Балти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Індоєвропейці

Індоєвропейські мови
Албанська  ·  Вірменська
Балтійські  ·  Кельтські
Германські  ·  Грецька
Арійські  ·  Італійські
Слов'янські  

мертві: Анатолійські ·  Палеобалканські (Дакська,
Фригійська, Фракійська) ·  Тохарські

Індоєвропейці
Албанці ·  Вірмени
Балти ·  Кельти ·  Германці
Греки ·  Індоарійці
Іранці ·  Романці ·  Слов'яни

історичні: Хетти ·  Кельти  ·  Германці  ·  Скіфи  · 
Іллірійці · 
Італіки  ·  Фракійці  ·  Тохари 

Протоіндоєвропейці
Мова ·  Суспільство ·  Релігія
 
Прабатьківщина індоєвропейців
Курганна гіпотеза ·  Анатолійська гіпотеза
Арктична гіпотеза · Вірменська гіпотеза · 
Курганна гіпотеза ·  Індійська гіпотеза · 
Теорія палеолітичної безперервності
Гіпотеза Меллорі
Гіпотеза неолітичної креолізації
 
Індоєвропеїстика
Балтійські племена у 12 столітті.

Балти, балтські народи — народи індоєвропейської мовної групи, які в І-ХІ століттях населяли південно-східну Балтію до Верхнього Дніпра, і говорили на балтійських мовах[1]. Раніше, крім сучасних територій Литви і Латвії, балти населяли території Білорусі, Польщі (Сувалки, південна Прусія) і Росії (Калінінградська область, частина Смоленської, Брянської та деяких прилеглих областей)[2].

«Повість временних літ» згадує курші, лівь, голядь, литву, ятвягів та інші балтські племена, які платили данину князям Київської Русі. У ХІІ-XVI ст. західні балти (голядь, кріва, дзуки, ятвяги, мазури, кривичі, дніпровські балти, погезани, помезани та інші) були асимільовані слов'янами, східні балти (прусси), були асимільовані німцями у XIIIXVII ст. У ХІІІ столітті частина балтів увійшла до Великого князівства Литовського, інша частина підкорена Тевтонським та Лівонським орденами.

Антропологічно переважають атлантичний та біломорський типи.

Склад Балтів[ред. | ред. код]

У IV-III століттях до н. е. склалися відмінності між балтами західними і східними. До VI-VIII століть відносять поділ східних балтів. Частина племен була знищена під час експансії німецьких[ru] хрестоносців. Прусія отримала свою назву від знищеного німцями балтського народу прусів, частина яких асимілювалася до кінця XVI — середини XVII століття або розчинилася при етногенезі сучасних народів. Отже, балти діляться на східних та західних.

Східні балти
Західні балти

Радимичі й в'ятичі[ред. | ред. код]

Балти взяли участь в етногенезі в'ятичів і радимичів. Про що свідчать характерні прикраси — шийні гривні, які не належать до числа поширених прикрас у східнослов'янському світі X-XII століть. Тільки у двох племен (радимичів і в'ятичів) вони отримали відносно широке поширення. Аналіз радимицьких шийних гривень показує, що прототипи багатьох з них знаходяться в балтійських старожитностях, а звичай широкого вживання їх обумовлений включенням в етногенез цього племені балтських аборигенів. Поширення шийних гривень в ареалі розселення в'ятичів також відображає взаємодію слов'ян з балтами-голяддю. Серед в'ятицьких прикрас є бурштинові прикраси та шийні гривні, невідомі в інших давньоруських землях, але мають повні аналогії в летто-литовських матеріалах[3].

Генетика[ред. | ред. код]

Межі розселення стародавніх балтів:
   за даними археології
   згідно балтських гідронімів

За даними генетиків найбільш поширеними Y-хромосомними гаплогрупи у сьогоднішніх нащадків балтів є гаплогрупи R1a і здебільшого N1c1[en], які зустрічаються з частотою близько 40 %[4]. Гаплогруппа N1c характерна також для фінського й угорського народів, але у балтів підтверджений субклад L1025, не характерний ні для протестованих фінів, ні для угрів. Естонці, саами і ліви, не перевірены ще. Субклад зустрічається також у шведів і східних слов'ян[5].

