Каупо
| Каупо латис. Kaupo | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| ? — 22 вересня 1217 | ||
| Народження: |
невідомо Лівонія | |
| Смерть: |
22 вересня 1217 Вільянді, Естонія | |
| Причина смерті: | загиблий у бою | |
| Національність: | лів | |
| Країна: | Латвія | |
| Релігія: | католик | |
Ка́упо (лів. Kaupo; ? — 22 вересня 1217[1]) — лівський князь з Таарської (Турайдської) землі, господар замку Таара (Турайда, Торейда, Трейден). У «Хроніці Лівонії» згадується як «квазі-король і старший лівів Торейди» (лат. quasi rex et senior Lyvonum de Thoreida)[2]. Володів землями на правому березі річки Гауя. Був політичним опонентом лівського князя Дабрела, що панував на лівому березі.
Біографія
Пращур шляхетного роду Лівенів (Лівів). Одним із перших лівських правителів прийняв християнство (бл. 1192 або 1200; ймовірно, від німецького католицького ченця-цистеріанця Теодоріха Трейденського; отримав хрещене ім’я — Яків (Якоб))[2]. Був союзником німецьких колоністів та ризького єпископа Альберта фон Буксгевдена. У 1203—1204 рр. у супроводі Теодоріха відвідав Німеччину і Рим. Був на аудієнції папи римського Інокентія ІІІ (1203), який надав йому щедрі подарунки і лицарський титул з прізвищем Ліве[3]. 1206 року втратив свої володіння внаслідок повстання лівів під проводом Ако, який захопив Таарську землю й спалив княжий замок[4]; повернув отчину завдяки німецькій військовій допомозі (1212). Брав участь у хрестових походах проти балтів та естів. Допоміг рижанам зняти облогу куршів (1210), відзначився у битвах при Вендені та на річці Імера (1210; в останній втратив свого сина Бертольда)[2]. Під час Аутинського антинімецького повстання 1212 року безуспішно намагався замирити єпископа Альберта з балтійськими племенами. Здійснив виправи до Сонтагани (1211) та Сакали (1211). Отримав тяжке поранення в бою при Вільянді з естами князя Лембіту (21 вересня 1217); помер наступного дня[5]. Похований у Крімулдській церкві[2]. Заповідав своє майно Католицькій церкві у Лівонії; його нащадки були васалами ризьких єпископів. В романтичній історіографії ХІХ ст. оцінювався по-різному: як зрадник власного народу і німецький запроданць, або як видатний діяч, що прагнув долучити свій народ до надбань християнської європейської цивілізації. Сучасні історики відзначають, що німці використовували Каупо для утвердження своїх позицій в Лівонії; так само і лівський князь користувався їхньою військово-політичною потугою для консолідації особистої влади серед лівів[2].
Примітки
Джерела
- Heinrici Chronicon Livoniae / Heinrichs Livländische Chronik. (Monumenta Germaniae Historica; SS rer. Germ.; 31). Leonid Arbusow, Albert Bauer (Hrsg.) 2. Auflage. Hahn, Hannover, 1955.
- Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
- Indriķa hronika. Tulk.: Feldhūns, Ā.; Priekšv. Un koment. Mugurēvičs, Ē. Rīga: Zinātne, 1993. (VII, 4. XI 3. IX 3. XV 3. IV 4. I 10. XII 5.6. VIII 3. X 10. 14. XXI 2. Xa 13. XIV 5.8.10. XV 1.2.7. XVI 3. XXI 4)
- Šterns, I. Kaupo - Senlatvijas trimdinieks. Latvijas Zinātņu Akadēmijas Vēstis. 1998. 3, 12.-13.lpp.
- Zemītis, G. Kaupo - nodevējs vai laikmeta pretrunu upuris? Pārrunu kārtībā. Latvijas Zinātņu Akadēmijas Vēstis. 1995. 11/12, 27.-33.lpp.
- Caesarii Heisterbacensis Miracula I. 32, p. 49 (ed. Romae 1901), Bruiningk, Livl. Gueterurkunden (II nr. 5.p.6)
- Moora H. Eesti biograafiline leksikon (II) 1927. S. 209-210.
- Kenkman R. Sitzungsberichte der Gelehrten Estnischen Gesellschaft. Dorpat, 1931. S. 202-251.