Metallica

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Metallica
логотип
фотографія
Metallica на О2 Арені, Лондон в 2008 році. Зліва направо: Кірк Геммет, Ларс Ульріх, Джеймс Гетфілд і Роберт Трухільо.
Основна інформація
Жанр Треш-метал
Хеві-метал
Хард-рок
Роки З 1981 року
Країна Flag of the United States.svg США
Лейбл Warner Bros., Elektra, Vertigo Records, Megaforce, Universal Music, Rhino, Blackened Recordings
Склад Джеймс Гетфілд
Ларс Ульріх
Кірк Геммет
Роберт Трухільо
Колишні
учасники
Дейв Мастейн
Рон Макговні
Кліфф Бертон
Джейсон Ньюстед

Аудіо Metallicaопис файлу (МФА: [məˈtælɨkə]) — американський метал-гурт з Лос-Анджелеса, Каліфорнія, для творчості якого характерний швидкий темп, інструментальна майстерність та агресивні гітарні соло, які й визначили їхнє місце у «великій четвірці треш-металу» разом з Slayer, Megadeth та Anthrax[1]. Заснований в 1981 році, коли Джеймс Гетфілд відгукнувся на оголошення барабанщика Ларса Ульріха, розміщене у місцевій газеті. Зараз до складу гурту, окрім Гетфілда та Ульріха, входять гітарист Кірк Геммет (який приєднався у 1983) та бас-гітарист Роберт Трухільо (з 2003 року). Також в різні періоди учасниками гурту були: гітарист Дейв Мастейн (який згодом заснував Megadeth), басисти Рон Макговні, Кліфф Бертон та Джейсон Ньюстед. Гурт також тривалий час співпрацював з Бобом Роком, який спродюсував усі їхні альбоми з 1990 до 2003 року, та виконував обов'язки бас-гітариста в період між відходом Ньюстеда та приходом Трухільйо.

Гурт отримав прихильників у середовищі прихильників андеґраундної музики та схвальні відгуки критиків, випустивши третій студійний альбом Master of Puppets (1986), який зараз вважається «класикою треш-металу» та суттєво вплинув на подальший розвиток цього жанру. Комерційний успіх прийшов після випуску п'ятого альбому (також відомого під назвою The Black Album), який дебютував на першій сходинці чарту Billboard 200. Після випуску цього альбому, подальша творчість гурту була напрямлена на задоволення потреб більш широкої аудиторії слухачів.

В 2000 році Metallica був у числі музичних виконавців, які подали позов проти Napster, у зв'язку з безкоштовним поширенням матеріалів, захищених авторським правом, без дозволу авторів. У результаті, було досягнено домовленості, за якою Napster став платним сервісом. Незважаючи на перше місце в Billboard 200, альбом St. Anger (2003), за винятком гітарних соло та «сталевого звучання» малих барабанів, розчарував багатьох фанатів гурту. У фільмі Some Kind of Monster показано процес створення St. Anger та відносини між учасниками гурту протягом цього часу. В 2009 році Metallica було введено в Залу слави рок-н-ролу.

Гурт отримав дев'ять нагород Греммі, а п'ять їхніх альбомів дебютували на першому рядку чарта Billboard 200[2], що зробило Metallica першим гуртом, якому це вдалося; цього результату пізніше досягнув, а згодом й перевершив Dave Matthews Band[3]. Альбом Metallica (1991) було продано у кількості понад 15 мільйонів копій у США та 28 мільйонів копій по всьому світу, що зробило його одним з 25-ти найкраще продаваних альбомів у країні[4]. В грудні 2009 року, він став найпродаванішим альбомом ери SoundScan, обігнавши Come On Over кантрі-виконавиці Шанайї Твейн[5]. З випуском останнього альбому Death Magnetic (2008), гурт продав понад 100 мільйонів альбомів у всьому світі. Станом на грудень 2009, Metallica — четвертий найпродаваніший музичний виконавець з початку ери SoundScan, продавши з 25 травня 1991 року більше 52 672 000 альбомів лише в Сполучених Штатах[6].

В 2012 році Metallica заснували незалежний лейбл Blackened Recordings та викупили права на всі свої студійні альбоми[7][8][9][10].

Історія[ред.ред. код]

Ранні роки (1981–1983)[ред.ред. код]

Гурт Metallica був заснований в Лос-Анджелесі 15 жовтня 1981 року гітаристом та вокалістом Джеймсом Гетфілдом та барабанщиком Ларсом Ульріхом після того, як обидва помістили оголошення про створення гурту у виданні «The Recycler». Однак, як пізніше з'ясувалося з інтерв'ю Рона Макговні журналу «So What!», Джеймса та Ларса познайомив між собою їх спільний друг Гью Таннер, який в той час був соло-гітаристом у гурті Рона і Джеймса Leather Charm. Дует запросив басиста Рона Макговні, знайомого Гетфілда за його попереднього гурту Leather Charm[11], проте на ранніх стадіях існування гурту постійно виникали проблеми з гітаристами, тому вже спочатку їх змінилося кілька: Ллойд Грант, Бред Паркер і Джеф Ворнер[12]. Metallica отримала свою назву, коли Рон Куінтана попросив Ларса Ульріха допомогти йому вибрати назву для свого нового журналу про американських та британських хеві-метал гуртів. Куінтана мав такі варіанти як «Metallica», «Metal Mania» і «Hesse»[12]. Ульріх збагнув, що «Metallica» буде відмінною назвою для гурту та сказав Рону, що така назву навряд чи кому-небудь сподобається.

