Муравйов-Амурський Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Муравйов-Амурський Микола Миколайович
Народження 11 (23) серпня 1809
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Смерть 18 (30) листопада 1881 (72 роки)
Париж[1]
Поховання Цвинтар Монмартр
Країна  Російська імперія
Освіта Пажеський корпус
Звання генерал від інфантерії
Командування Східносибірське генерал-губернаторство
Війни / битви Російсько-турецька війна 1828–1829, Листопадове повстання 1830—1831 і Кавказька війна
Титул граф[d]
Рід Рід Муравйовихd
Автограф
Нагороди
Order of St. Vladimir, 1st class with Swords Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава II ступеня орден Святої Анни III ступеня Золота зброя «За хоробрість»
CMNS: Муравйов-Амурський Микола Миколайович у Вікісховищі

Граф Микола Миколайович Муравйов-Аму́рський (рос. Никола́й Никола́евич Муравьёв-Аму́рский, 11 [23] серпня 1809 — 18 [30] листопада 1881) — російський державний діяч, з 1847 по 1861 рік служив генерал-губернатором Східного Сибіру. Генерал від інфантерії, генерал-ад'ютант.

В історії розширення російських володінь в Сибіру Муравйов-Амурський зіграв видну роль, зокрема, йому належить почин у отриманні Амуру, уступленого Китаю в 1689 році[2]. Засновник міст Хабаровська[3][4] і Владивостока .

Дитинство і юність

Правнук учасника Великої Північної експедиції Степана Муравйова, онук цивільного губернатора Архангельська Назарія Муравйова, син статс-секретаря і керівника імперської канцелярії Миколи Назаровича Муравйова та Катерини Миколаївни Мордвінової, дочки порховського поміщика Миколи Михайловича Мордвинова.

Чималу частину дитинства провів в маєтку батька під Петербургом, згодом Муравйoвський провулок (вулиця Цимбалина) Санкт-Петербурга[5] .

Разом з братом Валеріаном навчався в Санкт-Петербурзі в приватному пансіоні Годеніуса в будинку Резваго, що давало можливість у майбутньому вступити до університету.

За розпорядженням імператора Олександра I обидва сини Миколи Муравйова були зараховані в Пажеського корпусу .

У 1827 році закінчив Пажеський корпус із золотою медаллю.

Військова служба

Після закінчення Пажеського корпусу, вступив прапорщиком в лейб-гвардії Фінляндський полк. Разом з полком брав участь у російсько-турецькій війні 1828—1829 років і в придушенні польського повстання 1831 року.

У 1833 році Муравйов в чині штабс-капітана залишив військову службу. Наступні п'ять років він провів у Віленській губернії в маєтку Стоклішкі, подарованому його батькові в довічне володіння, де займався господарством[6] .

Муравйов в молодості

Кавказька війна

Коли генерал Євген Головін, при якому Муравйов під час військових дій раніше був ад'ютантом, був призначений командувачем окремим кавказьким корпусом і головнокомандуючим цивільною частиною та прикордонними справами в Закавказзі, Муравйов був визначений до нього для особливих доручень (в 1838 році) і кілька разів брав участь в походах проти горців.

З 1840 року по 1844 рік Муравйов був начальником одного з відділень Чорноморської берегової лінії і на цій посаді брав участь у приборканні племені убихів.

У 1841 році Муравйов був підвищений в генерал-майори. У 1844 році через хворобу остаточно пішов з армії і деякий час лікувався у Франції. Незадовго до повернення в Росію, будучи в Парижі, познайомився з Катрін де Рішемон[7] .

Після повернення звідти його зарахували до міністерства внутрішніх справ, звідки він незабаром був призначений тульським військовим і цивільним губернатором.

Губернаторство

Тула (1846—1847 рр.)

У 1846 році Муравйов був призначений виконуючим обов'язки тульського військового і цивільного губернатора. 17 січня 1847 року Миколу Муравйов в церкві Богородицька обвінчався з Катрін де Рішемон, яка, прийнявши православ'я, стала іменуватися Катериною Миколаївною Муравйової[8] .

