Перейти до вмісту

Aerosmith

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Aerosmith
Виступ Aerosmith у 2019 році.
Виступ Aerosmith у 2019 році.
Основна інформація
ЖанрРок
Блюз-рок
Хард-рок
Хеві-метал
Глем-метал[1][2][3]
Роки1970 — донині[4]
КраїнаСША США
МістоБостон
Моваанглійська
ЛейблColumbia Records
Geffen Records
СкладСтівен Тайлер
Джо Перрі
Том Гамільтон
Джої Крамер
Бред Вітфорд
aerosmith.com​(англ.) Редагувати інформацію у Вікіданих
Aerosmith у Вікісховищі

Aerosmith — американський рок-гурт, створений у Бостоні 1970 року[4][5][6]. До складу гурту входять вокаліст Стівен Тайлер, басист Том Гамільтон, ударник Джої Крамер та гітаристи Джо Перрі і Бред Вітфорд. Їхній стиль, заснований на блюзовому хард-року[7][8], також включає елементи поп-року[9] хеві-металу,[7] глем-металу[10] та ритм-енд-блюзу[11] і вплинув на багатьох наступних рок-музикантів[12]. Aerosmith іноді називають «поганими хлопцями з Бостона»[13] або «найвеличнішим американським рок-н-рольним гуртом»[14][15][16]. Основних авторів пісень гурту — Тайлера і Перрі — іноді називають «Токсичні близнюки».

Перрі та Гамільтон спочатку грали разом у гурті Jam Band, де познайомилися з Тайлером, Крамером і гітаристом Реєм Табано, після чого створили Aerosmith. У 1971 році Табано замінив Вітфорд. Гурт випустив серію мультиплатинових альбомів, починаючи зі свого однойменного дебюту 1973 року, а вже наступного року — Get Your Wings[17]. Проривом у мейнстрим стали наступні два альбоми — Toys in the Attic (1975) і Rocks (1976)[18]. Draw the Line і Night in the Ruts вийшли відповідно у 1977 і 1979 роках. Упродовж 1970-х гурт активно гастролював і випустив понад десяток синглів, що потрапили до Hot 100, серед них їхній перший хіт Top 40 — «Sweet Emotion» та пісні, що досягли десятки найкращих — «Dream On» і «Walk This Way». Наприкінці десятиліття вони стали одними з найпопулярніших хард-рокових гуртів світу й здобули численну армію шанувальників, відому як «Blue Army».[19] Наркозалежність і внутрішні конфлікти призвели до того, що Перрі та Вітфорд залишили гурт у 1979 і 1981 роках відповідно[8]. Після цього справи гурту погіршилися, а альбом Rock in a Hard Place (1982) не зміг повторити попередні успіхи.

Перрі та Вітфорд повернулися до Aerosmith у 1984 році. Після камбек-туру гурт записав Done with Mirrors (1985), який не виправдав комерційних очікувань. Лише після співпраці 1986 року з реп-гуртом Run–D.M.C. над новою версією «Walk This Way» та виходу мультиплатинового альбому Permanent Vacation (1987) вони знову здобули колишню популярність[20]. У другій половині 1980-х і 1990-х років гурт отримав численні нагороди за музику з мультиплатинових альбомів Pump (1989), Get a Grip (1993) і Nine Lives (1997), здійснивши наймасштабніші концертні тури у своїй кар'єрі. Серед їхніх найвідоміших хітів цього періоду — «Dude (Looks Like a Lady)», «Angel», «Rag Doll», «Love in an Elevator», «Janie's Got a Gun», «What It Takes», «Livin' on the Edge», «Cryin'» і «Crazy». Гурт також зняв популярні музичні відео та з'являвся у телевізійних шоу, кінофільмах і відеоіграх. У 1998 році Aerosmith досягли першого місця в чартах із піснею «I Don't Want to Miss a Thing» зі саундтреку до фільму «Армагеддон», а наступного року у Дісней Ворлд відкрили атракціон, присвячений гурту. Їхнє повернення вважають одним із найвражаючих у історії року[7][8]. Наступні альбоми — Just Push Play (з хітом «Jaded»), Honkin' on Bobo (збірка каверів блюзових композицій) та Music from Another Dimension! — вийшли відповідно у 2001, 2004 і 2012 роках. У 2008 році гурт випустив Guitar Hero: Aerosmith, яку вважають найуспішнішою відеогрою, присвяченою окремому гурту. З 2019 по 2022 рік Aerosmith мали концертну резиденцію Deuces Are Wild у Лас-Вегасі, яку перервали у 2020—2021 роках через пандемію COVID-19. Після того як Тайлер отримав травму голосових зв'язок і не зміг повністю відновитися під час третього виступу їхнього прощального туру у 2023 році, гурт завершив гастрольну діяльність у 2024 році, хоча час від часу продовжує давати окремі виступи і не виключає запису нової музики.

