Балти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фригійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза
Арктична гіпотеза · Вірменська гіпотеза · 
Курганна гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
Гіпотеза Меллорі
Гіпотеза неолітичної креолізації
 
Індоєвропеїстика
Балтійські племена у 12 столітті.

Балти, балтські народи — народи індоєвропейської мовної групи, які в І-ХІ століттях населяли південно-східну Балтію до Верхнього Дніпра, і говорили балтійськими мовами[1]. Раніше, крім сучасних територій Литви і Латвії, балти населяли території Білорусі, Польщі (Сувалки, південна Пруссія) і Росії (Калінінградська область, частина Смоленської, Брянської та деяких прилеглих областей)[2].

«Повість временних літ» згадує курші, лівь, голядь, литву, ятвягів та інші балтські племена, які платили данину князям Київської Русі. У ХІІ-XVI ст. західні балти (голядь, кріва, дзуки, ятвяги, мазури, кривичі, дніпровські балти, погезани, помезани та інші) були асимільовані слов'янами, східні балти (прусси), були асимільовані німцями у XIIIXVII ст. У ХІІІ столітті частина балтів увійшла до Великого князівства Литовського, інша частина підкорена Тевтонським та Лівонським орденами.

Антропологічно переважають атлантичний та біломорський типи.

Склад балтів[ред. | ред. код]

У IV-III століттях до н. е. склалися відмінності між балтами західними і східними. До VI-VIII століть відносять поділ східних балтів. Частина племен була знищена під час експансії німецьких хрестоносців. Пруссія отримала свою назву від знищеного німцями балтського народу прусів, частина яких асимілювалася до кінця XVI — середини XVII століття або розчинилася при етногенезі сучасних народів. Отже, балти діляться на східних та західних.

Східні балти
Західні балти

Радимичі й в'ятичі[ред. | ред. код]

Балти взяли участь в етногенезі в'ятичів і радимичів. Про що свідчать характерні прикраси — шийні гривні, які не належать до числа поширених прикрас у східнослов'янському світі X-XII століть. Тільки у двох племен (радимичів і в'ятичів) вони отримали відносно широке поширення. Аналіз радимицьких шийних гривень показує, що прототипи багатьох з них знаходяться в балтійських старожитностях, а звичай широкого вживання їх обумовлений включенням в етногенез цього племені балтських аборигенів. Поширення шийних гривень в ареалі розселення в'ятичів також відображає взаємодію слов'ян з балтами-голяддю. Серед в'ятицьких прикрас є бурштинові прикраси та шийні гривні, невідомі в інших давньоруських землях, але мають повні аналогії в летто-литовських матеріалах[3].

Генетика[ред. | ред. код]

Межі розселення стародавніх балтів:
   за даними археології
   згідно балтських гідронімів

За даними генетиків найбільш поширеними Y-хромосомними гаплогрупи у сьогоднішніх нащадків балтів є гаплогрупи R1a і здебільшого N1c1[ru], які зустрічаються з частотою близько 40 %[4]. Гаплогруппа N1c характерна також для фінського й угорського народів, але у балтів підтверджений субклад L1025, не характерний ні для протестованих фінів, ні для угрів. Субклад зустрічається також у шведів і східних слов'ян[5].

По материнській лінії (мітохондріальна ДНК) істотних відмінностей у балтів з оточуючими слов'янськими народами не спостерігається[6].

Згідно з дослідженням груп крові[7], стародавні міграції балтів простежуються також по поширенню антигену LWb, який характеризує тільки балтів. Поширення його є найвищим у

Чим далі, тим його присутність поступово стирається:

Письмові згадки[ред. | ред. код]

Перші письмові згадки племен, що проживали на теренах прилеглих до південного узбережжя Венедської затоки (нині Балтійського моря), відомі з твору «Про походження германців і місцеположення Німеччини» римського історика Публія Корнелія Тацита (98 р.), де вони названі естіямі (лат. Aestiorum gentes). Крім того, Геродот згадує народ будинів, який мешкав у верхів'ях р. Дону між р. Волгою і р. Дніпром. Пізніше ці племена естіев під різними іменами описувалися в творах римсько-остготського історика Касіодора (523 р.), готського історика Йордана (552 р.), англосаксонського мандрівника Вульфстана[ru] (900 р.), північнонімецького хроніста архієпископа Адама Бременського (1075 р.).

Нинішню назву старожитніх племен, котрі жили на прилеглих до південного узбережжя Балтійського моря територіях — балти (нім. Balten), балтійський мову (нім. Baltische Sprache), як наукові терміни, було запропоновано в 1845 р. німецьким мовознавцем Георгом Несельманом (*1811—†1881), професором університету в Кенігсберзі, замість терміна «лето-литовці». Назва утворена за аналогією з лат. Mare Balticum (біле море)[8].

Розселення[ред. | ред. код]

Ареал їх проживання простягався від басейну р. Вісли і р. Нараву на заході, р. Березини, р. Сожа і р. Південного Бугу на півдні до озера Ільмень[9] і Тверської області на півночі. На сході територією проживання балтів були сучасні Вітебська і Могилевська області Білорусі і Псковська, Смоленська (банцеровсько-тушемлінська археологічна культура), Брянська, Курська, Орловська області Росії (колочинська археологічна культура). Також історично зафіксовано проживання західно-балтського племені голядь у верхів'ях р. Оки, Калузької, Орловської, Тульської і Московської областях (культура москворецьких городищ).

З кінця I тисячоліття почалися процеси слов'янізації балтів. Існують письмові свідчення про те, що ще на початку XVI століття деякі населення сучасної західної частини Білорусі говорило на західно-балтійській мові. В середині II тисячоліття західні балти, які жили на території захопленої Тевтонським орденом (пруси), піддавалися активній германізації.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (рос.)Эйдинтас А. и др., «История Литвы». — Вильнюс, 2013. — С.23.
  2. «Балты» — БРЭ, М., 2005. — Т.2. — ISBN 5-85270-330-3 (рос.)
  3. (рос.)Седов В. В., «Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья». — Наука, Москва, 1970 г. — С.138—140.
  4. (англ.)European Y-DNA haplogroups frequencies by country — Eupedia // Distribution of European Y-chromosome DNA (Y-DNA) haplogroups by country in percentage
  5. Описание и гаплогруппа N в международной ассоциации генетической генеалогии ISOGG
  6. (англ.)Mitochondrial DNA (mtDNA) haplogroups frequencies by country in Europe, the Near East & North Africa — Eupedia // Distribution of European mitochondrial DNA (mtDNA) haplogroups by region in percentage
  7. (англ.)The LWb Blood Group as a Marker of Prehistoric Baltic Migrations and Admixture
  8. (рос.)Мария Гимбутас «Балты. Люди янтарного моря» — Центрполиграф[ru], Москва, 2004. — ISBN 5952413595
  9. (рос.)Манаков Андрей Геннадьевич, Ветров Сергей Вячеславович, «Неславянская топонимия северо-западных районов Псковской области» — Псковский государственный университет[ru], 2008.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]