrator) and Kent Gordis (Producer) (1989). 1989 World Championships (Video DVD). World Cycling Productions.
  67. ↑ LeMond, Greg. Cycling Легенда – The Blast. LeMond. Greg Lemond. Архів оригіналу за серпень 2, 2012. Процитовано 30 листопада 2012.
  68. ↑ LeMond shot in back while hunting. Gettysburg Часs. Sacramento, California. Associated Press. 21 квітня 1987. с. 14. Процитовано 30 листопада 2012.
  69. ↑ LeMond Accidentally Shot While Hunting. Schenectady Gazette. 21 квітня 1987. с. 27. Процитовано 30 листопада 2012.
  70. ↑ United Press International (21 квітня 1987). Cyclist LeMond Stable After Hunting Accident. SunSentinel.
  71. ↑ Abt, 1990, с. 113.
  72. ↑ E.M. Swift (25 грудня 1989). Le Grand LeMond. Sports Illustrated. Час Inc. Процитовано червня 5, 2013.
  73. ↑ Robin Williams interview, 2000 https://www.youtube.com/watch?v=BgRpP_Sitk0
  74. ↑ Robb, Sharon (жовтня 28, 1987). Lemond Slowly Working Way Back. The Sun Sentinel. Процитовано 18 грудня 2012.
  75. ↑ Boyce, Barry (червня 18, 1989). Coors Light Fired the Silver Bullet. CyclingRevealed. Philadelphia, Pennsylvania: CyclingRevealed. Процитовано червня 6, 2013.
  76. ↑ Abt, Samuel (серпня 30, 1989). LeMond Outdistancing Pack On the Financial Front, Too. The New York Часs. The New York Часs Company. Процитовано 3 січня 2013.
  77. ↑ McGann, Bill; McGann, Carol. Джиро д'Італія 1989. Bike Race Info. Dog Ear Publishing. Процитовано червня 5, 2013.
  78. ↑ Fignon p. 209
  79. ↑ Franz Lidz (липня 31, 1989). Vive Lemond!. Sports Illustrated. Час Inc. Процитовано червня 5, 2013.
  80. ↑ Cycling Hall of Fame: Greg Lemond.
  81. ↑ Jonathan Simmons (липня 2, 2010). On Biking: some bike slang for beginners. Boston.com. 2012 NY Часs Co. Процитовано жовтня 17, 2012.
  82. ↑ McGann, Bill; McGann, Carol. 1989 Тур де Франс. Bike Race Info. Dog Ear Publishing. Процитовано червня 5, 2013.
  83. ↑ McGann та McGann, 2008, с. 187.
  84. ↑ McGann та McGann, 2008, с. 189.
  85. ↑ 30 Greatest Moments of the Тур де Франс. Bicycling.com.
  86. ↑ а б McGann та McGann, 2008, с. 89.
  87. ↑ Le Tour en Chiffres (Statistics). LeTour.fr. Архів оригіналу за 19 жовтня 2012. Процитовано 31 серпня 2017.
  88. ↑ Birnie, Lionel (липня 22, 2011). The closest Tours in history. Cycling Weekly. IPC Media Limited. Процитовано червня 5, 2013.
  89. ↑ Le Tour en chiffres Les autres records (PDF) (French) . LeTour.fr. Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2009. Процитовано 31 серпня 2017.
  90. ↑ The film of the stage: From One American To Another. LeTour.fr. Архів оригіналу за 5 червня 2011. Процитовано 31 серпня 2017.
  91. ↑ Affidavit of David Zabriskie. вересня 4, 2012. Процитовано вересня 8, 2016.
  92. ↑ Wilcockson, John. LeMond's dramatic Tour comeback. У VeloNews Editors (ред.). Bicycle Racing in the Modern Era: 25 Years of Velonews1997. с. 81.
  93. ↑ Zanca, Salvatore (липня 18, 1989). Tour Leader LeMond Likes His Chances. Sarasota Herald-Tribune. Associated Press. Процитовано травня 27, 2013.
  94. ↑ Greg LeMond – His World Championships. Limburg 2012. Чемпіонат світу з шосейних велоперегонів Limburg 2012 – Colofon. серпня 7, 2012. Архів оригіналу за жовтень 21, 2012. Процитовано 11 грудня 2012.