Aerosmith — найуспішніший американський гурт хард-року за обсягами продажів, який продав понад 150 мільйонів записів у всьому світі, зокрема понад 69,5 мільйона — у США[21][22]. Маючи 25 золотих, 18 платинових і 12 мультиплатинових альбомів, гурт утримує рекорд за загальною кількістю сертифікацій серед американських колективів і ділить перше місце за кількістю мультиплатинових альбомів серед гуртів США. Вони здобули 21 хіт у чарті Hot 100, дев'ять пісень очолили чарт Mainstream Rock, а також отримали чотири Греммі, шість American Music Awards і десять MTV Video Music Awards. У 2001 році гурт ввели до Зали слави рок-н-ролу, а в рейтингах «100 найвизначніших артистів усіх часів» від журналу Rolling Stone та телеканалу VH1 вони посіли відповідно 57-ме та 30-те місця[23]. У 2013 році Стівен Тайлер і Джо Перрі були включені до Зали слави авторів пісень.

Історія гурту

[ред. | ред. код]

Заснування (1964—1970)

[ред. | ред. код]

У 1964 році Стівен Тайлер створив власний гурт під назвою the Strangeurs, який пізніше став відомий як Chain Reaction, у місті Йонкерс (штат Нью-Йорк)[24]. Тим часом Перрі та Гамільтон створили гурт Jam Band (часто відомий як «Joe Perry's Jam Band»), музика якого базувалася на імпровізаціях і блюзі. У вересні 1969 року Гамільтон і Перрі переїхали до Бостона (штат Массачусетс)[25]. Там вони познайомилися з Джої Крамером, барабанщиком із Йонкерса. Крамер знав Тайлера і завжди сподівався грати разом з ним у одному гурті[26]. Будучи студентом Берклі, Крамер вирішив залишити навчання та приєднався до Jam Band[26].

У 1970 році гурти Chain Reaction і Jam Band виступили разом на концерті в штаті Нью-Гемпшир. Тайлер одразу захопився звучанням Jam Band і запропонував об'єднати обидва колективи. У жовтні 1970 року гурти знову зустрілися, щоб обговорити цю ідею. Тайлер, який у Chain Reaction був барабанщиком і бек-вокалістом, категорично відмовився знову сідати за ударну установку, заявивши, що братиме участь лише як фронтмен і головний вокаліст. Решта музикантів погодилися і так утворився новий гурт. Музиканти оселилися разом у будинку за адресою 1325 Commonwealth Avenue[27] у Бостоні, де вони разом писали й репетирували музику, а між концертами відпочивали[26].

За повідомленнями, учасники гурту проводили дні, вживаючи наркотики та переглядаючи повтори The Three Stooges[28]. Одного дня після перегляду вони зібралися, щоб придумати назву для гурту. Крамер розповів, що ще в школі часто писав слово «aerosmith» на своїх зошитах[29]. Ця ідея прийшла йому після прослуховування альбому Гаррі Нілссона Aerial Ballet, на обкладинці якого було зображено циркового артиста, що вистрибує з біплана. Спочатку його колегам це не сподобалося — усі подумали, що він має на увазі роман «Стріла» Сінклера Льюїса, який вони читали на уроках англійської мови у школі. «Ні, не Arrowsmith, — пояснив Крамер. — A-E-R-O… Aerosmith»[30]. Гурт зупинився на цій назві, хоча також розглядав варіанти «the Hookers» і «Spike Jones»[29][31]. Приблизно до вихідних 25 грудня 1971 року гурт був відомий під назвою «Fox Chase»[32].