Здавши справи по Тульській губернії, в кінці вересня 1847 року Муравйов прибув до Петербурга. Протягом чотирьох місяців він вивчав літературу і документи по Східному Сибіру, знайомився зі звітами генерал-губернаторів, зустрічався з міністрами, людьми, які добре знають проблеми Сибіру.

Східний Сибір (1847—1861)

28 лютого 1848 року із Красноярська в Петербург був відправлений рапорт Муравйова про вступ на посаду генерал-губернатора; затверджений на посаді він був лише 6 грудня 1849 року[9] .

Ще до від'їзду до Сибіру Муравйов заручився допомогою Г. І. Невельського, що досліджував гирло Амуру і острів Сахалін. Муравйов енергійно взявся за клопоти по вирішенню захоплення Амура, але зустрів протидію в Петербурзі, оскільки в той момент Росія ще була не готовою до війни з Китаєм уряд віддавав перевагу планомірному захопленню Приамур'я, а Муравйов наполягав на агресивній політиці. Проте, факт заняття Невельским устя Амуру був визнаний, і протягом 1851 — 1853 років проводилися дослідження лиману Амуру, острова Сахалін; засновувалися російські поселення.

11 січня 1854 року імператором Миколою I Муравйову було надано право вести всі зносини з китайським урядом щодо розмежування східної окраїни і дозволено провести по Амуру сплав війська.

6 грудня 1854 року «за невтомну діяльність і особливі труди для користі і облаштування ввіреного краю вживані» нагороджений кавалером Ордена Святого Князя Олександра Невського[10] .

Муравйов тричі подавав проекти про будівництво Сибірської залізниці. Але, незважаючи на підтримку імператора, Сенат відхиляв цю пропозицію як занадто дорогий проект.[11]

Довго тривали переговори Муравйова з китайським урядом, і тільки 16 травня 1858 року Муравйов уклав з Китаєм Айгунский трактат, за яким Амур до самого гирла став кордоном Росії з Китаєм. Муравйов отримав за укладення цього договору титул графа Амурського і чин генерала від інфантерії.

Білий дім в Іркутську: постійна резиденція генерал-губернатора

Саме по собі, однак, володіння лівим берегом Амуру не було достатнім, поки флот не мав вільного виходу в море: лівий берег біля гирла скресає набагато пізніше, ніж правий. Цей недолік Айгунского трактату був заповнений Пекінським договором (заключеним в 1860 році графом Ігнатьєвим), за яким Росія отримала не тільки Уссурійський край, а й південні порти. Однак Муравйов-Амурський наполягав не обмежуватися даними придбаннями, а продовжити приєднувати до Росії північні і західні території Китайської імперії, включаючи і сусідні країни — Монголії і Корею.

Будучи генерал-губернатором Східного Сибіру, Муравйов-Амурський робив спроби населити пустельні місця по Амуру, але спроби ці були невдалі; подальші поселення відбувалися за нарядом з забайкальських козаків, а добровільні поселення на Амур призупинилися. Настільки ж невдалі були поселення по річці Мая в 1851 році. Не вдалися і спроби Муравйова-Амурського влаштувати правильне пароплавне сполучення по Амуру і поштовий тракт.

Ще в 1848 році Муравйов, щойно призначений губернатором Східного Сибіру і Далекого Сходу, звернув увагу на зростаючу загрозу нападу іноземців на Камчатку. Тому вже тоді він вирішив зайнятися будівництвом військових укріплень в Петропавлівському порту.

Саме тоді Муравйов призначив новим управителем Камчатки енергійного адміністратора генерал-майора по адміралтейству Василя Степановича Завойка.

Муравйов з дружиною Катериною

Майбутнє показало, що Муравйов недаремно тривожився за долю Камчатки. Коли почалася Кримська війна, супротивники Росії знайшли можливим виділити значні військово-морські сили для нанесення удару по російських тихоокеанських володіннях.