На початку 1982 року Ульріх переконав засновника та власника Metal Blade Records Брайана Слейджела включити пісню «Hit The Lights» у першу компіляцію Metal Massacre[13]. Зневірившись у пошуках постійного лідер-гітариста, Ульріх помістив оголошення в журналі The Recycler[14]. Дейв Мастейн з Ганінгтон Біч, який у той час вже грав у гурті Panic, відповів та зустрівся з учасниками Metallica для прослуховування[14]. Ульріх та Хетфілд були так вражені обладнанням та однією лише розминкою Мастейна, що вони попросили його приєднатися до гурту ще до початку самого прослуховування.

В березні та квітні 1982 року було записано кілька демо, включаючи Hit The Lights, для збірки Metal Massacre і так зване демо Power Metal («Hit The Lights», «The Mechanix», «Jump In The Fire», «Motorbreath»)[15]. Як згодом пояснив Рон, слова Power Metal в назві демо з'явилися за його ініціативою[16]. Він порахував цікавим додати ці слова на супровідну візитку до демо-касети, що розсилається на фірми грамзапису, оскільки вказівка ​​всього лише назви гурту та телефону здалося йому вкрай неоригінальним[16]. Кілька місяців потому гурт записав повноформатне демо No Life 'til Leather, яке швидко привернуло увагу незалежних розповсюджувачів, traders, які і допомогли отримати її всім, хто цікавиться фанам[17].

Після того як Metallica побачила, як грає гурт Trauma, колектив попросив басиста Кліффа Бертона приєднатися до них, замінивши тим самим менш професійного Макговні[18]. Бертон погодився, але з умовою, що гурт переїде в його рідне місто Сан-Франциско[19]. Вони з радістю прийняли цю пропозицію. В їх рідному Лос-Анджелесі переважно були представники глем-металу, і Metallica не відчувала себе «у своїй тарілці», виступаючи на концертах, в той час як в Сан-Франциско їх приймали, знали пісні та тексти переважно завдяки No Life 'Till Leather[20]. До кінця 1982 року важкий переїзд закінчився і гурт остаточно осів в Сан-Франциско[20]. З Кліффом Бертоном гурт записує Megaforce Demo. Після того як гурт зарекомендував себе важливою одиницею в Bay Area thrash metal, Metallica поїхала в Нью-Йорк в 1983 році.

Kill 'Em All і Ride the Lightning (1983–1984)[ред.ред. код]

В травні 1983 року гурт Metallica поїхав у Рочестер, Нью-Йорк, щоб записати свій дебютний альбом, Metal Up Your Ass, з продюсером Полом Керкіо[21]. 11 квітня 1983 учасники гурту вирішили звільнити Мастейна з гурту через зловживання наркотиками і алкоголем та агресивну поведінку[22]. Того ж дня гітарист Exodus Кірк Геммет замінив Мастейна[23]. Мастейн, який після цього створив гурт Megadeth, висловлював свою неприязнь до Геммета під час інтерв'ю. Він сказав, що Геммет «вкрав мою роботу»[24]. Мастейн був розлючений, бо вважав, що Геммет став популярним завдяки гітарним партіям, які написав Дейв[25]. В 1985 році в інтерв'ю з Metal Forces[en], Мастейн дорікнув Геммету, сказавши: «Це справді кумедно, як Кірк Геммет зірвав усі лід-брейки, які я зіграв в тому записі No Life 'til Leather і став гітаристом № 1 у вашому журналі»[26]. В дебютний альбом Megadeth Killing Is My Business... and Business Is Good! (1985), Мастейн включив пісню «Mechanix», яку Metallica переробила, назвала «The Four Horsemen» і додала до альбому Kill 'Em All. Мастейн сказав, що зробив це для того, щоб «підтягнути Metallica», оскільки гурт відносився до Дейва Мастейна, як до алкоголіка і вважав, що той не може грати на гітарі[26]. Перший концерт Metallica з Гемметом відбувся 16 квітня 1983 року в нічному клубі The Showplace у Дуврі, Нью-Джерсі[23].

Дебютний альбом гурту планували назвати Metal Up Your Ass[21]. Оскільки лейбл і дистриб'ютори відмовилися випускати альбом з такою назвою, її було змінено на Kill 'Em All[27]. Платівка була випущена на лейблі Megaforce Records у США та Music for Nations в Європі. В 1988 році альбом піднявся на 120-ту позицію в чарті Billboard 200. Хоча альбом й не отримав очікуваного фінансового успіху, він забезпечив Metallica перших фанів на андеґраундній метал-сцені. Згодом гурт разом з Raven розпочав Kill 'Em All for One тур в підтримку альбому[21]. В 1989 році журнал Rolling Stone помістив його на 35 місце в списку «100 найкращих альбомів 1980-х»[28]. У лютому 1984 року Metallica підтримала Venom під час туру Seven Dates of Hell і виступила на фестивалі Aardschok у Зволле, Нідерланди[29].

Свій другий студійний альбом Ride the Lightning гурт записував на Sweet Silence Studios в Копенгагені, Данія[30]. Випущений в липні 1984 року, альбом досягнув 100-ї позиції у Billboard 200[31]. Французькі видавці помилково надрукували зелені обкладинки для альбому, які зараз є частиною приватних колекцій. До альбому, зокрема, входили пісні «For Whom the Bell Tolls», «Fade to Black», «Creeping Death» та інструментальна композиція «The Call of Ktulu». Мастейн отримав винагороду за «Ride the Lightning» та «The Call of Ktulu».

