Девід Герберт Лоуренс

Девід Герберт Лоуренс
англ. David Herbert Lawrence
Ім'я при народженні	англ. David Herbert Richards Lawrence
Псевдонім	Lawrence H. Davison
Народився	11 вересня 1885(1885-09-11) Іствуд, Ноттінгемшир, Англія
Помер	2 березня 1930(1930-03-02) (44 роки) Ванс, Франція ·туберкульоз
Поховання	D. H. Lawrence Ranchd
Громадянство	Велика Британія
Національність	англієць
Діяльність	письменник
Alma mater	Ноттінгемський університет, Nottingham High Schoold і Лондонський університет
Мова творів	англійська
Роки активності	з 1907
Жанр	роман, поезія, п'єса, есе, літературна критика
Magnum opus	Коханець леді Чаттерлей
Батько	Arthur John Lawrenced
Брати, сестри	Lettice Ada Clarked
У шлюбі з	Frieda Lawrenced
Нагороди	меморіальна премія Джеймса Тейта Блекаd
Девід Герберт Лоуренс у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

|Ukrcenter= |Примітки=

Девід Герберт Річард Лоуренс (англ. David Herbert Richards Lawrence; 11 вересня 1885 — 2 березня 1930) — англійський романіст, поет, драматург, есеїст, літературний критик і художник. Відомий також своїми подорожніми записками та оповіданнями. Один з ключових англійських письменників початку ХХ століття. Деякі книги Лоуренса, зокрема «Коханець леді Чаттерлей», тривалий час забороняли публікувати (через начебто їхню непристойність). Лоуренса шанують як мислителя та визначного представника модернізму в англійській літературі.

Біографія

Дитинство

Лоуренс народився в сім'ї шахтаря. Його дитинство та юність пройшли у робітничому селищі Іствуд, розташованому у восьми милях від Ноттінгема — одного з промислових центрів Англії, відомого своїми ткацькими фабриками й оточеного мережею шахт. Образ Іствуда Лоуренс назавжди зберіг у своїй пам'яті, відобразивши його на сторінках роману «Сини й коханці». Про Іствуд пори своєї юності Лоуренс писав як про «дивовижне переплетіння індустріалізму з побутом старої сільської Англії часів Шекспіра та Мілтона, Філдінга та Джордж Еліот», як про епоху, коли шахта ще не перетворила людину на машину. Однак цей процес уже почався і набирав силу. Краса природи була позначена слідами індустріалізації, стандартизація вбивала живі первні людського буття.

Населення Іствуда нараховувало три тисячі мешканців; над селищем височіла методистська церква, уздовж головної вулиці тягнулися магазини. Серед шахтарів, котрі щоденно спускалися під землю, був батько Лоуренса. «Мій батько любив шахту, — писав Лоуренс, — він неодноразово був жертвою аварій, але не міг розлучитися з нею. Йому були дорогі близькість, контакти з людьми, як дороге солдатам фронтове товариство». Батько письменника був людиною простою і життєлюбною; він працював на шахті з ранніх років, майже не вмів читати, був завсідником пабів. Людиною іншого складу була мати Лоуренса. Вона вирізнялася витонченою духовною організацією, здобула освіту, до заміжжя працювала вчителькою. У шахтарському Іствуді Лідія Лоуренс почувалася самотньою. Вона робила все, аби долучити до знань і культури своїх дітей. Лоуренс стверджував, що саме матері зобов'язаний він долею письменника. Між батьками розуміння не було, нерідко спалахували сварки, хоча одружилися вони через кохання.

Навчання

Лоуренс навчався у місцевій початковій школі, середню школу закінчив у Ноттінгемі, потім певний час працював клерком. У сімнадцять років він перехворів важкою формою запалення легенів, що призвело до туберкульозу. Склавши іспит на право працювати вчителем, Лоуренс якийсь час навчав шахтарських дітей, а потім викладав у Кройдоні, неподалік Лондона. Мріючи здобути вищу освіту, вступив у Ноттінгемський університет, але невдовзі покинув його, розчарувавшись у професорах і лекціях.