Невдовзі гурт запросив Рея Табано — дитячого друга Тайлера — на позицію ритм-гітариста та почав виступати на місцевих концертах[33]. Перший виступ Aerosmith відбувся у місті Мендон, штат Массачусетс, у Nipmuc Regional High School (нині середня школа Miscoe Hill) 6 листопада 1970 року. У 1971 році Табано замінив Бред Вітфорд, який також навчався у музичному коледжі Берклі та раніше був учасником гурту Earth Inc.[34]. Вітфорд, родом із Редінга, грав у місцевій школі Coolidge Middle School. Окрім періоду з липня 1979 року до квітня 1984 року, склад гурту з Тайлером, Перрі, Гамільтоном, Крамером і Вітфордом залишався незмінним[7].

Контракт із лейблом, Aerosmith, Get Your Wings та Toys in the Attic (1971—1975)

[ред. | ред. код]

Після створення гурту та остаточного формування складу у 1971 році музиканти почали здобувати певну популярність завдяки живим виступам[8]. Спочатку гурт працював через агентство Ed Malhoit Agency[35], а згодом уклав промо контракт із Френком Коннеллі, після чого у 1972 році підписав угоду про менеджмент із Девідом Кребсом і Стівом Лебером[36]. Кребс і Лебер запросили президента Columbia Records Клайва Девіса відвідати виступ гурту у Max's Kansas City у Нью-Йорку. Спершу Aerosmith не були заплановані в афіші клубу, однак самостійно оплатили виступ, щоб потрапити до програми, ставши, за повідомленнями, єдиним гуртом, який коли-небудь робив це у Max's. Пісня «No Surprize» з альбому Night in the Ruts згадує цей момент як початок їхньої слави[37].

Aerosmith підписали контракт із Columbia у середині 1972 року на суму близько 125 000 доларів і записали свою дебютну платівку — Aerosmith[38]. Альбом вийшов у січні 1973 року та посів 166-те місце в чарті[7]. Це була рок-н-рольна платівка з чітко вираженим блюзовим впливом, яка заклала основу для характерного звучання гурту у стилі блюз-рок[39]. Хоча найуспішнішим синглом із альбому стала пісня «Dream On», що досягла 59-го місця в чартах[40], кілька інших композицій, зокрема «Mama Kin» і «Walkin' the Dog», стали невід'ємною частиною концертних виступів гурту та здобули популярність на рок-радіо[41]. Спочатку альбом отримав статус «золотого», згодом його продажі перевищили два мільйони копій, і після того, як гурт здобув широку популярність, платівку сертифікували як «дворазово платинову»[42]. Після тривалих гастролей гурт випустив другий альбом — Get Your Wings у 1974 році, який став першим у серії мультиплатинових релізів, спродюсованих Джеком Дугласом[43]. До альбому увійшли хіти рок-радіо «Same Old Song and Dance» і «Train Kept A-Rollin'», кавер-версію якої раніше виконували The Yardbirds[44]. Також платівка містила кілька улюблених серед шанувальників композицій — «Lord of the Thighs», «Seasons of Wither» та «S.O.S. (Too Bad)», похмуріші пісні, що стали класикою концертних програм гурту[45]. Станом на сьогодні Get Your Wings розійшовся накладом у три мільйони копій[42].

У 1975 році гурт випустив свій третій альбом — Toys in the Attic, який закріпив за ними статус міжнародних зірок і поставив поруч із такими колективами, як Led Zeppelin та The Rolling Stones[19]. Спершу гурт критикували як наслідувачів The Rolling Stones, частково через зовнішню схожість вокаліста Стівена Тайлера з Міком Джаггером[8], однак Toys in the Attic довів, що Aerosmith є самобутнім і талановитим гуртом[46]. Альбом одразу здобув успіх, починаючи з синглу «Sweet Emotion», який став першим хітом гурту, що потрапив до Top 40[47]. За цим послідував повторний реліз композиції «Dream On», яка піднялася до шостої позиції в чартах і стала найуспішнішим синглом гурту 1970-х років[48]. У 1976 році була повторно випущена пісня «Walk This Way», яка на початку 1977 року увійшла до десятки найкращих[8].