Master of Puppets, смерть Кліффа Бертона (1986–1987)[ред.ред. код]

Коли Ride the Lightning притягнув увагу великих звукозаписних компаній, Metallica підписала контракт з Elektra Records. Їх першим релізом з Elektra був Master of Puppets 1986 року, який вважається деякими критиками їх найкращим альбомом. Попри те, що з альбому не було випущено синглів, гурт отримав невеликий радіоефір завдяки пісням Master of Puppets і Welcome Home (Sanitarium). Гурт здобув ще більшу популярність, коли його запросили відкривати концерти Оззі Осборна[32]. Master of Puppets досяг 29 місця в чарті Billboard Top Album Charts[33][34]. Критики вважають Master of Puppets «одним з найвеличніших хеві-метал-альбомов усіх часів»[35]. У ті роки, крім того, гурт значно зловживав алкоголем і з цієї причини багато критиків і шанувальників гурту називали його «Alcoholica»[36].

27 вересня 1986 року, під час європейського турне, Кліфф Бертон загинув в Швеції, коли автобус гурту по дорозі в Стокгольм занесло на слизькій дорозі і він перекинувся. Смерть Кліффа залишила гурт в сумніві, що робити далі. Три учасники Metallica, що залишилися, вирішили, що Бертон побажав би, щоб вони продовжували; з благословення сім'ї Бертона Metallica розпочали пошуки заміни і майже відразу почали прослуховування. Серед претендентів був Лес Клейпул, друг дитинства Кірка Геммета. Клейпул сподобався гуртові, але стиль його гри не підходив для нього. У серії Behind the Music, присвяченій Metallica, Гетфілд пояснює, що Клейпул був «занадто хороший» для Metallica. Кінець кінцем замість Клейпула місце в гурті було запропоноване Джейсону Ньюстеду, колишньому членові гурту Flotsam and Jetsam. Ньюстед офіційно увійшов до складу гурту 28 жовтня 1986 року, через три тижні після похоронів Кліффа Бертона. Гурт закінчив своє турне на початку 1987 року. Услід за турне в липні 1987 року Metallica записала міні-альбом кавер-версій The $5.98 E.P.: Garage Days Re-Revisited з новим басистом.

…And Justice for All (1988–1990)[ред.ред. код]

Metallica під час туру Damaged Justice.

…And Justice for All, перший студійний альбом, записаний після смерті Кліффа Бертона, був виданий у вересні 1988 року[37]. Альбом мав комерційний успіх, досягнувши 6 рядка в Billboard 200 — це перший альбом гурту, який увійшов в Топ 10 і став платиновим через дев'ять тижнів після релізу. Басова партія Ньюстеда ледве чутна на альбомі. Ньюстед згодом в інтерв'ю говорив, що приглушення басових партій було частиною процесу знущання «новачка» Ньюстеда. Рецензент Allmusic відмітив зростаючу композиторську майстерність і лірику, присвячену занепаду суспільства, але низько оцінив продакшн через те, що ударні Ульріха звучали занадто глухо і гітари мали занадто слабке звучання. За виходом альбому послідував промо-тур Damaged Justice[38].

Незважаючи на критику в 1989 році Metallica були вперше висунені на Греммі в нещодавно створеній категорії «Найкраще вокальне або інструментальне хард-рок/метал виконання»[39]. Проте нагороду отримав гурт Jethro Tull за альбом Crest of a Knave[39]. Це спровокувало багато суперечок, оскільки Metallica були очікуваним переможцем і залишилося чекати отримання нагороди за виконання пісні «One» для телеефіру. Jethro Tull (яку більшість навіть не рахувала хард-рок/метал гуртом) навіть не стежили за церемонією, вважаючи, що їх шанси отримати нагороду занадто малі. Через три роки на церемонії вручення Греммі за «Enter Sandman» Ларс Ульріх іронічно відізвався про Jethro Tull, сказавши: «Ми повинні дякувати Jethro Tull за те, що вони не випустили альбом цього року».

Услід за випуском …And Justice for All Metallica випустила дебютний кліп на пісню «One»[40]. Гурт виконував пісню на покинутому складі, також в кліпі були уривки з фільму Джонні узяв рушницю. Замість організації майбутньої угоди з власниками ліцензії Metallica просто повністю купили права на фільм. Кінцевий результат був послідовною, але укороченою «міні-версією» фільму з хитромудрою синхронізацією між піснею і діалогами фільму. В 1999 році відеокліп на пісню посів 38 місце в списку «100 найкращих відеокліпів всіх часів», складеному MTV[41].

Metallica (1991–1992)[ред.ред. код]

У 1991 році Metallica випустила альбом без назви (також відомий прихильникам як Metallica або The Black Album). Співродюсером альбому був Боб Рок, який також працював з The Cult[ru], Bon Jovi і Motley Crue[42]. Обкладинка альбому була чорною з дуже блідим зображенням змії в правому нижньому кутку і логотипом гурту в протилежному. Робота в студії зайняла шість місяців[43], а увесь процес випуску альбому, за словами музичного критика Яна Крісті, коштував мільйон доларів і зруйнував три подружжя[44]. Альбом стартував на першій позиції в Billboard 200 і залишався на вершині чотири тижні[45]. Альбом зайняв 16 місце у списку «100 найкращих альбомів 1990-х» за версією журналу Rolling Stone[46], а також увійшов до списку «500 найкращих альбомів усіх часів»[47].

