Megadeth

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Megadeth
Megadeth
Megadeth
Основна інформація
Жанр треш-метал, хеві-метал
Роки 1983 — 2002
З 2004 року
Країна Flag of the United States.svg США
Місто Лос Анджелес, Каліфорнія
Лейбл Combat Records
Capitol
Sanctuary
Roadrunner
Склад Дейв Мастейн
Девід Еллефсон
Колишні
учасники
Учасники гурту Megadeth

Megadeth — американський треш-метал гурт з міста Лос Анджелес, штат Каліфорнія, сформований в 1983 році. Колектив заснований гітаристом і вокалістом Дейвом Мастейном та бас-гітаристом Девідом Еллефсоном після того, як Мастейн був звільнений з групи Metallica. З тих пір Megadeth випустили 14 студійних альбомів[1]. Група є одним з найбільш комерційно успішних треш-метал колективів, продавши більше ніж 25 мільйонів альбомів по всьому світу, включаючи номінований на «Греммі» мульти-платиновий альбом Countdown to Extinction .[2] В одних тільки Сполучених Штатах Megadeth отримали п'ять платинових, сім золотих альбомів і вісім номінацій на премію «Греммі», як найкращий виконавець музики в жанрі «хеві-метал» .[3] Група розпалася в 2002 році після того, як Мастейн сильно пошкодив променевий нерв[4], але, пройшовши фізіотерапію, в 2004 році Мастейн відновив групу, яка в тому ж році випустила альбом The System Has Failed, який стартував на 18 місці в хіт-параді найпопулярніших альбомів журналу Billboard [5].

Станом на 2014 рік Megadeth продали 50 мільйонів копій у всьому світі, з шістьма з його чотирнадцяти студійних альбомів платиновим у США, і отримали одинадцять номінацій Греммі. Талісман гурту, Вік Раттлхед, регулярно з'являється на обкладинках альбомів, і з 2010 року на концертах. Група пережила суперечки його музичним підходом та ліризму, в тому числі скасованих концертів та заборон альбомів. MTV відмовився транслювати два відео гурту через те, що канал розглянув потурання самогубстві.

Історія[ред.ред. код]

1983–84: Ранні роки[ред.ред. код]

Влітку 1983 року через декілька місяців після того, як соло-гітарист Дейв Мастейн був звільнений з гурту Metallica через проблеми з алкоголем, наркотиками і конфлікти з іншими музикантами, він разом з басистом Девідом Еллефсоном, гітаристом Грегом Хендевідтом і барабанщиком Діджоном Каррутерсом створив гурт Megadeth.

Мастейн, рухомий бажанням помсти, додав музиці Megadeth потужності, збільшивши швидкість у вже наявних піснях, наприклад, в «Mechanix», яку раніше Metallica виконувала в повільнішому темпі. Після майже шести місяців безуспішних пошуків вокаліста Мастейн вирішив самостійно займатися провідним вокалом, будучи також основним автором пісень і музики гурту, а також ритм-гітаристом. Каррутерса незабаром замінив барабанщик Лі Рауш, а гітарист Грег Гендевідт залишив гурт у кінці 1983 року і заснував власний, Kublai Khan. На початку 1984 року Megadeth записали демо з трьох пісень («Last Rites/Loved to Death», «Skull Beneath the Skin» і «Mechanix») в складі: Мастейн, Еллефсон і Рауш. Також до Megadeth в якості другого гітариста приєднався Керрі Кінг (відомий по Slayer), який виступав з групою на концертах, поки йому підшукувалася постійна заміна. Після декількох виступів Ли в 1984 році Рауша замінив ударник Гар Самуельсон. Завдяки своїм трьом демонстраційним пісням групі вдалося підписати контракт з незалежною нью-йоркською звукозаписною компанією Combat Records, а в грудні в групі нарешті з'явився другий гітарист Кріс Поланд, друг Гара.