  95. ↑ McGann, Bill; McGann, Carol. World Professional (Elite) Road Cycling Championship. Bike Race Info. Dog Ear Publishing. Процитовано 11 грудня 2012.
  96. ↑ Championnats du Monde. les-sports.info. серпня 27, 1989. Процитовано 12 грудня 2012.
  97. ↑ Gordis, Kent (Producer), Phil Liggett (Narrator) (1989). 1989 World Championships (video DVD). World Cycling Productions.
  98. ↑ LeMond Is Honored as Sportsman of Year. Minneapolis, Minnesota: Los Angeles Часs. 24 грудня 1989. Процитовано 12 грудня 2012.
  99. ↑ Whatever Happened to Greg LeMond?. Bicycling.com. Архів оригіналу за 25 березня 2015. Процитовано 31 серпня 2017.
  100. ↑ Roi, Fmk (червня 20, 2011). LeMond – The Incredible Comeback, by Samuel Abt. Пєдестал Cafe. Процитовано 11 грудня 2012.
  101. ↑ Z – 1990 Team Information.
  102. ↑ McGann, Bill; McGann, Carol. 1990 Тур де Франс. Bike Race Info. Dog Ear Publishing. Процитовано червня 5, 2013.
  103. ↑ Abt, Samuel (липня 15, 1990). LeMond Breaks Free to Close Gap. The New York Часs Company.
  104. ↑ McGann та McGann, 2008, с. 196.
  105. ↑ Raia, James (вересня 4, 1990). CYCLING; LeMond finishes fourth in World. USA Today. McLean, VA: Gannett Company. Associated Press. с. 02.C. Процитовано 18 грудня 2012.
  106. ↑ McGann, Bill; McGann, Carol. 1991 Тур де Франс. Bike Race Info. Dog Ear Publishing. Процитовано червня 5, 2013.
  107. ↑ McGann, Bill; McGann, Carol. 1992 Тур де Франс. Bike Race Info. Dog Ear Publishing. Процитовано червня 5, 2013.
  108. ↑ LeMond, Greg (липня 2, 2010). The art of peaking for the Тур де Франс. Cycling News. Future Publishing Limited. Процитовано 14 грудня 2012.
  109. ↑ Brunner, Steven (липня 18, 1992). CYCLING Тур де Франс: LeMond Doesn't Have the Zip. Los Angeles Часs. Los Angeles Часs. Процитовано 14 грудня 2012.
  110. ↑ а б Abt, Samuel (19 листопада 1993). LeMond Begins Uphill Grind Toward '94. The New York Часs Company. Процитовано 14 грудня 2012.
  111. ↑ Friebe, Daniel (7 січня 2008). Procycling talks to Greg LeMond. ProCycling. Процитовано 15 грудня 2012.
  112. ↑ Jesper Bondo Medhus. 5 Basic Principles for Cycling Performance Tests. training4cyclists.com.
  113. ↑ "Greg LeMond Ending Career," Samuel Abt, International Herald Tribune, December 3, 1994
  114. ↑ Mitochondrial Myopathies Information Page. Країнаal Institute of Neurologic Disorders and Stroke. Архів оригіналу за 2 червня 2013. Процитовано 31 серпня 2017.
  115. ↑ Procycling, January 2008, appeared December 2007
  116. ↑ Ian O'Riordon (червня 6, 2009). Even Relentless Fighter Now Sees Cycling as a Lost Cause. The Irish Часs.
  117. ↑ Gifford, Bill (червня 30, 2008). Greg LeMond vs. The World. Men's Journal. Men's Journal LLC. Архів оригіналу за січень 13, 2013. Процитовано 15 грудня 2012.
  118. ↑ Abt, Samuel (липня 19, 1999). LeMond Glances Backward From the Top of Alpe d'Huez. The New York Часs Company. Процитовано 19 грудня 2012.
  119. ↑ Wittman, Bob; Wogenrich, Mark (червня 9, 1996). Lemond Inducted Into Hall Of Fame. The Morning Call. Tribune Interactive, Inc. Процитовано 18 грудня 2012.