Першим синглом з альбому був «Enter Sandman», який показав понижений темп нового альбому в порівнянні з попередніми роботами Metallica. Black Album став найуспішнішою роботою гурту[43], за станом на 2010 рік: він був проданий накладом в 15 мільйонів копій і входить в сотню найпродаваніших альбомів США усіх часів[4]. В той же час відхід від треш-метал звучання і робота з мейнстрім-продюсером Бобом Роком дали привід багатьом фанатам критикувати гурт за те, що він, на їх думку, зробив величезний крок у бік комерціалізації своєї музики[48][49]. Одним з найуспішніших синглів і постійним концертних номерів стала балада «Nothing Else Matters», яка по духу і структурі не була властива гурту і його попереднім роботам.

20 квітня 1992 року Metallica з'явилася на концерті пам'яті Фреді Мерк'юрі[ru], виконавши три пісні[50]. Гетфілд пізніше виконав «Stone Cold Crazy» з іншими членами Queen і Тоні Айоммі[51]. 8 серпня 1992 року, в час дуже фінансово успішного туру разом з Guns N' Roses Хетфілд отримав опіки другої і третьої міри лівої руки із-за піротехнічних ефектів під час вступу пісні «Fade To Black», які привели до того, що він не міг грати на гітарі частину турне[52]. Піротехніки встановили нові піротехнічні ефекти, але забули попередити, що під час виконання пісні будуть використані і старі. Джеймс, будучи не в курсі цього, встав на місце, звідки повинен був вирватися стовп вогню, і отримав опіки. Гітарист Metal Church Джон Маршал (що був супроводжуючим Metallica) грав на гітарі частину турне, що залишилася, а Гетфілд продовжував співати[53]. Перший бокс-сет гурту був випущений в листопаді 1993 року під назвою Live Shit: Binge & Purge. Колекція містила три концертні компакт-диски, три домашніх відео і книги, заповнені райдерами та листами[54].

Load, ReLoad, Garage Inc. і S&M (1994–1999)[ред.ред. код]

Джеймс Гетфілд на концерті в Кардіффі в 1996 році.

Майже після трьох років гастролей на підтримку Metallica, включаючи виступ на Вудстоку '94[55], Metallica повернулися в студію, щоб написати і запис свій шостий студійний альбом. Гурт пішов на коротку паузу влітку 1994 року і грав три шоу, які включали Парк Донингтона в Великобританії, підтримане Slayer, Skid Row, Slash's Snakepit, Therapy? і Corrosion of Conformity. Короткий тур був названий Escape from the Studio '95[56]. Гурт провів приблизно один рік, пишучи і роблячи запис нових пісень, приводячи до випуску Load у 1996 році, який дебютував на першій позиції в Billboard 200 і ARIA Charts, відзначаючи другу першу позицію гурту. Обкладинку Load створив Андрес Серрано і назвав Кров і Сперма III. Серрано використав суміш своєї власної сперми і бичачу кров між листами органічного скла[57]. Реліз зазначив кілька змін в музичному напрямку гурту і нового іміджу учасників. Metallica були хедлайнерами на фестивалі альтернативного року Lollapalooza влітку 1996 року[58].

Під час раннього виробництва альбому гурт написав достатньо матеріалу для подвійного альбому. Було вирішено, щоб половина пісень повинна була бути випущена, і гурт продовжить працювати над рештою піснями і виступив їх у наступному році. Це призвело до подальшого альбому, ReLoad. Обкладинку було створено Серрано, на цей раз використовуючи суміш крові і сечі[59]. Reload дебютував номер один на Billboard 200 і досяг два номери на Головному канадському Хіт-параді альбомів[60]. Гетфілд зазначив у фільмі документального фільму 2004 року «Some Kind of Monster», що деякі пісні на цих альбомах, як спочатку думала гурт, мали середню якість, і «полірувалися і перероблялися» поки не оцінено, щоб бути випущеними[36]. Щоб просунути ReLoad, Metallica, виконані у Saturday Night Live NBC в грудні 1997 року, виконуючи «Fuel» і «The Memory Remains» з Маріанною Фейтфул[61].

Конфлікт з «Напстером» (2000)[ред.ред. код]

В січні 2000 року Metallica записує пісню «I Disappear» для фільму Місія нездійсненна 2[62]. Незабаром гурт виявив, що демозапис «I Disappear» вільно поширюється (як і всі інші їхні пісні) в інтернеті завдяки компанії Napster[63]. Metallica подала позов до окружного суду США, Центрального округу Каліфорнії, стверджуючи, що Napster, порушила три області законодавства: порушення авторських прав, незаконне використання цифрових аудіоінтерфейсів[63].

Врегулювання між Metallica і Napster було досягнуто коли німецький медіа-конгломерат Bertelsmann BMG показав зацікавленість у придбанні прав на Napster за $94 млн..

Ньюстед покидає гурт, St. Anger (2001–2005)[ред.ред. код]

Концерт Metallica в Лондоні, 2003 рік. Зліва направо: Роберт Трухільо, Кірк Геммет, Ларс Ульріх, Джеймс Гетфілд

17 січня 2001 року Ньюстед залишає гурт через, як він сказав, «фізичну шкоду, яку він наніс собі за роки гри музики, яку він любить». Проте з подальших інтерв'ю з Ньюстедом і учасниками Metallica, що залишилися, стало відомо, що бажання Ньюстеда випустити запис свого проекту Echobrain і відправитися з ним в турне і наполегливий опір цьому Гетфілда стали головними причинами відходу басиста з гурту. Також інтерв'ю журналу Playboy розкрило той факт, що жартування над Ньюстедом як над новачком, що почалися з моменту його приходу в гурт, не припинилися з часом.

