Цаплієнко Андрій Юрійович

Андрій Юрійович Цаплієнко
Народився	12 жовтня 1968(1968-10-12) (55 років) Харків
Громадянство	Україна
Національність	українець
Місце проживання	Київ
Діяльність	журналіст
Галузь	журналістика і література
Відомий завдяки	як репортер із точок бойових дій
Alma mater	Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського і Київський міжнародний університет
Знання мов	українська, російська, англійська і польська
Заклад	Інтер і 1+1
Нагороди	Орден «За мужність» ІІІ ступеня Заслужений журналіст України
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

|employer=

Андрі́й Ю́рійович Цапліє́нко (нар. 12 жовтня 1968, Харків, УРСР) — український журналіст, військовий кореспондент, ведучий та сценарист. Автор п'яти книжок. Заслужений журналіст України.

Біографія

Народився в Харкові. Зараз проживає в Києві. Одружений, виховує двох синів. Вільно володіє англійською, польською мовами.

Освіта вища

• 1985 –1991 Харківський інститут мистецтв, акторський факультет (з перервою на службу в Збройних Силах у 1987—1989 роках)
• 1995 Університет міста Кальмар (Швеція), FOJO, курси підвищення кваліфікації журналістів
• 2003 –2006 Київський міжнародний університет, факультет журналістики.

Кар'єра

Роботу на телебаченні почав 1989 року. Працював освітлювачем у Харківській обласний телерадіокомпанії. З 1992 репортер регіональної харківської телекомпанії «Оріон», в 1993 виходить авторська програма Андрія Цаплієнка «Буря в стакане». У 1995 році в ефірі з'являється програма «Чудное мгновенье» спільного виробництва «Студії +7» та Харківської обласної телерадіокомпанії, автором та ведучим якої стає Андрій Цаплієнко. У 1995 році переходить на харківський телеканал «Приват TV», де обіймає посаду режисера та ведучого.

У 1997 році переселяється до Києва та недовго працює автором і ведучим програми «Люди», виробництва ТІА «Вікна». У 1998-му приходить на роботу на телеканал «Інтер», спочатку ведучим програми «Утречко», а з 1999-го ведучим і керівником програм «N-ний кілометр», «На лінії вогню», «Спецкор» телеканалу «Інтер».

З 2001 року воєнний кореспондент телеканалу «Інтер», робив репортажі під час конфліктів у Афганістані, Македонії, Іраку, Кот-д'Івуарі, Непалі, Шрі Ланці, Південній Осетії, Кашмірі, Ліберії, Бурунді, Колумбії.

З 2007 автор та сценарист студії документальних фільмів телеканалу «Інтер».

Наприкінці вересня 2012 року фільм Андрія Цаплієнка «Місто, яке зрадили» було висунуто Державним комітетом телебачення і радіомовлення України на здобуття у 2013 році Національної премії України імені Тараса Шевченка.

7 березня 2014 року, разом із групою українських, російських та грецьких журналістів, був жорстоко побитий озброєними проросійськими активістами після зйомок штурму російськими військовиками української військової частини 2355 у Севастополі. Під час інциденту за групою журналістів телеканалу «Інтер» було організовано збройне переслідування з метою знищити відеокамери та весь відзнятий матеріал.

У серпні 2014 року Андрій звільнився з телеканалу «Інтер», на якому пропрацював 17 років. Перехід на «1+1» журналіст аргументував, зокрема, тим, що цей канал дає можливість робити репортажі українською мовою.

2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла п'ята книжка Андрія Цаплієнка, його дебют в жанрі антиутопії. У фантастичному романі «Стіна» перед читачем постають два постапокаліптичні суспільства, одне з яких йде прогресивним шляхом, інше — деградує. Герої роману — українці та росіяни, що є носіями яскравих національних рис, перебувають у постійному напруженому антагонізмі. Книги Андрія Цаплієнка перекладені на кілька європейських мов.

