Insignia seu clenodia Regis et Regni Poloniae
| Insignia seu clenodia Regis et Regni Poloniae | |
.jpg) | |
| Автор | Ян Длугош |
|---|---|
| Країна походження |
 Республіка Польща |
| Мова твору або назви | латина |
 Insignia seu clenodia Regis et Regni Poloniae у Вікісховищі | |
Insignia seu clenodia Regis et Regni Poloniae, також звана Clenodia, Jewels Długosz або Stemmata Polonica — найдавніший відомий місцевий опис польських гербів, написаний Яном Длугошем.
Твір був написаний Длугошем у 1464—1480 роках. Цю зброярню згадує Матвій із Міхова в Chronica Polonorum 1521 року (фол. 343: «Item scripsit familias, arma et clinodia nobilitatis Polonorum, cum origine et causa eorum»).
На цю працю також багато разів посилався польський історик і геральдист XVI ст. Бартош Папроцький у своїх гербах «Гняздо кноти» (1578)[1] і «Герби польських лицарів» (1584), який мав її копію. Пізніше рукопис забувся і довгий час вважався втраченим. Його знайшов медієвіст Адам Клодзінський, який 1843 року помітив його в одному з рукописів кінця XV століття в бібліотеці Оссолінських у Львові. Інформацію про своє відкриття він оприлюднив у виданні Бібліотеки Національного інституту імені Оссолінських з того ж року.
Фрагмент рукопису Длугоша вперше опублікував Юзеф Мучковський у 1851 році в праці «Новини про рукописи історії Длугоша»[2]. Фрагменти походять із двох виявлених примірників: з кодексу Бібліотеки Оссолінських і з другого кодексу XVI ст., знайденого єпископом Людвіком Лентовським.
Тим часом два інші кодекси Кленодії були знайдені графом Олександром Пшездзецьким: один у бібліотеці Кіджі в Римі з початку XVI століття, інший у Парижі в бібліотеці арсеналу, який він описав як: «рукопис XVI століття, написаний на паперу та прикрашений намальованими гербами держав, земель, шляхти та єпископів під назвою „Stemmata Poloniae“[3], текст, явно запозичений з „Кленодіо“ Длугоша, але зі значними варіаціями»[4].
Ще один рукопис знайшов граф Титус Дзялинський у бібліотеці Корника. Перший більш розширений опис цієї знахідки дав Антоній Зиґмунт Гельцель у першій частині праці «Давні пам'ятки польського права»[5].
Гербовник зберегся в кількох варіантах і копіях, які відрізняються один від одного. Ймовірно, була повна оригінальна версія з більш розширеним вмістом. Такий висновок зробив Зигмунт Целіховський, який порівняв текст збережених копій із творами Бартоша Папроцького, який часто цитує Длугоша. На основі цього аналізу він дійшов висновку, що Папроцький використовував більш розширену версію твору. Існує кілька примірників Clenodia, в тому числі: Кодекс Летовського, Кодекс бібліотеки Оссолінських і Кодекс Корніка, який вважається найстарішим. Є відмінності як в описі, так і в кількості описаних гербів. Найменше гербів згадується в кодексі Оссолінеуму, у кодексі Корника їх 71, а в кодексі Лєтовського — 111. Юзеф Мучковський, порівнюючи відомі йому варіанти рукопису Длугоша з фрагментами, цитованими Бартошем Папроцьким, підрахував загальну кількість 116 найстаріших польських шляхетських гербів.