В липні 2001 року Гетфілду довелося пройти курс реабілітації в зв'язку з «алкоголізмом і іншими шкідливими звичками»[64]. Близько року Metallica не робила нічого важливого. Ларс Ульріх і Кірк Геммет перший час серйозно вважали, що з гуртом може бути все кінчено. В грудні Джеймс повернувся в гурт, але працював лише по чотири години в день, решту часу проводив зі своєю сім'єю. Повільно Metallica вигадувала і записувала матеріал для свого нового альбому. Боб Рок виконував партії бас-гітари. Створення альбому було документоване у фільмі Some Kind of Monster.

Після запису нового альбому Metallica проводила прослуховування для постійної заміни Ньюстеда на початку 2003 року. Роберт Трухильо, колишній член гуртів Suicidal Tendencies і Ozzy Osbourne, був вибраний в якості нового басиста Metallica[65]. Резюме Роберта включало також Infectious Grooves і роботу з Black Label Society на їх DVD Boozed, Broozed, and Broken — Boned. Оскільки Metallica продовжила своє існування, Джейсон Ньюстед також знайшов собі музичний притулок в легендарному канадському треш-метал гурті Voivod в 2002 році. Також варто відмітити той цікавий факт, що Джейсон став заміною Роберта Трухільо в групі Ozzy Osbourne упродовж турне Ozzfest в 2003 року (у цьому турне також брала участь гурт Voivod).

В червні 2003 року вийшов восьмий студійний альбом Metallica St. Anger, який зайняв перші рейтинги в чартах. Будучи навмисно «сирим» та невідшліфованим альбомом, St. Anger був суворо розкритикований фанатами. «Сире» звучання запису, «гнучкість» висоти вокалу Гетфілда, «металева» підзвучка ударних Ульріха та повна відсутність гітарних соло отримали окрему критику. Незважаючи на все це, пісня «St. Anger» отримала Греммі за «Найкраще метал виконання» в 2004 році.

Обширне турне «Summer Sanitarium Tour 2003» на підтримку St. Anger тривало два роки, на концертах виступали також групи Mudvayne, Deftones, Linkin Park, і Limp Bizkit. Також варто зауважити, що під час тривалого турне Metallica «Madly in Anger with the World» із групою Godsmack майже кожний виступ професійно записувалося і продавалося на сайті LiveMetallica.com. Група зробила перерву 2005 року, провівши більшу частину часу з друзями та сім'єю, проте відіграла два історичних шоу на відкритті для The Rolling Stones в Сан-Франциско.

Death Magnetic, Lulu і Beyond Magnetic (2006–11)[ред.ред. код]

В грудні 2006 року Metallica видає DVD під назвою The Videos 1989—2004, який продав 28 000 копій в перший тиждень і досяг 3 рядку в чарті Billboard Top Videos. Metallica записала гітари на основі інтерпретації Енніо Морріконе «The Ecstasy золото» для триб'ют-альбому Ми всі любимо Енніо Морріконе, який був випущений в лютому 2007 року трек отримав номінацію Греммі на 50-й премії Греммі в категорії «Найкращий Рок Інструментальна Performance».

16 лютого 2006 Metallica на своєму офіційному сайті оголосила, що продюсер Боб Рок, який продюсував усі альбоми з 1991 року, не братиме участі в записи наступного альбому. Новим продюсером був вибраний Рік Рубін, що раніше працював з групами Linkin Park, Danzig, Slipknot, Slayer, Red Hot Chili Peppers і System of a Down[66]. Вихід дев'ятого студійного альбому Metallica був призначений на 12 вересня 2008 року.

6 червня 2006 у Берліні у рамках туру «Escape from the Studio '06» група зіграла нову пісню, тимчасово названу «The New Song». 12 серпня 2006 в Токіо у рамках Азіатської гілки турне Metallica продемонструвала ще одну нову пісню, названу «The Other New Song». Якщо друга з них багато в чому не відповідала стилю групи, то фрагменти першої, названої фанатами «Death Is Not the End» зважаючи на часте повторення цієї фрази упродовж пісні, знайшли своє застосування в новому альбомі (а саме в композиції «The End of the Line»).

Група і до цього грала нові пісні ще до їх виходу: чотири пісні з Ride the Lightning («Fight Fire with Fire», «Ride The Lightning», «Creeping Death» і «The Call Of Ktulu») були уперше зіграні ще до виходу альбому; «Disposable Heroes» з альбому [[Master of Puppets була уперше представлена публіці 14 вересня 1985 року; пісню «Harvester of Sorrow» з альбому …And Justice for All зіграли 23 травня 1988 ; пісню «2x4» (альбом Load), «Devil's Dance», — під час міні-турне Escape from the Studio 95 року; і чотири пісні з ReLoad («Fuel», «The Memory Remains» гралися на декількох концертах 1996-97 років.

Група також випустила кавер-версію композиції Енніо Морріконе «The Ecstasy of Gold» в спільному триб'ют-альбомі We All Love Ennio Morricone, який вийшов 20 лютого 2007 року на честь композитора. «The Ecstasy of Gold» програвалася на початку концертів Metallica понад 20 років, але у своїй оригінальній версії (у записі). У версії ж, представленій на We All Love Ennio Morricone, група виконує її в новій інтерпретації, ґрунтованій на гітарах.[67]

12 березня 2007 року Metallica почала безпосередньо запис нового студійного альбому. Також було анонсовано літнє турне (пізніше назване «Sick of the Studio '07»)[68]

2 вересня 2008 року (за десять днів до офіційно призначеної дати) в одному французькому музичному магазині почалися продажі альбому Death Magnetic, дев'ятої по рахунку повноформатної студійної роботи Metallica.[69] Це привело до появи нових пісень в доступному для скачування виді в P2P-мережах. Зважаючи на це офіційний дистриб'ютор Metallica на території Великобританії, Vertigo Records, вимушений був змістити дату виходу Death Magnetic на два дні назад.