1985: Killing Is My Business… And Business Is Good![ред.ред. код]

На початку 1985 року гурт отримав $8 000 від Combat Records для запису і випуску свого дебютного альбому. Проте після того, як вони витратили половину від цієї суми на наркотики і алкоголь, музиканти були вимушені звільнити свого продюсера і самостійно займатися випуском альбому. Незважаючи на це альбом Killing Is My Business… And Business Is Good!, випущений травні 1985 року, був добре прийнятий і був сумішшю треш-метала, спід-метала і панк-рока. На альбомі був представлений перший з численних каверів, виконаних Megadeth — версія класичної пісні Ненсі Сінатри «These Boots Are Made For Walking» в стилі спид-метал і із словами, дещо зміненими Мастейном. Пізніше навколо цієї композиції розгорілися спори, коли автор оригіналу, Ли Хезлвуд, назвав зроблені Мастейном зміни «огидними і образливими» і зажадав, щоб композицію прибрали з альбому. Під загрозою судового переслідування з 1995 року альбом видавався без цієї пісні, проте в 2002 році альбом був перевиданий з цим кавером, але усі змінені слова були замінені на звук «бип». Влітку 1985 року гурт уперше відправився в концертний тур по Сполучених Штатах і Канаді в підтримку Killing Is My Business. разом з гуртом Exciter. Під час туру новий гітарист Кріс Поланд несподівано покинув Megadeth і був в терміновому порядку замінений до кінця туру Майком Альбертом. Поланд повернувся в гурт в жовтні 1985, незадовго до початку роботи над другим альбомом.

1986–87: Peace Sells… But Who's Buying?[ред.ред. код]

Другий альбом Megadeth, закінчений у березні 1986 року, знову отримав від Combat Records вельми скромний бюджет. До того ж, гурт був незадоволена результатом мікшування запису. У підсумку, через невдоволення постійними фінансовими проблемами маленького незалежного лейбла, Megadeth підписали контракт з великою компанією Capitol Records, яка купила права на новий альбом. Лейбл найняв продюсера Пола Лені для повторного мікшування альбому. І в листопаді 1986 року, майже через рік після початку запису, Capitol Records видали Peace Sells... But Who's Buying?. Мастейн хотів писати більш свідомі пісні, на відміну від звичайних метал-гуртів, які співали про «гедоністичні задоволення». На заголовний трек «Peace Sells» зняли кліп, який регулярно транслювався на MTV в передачі Headbangers Ball. А ще мелодія цієї пісні протягом багатьох років використовувалася як музична заставка перед новинами на MTV.

В лютому 1987 Megadeth виступають в розігріві у Еліса Купера під час туру Constrictor, який слідував за коротким туром на підтримку Mercyful Fate в США[6]. Купер вчасно помітив, що Megadeth пристрастилися до важких наркотиків та алкоголю, і по-дружньому допоміг їм контролювати своїх «демонів»[7]. З того часу вони зблизилися, і Мастейн навіть вважає Купера своїм хрещеним батьком[8]. У березні цього ж року у Великобританії гурт починає в якості хедлайнерів своє перше світове турне в компанії таких гуртів, як Overkill та Necros[9]. Під час туру Мастейн і Еллефсон розглянули відхід Самуельсона через його надмірне зловживання наркотиками[10]. Після заключного туру на Гаваях, у липні 1987, через проблем з наркотиками Гар Самуельсон та Кріс Поланд були звільнені з гурту[11]. Мастейн стверджував, що Самуельсона неможливо контролювати, коли він п'яний. Для його заміни на всяк випадок навіть запросили барабанщика Чака Белера, оскільки були побоювання, що під час останніх турів Самуельсон буде просто не в змозі вийти на сцену. Мастейн говорив, що Поланд продавав обладнання гурту, щоб задовольняти свої все наростаючі потреби в наркотиках. Про це була складена пісня «Liar». Спочатку Поланд був замінений Джеєм Рейнолдсом з Malice, але його гурт якраз працював над записом свого альбому. Тоді Рейнолдса замінили на його викладача гітари Джефа Янга, який на шість тижнів приєднався до запису третього альбому Megadeth[12].