Ян Длугош перераховує 71 найстаріший шляхетський герб королівства польського[4]:
- Топор як Topor
- Порай як Rosa
- Наленч як Nalancz
- Гриф як Griffes
- Шренява як Srzenyawa
- Равич як Rawa
- Набрам як Waldorf
- Котвиця як Kothwycza
- Домброва як Dąbrowa
- Труби як Trambi
- Свинка як Swynky
- Тарнава як Tarnawa
- Боньча як Gednoroszecz, Rinocerus
- Нечуя як Nyeczuya
- Леварт як Leuardus
- Дзялоша як Dzyaloscha
- Юноша як Junoscha
- Лада як Lada
- Капашина як Koprzynya
- Півкозич як Polukosza
- Одровонж як Odrowąsch
- Лодзя як Lodza
- Венява як Wyenyawa
- Ястшембець як Yastrzambi
- Лебідь як Labancz
- Лис як Lysowye
- Леліва як Leliwa
- Єліта як Koschlya Rogy, Gyelyta
- Сулима як Sulima
- Коржбок як Corczbog
- Бембно як Dambno
- Гржимала як Grzymala
- Долива як Dolywa
- Правдич як Prawdzyczy
- Лещиць як Aceruorum, Cerulorum
- Окша як Oxa, Ascia
- Богорія як Bogoria
- Задора як Zadara
- Костеша як Strzegomya
- Прус як Prussowye
- Абданк як Habdank
- Заремба як Zaramba
- Корчік як Corczakowye
- Теляткова як Czelanthkowye
- Божидар як Boszezdarz
- Янина як Janyna
- Вірушова як Wyeruschowa
- Годземба як Godzamba
- Кораб як Korabyczyczy
- Побуг як Pobodze
- Дрия як Drya
- Огоньчик jako Powala
- Цьолек як Taurorum
- Доленга як Dolanga
- Стариконь як Antiquus equus
- Вуж як Wąszykowye
- Гоздава як Gozdowa
- Роля як Rolya
- Стремено як Strzemyenyowye
- Осорія як Scharza
- Забава як Zabawa
- Вадвич як Wandwyczowye
- Oстоя як Ostoya
- Шеліга як Scheliga
- Колюмна як Pyrzchala
- Дружина як Druszyna (з дому Srzenyawa)
- Пилява як Pylawa
- Сирокомля як Syrokomlya
- Мондростки як Mądrostky
- Олава як Olywa
- Геральт як Gierałt
У ХІХ столітті рукопис друкувався двічі:
- у виданні Юзефа Мучковського під назвою Banderia Prutenorum, або Insignia… у збірнику Історико-бібліографічний збірник, випуск 2, Краків 1851;
- у виданні Зигмунта Целіховського під назвою Insignia seu clenodia regis et regni Poloniae. З Кодексу Корника , Познань 1885.
У ХІХ столітті історики вважали Яна Длугоша автором «Кодексу Корника». У ХХ столітті Марек Цетвіньський поставив під сумнів його авторство і висунув теорію, за якою оригінал твору не зберігся до наших днів, а всі збережені рукописи є лише копіями. Рукопис, знайдений у Корніку, вважався найдавнішим[6].
- ↑ [1], Bartosz Paprocki, "Gniazdo cnoty zkąd herby rycerstwa slawnego Krolestwa Polskiego [...] początek swoy maią [...]"
- ↑ [2], Józef Muczkowski, "Rozmaitości historyczne i bibliograficzne. Z. 2, Wiadomość o rękopismach historyi Długosza jego Banderia Prutenorum tudzież Insignia seu clenodia Regni Poloniae"
- ↑ [3], Helena Polaczkówna, "Stemmata Polonica : rękopis nr 1114 Klejnotów Długosza w Bibliotece Arsenału w Paryżu"
- ↑ а б Celichowski, 1885.
- ↑ [4], Antoni Zygmunt Helcel, "Starodawne prawa polskiego pomniki. T. 1"
- ↑ Dymmel, 1993.
- Kłodziński, Adam (1843). „Rękopisy Długosza o herbach polskich” Biblioteka Ossolineum t.5. Lwów: Ossolineum. с. 182.
- Muczkowski, Józef (1851). Rozmaitości historyczne i bibliograficzne, zeszyt 2, art.„Wiadomość o rękopismach historyi Długosza". Kraków: 123 — 157.
- Celichowski, Zygmunt (1885). Jan Długosz, "Insignia seu clenodia regis et regni Poloniae.Z kodeksu kórnickiego.". Poznań: Zygmunt Celichowski.
- Dymmel, Piotr (1993). Problem autorstwa „Klejnotów” przypisywanych Długoszowi, Rocznik Polskiego Towarzystwa Heraldycznego, nr I (XII). Warszawa: Wydawnictwo DiG Spj. с. 59-77.
- Insignia seu Clenodia Regis et Regni Poloniae. Z kodeksu kórnickiego. Poznań: Biblioteka Kórnicka. 1885.
- Insignia seu clenodia Regni Poloniae / Jan Długosz. Joannis Dlugossii Senioris Canonici Cracoviensis Opera omnia Vol. 1. — Cracoviae, 1887. (łac.)