Крім того, пісні «Toys in the Attic» і «Big Ten Inch Record» (кавер на композицію, яку спочатку виконав Bull Moose Jackson) стали невід'ємною частиною концертних виступів гурту[49]. Завдяки цьому успіху обидва попередні альбоми гурту знову з'явилися в чартах[50]. Toys in the Attic став найпродаванішим студійним альбомом Aerosmith у США, з підтвердженими продажами дев'яти мільйонів копій[42]. Гурт вирушив у турне на підтримку Toys in the Attic, під час якого здобув ширше визнання[19]. Приблизно в цей же період гурт облаштував свою творчу базу під назвою «The Wherehouse» у Волтемі (Массачусетс), де проводив репетиції, записував музику та займався організаційними справами[51].

Rocks, Draw the Line та Live! Bootleg (1976—1978)

[ред. | ред. код]
У 1970-х роках Стівен Тайлер (ліворуч) і Джо Перрі (праворуч) отримали прізвисько «Токсичні близнюки» через надмірне вживання наркотиків

У 1976 році гурт випустив свій четвертий студійний альбом — Rocks, який музичний історик Грег Прато описав як такий, що «передає Aerosmith у їхньому найсирішому та найпотужнішому звучанні»[52]. Платівка швидко отримала статус платинової[42] і включала два хіти, що потрапили до чарту «Топ-40» — «Last Child» і «Back in the Saddle», а також баладу «Home Tonight», яка також увійшла до чартів[53]. Зрештою Rocks розійшовся накладом понад чотири мільйони копій[42]. Альбоми Toys in the Attic і Rocks вважаються одними з найкращих робіт гурту[46][52], особливо у жанрі хард-рок: вони входять до списків на кшталт 500 найкращих альбомів усіх часів журналу Rolling Stone[54][55] і були названі впливовими серед учасників гуртів Guns N' Roses, Metallica та Mötley Crüe[56][57]. Курт Кобейн також зазначив Rocks серед альбомів, які, на його думку, найбільше вплинули на звучання Nirvana, у своєму щоденнику 1993 року[58], Невдовзі після виходу Rocks гурт продовжив активні гастролі, цього разу виступаючи як хедлайнер, зокрема на великих стадіонах і рок-фестивалях[8].

У 1977 році гурт випустив свій п'ятий студійний альбом — Draw the Line. Його запис ускладнювався через надмірні захоплення учасників гурту, однак на платівці все ж з'явилися композиції, котрі запам'ятовуються[53]. Заголовна пісня альбому майже потрапила до чарту «Топ-40» і залишається постійним елементом концертних виступів, а композиція «Kings and Queens» також увійшла до чартів[53]. Альбом розійшовся накладом у два мільйони копій[42]. Гурт активно гастролював на його підтримку, проте зловживання наркотиками та виснажливий ритм постійних турів і записів почали негативно впливати на їхню гру. Тайлер і Перрі здобули прізвисько «Токсичні близнюки» через своє відоме захоплення наркотиками як на сцені, так і поза нею[8][59]. Згодом Тайлер сказав: «Я витратив 64 мільйони доларів на наркотики», на що Перрі відповів: «Немає жодного, блін, способу витратити такі гроші на наркотики й залишитися живим. Це гарний заголовок, але насправді це була лише невелика частина того, куди ми витрачали свої кошти»[60].

Продовжуючи гастролювати та записуватися наприкінці 1970-х, Aerosmith знялися у фільмі Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band[7]. Їхня кавер-версія пісні The Beatles «Come Together» із саундтреку стала останнім хітом гурту, який потрапив до Top 40, майже на десять років[53]. Подвійний вініловий альбом Live! Bootleg, випущений 1978 року, передавав енергію та «сирість» гурту[61] під час туру Draw the Line. Окремий сингл «Chip Away the Stone», також випущений 1978 року, посів 77-ме місце в чартах[53].