1988–89: So Far, So Good... So What![ред.ред. код]

З великим бюджетом записуючого лейбла та продюсером Полом Лені за пультом, Megadeth провели п'ять місяців за записом свого третього альбому So Far, So Good... So What!. На початку процесу виникли труднощі, частково пов'язані з безперервною боротьбою Мастейна з наркотичною залежністю. Пізніше він говорив: «Результат був жахливий, переважно через наркотики та пріоритети, які у нас були або яких у нас вчасно не виявилося». Також відбувалися сутички Мастейна з Лені, що почалися з того, що останній наполягав на записі барабанів окремо від тарілок (нечуване для рок-ударників). У процесі мікшування Мастейн і Лені посварилися, і Лені був змінений продюсером Майклом Вагенером, який перемікшував альбом[13].

В січні 1988 року Megadeth видали So Far, So Good… So What!, який, поки не став платиновим у США, піддавався атакам критиків, які стверджували, що «альбому не вистачає концептуальної та єдиної родзинки» і що він «націлений на загрозливе звучання, але здебільшого походить на натягнутий і в якійсь мірі незрілий». So Far, So Good… So What! містив сингл «In My Darkest Hour» (музика, написана Дейвом Мастейном в якості триб'юту загиблому басисту Metallica Кліффу Бертону[14]. Пісня вітається фанатами та виповнюється з того часу майже в кожному концерті. So Far, So Good… So What! також включав кавер на пісню Sex Pistols «Anarchy In The U.K.» зі зміненими Мастейном словами (пізніше він зізнався, що погано розчув їх)[15].

В червні 1988 року Megadeth з'являються в документальному фільмі Пенелопи Сферіс Падіння західної цивілізації 2: Роки металу, який в хронологічному порядку описував лос-анджелеську метал-сцену пізніх 80-х, основну увага зосереджуючи на глем-металі[16]. На «In My Darkest Hour» Пенелопою Сферіс був знятий кліп (до її роботам також належать кліпи «Wake Up Dead» і «Anarchy In The UK»), який показується наприкінці фільму[12]. В 1991 році на відео Rusted Pieces Мастейн згадував про фільм, як про розчарування, яке зрівняло Megadeth з «стадом гуртів».

Megadeth почали світовий тур в підтримку So Far, So Good… So What!, виступаючи на розігріві у Dio в Європі в лютому 1988 року, а пізніше приєдналися до туру Iron Maiden в підтримку їх Seventh Son of a Seventh Son в США[17]. У світлі наростаючих проблем з ударником Чаком Белера, Мастейн попросив барабанщика Ніка Менца працювати барабанним техніком[18]. Як і попередній технік Гара Самюелсона, Менца повинен був бути готовий сісти за установку в разі, якщо Белер не зможе продовжувати тур.

В серпні 1988 року Megadeth виступили на фестивалі Monsters Of Rock в замку Доннінгтон в Британії, разом з Kiss, Iron Maiden, Helloween, Guns N' Roses та Девідом Лі Ротом перед аудиторією більш 100 000 чоловік[17]. Незабаром гурт приєднався до європейського туру Monsters Of Rock, але вибув після першого ж концерту через проблеми з наркотиками Еллефсона[19]. Через деякий час Дейв Мастейн звільнив Чака Белера та Джеффа Янга і викреслив їх із запланованого австралійського туру. Пізніше він згадував: «У дорозі маленькі перепалки виростають в повномасштабні війни, я думаю, багато з нас були непослідовні через хлопця, якого ми чекали після концерту».

Будучи нездатним знайти вчасно підходящого соло-гітариста, Мастейн записав кавер на «No More Mr. Mice Guy» Еліса Купера в складі тріо (все ще не знайшовши барабанщика, Мастейн попросив Менца записати партії для цієї пісні)[20]. Пісня з'явилася в саундтреку до фільму жахів «Електрошок» Веса Крейвена[20]. Коли гурт прослуховував нових кандидатів на місце соло-гітариста влітку 1989 року, Мастейн був арештований за водіння в стані наркотичного сп'яніння та зберігання наркотиків, коли він врізався в припаркований транспортний засіб, зайнятий поліцейськими, які не перебували при виконанні службових обов'язків[21]. Суд ухвалив почати незабаром примусову реабілітацію, і Дейв вперше за десять років став вільним від наркотиків[22].

