Балти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балти
Balts.svg
     Країни з переважно східнобалтійським населенням
Кількість прибл. 5.2 млн
Ареал Латвія Латвія
Литва Литва
Раса європеоїдна
Близькі до: Слов'ян (переважно поляки, українці, білоруси, кашуби, поморяни та північні росіяни)
Мова Балтійські мови
Релігія Більшість:
Christian cross.svg Католицизм
Golden Christian Cross.svg Протестантизм
Меншість:
OrthodoxCrossblack.svg Східне православ'я
Нерелігійні
Частина серії статей на тему:
Індоєвропейці
Indo-European migrations.gif
Міграції індоєвропейців
Категорія КатегоріяPortal-puzzle.svg ЛінгвістикаP history.svg Портал
Балтійські племена у 12 столітті.

Ба́лти (латис. balti, лит. baltai) — етномовна група людей, які розмовляють балтійськими мовами більшої балто-слов’янської мовної гілки індоєвропейських мов. і в І-ХІ століттях населяли південно-східну Балтію до Верхнього Дніпра.[1] Раніше, крім сучасних територій Литви і Латвії, балти населяли території Білорусі, Польщі (Сувалки, південна Пруссія) і Росії (Калінінградська область, Смоленської, Брянської та деяких прилеглих областей)[2], Липицької, Калузької, Орловської, Курської, Бєлгородської, Новгородської, західної частини Московської (культура Москворіцьких городищ), південної та частково центральної частин Псковської областей, та нижнього басейну ріки Оки (з VI століття н.е.).

«Повість временних літ» згадує курші, лівь, голядь, литву, ятвягів та інші балтські племена, які платили данину князям Київської Русі. У ХІІ-XVI ст. західні балти (голядь, кріва, дзуки, ятвяги, мазури, кривичі, дніпровські балти, погезани, помезани та інші) були асимільовані слов'янами, східні балти (прусси), були асимільовані німцями у XIIIXVII ст. У ХІІІ столітті частина балтів увійшла до Великого князівства Литовського, інша частина підкорена Тевтонським та Лівонським орденами.

Антропологічно переважають атлантичний та біломорський типи.

Етимологія[ред. | ред. код]

Середньовічний німецький хроніст Адам Бременський у другій половині XI століття був першим письменником, який використав термін «Балти» щодо моря з такою назвою.[3][4] До нього різні стародавні назви місцевостей, такі як Балсія, використовувалися щодо передбачуваного острова в Балтійському морі.[3]

Адам, який розмовляв німецькою, пов’язав Balt- з belt, словом, яке йому було знайоме. Однак лінгвістика відтоді встановила, що Balt мав значення «білий». Багато балтійських слів містять основу balt- «білий»,[5] що також може означати мілководні водойми, як-от болота.

У германських мовах існувала певна форма топоніма Східне море приблизно до 1600 року, коли англійські карти почали позначати його як Балтійське море. До 1840 року німецькі дворяни Ліфляндського губернаторства прийняли термін «балти», щоб відрізнити себе від німців Німеччини. Вони розмовляли винятковим діалектом, балтійською німецькою, яку багато хто вважав мовою балтів до 1919 року.[6][7]

У 1845 році Ґеорґ Генріх Фердинанд Нессельман запропонував окрему групу мов для латвійської, литовської та старопрусської, яку він назвав балтською. Термін став поширеним після того, як Латвія та Литва здобули незалежність у 1918 році. Аж до початку 20 століття «латвійська» або «литовська» могли використовуватися для позначення всієї мовної сім'ї.[8]

Склад[ред. | ред. код]

У IV-III століттях до н. е. склалися відмінності між балтами західними і східними. До VI-VIII століть відносять поділ східних балтів. Частина племен була знищена під час експансії німецьких хрестоносців. Пруссія отримала свою назву від знищеного німцями балтського народу прусів, частина яких асимілювалася до кінця XVI — середини XVII століття або розчинилася при етногенезі сучасних народів. Отже, балти діляться на східних та західних.

Східні балти
Західні балти

Радимичі й в'ятичі[ред. | ред. код]

Балти взяли участь в етногенезі в'ятичів і радимичів. Про що свідчать характерні прикраси — шийні гривні, які не належать до числа поширених прикрас у східнослов'янському світі X-XII століть. Тільки у двох племен (радимичів і в'ятичів) вони отримали відносно широке поширення. Аналіз радимицьких шийних гривень показує, що прототипи багатьох з них знаходяться в балтійських старожитностях, а звичай широкого вживання їх обумовлений включенням в етногенез цього племені балтських аборигенів. Поширення шийних гривень в ареалі розселення в'ятичів також відображає взаємодію слов'ян з балтами-голяддю. Серед в'ятицьких прикрас є бурштинові прикраси та шийні гривні, невідомі в інших давньоруських землях, але мають повні аналогії в летто-литовських матеріалах[9].

Культура[ред. | ред. код]

Балти спочатку сповідували балтійську релігію. Вони поступово християнізувалися в результаті Північних хрестових походів середньовіччя. Балтійські народи, такі як латиші, литовці та старопрусси, мали свою відмінну мітологію. Литовці мають тісні історичні зв’язки з Польщею, і багато з них є латинськими католиками. Латиші мають тісні історичні зв’язки з Північною Німеччиною та Скандинавією, і багато з них є нерелігійними. Останнім часом балтійська релігія відродилася в балтійському неоязичництві.

