Майкл Гаррінгтон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 05:47, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.
Майкл Гаррінгтон
Народився24 лютого 1928(1928-02-24)[4][1][…]
Сент-Луїс, Міссурі, США
Помер31 липня 1989(1989-07-31)[1][2][3] (61 рік)
Ларчмонт, Мемаронек, Вестчестер, Нью-Йорк, США[5]
·злоякісна пухлина
Країна США
Діяльністьвикладач університету, письменник, політик
Alma materКоледж Святого Хрестаd, Єльський університет, Чиказький університет і St. Louis University High Schoold
Знання мованглійська[6]
ЗакладКвінз-коледжd
ПартіяСоціалістична партія Америки
Конфесіяатеїзм
Нагороди

Едвард Майкл Гаррінгтон молодший (24 лютого 1928 — 31 липня 1989) — американський демократичний соціаліст, активіст, політичний теоретик, публіцист, професор політології та засновник організації Демократичні соціалісти Америки.

Особисте життя

Народився в Сент-Луїсі, штат Міссурі, 24 лютого 1928 року в ірландсько-американській родині. Закінчив Чиказький університет (магістр англійської літератури) та Єльську юридичну школу . В юності цікавився як лівою політикою, так і римо-католицизмом. Приєднався до католицького робітничого руху Дороті Дей, суспільного руху, який наголошував на соціальній справедливості та ненасильстві. Помер від раку стравоходу в Ларчмонті, штат Нью-Йорк, 31 липня 1989 р.[7][8][9]

30 травня 1963 одружився зі Стефані Гервіс, публіцисткою та співробітницею «Village Voice».[10][11] Після смерті Гаррінгтон вона виховала їхніх двох дітей. Померла 8 листопада 2008 року в 71-річному віці.

Релігійні переконання

Гаррінгтон був редактором газети «Католицький робітник» у 1951–1953 роках, але розчарувався в релігії та став атеїстом, хоча завжди зберігав певну прихильність до католицької культури.[12]

У своїй статті «Політика на похоронах Бога»[13] Гаррінгтон висловлював думку, що релігія відходить у забуття, але переживав, що це призводило до того, що західні суспільства втратили моральну основу, щоб надихнути на доброчесність або визначити загальні цінності. Він пропонував демократичному соціалізму взяти на себе роботу зі створення моральної основи, врятувати цінності прогресивного іудаїзму та християнства «але не в релігійній формі».[14]

Політична діяльність

Його відчуження від релігії супроводжувалося зростаючим інтересом до марксизму та світського соціалізму. Після виходу з «Католицького робітника» Гаррінгтон став членом Незалежної соціалістичної ліги (ISL), невеликої організації, пов'язаної з колишнім троцькістським активістом Максом Шахтманом . Гаррінгтон і Шахтман вважали, що соціалізм, як справедливе і цілком демократичне суспільство, не може бути реалізований авторитарним комунізмом радянського типу. Вони обидва жорстко критикували «бюрократичні колективістські» держави у Східній Європі.[15]

У 1955 році Гаррінгтон потрапив до індексу ФБР, список якого в 1939 році містив понад 10 мільйонів імен активістів, яких вважали «небезпечними персонажами». Їх мали розмістити в таборах у разі надзвичайної ситуації в країні. [16] Пізніше Гаррінгтон потрапив до головного списку політичних опонентів Ніксона.[17]

Після того, як Соціалістична партія Нормана Томаса поглинула ISL Шахтмана в 1957 році, Гаррінгтон схвалив стратегію Шахтмана працювати як частина Демократичної партії, а не фінансувати кандидатів як соціалістів.[18] Хоча Гаррінгтон особисто себе ідентифікував із соціалізмом Томаса та Юджина Дебса, найбільш послідовною ниткою, яка проходила через його життя та діяльність, було «ліве крило можливого в Демократичній партії».[19]

Гаррінгтон працював першим редактором офіційної щотижневої газети «Нова Америка» Соціалістичної партії-Соціал-демократичної федерації, заснованої в жовтні 1960 року.

У 1962 р. він опублікував книгу «Інша Америка: бідність у Сполучених Штатах», за яку був нагороджений премією Джорджа Полка та премією Сідні.[20] Поступово він став широко читаним інтелектуальним і політичним публіцистом, а в 1972 році видав другий бестселер «Соціалізм».[21]

Гаррінгтон був присутній у червні 1962 року на установчій конференції організації «Студенти за демократичне суспільство».

На початку 70-х років керівна фракція Соціалістичної партії продовжувала підтримувати мир на основі переговорів про припинення війни у В'єтнамі, думка, яку, як прийшов Гарінгтон, більше не була життєздатною. Більшість змінила назву організації на Соціал-демократи, США . Програвши на з'їзді, Гаррінгтон подав у відставку і разом зі своїми прихильниками створив Демократичний соціалістичний оргкомітет.

