Пекінський договір 1860

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пекінська угода
Signing of the Treaty of Peking.jpg
Підписання угоди графом Елґіном та принцом Ґонґ
Тип мирна угода
Підписано 2 (14) листопада 1860
Підписанти Династія Цін принц Ґонґ
Велика Британія граф Елґін
Франція Жан-Батист Луї Ґро[fr]
Російська імперія граф Микола Ігнатьєв
Сторони Династія Цін Династія Цін
Велика Британія Велика Британія
Франція Франція
Flag of Russia.svg Російська імперія
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Пекі́нська уго́да (кит. 北京条約) або Пекі́нська конве́нція[1] (англ. Convention of Peking)  — мирна угода, яка складається з трьох окремих договорів, укладена у жовтні 1860 року між маньчжурською династією Цін, що керувала Китаєм, та коаліцією Великої Британії, Франції та Росією, яка безпосередньо не брала участі у війні. Угода поклала край Другій опіумній війні, яка тривала у 18561860 роках та закінчилася поразкою Цін. Статті угоди також регламентували порядок призначення консулів, встановлювали регламент відправлень дипломатичного листування та надавали сторонам можливість у подальшому вдосконалювати правила сухопутної торгівлі.

Передумови[ред. | ред. код]

Територіальні здобутки Росії на основі Айгунської угоди (1858) та Пекінської угоди (1860)

Договір з Британією було підписано 24 жовтня, а з Францією — 25 жовтня. Угода визнавала чинність Тяньцзіньскького трактату 1858 року[2], на основі якого Росія 18 червня 1858 отримала частину північної Манджурії. Таким чином Росія остаточно закріпила за собою Уссурійський край[3], США (26 червня 1858) право відкрити посольство у Пекіні, право заходу у декілька портів, право християн сповідувати свою релігію, Велика Британія (26 червня 1858) додатково до США право судноплавства по Янцзи, статус Гонконгу.

Умови угоди[ред. | ред. код]

Китайський текст угоди.
Історія Гонконгу[d]
1945 liberation of Hong Kong at Cenotaph.jpg
Британський Гонконг
Нанкінський договір
Пекінський договір 1860
Японська окупація Гонконга
Передача Гонконгу КНР
Гонконг

Портал «Гонконг»

Згідно з умовами договору цінська сторона:

1. Виплачувала контрибуцію Британії та Франції в розмірі 8 млн лянів;
2. Відкривала для іноземних держав порт Тяньцзінь;
3. Скасовувала обмеження на виїзд з країни китайців та дозволяла іноземним державам набирати китайських робітників;
4. Передавала британській стороні управління Цзюлуном, частини Гонконга;
5. Повертала французькій стороні майно Католицької церкви, що було конфісковано маньчжурською владою у 1819 століттях[2].

Росія, що не брала безпосередньої участі у війні, змусила безпомічну династію Цін зректись прав на північну Маньчжурію до ріки Уссурі[4]

Спочатку уряд династії Цін сильно опирався підписанню договору, проте британсько-французькі сили окупували столицю Пекін, змусивши силою противника до капітуляції. Маньчжури пристали на вимоги іноземців, в обмін на допомогу в придушенні Тайпінського повстання.

Мирна угода сильно вдарила по престижу Цін та перетворила її імперію з передових країн, на одну найвідсталіших в Азії[2].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Нова історія світу: Середньовічна та нова історія Азії та Африки. [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.] Навчально-методичний посібник. Полтава: ПП Мирон, 2020. 204 с.
  2. а б в Пекінський договір 1860 // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  3. [1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору) (англ.). Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 14 грудня 2014.  1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору) (англ.)]
  4. [1860, Beijing — Russia (Повний текст договору) (англ.). Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 14 грудня 2014.  1860, Beijing — Russia (Повний текст договору) (англ.)]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Пекінський договір 1860 // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.) Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.

  • (рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]