дебютував на першому рядку чартів у багатьох країнах, у тому числі в Австралії, Канаді і Мексиці, а також в європейському чарті альбомів. У США було продано 490 000 копій платівки. Крім того, Metallica стала першою групою, яка випустила п'ять альбомів, що йдуть підряд і займають перше місце в Billboard 200.[70] Через тиждень після релізу, Death Magnetic утримував перше місце в Billboard 200, європейському чарті альбомів, а також став альбомом, що найшвидше продавався, в Австралії в 2008 році.[71] Навіть після трьох тижнів Death Magnetic все ще лідирував в чарті Billboard 200. Таке досягнення в 2008 році було на рахунку тільки у Metallica і Джека Джонсона. А в чартах Billboard «Hard Rock», «Modern Rock/Alternative» і «Rock» альбом залишався на першій позиції цілих п'ять тижнів підряд.

Альбом Death Magnetic отримав широке визнання публіки і позитивні відгуки критиків. Death Magnetic є успішним альбомом групи і відродженням колишнього звучання, яке було присутнім в ранній творчості до періоду The Black Album.

В цілому Death Magnetic займав перші рядки хіт-парадів в 32 країнах світу.[72]

Ввиду успіху дев'ятого альбому Metallica MTV Europe номінувало групу на свою премію Music Awards в категоріях «Rock Out» і «Headliner», а MTV Latin America запросило музикантів виступити на їх церемонії Music Awards.[73] Metallica зіграла композицію «The Day That Never Comes».

У листопаді 2008 збіг термін дії контракту групи з Warner Bros., і Metallica зараз розглядає різні плани на майбутнє, включаючи (згідно з Ларсом Ульріхом) можливість випуску наступного альбому через інтернет.[74]

4 квітня 2009 року Metallica була введена до Зали слави рок-н-ролу. Зі вступною промовою на церемонії виступив басист гурту Red Hot Chili Peppers Флі. На церемонію були запрошені численні друзі гурту. Також в церемонії брали участь Джейсон Ньюстед і батько Кліффа Бертона, Рей Бертон. Дейв Мастейн був запрошений на церемонію, але відмовився, пославшись на зайнятість гастролями свого гурту Megadeth в Європі. Під час церемонії гурт зіграв два свої хіти, «Master Of Puppets» і «Enter Sandman». Група грала уп'ятьох: Джеймс Гетфілд — ритм-гітара, Кірк Геммет — соло-гітара, Ларс Ульріх — ударні і два басисти: Роберт Трухільо і Джейсон Ньюстед. Після виконання двох пісень до групи приєдналися Джефф Бек, Джиммі Пейдж, Джо Перрі, Ронні Вуд і Флі і виконали Джем-сейшн, який дістав назву Train Kept A Rollin' (All Star Jam).

Турне World Magnetic Tour тривало два роки і завершилося трьома концертами в Мельбурні, Австралія, в листопаді 2010 року.

Lulu, Metallica: Through The Never і десятий студійний альбом (2011-наш час)[ред.ред. код]

Джеймс Гетфілд на концерті в 2012 році.

15 червня 2011 року на офіційному сайті Metallica з'явилася інформація про новий матеріал, що раніше називається «секретним проектом». Цей проект включає 10 пісень, записаних за участю Лу Ріда[75]. Запис був здійснений в домашній студії штаб-квартири Metallica; звукозаписні сесії тривали декілька останніх місяців і закінчилися напередодні 15 червня. 22 серпня було оголошено, що спільний альбом музикантів буде випущений 1-го листопада в Північній Америці і на один день раніше (31 жовтня) в іншій частині світу. Спільна пластинка американських музикантів дістала назву «Lulu» і була натхненна п'єсами німецького поета-експресіоніста Франка Ведекінда «Дух землі» і «Скринька Пандори»[76]. Лу Рід написав пісні і музику для театральної постановки «Лулу» за мотивами Ведекинда, але після спільного виступу з Metallica на честь 25-річчя Залу слави рок-н-ролу музиканти вирішили записати альбом[77]. 16 жовтня 2011 року Роберт Трухільо підтвердив, що гурт повернулася в студію і вже пише новий матеріал. Також Роберт помітив, що гурт вже працює з Ріком Рубіном над парою нових пісень і збирається записувати новий матеріал упродовж більшої частини наступного року[78].

У жовтні Metallica оголосила про свій виступ в Індії на фестивалі «India Rocks», щоб відмітити Гран-прі Індії[79]. З «технічних причин» група не змогла виступити, із-за чого фанати почали бунтувати і розгромили сцену. Пізніше Metallica вчинила свій дебют в Індії 30 жовтня у Бангалорі. 5 грудня стартувала серія чотирьох ювілейних концертів групи Metallica, присвячена тридцятиріччю групи. Концерти пройшли на батьківщині Metallica, «Bay Area», в місті Сан-Франциско. Глядачами стали друзі групи і члени фан-клуба. Усі чотири концерти відрізнилися «екзотичним» сет-листом і запрошеними зірками. На кожному з чотирьох концертів була зіграна пісня, що не увійшла на їх дев'ятий студійний альбом. Всього їх було чотири: «Hate Train», «Just a Bullet Away», «Hell and Back» і «Rebel of Babylon». Пісні відразу ж потрапили в інтернет.