Гаррінгтон заявив, що соціалістам доведеться діяти через Демократичну партію, щоб здійснити свою політику, мотивуючи це тим, що кількість соціалістичних виборців зменшилася з піку приблизно в один мільйон у роки Першої світової війни до кількох тисяч у 1950-х роках. Він розглядав можливість висунення своєї кандидатури в президенти від Демократичної партії на виборах 1980 року проти президента Джиммі Картера, але після оголошення сенатором Тедом Кеннеді своєї участі у виборах вирішив не балотуватися та підтримав Кеннеді.[22][23][24]

У 1982 році Демократичний соціалістичний оргкомітет об'єднався з Новим американським рухом, організацією активістів нових лівих, утворивши Демократичні соціалісти Америки. Гаррінгтон був головою ДСА з моменту створення і до своєї смерті.

Гаррінгтон був призначений професором політичних наук у Квінс-коледжі у Флашингу, штат Нью-Йорк, у 1972 році. Він написав 16 книг.[20] Гаррінгтону також приписують авторство терміну неоконсерватизм.[25] Протягом 1980-х він писав коментарі для Національного громадського радіо.[26] Міський університет Нью-Йорка створив «Центр демократичних цінностей та соціальних змін імені Майкла Гаррінгтона» у Квінс-коледжі.[27]

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в Ruotsila M. Encyclopædia Britannica
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Proleksis enciklopedija, Opća i nacionalna enciklopedija — 2009.
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. ↑ Freebase Data Dumps — Google.
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ Herbert Mitgang, "Michael Harrington, Socialist and Author, Is Dead," The New York Times, August 2, 1989, p. B10.
  8. ↑ Meyerson, Harold (August 2000). The (Still) Relevant Socialist Michael Harrington, the author of The Other America,was the most charismatic figure on the American left in the past half century. His case for a democratic socialism takes on new meaning in the age of globalization. The Atlantic. The Atlantic. Процитовано 23 листопада 2018.
  9. ↑ Oliver, Myrna (2 серпня 1989). Michael Harrington, Socialist Activist and Author, Dies at 61. Los Angeles Times. Los Angeles, CA. Процитовано 23 листопада 2018.
  10. ↑ Stephanie Harrington, Senior Reporter for MyhometownBronxvile, Dies. My Hometown Bronxville. Bronxville, NY: myhometownBronxville.com. November 2008. Процитовано 23 листопада 2018.
  11. ↑ "Harrington Wins Award and Wife," New America [New York], vol. 3, no. 13 (July 10, 1963), pg. 2.
  12. ↑ Maurice Isserman, The Other American: The Life of Michael Harrington (New York: Public Affairs, 2000), pp. 1-104.
  13. ↑ THE POLITICS AT GOD'S FUNERAL: The Spiritual Crisis of Western Civilization | Wilson Quarterly. Archive.wilsonquarterly.com. Процитовано 7 січня 2017.
  14. ↑ Gary Dorrien (26 травня 2010). Michael Harrington and the "Left Wing of the Possible". Crosscurrents. 60 (2): 257—282. doi:10.1111/j.1939-3881.2010.00123.x.
  15. ↑ The Accidental Century, by Michael Harrington. Commentary Magazine. January 1966. Процитовано 7 січня 2017.
  16. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 10 липня 2014. Процитовано 15 серпня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ Isserman, The Other American, pp. 175-255; Michael Harrington, Fragments of the Century (1973).
  18. ↑ Isserman, The Other American, pp. 105-174.
  19. ↑ The Left Wing of the Possible. Nytimes.com. 28 травня 2000. Процитовано 7 січня 2017.
  20. ↑ а б Mitgang, Herbert (2 серпня 1989). Michael Harrington, Socialist and Author, Is Dead. NYTimes.com. Процитовано 7 січня 2017.
  21. ↑ Isserman, Maurice (31 липня 2015). Remembering Michael Harrington, A Heroic Democratic Socialist Leader. In These Times. Процитовано 7 січня 2017.
  22. ↑ Eric Lee (8 травня 2015). The socialist revolt that America forgot: A history lesson for Bernie Sanders. Salon.com. Процитовано 7 січня 2017.
  23. ↑ Cohen, Marty (15 травня 2009). The Party Decides: Presidential Nominations Before and After Reform. с. 197. ISBN 9780226112381.
  24. ↑ Socialists and the 1980 election. The Courier-News. 8 лютого 1980. с. 7. Архів оригіналу за 24 лютого 2020. Процитовано 24 лютого 2020.
  25. ↑ Harrington, Michael (Fall 1973). The Welfare State and Its Neoconservative Critics. Dissent. 20. Cited in: Isserman, Maurice (2000). The Other American: the life of Michael Harrington. New York: PublicAffairs. ISBN 978-1-891620-30-0. ...reprinted as chapter 11 in Harrington's 1976 book The Twilight of Capitalism, pp. 165–272. Earlier during 1973 he had described some of the same ideas in a brief contribution to a symposium on welfare sponsored by Commentary, "Nixon, the Great Society, and the Future of Social Policy", Commentary 55 (May 1973), p.39
  26. ↑ Scott Sherman, "Good, Gray NPR," The Nation, May 5, 2005.
  27. ↑ Michael Harrigton Center. Qc.cuny.edu. Процитовано 7 січня 2017.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Майкл_Гаррінгтон&oldid=34631193