Вихід Джо Перрі та Бреда Вітфорда, Night in the Ruts і Rock in a Hard Place (1979—1984)

[ред. | ред. код]

1979 року гурт розпочав роботу над наступним альбомом Night in the Ruts, але Aerosmith вирішили вирушити у турне під час перерви в записі. Коли десятиліття добігало кінця, зловживання наркотиками почало даватися взнаки, і напруга всередині колективу поступово наростала. Гастрольний графік гурту привів їх на стадіон у Клівленді 28 липня 1979 року, де вони були хедлайнерами фестивалю World Series of Rock. За лаштунками спалахнув хаос, коли дружина Джо Перрі, Елісса, кинула склянку молока в дружину Тома Гамільтона, Террі. Після виступу Тайлер і Перрі вступили в гарячу суперечку, коли Тайлер пред'явив Перрі претензії через поведінку його дружини. У результаті конфлікту Перрі залишив Aerosmith (сам Тайлер у своїй автобіографії стверджує, що звільнив Перрі з гурту). Після відходу Перрі забрав із собою частину музичного матеріалу, який створив раніше. Незабаром після цього він заснував власний побічний проєкт під назвою The Joe Perry Project[7][8].

Оскільки робота над Night in the Ruts ще тривала, Aerosmith потрібні були замінники, щоб виконати партії Джо Перрі у піснях, які залишалося записати для завершення альбому. Гітарист Бред Вітфорд узяв на себе частину сольних партій, а Річі Супа, давній співавтор гурту, допомагав там, де було потрібно, доки колектив не запросив Джиммі Креспо на постійне місце гітариста. Альбом Night in the Ruts вийшов у листопаді 1979 року, але на той час продався лише в кількості, достатній для «золотого» сертифікату, хоча до 1994 року наклад зріс до «платинового». Єдиним синглом з альбому стала кавер-версія пісні «Remember (Walking in the Sand)» гурту the Shangri-Las, яка досягла 67-го місця в чарті Billboard Hot 100[53].

Турне на підтримку Night in the Ruts розпочалося невдовзі після виходу альбому, проте гурт почав виступати на дедалі менших майданчиках, оскільки їхня популярність поступово знижувалася. Проблеми Стівена Тайлера з наркотиками почали позначатися на його виступах і написанні пісень. 1980 року він досяг критичної точки, коли знепритомнів на сцені під час концерту в Портленді, штат Мен і не зміг продовжити виступ[62]. Того ж року Aerosmith випустили свою першу збірку Greatest Hits. Хоча спочатку альбом не посів високих позицій у чартах, згодом він здобув широку популярність і став найпродаванішою платівкою гурту у США, з тиражем 12 мільйонів копій[42]. Восени 1980 року Тайлер потрапив у серйозну аварію на мотоциклі, після чого провів два місяці в лікарні й не міг гастролювати чи записуватися до середини 1981 року[63].

1981 року Aerosmith розпочали роботу над своїм наступним альбомом — Rock in a Hard Place, під час створення якого вони знову співпрацювали з продюсером Джеком Дугласом. Однак після запису першої пісні для альбому — «Lightning Strikes» — Бред Вітфорд залишив гурт і створив дует із Дереком Сент Голмсом, з яким записав дебютний однойменний альбом, що не здобув значного інтересу. Згодом Вітфорд приєднався до The Joe Perry Project і виступав із ними у 1984 році[64].

Коли Рік Дюфей замінив Вітфорда, Rock in a Hard Place було випущено 27 серпня 1982 року. Альбом посів 32-ге місце в чарті Billboard 200[42]. Єдиним синглом, який потрапив до чартів, стала згадана вище пісня «Lightning Strikes», що досягла 21-го місця в чарті Billboard Mainstream Rock[53]. Як і під час туру на підтримку Night in the Ruts, Aerosmith не змогли забронювати великі концертні майданчики й були змушені виступати в клубах і театрах, де їм також було важко зібрати повні зали. Під час «домашнього» виступу на арені міста Вустер, Тайлер і Перрі знову зустрілися за лаштунками та вживали наркотики перед виходом на сцену. Тайлер був настільки сп'янілий, що знепритомнів під час виступу і, як і раніше, не зміг підвестися[65].