По материнській лінії (мітохондріальна ДНК) істотних відмінностей у балтів з оточуючими слов'янськими народами не спостерігається[6].

Згідно з дослідженням груп крові[7], стародавні міграції балтів простежуються також по поширенню антигену LWb, який характеризує тільки балтів. Поширення його є найвищим у

Чим далі, тим його присутність поступово стирається:

Письмові згадки[ред. | ред. код]

Перші письмові згадки племен, що проживали на теренах прилеглих до південного узбережжя Венедської затоки (нині Балтійського моря), відомі з твору «Про походження германців і місцеположення Німеччини» римського історика Публія Корнелія Тацита (98 р.), де вони названі естіямі (лат. Aestiorum gentes). Крім того, Геродот згадує народ будинів, який мешкав у верхів'ях р. Дону між р. Волгою і р. Дніпром. Пізніше ці племена естіев під різними іменами описувалися в творах римсько-остготського історика Касіодора (523 р.), готського історика Йордана (552 р.), англосаксонського мандрівника Вульфстана[ru] (900 р.), північнонімецького хроніста архієпископа Адама Бременського (1075 р.).

Нинішню назву старожитніх племен, котрі жили на прилеглих до південного узбережжя Балтійського моря територіях — балти (нім. Balten), балтійський мову (нім. Baltische Sprache), як наукові терміни, було запропоновано в 1845 р. німецьким мовознавцем Георгом Несельманом[ru] (*1811—†1881), професором університету в Кенігсберзі, замість терміна «лето-литовці». Назва утворена за аналогією з лат. Mare Balticum (біле море)[8].

Розселення[ред. | ред. код]

Ареал їх проживання простягався від басейну р. Вісли і р. Нараву на заході, р. Березини, р. Сожа і р. Південного Бугу на півдні до озера Ільмень[9] і Тверської області на півночі. На сході територією проживання балтів були сучасні Вітебська і Могилевська області Білорусі і Псковська, Смоленська (банцеровсько-тушемлінська археологічна культура), Брянська, Курська, Орловська області Росії (колочинська археологічна культура). Також історично зафіксовано проживання західно-балтського племені голядь у верхів'ях р. Оки, Калузької, Орловської, Тульської і Московської областях (культура москворецьких городищ).

З кінця I тисячоліття почалися процеси слов'янізації балтів. Існують письмові свідчення про те, що ще на початку XVI століття деякі населення сучасної західної частини Білорусі говорило на західно-балтійській мові. В середині II тисячоліття західні балти, які жили на території захопленої Тевтонським орденом (пруси), піддавалися активній германізації.


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (рос.)Эйдинтас А. и др., «История Литвы». — Вильнюс, 2013. — С.23.
  2. (рос.)«Балты» — БРЭ, М., 2005. — Т.2. — ISBN 5-85270-330-3
  3. (рос.)Седов В. В., «Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья». — Наука, Москва, 1970 г. — С.138—140.
  4. (англ.)European Y-DNA haplogroups frequencies by country — Eupedia // Distribution of European Y-chromosome DNA (Y-DNA) haplogroups by country in percentage
  5. Описание и гаплогруппа N в международной ассоциации генетической генеалогии ISOGG
  6. (англ.)Mitochondrial DNA (mtDNA) haplogroups frequencies by country in Europe, the Near East & North Africa — Eupedia // Distribution of European mitochondrial DNA (mtDNA) haplogroups by region in percentage
  7. (англ.)The LWb Blood Group as a Marker of Prehistoric Baltic Migrations and Admixture
  8. (рос.)Мария Гимбутас «Балты. Люди янтарного моря» — Центрполиграф[ru], Москва, 2004. — ISBN 5952413595
  9. (рос.)Манаков Андрей Геннадьевич, Ветров Сергей Вячеславович, «Неславянская топонимия северо-западных районов Псковской области» — Псковский государственный университет[ru], 2008.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]