Цитати

• «Ця війна була визначена наперед у​сім нашим життям, всією нашою офіційною історією, брехливою і плаксивою, як розповіді повій, і всією нашою неофіційною історією, галасливою і сумбурною, як передсмертні крики жертв інквізиції. Ми не хотіли змінюватися, і тому вона почалась». («Книга змін», збірка оповідань, видавництво «КСД», 2015 рік)
• «Першим було відчуття ірреальності, абсурдності. Відчуття абсурдности через те, що це відбувається в твоїй країні. Стількі разів я працював на війнах у інших країнах, і я завжди повертався додому з відчуттям спокою, миру, який мене очікує вдома. І я молився Богу, і дякував Йому за те, що в нас — не так. Що в нас немає війни». (З інтерв'ю О.Кашпор, автору книги «Війна очима ТСН», видавництво «Основи», 2015 рік)
• «В часи змін яскраві слова розлітаються зі швидкістю кулеметних трасерів». («Книга змін», збірка оповідань, видавництво «КСД», 2015 рік)

Нагороди

1. Орден «За мужність» III ступеня (за серію репортажів з Афганістану з жовтня по грудень 2001 р.)
2. Заслужений журналіст України (24 червня 2011) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 15-ї річниці Конституції України
3. Премія імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2004)
4. Заслужений журналіст АР Крим (2002)
5. Лауреат премії «Людина року» в номінації «Журналіст» (2001)
6. Відзнака «Сухопутні війська»
7. Відзнака Міністерства у справах молоді та спорту
8. Нагорода «Найкращий сценарій» на XIII Міжнародному телевізійному фестивалі у м. Бар (Чорногорія) за стрічку «Допінг. Фабрика чемпіонів»(2008)
9. Публіцистична картина «Беслан. Удар по Росії» була представлена на 45-му Міжнародному телевізійному фестивалі в Монте-Карло (2005)
10. «Телетріумф» (за підсумками 2006) в номінації «Репортер» (за серію репортажів для програми «Подробиці»)
11. «Телетріумф» (за підсумками 2003) в номінації «Журналіст, репортер» (за проект «На лінії вогню»)
12. «Телетріумф» (за підсумками 2002) в номінації «Журналіст, репортер» (за проект «На лінії вогню»)
13. «Телетріумф» (за підсумками 2001) в номінації «Журналіст, репортер» (за публіцистичну програму "N-кілометр).
14. Програма «Люди», номінант фестивалю телепрограм «Золота ера» у номінації «Публіцистичні програми», 1997 рік, Київ.
15. Програма «Люди», лауреат 1-го Міжнародного фестивалю журналістики, 1997 рік, Ялта.
16. Програма «Буря в стакане», другий диплом на 1-му Всеукраїнському фестивалі журналістики, 1995 рік, Ясиня.

Твори та публікації

Співавтор книги «Macedonia: The Conflict and The Media», жовтень, 2003 рік, Скоп'є, Північна Македонія, глава «War and peace?». Публікувався в німецькому журналі «Ost in West»: «Leben in der heissen Zone», 14 червня 1999 року та «Geliebte Holle», 18 жовтня 1999 року.

• Роман «Екватор. Чорний колір & Білий колір.»
• «P.O.W. Люди війни.», есе та оповідання. Вид-во «Фоліо»
• Оповідання «Тріумф»
• Стаття «Як стають шпіонами ФСБ»
• Стаття «Доля прифронтових»
• Стаття «Frygt og had i Avdijivka», газета «Weekendavisen», Данія
• Стаття «Ved verdens laveste hav lever ukrainerne i skyggen af Ruslands aggression», газета «Kristeligt Dagblat», Данія
• Оповіді «Книга змін», видавництво «Клуб сімейного дозвілля», 2015
• Роман «Стіна», «Видавництво Старого Лева», 2018

Посилання

• Інтерв'ю сайтові Детектор-медіа «Коли в країні війна, всі журналісти військові»
• Інтерв'ю А.Цаплієнка з Куртом Волкером, Спеціальним Представником США по Україні, ТСН
• Інтерв'ю А.Цаплієнка з Александром Хугом, Першим Заступником Голови СММ ОБСЄ, TSN.ua
• «Крим: тиск на журналістів», заява Інституту масової інформації^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}
• Вебконференція журналіста Андрія Цаплієнко на сайті «Оглядачі» (рос.)
• «Стіна і рів з крокодилами», літературний критик С.Філоненко про роман-антиутопію «Стіна»

‎