1990–91: Rust In Peace[ред.ред. код]

Після цього Мастейн дав оголошення про набір до гурту нового гітариста[22]. Мастейн хотів взяти в гурт справжнього гітариста-віртуоза і професіонала, з яким можна було б легко працювати і в плані виконання, і в плані написання пісень. З попередніх гітаристів Дейва цілком влаштовували стиль роботи Кріса Поланда і техніка Джеффа Янга, але жоден з них не влаштовував його як особистість. Тому запрошення були розіслані Даймбегу Дарреллу з Pantera, Джеффу Вотерсу з Annihilator і декільком іншим[23]. Джефф Вотерс відмовив відразу, справи у його гурту Annihilator йшли і так непогано, а Даймбег Даррелл прийшов на прослуховування, але не захотів приєднуватися, якщо гурт не прийме також його брата, ударника Вінні Пола. Так як у Megadeth вже був найнятий ударник Нік Менца, Дарреллу довелося відмовити. Також серед прослуховуючих були Лі Альтус з Heathen і Ерік Мейер з Dark Angel. Пізніше він почув перший сольний альбом гітариста Марті Фрідмена Dragon's Kiss, яким був задоволений[24]. Фрідмен прийшов на прослуховування. В лютому 1990 року він офіційно приєднався до Megadeth[24].

В оновленому складі гурт зі со-продюсером Майком Клінком вирушив в Rumbo Studios в березні 1990 року, щоб почати роботу над майбутнім альбомом Rust in Peace[25]. Вперше за свою кар'єру, гурт працював в студії на тверезу голову, тим самим уникнувши багатьох проблем, з якими зіткнувся під час запису попередніх альбомів. Клінк також був першим продюсером, який вдало спродюсував альбом Megadeth від початку до кінця, не будучи звільненим.

Альбом Rust in Peace був виданий в вересні 1990 року[26], досягши 23 рядка в США і 8 в Великобританії[27]. Глибокий мелодійний зміст і вражаюче технічне виконання альбому принесли Megadeth номінацію на Греммі в категорії «Найкращий рок-альбом»[25], але нагороду отримали Metallica за кавер-версію пісні «Stone Cold Crazy». Альбом був проданий в США в кількості 1 810 000.

Після виходу альбому Megadeth відправилися в світове турне, під час якого вони відвідали Південну Америку і Північну Америку, Європу і Азію і взяли участь на двох найбільших рок-фестивалях — Monsters of Rock в Ріо-де-Жанейро і Clash of the Titans в Лондоні, де грали з такими гуртами, як Judas Priest, Slayer, Sepultura, Guns N' Roses, Faith No More і Suicidal Tendencies[28].

1992–93: Countdown to Extinction[ред.ред. код]

В січні 1992 року Megadeth на Enterprise Studios в Бербанку почали запис свого п'ятого альбому[29]. В якості продюсера гурт обрав Макса Нормана, задоволений його мікшуванням Rust in Peace[29]. Megadeth провели майже чотири місяці в студії з Норманом, 14 липня 1992 року видавши найбільш комерційно успішний альбом в історії Megadeth, Countdown to Extinction[30]. Еллефсон пояснив, що гурт змінив свій підхід до написання пісень для цього альбому, починаючи писати більш мелодійні пісні.

Сингли «Symphony of Destruction», «Sweating Bullets», «Skin o 'My Teeth» і «Foreclosure of a Dream» стали хітами і самими впізнаваними піснями гурту.

Альбом номінувався на Греммі в 1993 році в номінації «Найкраще метал виконання» («Best Metal Performance»), отримав подвійну платину за підсумками продажів в США[31], потрійну платину в Канаді[32] і золото в Австралії та Аргентині, будучи, таким чином, самим продаваним альбомом групи. Назву альбому придумав Нік Менца[33], барабанщик гурту.

