Лівська мова
| Лівська мова | |
|---|---|
| лів. Līvõ kēļ | |
 Поширення лівської мови у XX столітті
Поширення лівської мови у XII столітті | |
| Поширена в |  Латвія |
| Регіон | північне узбережжя Курляндії |
| Носії | близько 20[1] |
| Місце | на межі зникнення |
| Писемність | латинське письмо |
| Класифікація | Уральська сім'я
|
| Офіційний статус | |
| Регулює | Лівський Фонд |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | немає |
| ISO 639-2 | немає |
| ISO 639-3 | liv |
| SIL | liv |
Лі́вська мо́ва (līvõ kēļ, інша назва — rāndakēļ («прибережна мова») — мова лівів, належить до балтійсько-фінських мов фіно-угорської групи уральської мовної сім'ї. Вважається однією з автохтонних мов населення Латвії; наразі є зникаючою.
Лівська мова має два діалекти — курземський (північний) та східний — відземський (салацас). Найближчі споріднені мови — південні діалекти естонської, водська, карельська, вепська та фінська. Лівська мова справила значний вплив на розвиток латиської мови, зокрема, на її субстрат та на топоніміку курляндських населених пунктів.
Наголос у лівських словах завжди ставиться на перший склад.
Сучасна лівська абетка містить 45 літер, як естонських, так і латиських:
| A a | Ā ā | Ä ä | Ǟ ǟ | B b | D d | Ḑ ḑ | E e | Ē ē | F f | G g |
| H h | I i | Ī ī | J j | K k | L l | Ļ ļ | M m | N n | Ņ ņ | O o |
| Ō ō | Ȯ ȯ | Ȱ ȱ | Ö ö | Ȫ ȫ | Õ õ | Ȭ ȭ | P p | R r | Ŗ ŗ | S s |
| Š š | T t | Ț ț | U u | Ū ū | Y y | Ȳ ȳ | V v | Z z | Ž ž |
Лівська мова була одною з перших мов, що виділились із загальної балтійсько-фінської мовної основи на початку I тисячоліття н. е.. В часи Середньовіччя лівська була однією з найпоширеніших у балтійських країнах; у XII столітті нею розмовляло близько 30 тисяч чоловік.
Найперші письмові свідчення лівською мовою зустрічаються на межі XII-XIII століть в хроніках Генріха Латвійського та Саксона Граматика. Перший друкований лівський текст, що містився у збірках церковних пісень, датується 1525 роком.
У 1851 році на основі західних та східних говірок курляндського діалекту було створено літературну лівську мову з писемністю на основі латиниці. Перша граматика лівської мови була опублікована в 1861 році Андреасом Йоганном Шегреном та Фердинандом Йоганном Відеманом. Тогочасний правопис перебував під впливом німецької та латиської мов і відрізнявся від сучасної лівської орфографічної системи. Перша книга лівською — Євангеліє від Матвія — вийшла друком 1863 року під редакцією Ф. Й. Відемана. В 1912 році Е. Ваалгамаа переклав лівською «Малий Катехізис» Мартіна Лютера.
Здобуття Латвією незалежності сприяло лівському національному відродженню, що припало на 1930-ті роки. З 1923 року в школах Латвії факультативно викладалась лівська мова, випускались книги, календарі, підручники, художні твори лівських авторів (зокрема, Карліс Сталте). З 1931 року лівською мовою видавалась газета «Līvli» («Лів»).[2]
У 1938 році за сприяння урядів Фінляндії, Естонії та Угорщини було відкрито Центр лівської громади в селі Мазірбе[lv] (північна Курляндія) — неофіційній лівській столиці.
До середини XX століття лівською мовою все ще постійно розмовляло менше одної тисячі осіб, але в результаті радянської окупації кількість її носіїв скоротилась в десятки разів. Остання книга лівською вийшла в 1939 році. В часи СРСР від повного зникнення лівську мову врятували лише зусилля місцевих просвітників та естонських і фінських науковців.
У 1972 році в Латвії було створено лівський ансамбль «Liulist». В 1999 році у Ризі сформовано естонсько-лівський гурт «Tuļļi Lum» («Гарячий сніг»), що виконує пісні лівською мовою.
У 2005 році були затверджені правила лівської орфографії.[3] Нині вивчення мови практикується в університетах Латвії, Естонії та Фінляндії, зокрема, Ризькому (з 1995 року) та Тартуському (1948).
Останнім носієм лівської мови була Ґрізельда Крістінь[en] (1910–2013), що мешкала в Канаді.[4]
| Українська | Лівська | Естонська |
|---|---|---|
| Привіт! | Tēriņtš! | Tere! |
| Смачного! | Jõvvõ sīemnaigõ! | Jätku leiba! |
| Доброго ранку! | Jõvā ūomõg! / Jõvvõ ūomõgt! | Tere hommikust! |
| Гарного дня! | Jõvā pǟva! / Jõvvõ päuvõ! | Ilusat päeva! |
| Дякую! | Tienū! | Tänan! |
| З Новим роком! | Vȯndzist Ūdāigastõ! | Head Uut Aastat! |
| один | ikš | üks |
| два | kakš | kaks |
| три | kuolm | kolm |
| чотири | nēļa | neli |
| п'ять | vīž | viis |
| шість | kūž | kuus |
| сім | seis | seitse |
| вісім | kōdõks | kaheksa |
| дев'ять | īdõks | üheksa |
| десять | kim | kümme |
- ↑ UNESCO Interactive Atlas of the World's Languages in Danger (англ.)
- ↑ Газета «Līvli» на Livones.lv [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] (лівськ.)
- ↑ Лівська орфографія на Livones.lv [Архівовано 22 липня 2011 у Wayback Machine.] (латис.)
- ↑ Maailma viimane emakeelne liivlane sai 100-aastaseks // Fenno-Ugria Asutus, 19.03.2010 [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.] (ест.)
- Ливский язык. Миноритарные языки Европы [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
- Латисько-лівсько-англійський словник [Архівовано 22 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Лівська мова на сайті «Віртуальна Лівонія» (англ.)
- Граматика лівської мови. Сайт «Віртуальна Лівонія» [Архівовано 26 липня 2009 у Wayback Machine.] (англ.)
- Приклади звучання лівської мови. Сайт «Віртуальна Лівонія» (англ.)
- Незнакомая родная речь // «Час», 07.04.1999 (рос.)
- SMS по–ливски, или финно–угорская загадка Латвии // FinUgor.ru, 01.07.2011 [Архівовано 12 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- «Пішов з життя останній носій лівської мови» «Gazeta.ua», 5 червня 2013