Всеблазенніший, всеп'яніший і найшалапутніший собор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 21:05, 27 листопада 2021, створена Andriy.vBot (обговорення | внесок) (виправлення дат)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Блазневий, п'яний і навіжений собор (рос. всешутейший, всепьянейший и сумасброднейший собор) — пародія фактичного голови православної церкви в Московському царстві царя Петра I на Московську православну церкву, Московський Патріархат. Створено для розваг, питних веселощів, карнавальних дійств і т. ін.; своєрідна блазнівська «орденська організація»[1], що об'єднувала царських однодумців. Цей собор проіснував близько 30 років — з початку 1690-х до середини 1720-х років[2], внісши свою лепту у сприйняття особи царя верствами московського суспільства як Антихриста[3]. Він був створений Петром I з головною метою — дискредитації церкви й супроводжувався великою кількістю ненормативної лексики з горілчаною пиятикою[2], загально називали свою мову спілкування на такому соборі офеня[4]. Риса цього «собору» мала виразне пародіювання обрядів християн: православних[1] і католиків (собор очолювався «князем-папою», якого вибирали «кардинали»). Також «собор» московського царя був направлений на руйнування традицій московського повсякденного життя[5]. Деякі дослідники культури вважають такий «собор» проявом типового для Петра I (як і для ряду його попередників, насамперед Івана Грізного) «анти-поведінки»[6].

У селі Преображенському біля Москви, навпроти палацу, на березі р. Яузи було побудоване «потішне містечко». Де був розташований «Блазневий, п'яний і навіжений собор».

Історія

Історія собору веде свій початок з періоду юності Петра, більшу частину якої він провів у московській Німецькій слободі. Лютерани, що складали більшість населення тої слободи, в тому числі Франц Лефорт, справили неабиякий вплив на формування особистості царя, в тому числі на його сприйняття повсякденного московського життя, включаючи православну обрядовість, складність якої давалася взнаки у порівнянні зі звичаями протестантського культу. Крім того, традиція проведення західноєвропейських свят — асамблей, продемонструвала Петрові інший варіант святкового часу, що супроводжувався «пияцтвом і розпустою», незвичним для православних — в тому числі за участю жінок як повноправних співрозмовниць. Крім культурного середовища Німецької слободи, на Петра могло вплинути потім Велике посольство, а також подорож за кордон 1716-1717 років. Припускають, що на заході Петро також міг познайомитися з карнавальної культурою. Як стверджують дослідники, «деякі зі свят, що виявляють найбільш помітну схожість із західним карнавалом, були влаштовані не до, а саме після цього другого подорожування»[7].

Також вказують, що це явище також «частково йде корінням у традиції блазенської культури скоморохів, коли починалися святочні веселощі з передражнюванням реального, цілком серйозного життя, з рядженими, жартами частенько непристойними, розгулом, пияцтвом і знущаннями над людьми»[8].

Під впливом цих факторів дана карнавальна організація склалася з 1692 року. Вона існувала без сильних змін до смерті московського царя. Від Собору залишилася достатня кількість письмових джерел — свідчення сучасників, документи з інструкціями, що писалися для внутрішнього користування, наприклад, статути і список членів.

У культурі

Примітки

  1. а б (рос.)Башилов Борис, История русского масонства // X. ВСЕШУТЕЙШИЙ СОБОР И ЕГО КОЩУНСТВА, изд. МПКП «Русло», 1992. — 960 с. — ISBN 5-87900-002-8
  2. а б (рос.)Трахтенберг Л. А., Сумасброднейший, Всешутейший и Всепьянейший собор // Одиссей: Человек в истории [Архівовано 25 грудня 2018 у Wayback Machine.]. — М.: Наука, 2005. — С.89—118.
  3. (рос.)Валишевский К., «Пётр Великий». М., 1993. — С.404.
  4. (рос.)Усенко О. Г., Сумасброднейший собор // Родина. 2005. — № 2. С. 61—67.
  5. (рос.)Андреев Игорь, Всешутейший, всепьянейший… // журнал «Знание — сила». № 2. 2002.
  6. (рос.)Успенский Б. А., «Царь и самозванец. Самозванчество в России как культурно-исторический феномен» // Этюды по русской истории, СПб., изд. «Азбука», 2002. — С.164, 191 (й наступні)
  7. (рос.)Трахтенберг Л., «Всешутейший собор» и связанные с ним празднества Петровской эпохи: проблемы происхождения // Фольклор и постфольклор: структура, типология, семиотика.
  8. (рос.)Всешутейший собор [Архівовано 17 серпня 2009 у Wayback Machine.] // Всемирная история в лицах, XVIII век.

Джерела

  • (рос.)Андреев И. Л., (2018). Зотов, Никита Моисеевич. Большая российская энциклопедия (Электронная версия). Процитовано 03.09.2018.
  • (рос.)Анисимов Е. В., (2017). Хворостовский, Дмитрий Александрович. Большая российская энциклопедия (Электронная версия). Процитовано 03.09.2018.
  • Шаховские // Большая российская энциклопедия : [в 36 т.] / председ. ред. кол. Ю. С. Осипов, отв. ред. С. Л. Кравец. — М. : Науч. изд-во «БРЭ», 2017. — Т. 34. Хвойка — Шервинский. — С. 717—718. — ISBN 978-5-85270-372-9. (рос.)
  • (рос.)Вильбоа Ф., «Рассказы о подлинной смерти царя Петра I и о всешутейшем и всепьянейшем Соборе, учрежденном этим государем при дворе» // Вопросы истории. № 11, 1991.
  • (рос.)Берхгольц Ф. В., «Дневник камер-юнкера» — Ч.1, М., 1902.
  • (рос.)Зицер Э., «Царство Преображения: Священная пародия и царская харизма при дворе Петра Великого». М., 2008. — ISBN 978-5-86793-603-7
  • (рос.)Корб И. Г., Дневник путешествия в Московию (1698 и 1699 гг.) / Пер. и примеч. А. И. Малеина. — СПб.: А. С. Суворин, 1906. — XII, 322 с.
  • (рос.)Молева Н. М., «Персоны» всешутейшего собора // Вопросы истории. — 1974. — № 10.
  • (рос.)Носович И., Всепьянейший собор, учрежденный Петром Великим // Русская старина, 1874. — Т.11. — № 12. — С.734—739.
  • (рос.)«Письма и донесения иезуитов о России конца XVII — начала XVIII века». СПб., 1904.

Посилання