7 травня 2012 року Metallica почала новий тур по Європі, особливістю якого стало те, що уперше за 20 років The Black Album («Metallica») був повністю виконаний. Відбулися такі прем'єри як «Don' t Tread on Me», «My Friend of Misery», «The Struggle Within». У липні планується проведення фестивалю музики Orion Music в Атлантік-Сіті, організаторами якого є Metallica.

У недавньому інтерв'ю Ларс Ульріх заявив, що «2014 буде всіма про створення нової платівки Metallica», і що альбом буде найбільш ймовірно випущений протягом 2015 року[80]. Кірк Геммет і Роберт Трухільо пізніше підтвердили намір гурту попрямувати в студію, кажучи Пост-ЗМІ, «Ми збираємося зробити інший альбом наступного року»[81].

8 червня 2013 року гурт виступив під фальшивим іменем «Dehaan» на фестивалі Orion Music + More в Детройті, щоб святкувати 30-у річницю Kill 'Em All[82]. «Dehaan» — посилання на актора Дейна Дехаана, який грає головну роль у «Metallica: Через Ніколи» (2013)[83].

9 грудня 2013 року Металліка вперше дала концерт в Антарктиді, таким чином ставши першим гуртом, що виступив на всіх шести континентах земної кулі[84].

Наприкінці квітня 2015 року стало відомо, що запис чергового студійника Металліки зірвано через те, що Кірк Геммет загубив свій айфон зі створеними до цього гітарними партіями[85].

Спадщина і вплив[ред.ред. код]

Metallica став одним з найвпливовіших хеві-метал гуртів всіх часів і входить до «великої четвірки» треш-металу, разом з Slayer, Anthrax і Megadeth[1]. Гурт продав понад 100 мільйонів альбомів у всьому світі[86].

Гітаристи Trivium Корі Буальє і Метт Гефі сказали, що коли вони почули Metallica, вони захотіли почати грати на гітарі[87][88].

Учасники гурту[ред.ред. код]

Поточні учасники
Колишні учасники

Схема[ред.ред. код]

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Дискографія Metallica
Студійні альбоми