31 серпня — 7 вересня 1854 англо-французька ескадра з 6 кораблів з екіпажем 1700 чол. і більш ніж 200 гарматами безуспішно намагалася взяти штурмом Петропавловськ, втративши при облозі міста близько 200 осіб вбитими і пораненими.

Однак, незважаючи на успішну оборону міста, стали очевидними труднощі з постачанням і утриманням настільки віддалених територій. Тому було прийнято рішення про евакуацію порту і гарнізону з Камчатки. Згідно з наказом портові споруди і будинки були розібрані, найцінніші частини у вигляді вікон, дверей і т. д. були заховані, місцевому корінному населенню було сказано піти на північ. Козаки перейшли в селище, розташоване в гирлі річки Авача, старшим серед решти був призначений осавул Мартинов. Солдати і матроси пропиляли в льоду прохід і звільнили кораблі з льодового полону.

Фотографія кінця XIX століття

Кораблі встигли покинути порт раніше повторного прибуття об'єднаної англо-французької ескадри і перейшли в Де-Кастрі, а потім в Ніколаєвськ-на-Амурі. Англо-французька експедиція з п'яти французьких і дев'яти англійських кораблів зайшла в Авачинську губу 8 (20) травня 1855 року, але знайшла порт Петропавловськ покинутим і непридатним для того, щоб в ньому можна було залишитися і використовувати за призначенням.[12]

26 серпня 1858 р нагороджений титулом графа Амурського, який він заповів передати молодшому синові брата Валеріана.

У 1861 році Муравйов-Амурський залишив посаду генерал-губернатора, внаслідок неприйняття його проекту про поділ східного Сибіру на два генерал-губернаторства, і був призначений членом Державної Ради Російської Імперії.

Після відставки

Протягом двадцяти років, до своєї смерті, Муравйов-Амурський майже безвиїзно проживав у Парижі, і тільки зрідка приїжджав до Росії, щоб взяти участь в засіданнях Державної Ради.

Помер Муравйов-Амурський «від гангрени»[13] 18 листопада 1881 року в Парижі, був похований на кладовищі Монмартр. У 1990 році останки Муравйова-Амурського перевезли у Владивосток і перепоховали в районі історичного центру міста.

Примітки

  1. ↑ а б Муравьёв-Амурский Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ Муравьев-Амурский, Николай Николаевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  3. ↑ Мэрия признала основателем города Хабаровска Николая Муравьева-Амурского << Новости | Дебри-ДВ (рос.). debri-dv.com. Процитовано 2 червня 2017.
  4. ↑ knd.ru. Администрация города Хабаровска. www.khabarovskadm.ru. Процитовано 2 червня 2017.
  5. ↑ Тепер головна будівля садиби — будинок № 143 по проспекту Обухівскої Оборони — Дмитрий Шерих «Санкт-Петербургские ведомости», № 177.
  6. ↑ Амурская Областная Научная Библиотека имени Н. Н. Муравьёва-Амурского
  7. ↑ Встречь солнца | Приамурские ведомости. Архів оригіналу за 28 липня 2013. Процитовано 8 листопада 2009.
  8. ↑ Людмила Третьякова. Наследие графа Амурского // Вокруг света. — 2004. — № 8 (8). — ISSN 0321-0669.
  9. ↑ Восточно-Сибирское генерал-губернаторство
  10. ↑ Высочайшие награды // Санктпетербургские сенатские ведомости : газета. — 1855. — № 7. — Число 25 (1). — С. 3.
  11. ↑ В. Филоненко, У истоков Великого Сибирского пути, 6 Августа 2009[недоступне посилання з Август 2019]
  12. ↑ Russia on the Pacific and the Siberian railway By Vladimir, Zenone Volpicelli, S. Low, 1899 p.230-241
  13. ↑ Згідно запису у метричній книзі Собору Олександра Невського (Центральний державний історичний архів Санкт-Петербурга, фонд 19, опис 123, справа 37, лист 15).
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Муравйов-Амурський_Микола_Миколайович&oldid=33207151