14 лютого 1984 року Перрі (який на той час уже розлучився зі своєю першою дружиною Еліссою) та Вітфорд відвідали виступ Aerosmith у театрі «Орфеум» у Бостоні. Невдовзі після цього почалися обговорення щодо повернення обох музикантів до складу гурту, і за кілька місяців оригінальний склад Aerosmith офіційно возз'єднався[66]. Стівен Тайлер згадував:

Ви б відчули цю енергію, щойно всі п’ятеро знову опинилися разом в одній кімнаті. Ми всі почали сміятися — здавалося, що п’ять років ніколи й не минали. Ми знали, що зробили правильний крок.

— Стівен Тайлер[67]

Тур «Back in the Saddle», Done with Mirrors та реабілітація від наркотичної залежності (1984—1986)

[ред. | ред. код]

1984 року Aerosmith вирушили у тур возз'єднання під назвою Back in the Saddle Tour[7], за результатами якого вийшов концертний альбом Classics Live II. Попри те, що концерти туру збирали численну публіку, гастролі супроводжувалися кількома інцидентами, більшість з яких були пов'язані з вживанням наркотиків учасниками гурту[7]. Оскільки проблеми із залежністю ще не були подолані, гурт підписав контракт із лейблом Geffen Records і розпочав роботу над камбеком[68]. Незважаючи на підписання нового контракту, попередній лейбл гурту — Columbia — продовжував отримувати прибуток від повернення Aerosmith, випустивши концертні збірки Classics Live I and II та компіляцію Gems[69].

1985 року гурт випустив альбом Done with Mirrors — свій перший студійний реліз після возз'єднання. Попри те, що альбом отримав деякі схвальні відгуки[70], він досяг лише золотого статусу[42] і не приніс гурту жодного хіт-синглу чи помітного інтересу публіки[53]. Найпомітнішою композицією альбому стала «Let the Music Do the Talking», яка насправді була кавером на пісню, раніше записану проєктом The Joe Perry Project і випущену на однойменному альбомі цього гурту[71]. Попри це, Aerosmith знову стали популярними концертними виконавцями, активно гастролюючи на підтримку Done with Mirrors упродовж 1986 року[72]. 1986 року відбулася безпрецедентна спільна робота — Aerosmith (передусім Тайлер і Перрі) взяли участь у записі кавер-версії пісні «Walk This Way» разом із Run–D.M.C.[73] поєднавши рок-н-рол із хіп-хопом[31]. Композиція, що посіла 4-те місце в чарті Billboard Hot 100[74], і кліп, який часто транслювався на телебаченні, відродили кар'єру Aerosmith, познайомивши нове покоління слухачів із їхньою музикою[68].

Попри відродження їхньої творчої діяльності, проблеми учасників гурту з наркотиками й далі заважали їм рухатися вперед. У 1986 році Стівен Тайлер успішно пройшов програму реабілітації від наркотичної залежності після інтервенції, яку влаштували його колеги по гурту, лікар та менеджер Тім Коллінз. Коллінз вважав, що майбутнє гурту не буде успішним, якщо Тайлер не розпочне лікування вчасно. Протягом наступних кількох років інші учасники гурту також пройшли програми реабілітації. Згідно з автобіографією гурту, у вересні 1986 року Коллінз пообіцяв, що зробить Aerosmith найвідомішим гуртом у світі до 1990 року, якщо всі вони завершать лікування[75]. Їхній наступний альбом став вирішальним після комерційного провалу Done With Mirrors, і, очистившись від наркотиків, музиканти доклали великих зусиль, щоб зробити наступну платівку успішною[76].