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Lee, Cosmo. (2007-05-07). Get Thrashed: The Story of Thrash Metal. Stylus Magazine[en]. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  2. Metallica scores fifth straight number 1 album. Billboard. Процитовано April 12, 2010. 
  3. Dave Matthews big debuts at number 1. Billboard. June 10, 2009. Процитовано April 12, 2010. 
  4. а б Top 100 Albums. RIAA.com. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-06-03. 
  5. METALLICA's 'Black' LP Is Top-Selling Album Of SOUNDSCAN Era. blabbermouth.net. 2009-12-23. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-07. 
  6. METALLICA's 'Black' Album Remains Top-Selling LP Of SoundScan Era. BlabberMouth. 2011-01-07. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-07. 
  7. Metallica forms Blackened Recordings. 3 News NZ. December 3, 2012. 
  8. Roberts, Randall (2012-11-30). Metallica leaves Warner Music with its masters, forms Blackened Records. latimes.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-12-17. 
  9. Blackened Recordings Launches. Metallica.com. 2010-11-30. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  10. Hogan, Marc. (2012-11-30). Metallica Name Their New Label: Blackened Recordings. Spin. Архів оригіналу за 2013-08-16. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  11. Макайвер, 2009, с. 64
  12. а б Макайвер, 2009, с. 65
  13. Макайвер, 2009, с. 70
  14. а б Макайвер, 2009, с. 66
  15. Макайвер, 2009, с. 81
  16. а б Макайвер, 2009, с. 82
  17. Макайвер, 2009, с. 85, 102-103, 108
  18. Макайвер, 2009, с. 116-117
  19. Макайвер, 2009, с. 117
  20. а б Макайвер, 2009, с. 120
  21. а б в Макайвер, 2009, с. 166
  22. Cecolini, Vinny. (Листопад 1998). Foreclosure of a Team. Metal Hammer. 
  23. а б Макайвер, 2009, с. 132
  24. Dave Mustaine: James Hetfield Is Jealous Of Me. BlabberMouth.net. 21 вересня 2004. Архів оригіналу за 31 травня 2009. Процитовано 31 травня 2009. 
  25. AskMen.com Editors. Interview: Dave Mustaine news. AskMen.com. IGN Entertainment. Архів оригіналу за 31 травня 2009. Процитовано 31 травня 2009. 
  26. а б Doe, Bernard. Love it to Death – Bernard Doe speaks to Dave Mustaine about life after Metallica. Metal Forces[en]. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-06-16. 
  27. Макайвер, 2009, с. 167
  28. 100 Best Albums of the Eighties. Rolling Stone. 16 листопада 1989. Процитовано 9 серпня 2013.  (англ.)
  29. Макайвер, 2009, с. 179
  30. Макайвер, 2009, с. 181
  31. Макайвер, 2009, с. 191
  32. Metallica Tileline (6) (англійською). MTV.com. 1986-03-27. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (англ.)
  33. Discography - Metallica. Billboard.com. Процитовано 2 червня 2010.  (англ.)
  34. Metallica - Master of Puppets (англійською). Billboard.com. Процитовано 29 липня 2011.  (англ.)
  35. Steve Huey. Master of Puppets - Review. Allmusic.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (англ.)
  36. а б Metallica. Some Kind of Monster, січень 2004, Paramount Pictures
  37. Макайвер, 2009, с. 266
  38. Макайвер, 2009, с. 275
  39. а б Макайвер, 2009, с. 275-276
  40. Макайвер, 2009, с. 276
  41. MTV: 100 Greatest Music Videos Ever Made. Rockonthenet.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-12-08. 
  42. Bob Rock discography. discogs.com. Процитовано 2011-06-07.  (англ.)
  43. а б Malcolm Dome, Mick Wall The complete guide to the music of Metallica. — 1997. — P. 57. — 88 p. — ISBN 9780711949027.
  44. Metallica Timeline 1990-1991. MTV. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-11-10. 
  45. Guy Garcia; Patrick E. Cole (14 жовтня 1991). Heavy Metal Goes Platinum. TIME. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2010-11-10. 
  46. Metallica, 'Metallica'. 100 Best Albums of the 90's. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-11.  (англ.)
  47. Metallica, 'Metallica'. 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. 2012-05-31. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-11.  (англ.)
  48. Francesco Gallina. Metallica. Metallized.it. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30.  (італ.)
  49. Riccardo Mezzera (20 січня 2003). Metallica. Truemetal.it. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-05-30. 
  50. Freddie Mercury Tribute Concert (1992). mygnr.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-07.  (англ.)
  51. Макайвер, 2009, с. 307
  52. Metallica Tileline (12). MTV.com. 9-8-1992. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010.  (англ.)
  53. Rosenberg, Axl. (2009-04-22). John Marshall Metallica. MetalSucks[en]. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-11.  (англ.)
  54. Макайвер, 2009, с. 314
  55. Макайвер, 2009, с. 355
  56. Макайвер, 2009, с. 317
  57. Макайвер, 2009, с. 322
  58. Макайвер, 2009, с. 326-332
  59. Metallica timeline December 1995 – June 27, 1996. MTV. Процитовано December 5, 2007. 
  60. Metallica Chart Positions. Allmusic. Процитовано December 3, 2007. 
  61. Metallica timeline November 18, 1997 – December 8, 1998. MTV. Архів оригіналу за 2013-04-04. Процитовано 2007-12-05. 
  62. Макайвер, 2009, с. 375
  63. а б Макайвер, 2009, с. 377-378
  64. Макайвер, 2009, с. 417
  65. Metallica Timeline (22) (англійською). MTV.com. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 30-5-2010. 
  66. Metallica Studio Update. Metallica. February 16, 2006. Процитовано December 23, 2006. [недійсне посилання]
  67. We All Love Ennio Morricone (англійською). Metallica.com. 2007-02-20. Процитовано 2007-02-20. 
  68. Новости Metallica (англійською). Metallica.com. February 9, 2007. Процитовано 10 лютого 2007. 
  69. METALLICA's 'Death Magnetic' Sold Two Weeks Early At French Record Store?
  70. Metallica's Death Magnetic reigns on European Album Chart. Blabbermouth.net. 2008-09-25. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2008-09-29. 
  71. Metallica's Death Magnetic is fastest - selling album of the year in Australia. Blabbermouth. 2008-09-21. Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 2008-09-29. 
  72. Metallica's Death Magnetic Tops Album Chart for Third Week in a Row. EuroInvester. 2008-10-01. Архів оригіналу за 2011-08-23. 
  73. Metallica nominated in the EMA's and playing live at the VMA's in Latin America. Alternativeware. 2008-10-08. Архів оригіналу за 2008-12-16. Процитовано 2008-10-08. 
  74. http://www.ultimate-guitar.com/news/general music news/metallica consider releasing next album online.html Metallica Consider Releasing Next Album Online | News @ Ultimate — Guitar.Com
  75. Secret Recording Project?. Metallica.com (англійською). 2011-06-15. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-06-16. 
  76. Thiessen, Brock (2011-08-19). Metallica and Lou Reed Set Release Date for Collaborative Album. Exclaim!. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-08-21. 
  77. Лу Рід і Metallica : "Це найкраще з усього створеного людством". Rolling Stone. Серпень 2011. Архів оригіналу за 2012-01-24. Процитовано 2011-08-27. 
  78. Warner, Brett (2011-10-26). Metallica Begin Work on Their Next Studio Album. Ology. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-10-30.  (англ.)
  79. Metallica in India. Withjim.Com. Процитовано 2012-02-15. 
  80. Metallica to Hit the Studio in 2014: 'We'll Run Out of Excuses for Not Doing It by Then'. Ultimate-Guitar. 
  81. Dekel, Jonathan (9 September 2013). "Metallica to record new album in 2014." Postmedia Network.
  82. Who Is Dehaan? It's Metallica, Playing 'Kill 'Em All' at Orion Music Festival
  83. Metallica Surprise by Playing ‘Kill ‘Em All’ Set Under Fake Name Dehaan. Noisecreep. 
  84. Metallica в Антарктиде!!
  85. Новый альбом Metallica немного задерживается по вине Кирка Хэммета
  86. Metallica, Limp Bizkit and Linkin Park committed to the Sanitarium. Metallica.com. 2003-02-05. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  87. Trivium interview. Metal Theater. 2007-11-02. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)
  88. Interview with Matt from Trivium at RoadRage '04. Metal Underground. 2004-08-09. Архів оригіналу за 2013-08-13. Процитовано 2013-08-13.  (англ.)

Посилання[ред.ред. код]