Творчість

Він узявся за літературні вправи, писав вірші, чотири роки працював над рукописом свого першого роману. У 1908 p., цілком несподівано для Лоуренса, в «Інґліш рев'ю» були опубліковані його вірші, потай від їхнього автора послані до редакції Джессі Чемберс — подругою його юності. У 1911 р. вийшов друком роман «Білий павич» (англ. The White Peacock), відразу ж виданий у США. Далі був «Порушник кордонів» (англ. The Trespasser, 1912), а за ним йшов роман «Сини і коханці» (англ. Sons and Lovers, 1913) — його перша серйозна робота, яка була напівавтобіографічним звітом про юність та неоднозначні стосунки з батьками. Роман «Сини і коханці» посідає 71 рядок у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часів журналу Ньюсвік.

Натхення коханням і мандрами

У січні 1912 року Лоуренс зустрів Фріду фон Ріхтгофен (Frieda von Richthofen) — дружину свого колишнього викладача і матір трьох дітей. Вони одразу ж покохали одне одного і у травні разом поїхали в Німеччину. Після дворічної подорожі Німеччиною та Італією вони повернулися в Англію й одружилися у липні 1914 року. Із самого початку це був бурхливий шлюб, і він надихнув Лоуренса на написання збірки віршів «Поглянь! Нам вдалося» (англ. Look! We Have Come Through, 1917).

Лоуренс пробував свої сили в поезії з ранньої юності. Починав він з цілком традиційних «георгіанських» віршів, але його творчі пошуки привели до того, що він розробив власну, неповторну поетику, близьку до тієї, що використовували поети з групи імажистів. Лоуренс друкувався в антологіях поетів-імажистів. Яскрава, чуттєва поезія Лоуренса далеко не одразу завоювала прихильність читачів і критиків. За його життя його поезію цінували лише спеціалісти. Однак зараз Лоуренса вважають одним з визнаних класиків поезії XX століття.

Еміграція

Ще закордоном Лоуренс почав працювати над об'ємним проектом «Сестри». З часом цей проект включив у себе два його найвідоміші романи: «Веселка» (англ. The Rainbow, опублікований у вересні 1915 р., але заборонений у листопаді) та «Закохані жінки» (англ. Women in Love, завершений в 1917, але виданий лише в 1920 році в Нью-Йорку).

Розчарований Англією і англійською спільнотою, що не сприйняла його творчість, Лоуренс 1919 року, разом з Фрідою, назавжди покинув батьківщину. «Пропала дівчина» (англ. The Lost Girl, 1920) принесла йому премію імені Джеймса Тайта Блека (англ. James Tait Black Memorial Prize); за нею була «Аронова флейта» (англ. Aaron’s Rod, 1922). Після багатьох тривалих подорожей Лоурес опублікував чотири описи своїх мандрів, «Кенгуру» (англ. Kangaroo, 1923), роман, написаний в Австралії, та літературно-критичну працю «Класична американська література» (англ. Studies in Classic American Literature).

Magnum opus на схилі літ

Під час свого перебування на Віллі Міренда у Флоренції 1928 року він написав та видав свій останній роман «Коханець леді Чаттерлей» (англ. Lady Chatterley’s Lover). У Великій Британії роман опублікували лише 1960 року. Він був під забороною через використану в тексті ненормативну лексику, відверті сексуальні сцени, а також непристойності сюжетної канви: любовний зв'язок хлопця з робочого класу і аристократки.

Слабке здоров'я Лоуренса раптово погіршилося 1930 року. В останні місяці свого життя він писав вірші, статті та есе. Після лікування в санаторії, у травні 1930 року він помер від сухот у місті Ванс (Франція). Після його смерті Фріда вийшла заміж за Анжело Равальї. А коли вони переїхали на ранчо в Таос, новий чоловік Фріди перевіз прах Лоуренса для поховання у невеликій капличці в горах Нью-Мексико.

Українські переклади

• Коханець леді Чатерлей / пер. з англ. Соломії Павличко. — Київ : Основи, 1999. — ISBN 966-500-141-8.
• Коханець леді Чаттерлей / Девід Герберт Лоуренс ; пер. з англ. Соломії Павличко ; графічне опрацювання : Р. Романишин та А. Лесів. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 432 c. : кол. іл. — ISBN 978-617-679-359-5.

Посилання

• Лоуренс Девід Герберт // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 72. — ISBN 966-692-744-6.