  120. ↑ Stapleton, Arnie (червня 8, 1996). LeMond Inducted Into Cycling Hall of Fame. Associated Press. The Associated Press. Процитовано 18 грудня 2012.
  121. ↑ Slaying the Badger – ESPN Films: 30 for 30. go.com.
  122. ↑ CYCLING CONTRIBUTIONS. Greg LeMond.com. Архів оригіналу за листопад 5, 2012. Процитовано 10 грудня 2012.
  123. ↑ Snedeker, Tucker. Carbon Road Bikes. Carbon Bicycle Picture Gallery. Mountainbikes.net. Процитовано 18 грудня 2012.
  124. ↑ Bike! A Tribute to the World's Greatest Cycling Designers – Exclusive extract on cycling legend Greg LeMond. bikeradar.com. Immediate Media Company Ltd. жовтня 3, 2012. Процитовано червня 29, 2015.
  125. ↑ 1991: LeMond Alpe d'Huez. calfeedesign.com. Архів оригіналу за 5 грудня 2012. Процитовано 10 грудня 2012. [In 1991,] Carbonframes filled a big purchase order from international cycling champion Greg LeMond who wanted 18 frames for Team Z. Carbonframes relocated to Reno after entering an exclusive licensing agreement with LeMond Bicycles.
  126. ↑ Interview in Rouleur, Guy Andrews, issue five, p. 26
  127. ↑ Our History. Calfee Design. Архів оригіналу за грудень 5, 2012. Процитовано 10 грудня 2012.
  128. ↑ Frothingham, Steve (8 квітня 2008). Trek announces an end to deal with Greg LeMond. VeloNews. Competitor Group, Inc. Процитовано 10 грудня 2012.
  129. ↑ Vinton, Nathaniel (вересня 7, 2009). Greg LeMond's lawsuit against Trek is about more than broken promises — it's about Lance, too. New York Daily News. NYDailyNews.com. с. 1. Процитовано 10 грудня 2012.
  130. ↑ Armstrong: LeMond comments 'disappointing'. VeloNews. Competitor Group, Inc. серпня 3, 2001. Процитовано 10 грудня 2012.
  131. ↑ Kahn, Robert (10 квітня 2008). LeMond Sues Trek, Citing Feud With Lance. Courthouse News Service. Процитовано 10 грудня 2012.
  132. ↑ Kimmage, Paul (липня 1, 2007). Cycle of abuse. The Неділя Часs. Часs Newspapers Ltd. Процитовано березня 9, 2013.
  133. ↑ Trek and LeMond settle lawsuit. VeloКраїна. VeloКраїна LLC. лютого 1, 2010. Процитовано 10 грудня 2012.
  134. ↑ VeloКраїна Press (жовтня 17, 2012). Trek follows suit with other big names, drops sponsorship of Lance Armstrong. VeloКраїна. VeloКраїна LLC. Процитовано 10 грудня 2012.
  135. ↑ Vinton, Nathaniel (лютого 1, 2010). Тур де Франс legend Greg LeMond, Trek Bicycle reach settlement. New York Daily News. NYDailyNews.com. с. 1. Процитовано 10 грудня 2012.
  136. ↑ LeMond Fitness Ім'яs Mark Handfelt as President, CEO & Director. PRWEB. Процитовано 27 листопада 2012.
  137. ↑ Company Overview of LeMond Fitness, Inc. Bloomberg Business Week. Процитовано 27 листопада 2012.
  138. ↑ LeMond Fitness, Inc. LeMond Fitness. Архів оригіналу за липень 28, 2014. Процитовано 27 листопада 2012.
  139. ↑ Trujillo, Anna (вересня 21, 2012). Hoist Fitness to Purchase LeMond Fitness. Ironcompany.com. Архів оригіналу за жовтень 24, 2012. Процитовано 27 листопада 2012.
  140. ↑ Lindsey, Joe (вересня 21, 2013). LeMond Bikes Return for 2014. Bicycling. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 31 серпня 2017.
  141. ↑ Harvey, Randy (липня 25, 1989). Drug Use Said to Concern LeMond : Attorney Claims Dutch Team Wanted Cyclist to Try Testosterone. Los Angeles Часs. Процитовано 17 грудня 2012.