У листопаді 1992 року Megadeth випустили свій другий відео альбом Exposure of a Dream, а в грудні організували світове турне на підтримку Countdown to Extinction з групами Pantera та [[Suicidal Tendencies, за яким послідувало турне по Північній Америці зі Stone Temple Pilots в січні 1993 року. Через місяць, проте, концерти довелося скасувати через проблеми з наркотиками у Дейва Мастейна[34]. Після шеститижневої реабілітації Мастейн тут же повернувся в Megadeth, і група записала пісню «Angry Again» для саундтрека до фільму Останній кіногерой. У червні цього ж року група взяла участь у фестивалі Milton Keynes Bowl разом з Metallica[35]. Це був перший раз за десять років, коли Дейв Мастейн грав на одній сцені зі своїми колишніми «одногрупниками». Сам Мастейн прокоментував це так: «Десять років дитячості між Metallica та Megadeth скінчилися!», — поклавши цим край ворожнечі двох груп. В липні Megadeth також запросили для участі в турі «Get A Grip US» легендарної рок-групи Aerosmith, але були зняті з програми вже через сім днів через коментарів Мастейна з приводу «похилого віку» Aerosmith.

У жовтні-листопаді 1993 року Megadeth записали пісню «99 Ways to Die», яка 1995 року номінувалася на «Греммі»[36].

1994–95: Youthanasia[ред.ред. код]

На початку 1994 року Megadeth возз'єдналися з со-продюсером Максом Норманом для початку роботи над наступним альбомом. З трьома членами гурту, які в той час проживали в штаті Арізона, початкова робота почалася в Phase Four Studios в Фініксі. Через кілька днів підготовки виробництва, проблеми з обладнанням Phase Four змусили групу шукати альтернативну студію. Мастейн наполягав на записи в Арізоні, проте відповідне місце для запису не було знайдено. На прохання со-продюсера Нормана, група вирішила побудувати свою власну студію звукозапису всередині орендованого складу в Фініксі, штат Арізона, яка пізніше отримала назву «Fat Planet in Hangar 18». Поки студія будувалася, велика частина написання пісень і аранжувань мали місце в Vintage Recorders в Фініксі.

Youthanasia вийшла 1 листопада 1994 року, дебютувавши на 4 позиції американських і швейцарських чартів, на 6 позиції британських чартів і на 9 позиції австралійських. Альбом був сертифікований на золото (це більш 500,000 копій) в Канаді вже через півгодини після початку продажів, а пізніше - і на платину, в тому числі і в США. Альбом відразу відзначився хітами «Train of Consequences» і «À Tout Le Monde», за якими були випущені відеокліпи.

У листопаді 1994 року Megadeth відправилися в турне в підтримку альбому, що тривало 11 місяців, ставши самим великим туром Megadeth на сьогоднішній день. До кінця 1995 року група відвідала Європу і Північну Америку, до якої приєдналися ряд відкривають груп, в тому числі Corrosion of Conformity, Korn та Fear Factory. Тур завершився появою на фестивалі Monsters of Rock в Бразилії, в якості со-хедлайнерів разом з Елісом Купером і Оззі Осборном. У січні 1995 року група записала пісню «Diadems» для саундтрека до фільму «Байки зі склепу: Лицар-демон». У середині 1995 року був випущений міні-альбом Hidden Treasures, що складався з пісень Megadeth, коли-небудь що увійшли до збірки, триб'ют і саундтреки до фільмів

1996–98: Cryptic Writings[ред.ред. код]

Після масштабного світового турне на підтримку Youthanasia Megadeth йдуть у відпустку в кінці 1995 року. Мастейн починає роботу над своїм сайд-проектом MD.45 разом з вокалістом гурту Fear Лі Вінгом[37]. Барабанщик Джиммі Деграссо (який місяцем раніше грав у гурті Еліса Купера в рамках південноамериканського туру Monsters of Rock) також увійшов до складу сайд-проекту[37]. Марті Фрідман побудував звукозаписну студію в своєму новому будинку в Феніксі, де почав роботу над сольним альбомом True Obsessions. В вересні 1996 року в Лондоні учасники Megadeth починають писати пісні для нового альбому, попередньо названого Needles and Pins. Творчий процес йшов під контролем нового продюсера Гілеса Мартіна, який сприяв зміні музики і текстів пісень. Багато текстів і назви пісень були змінені на прохання нового продюсера. Після проблем з оригінальною обкладинкою до альбому картинка була замінена на символ вірувань Вуду, а назва змінилася на Cryptic Writings.