Генетика[ред. | ред. код]

Межі розселення стародавніх балтів:
   за даними археології
   згідно балтських гідронімів

За даними генетиків найбільш поширеними Y-хромосомними гаплогрупи у сьогоднішніх нащадків балтів є гаплогрупи R1a і здебільшого N1c1[ru], які зустрічаються з частотою близько 40 %[10]. Гаплогруппа N1c характерна також для фінського й угорського народів, але у балтів підтверджений субклад L1025, не характерний ні для протестованих фінів, ні для угрів. Субклад зустрічається також у шведів і східних слов'ян[11].

По материнській лінії (мітохондріальна ДНК) істотних відмінностей у балтів з оточуючими слов'янськими народами не спостерігається[12].

Згідно з дослідженням груп крові[13], стародавні міграції балтів простежуються також по поширенню антигену LWb, який характеризує тільки балтів. Поширення його є найвищим у

Чим далі, тим його присутність поступово стирається:

Письмові згадки[ред. | ред. код]

Перші письмові згадки племен, що проживали на теренах прилеглих до південного узбережжя Венедської затоки (нині Балтійського моря), відомі з твору «Про походження германців і місцеположення Німеччини» римського історика Публія Корнелія Тацита (98 р.), де вони названі естіямі (лат. Aestiorum gentes). Крім того, Геродот згадує народ будинів, який мешкав у верхів'ях р. Дону між р. Волгою і р. Дніпром. Пізніше ці племена естіев під різними іменами описувалися в творах римсько-остготського історика Касіодора (523 р.), готського історика Йордана (552 р.), англосаксонського мандрівника Вульфстана[ru] (900 р.), північнонімецького хроніста архієпископа Адама Бременського (1075 р.).

Нинішню назву старожитніх племен, котрі жили на прилеглих до південного узбережжя Балтійського моря територіях — балти (нім. Balten), балтійський мову (нім. Baltische Sprache), як наукові терміни, було запропоновано в 1845 р. німецьким мовознавцем Георгом Несельманом (*1811—†1881), професором університету в Кенігсберзі, замість терміна «лето-литовці». Назва утворена за аналогією з лат. Mare Balticum (біле море)[14].

Розселення[ред. | ред. код]

Ареал їх проживання простягався від басейну р. Вісли і р. Нараву на заході, р. Березини, р. Сожа і р. Південного Бугу на півдні до озера Ільмень[15] і Тверської області на півночі. На сході територією проживання балтів були сучасні Вітебська і Могилевська області Білорусі і Псковська, Смоленська (банцеровсько-тушемлінська археологічна культура), Брянська, Курська, Орловська області Росії (колочинська археологічна культура). Також історично зафіксовано проживання західно-балтського племені голядь у верхів'ях р. Оки, Калузької, Орловської, Тульської і Московської областях (культура москворецьких городищ).

З кінця I тисячоліття почалися процеси слов'янізації балтів. Існують письмові свідчення про те, що ще на початку XVI століття деякі населення сучасної західної частини Білорусі говорило на західно-балтійській мові. В середині II тисячоліття західні балти, які жили на території захопленої Тевтонським орденом (пруси), піддавалися активній германізації.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (рос.)Эйдинтас А. и др., «История Литвы». — Вильнюс, 2013. — С.23.
  2. «Балты» — БРЭ, М., 2005. — Т.2. — ISBN 5-85270-330-3 (рос.)
  3. а б Bojtár page 9.
  4. Adam of Bremen reports that he followed the local use of balticus from baelt ("belt") because the sea stretches to the east "in modum baltei" ("in the manner of a belt"). This is the first reference to "the Baltic or Barbarian Sea, a day's journey from Hamburg. Bojtár cites Bremensis I,60 and IV,10.
  5. латис. balti; лит. baltai; Latgalian: bolti, lit. "white".
  6. Bojtár page 10.
  7. Butler, Ralph (1919). The New Eastern Europe. London: Longmans, Green and Co. с. 3, 21, 22, 2 24. 
  8. Bojtár page 11.
  9. (рос.)Седов В. В., «Славяне Верхнего Поднепровья и Подвинья». — Наука, Москва, 1970 г. — С.138—140.
  10. (англ.)European Y-DNA haplogroups frequencies by country — Eupedia // Distribution of European Y-chromosome DNA (Y-DNA) haplogroups by country in percentage [Архівовано 5 жовтня 2009 у Wayback Machine.]
  11. Описание и гаплогруппа N в международной ассоциации генетической генеалогии ISOGG. Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 18 липня 2018. 
  12. (англ.)Mitochondrial DNA (mtDNA) haplogroups frequencies by country in Europe, the Near East & North Africa — Eupedia // Distribution of European mitochondrial DNA (mtDNA) haplogroups by region in percentage [Архівовано 20 червня 2018 у Wayback Machine.]
  13. (англ.)The LWb Blood Group as a Marker of Prehistoric Baltic Migrations and Admixture [Архівовано 14 липня 2018 у Wayback Machine.]
  14. (рос.)Мария Гимбутас «Балты. Люди янтарного моря» [Архівовано 10 липня 2018 у Wayback Machine.] — Центрполиграф[ru], Москва, 2004. — ISBN 5952413595
  15. (рос.)Манаков Андрей Геннадьевич, Ветров Сергей Вячеславович, «Неславянская топонимия северо-западных районов Псковской области [Архівовано 17 листопада 2015 у Wayback Machine.]» — Псковский государственный университет[ru], 2008.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]