  142. ↑ Slater, Matt (29 листопада 2012). Greg LeMond joins Change Cycling Now to clean up the sport. BBC. Процитовано 10 грудня 2012.
  143. ↑ Fotheringham, William (липня 29, 2001). Drugs issue refuses to go away due to winner's Ferrari links. The Guardian. Guardian News and Media Limited. Процитовано травня 5, 2013.
  144. ↑ Two champions – Armstrong surprised, upset by LeMond's comments. Sports Illustrated. Час Inc. серпня 2, 2001. Процитовано 11 грудня 2012.
  145. ↑ Magnuson, Mike (30 квітня 2010). Whatever Happened to Greg LeMond?. Emmaus, PA: Rodale, Inc. Архів оригіналу за березень 25, 2015. Процитовано 1 грудня 2016. ...professional cycling was teetering on a knife edge over the very issue that had made this great champion, this terrific man, into a controversial, unpopular figure in his own country, not because of what he had done but because of what he had said.
  146. ↑ USADA issues lifetime bans to del Moral, Ferrari and Marti. Cycling Weekly. IPC Media Limited. липня 10, 2012. Процитовано червня 6, 2013.
  147. ↑ Greg LeMond – 'Cycling is dying through Drugs' at Play the Game Conference на YouTube, 27:00 and 44:00 Play the Game Conference, Coventry University, 2009 Jun 12, retr 2012 10 14
  148. ↑ Vinton, Nathaniel (вересня 25, 2008). Greg LeMond and Lance Armstrong clash at news conference. New York Daily News. Процитовано жовтня 14, 2012.
  149. ↑ Ford, Bonnie D. (травня 23, 2010). Landis makes amends with LeMond. ESPN.com.
  150. ↑ Weislo, Laura (липня 23, 2009). Contador's climbing credibility questioned.
  151. ↑ LeMond, Greg (жовтня 25, 2012). Open Letter to Pat McQuaid from Greg LeMond. NYVelocity.com. Архів оригіналу за листопад 22, 2012. Процитовано 11 грудня 2012.
  152. ↑ Seaton, Matt (3 грудня 2012). Is Greg LeMond the right choice to challenge for the UCI presidency?. The Guardian. Guardian News and Media Limited. Процитовано 10 грудня 2012.
  153. ↑ Dunbar, Graham (14 грудня 2012). UCI President Pat McQuaid says Greg LeMond not fit to run cycling's governing body. The Daily Telegraph. Лондон: Telegraph Media Group Limited. Процитовано 11 січня 2013.
  154. ↑ Hood, Andrew (вересня 27, 2013). Cookson wins UCI presidency after Machiavellian drama. Процитовано 26 січня 2015.
  155. ↑ Stokes, Shane (серпня 31, 2013). Triple Тур де Франс winner Greg LeMond backs Brian Cookson in UCI Presidential battle. Процитовано 27 січня 2015.
  156. ↑ Kimmage, Paul (липня 1, 2007). Greg LeMond Interview : Paul Kimmage. 1st липня 2007. Архів оригіналу за січень 31, 2015. Процитовано 31 січня 2015.
  157. ↑ LeMond, Greg; Hom, Mark. A cycling legend and a doctor share stories of struggle and inspiration – and how science illuminated a path to recovery. Процитовано 31 січня 2015.
  158. ↑ Must hear: Greg LeMond speaks out in wide ranging interview. VeloNews. жовтня 6, 2012. Процитовано 31 січня 2015.
  159. ↑ Greg LeMond. NNDB. Soylent Communications. Процитовано 27 листопада 2012.
  160. ↑ Greg LeMond – Board Member. 1in6. 1in6, Inc. Процитовано 27 листопада 2012.
  161. ↑ Cycling legend LeMond to lead charity 40k from Trim. The Meath Chronicle. 21 вересня 2012. Процитовано 27 листопада 2012.
  162. ↑ Cannon, John (3 лютого 2010). Cycling legend Greg LeMond to ride in Catoctin Challenge – 'It's like Jack Nicklaus showing up at your golf tournament.'. Frederick News Post. Процитовано 27 листопада 2012.
  163. ↑ а б Porter, 2013, с. 211.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Грег_Лемонд&oldid=34609171