17 червня 1997 Capitol Records випускають Cryptic Writings. Альбом дебютував на 10 рядку чарту Billboard 200 і став шостим за рахунком альбомом Megadeth, що добився золотого статусу в США. Сингл «Trust» з даного альбому посів п'яте місце в Hot Mainstream Rock Tracks, що досі є найкращим досягненням гурту, а в 1998 році сингл навіть був номінований на премію Греммі в номінації «Найкраще метал виконання»[38]. Хоча альбом отримав досить змішані оцінки критиків, всі сингли з альбому («Trust», «Almost Honest», «Use the Man» і «A Secret Place») увійшли до першої двадцятки чарту Mainstream Rock Tracks. На пісні «Trust», «Almost Honest» і «A Secret Place» були зняті відеокліпи.

В червні 1997 року гурт вирушив у світове турне з гуртом The Misfits, за яким пішов тур по Америці з гуртами Life of Agony і Coal Chamber, а в липні приєднался до Ozzfest 98, під час якого Ніку Менці довелося покинути тур через проблеми з коліном (лікарі виявили пухлину). На заміну йому підшукали барабанщика Джиммі Деграссо, який так і залишився в гурті на постійній основі[39].

1999–2000: Risk[ред.ред. код]

2000–01: The World Needs a Hero[ред.ред. код]

Участники гурту[ред.ред. код]

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Дискографія Megadeth

Виноски[ред.ред. код]

  1. Megadeth discography (англійською). Megadeth.com. Архів оригіналу за 2012-02-16. Процитовано 2010-02-18. 
  2. Офіційний сайт Megadeth,«Megadeth Behind the Music Press Release», 2001, на Megadeth . com
  3. Офіційний сайт «Rock On The Net». «Grammy Awards: Best Metal Performance», на Rockonthenet.com;
  4. Офіційний сайт Megadeth,«Megadeth Disbands Press Release», 2006, на pr / disband.html Megadeth.com
  5. Офіційний сайт журналу Billboard. «Megadeth album chart positions», на Billboard.com
  6. Мастейн, 2012, с. 96
  7. Мастейн, 2012, с. 97
  8. Мастейн, 2012, с. 132
  9. Rees & Crampton, 1999, с. 658
  10. Konow, 2009, с. 244
  11. Мастейн, 2012, с. 98
  12. а б Мастейн, 2012, с. 101
  13. Мастейн, 2012, с. 105
  14. Мастейн, 2012, с. 92
  15. Мастейн, 2012, с. 100-101
  16. Unterberger та Hicks, 1999, с. 416
  17. а б Мастейн, 2012, с. 114
  18. Мастейн, 2012, с. 117
  19. Мастейн, 2012, с. 115
  20. а б Мастейн, 2012, с. 123
  21. Мастейн, 2012, с. 121
  22. а б Мастейн, 2012, с. 126
  23. Эллефсон, 2013, с. 65
  24. а б Мастейн, 2012, с. 126-127
  25. а б Мастейн, 2012, с. 138
  26. Мастейн, 2012, с. 134
  27. Эллефсон, 2013, с. 74
  28. Мастейн, 2012, с. 135, 139
  29. а б Мастейн, 2012, с. 140
  30. Мастейн, 2012, с. 142
  31. Количество проданных альбомов группы Megadeth на сайте RIAA
  32. Архів сертифікації Канады
  33. Джон Стікс. Deth Metal! (1992) (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. 
  34. Джон Стікс. Trial by Fire (1992) (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. 
  35. Джон Стікс. Megadeth vs. Metallica (англійською). The Realms of Deth. Архів оригіналу за 2012-02-16. 
  36. Номінації та нагороди «Греммі»
  37. а б Мастейн, 2012, с. 156
  38. Мастейн, 2012, с. 164
  39. Мастейн, 2012, с. 167