Permanent Vacation та Pump (1987—1991)

[ред. | ред. код]

Permanent Vacation вийшов у серпні 1987 року, ставши великим хітом і найуспішнішим альбомом гурту за понад десятиліття (було продано 5 млн копій у США)[42], при цьому всі три його сингли («Dude (Looks Like a Lady)», «Angel» і «Rag Doll») потрапили до Топ-20 чарту Billboard Hot 100[53]. Стівен Тайлер у своїй автобіографії зазначав, що цей альбом був «…першим, який ми записали тверезими»[77]. Частину комерційного успіху Permanent Vacation забезпечив продюсер Брюс Ферберн, чиї рішення (звукові ефекти, якісний запис) додали альбому цікавості публіки, а також участь запрошених авторів пісень — Дезмонда Чайлда, Джима Валланса та Голлі Найт, які допомагали гурту з текстами. Хоча спочатку колектив неохоче ставився до залучення сторонніх авторів (зокрема, Тайлер був розлючений тим, що Найт отримала авторський кредит лише за зміну одного слова — «Rag Time» на «Rag Doll»), цей підхід виявився успішним, адже Permanent Vacation став найрезультативнішим альбомом гурту за десять років. Після цього колектив вирушив у тур на підтримку альбому разом із колегами по лейблу Guns N' Roses, які неодноразово називали Aerosmith своїм головним натхненням. Цей тур місцями був напруженим, оскільки Aerosmith боролися за тверезість, тоді як Guns N' Roses мали гучну репутацію через зловживання наркотиками[78].

Наступний альбом Aerosmith мав ще більший успіх. Pump, випущений у вересні 1989 року, включав три сингли, що потрапили до першої десятки чарту: «Love in an Elevator», «Janie's Got a Gun» і «What It Takes», а також композицію «The Other Side», яка увійшла до Топ-30[53], що знову утвердило гурт як потужну музичну силу[79]. Pump отримав схвальні відгуки критиків і мав великий комерційний успіх, згодом розійшовшись накладом у 7 млн копій[42], породивши низку музичних кліпів, які регулярно транслювалися на MTV, і здобувши чотиризіркові оцінки від провідних музичних журналів[80]. Pump посів четверте місце серед найпродаваніших альбомів 1990 року[81]. Також гурт здобув свою першу премію «Греммі» у категорії «Найкраще рок-виконання дуетом або групою з вокалом» за пісню «Janie's Got a Gun»[82]. Крім того, кліп на «Janie's Got a Gun» отримав дві нагороди MTV Video Music Awards і був визнаний одним зі 100 найкращих відео всіх часів за версією Rolling Stone, MTV та VH1. Як і Permanent Vacation, альбом Pump продюсував Брюс Ферберн, який додав у звучання елементи, що зробили його більш цілісним, зокрема інструментальні інтермедії між піснями, а також залучив секцію духових Margarita Horns, що прикрасила треки «Love in an Elevator» і «The Other Side». Музичний критик Стівен Томас Ерлвайн зазначав, що Pump «з насолодою використовує елементи поп-музики, не втрачаючи при цьому брудного хард-рокового ядра Aerosmith», додаючи, що «така амбітність і музична різноманітність ставлять Pump на один рівень із Toys in the Attic та Rocks»[83]. Процес запису Pump був задокументований у фільмі The Making of Pump, який згодом перевидали на DVD. Музичні кліпи на сингли з цього альбому були зібрані у релізі Things That Go Pump in the Night, який швидко отримав платиновий статус[42].

На підтримку альбому Pump гурт вирушив у 12-місячний Pump Tour, який тривав більшу частину 1990 року[84]. 21 лютого 1990 року гурт з'явився у скетчі «Wayne's World» у програмі Saturday Night Live, де музиканти дискутували про падіння комунізму та розпад Радянського Союзу, а також виконали свої нещодавні хіти «Janie's Got a Gun» і «Monkey on My Back»[85]. Виступ гурту у скетчі «Wayne's World» згодом телеканал E! визнав найкращим моментом в історії цієї програми[86]. 11 серпня 1990 року в ефірі MTV вийшов запис виступу Aerosmith у програмі MTV Unplugged[87]. У жовтні того ж року тур Pump Tour завершився першими виступами гурту в Австралії[88]. Того ж 1990 року гурт також внесли до списку учасників Hollywood Rock Walk[89]. У листопаді 1991 року Aerosmith з'явилися у серії Сімпсонів під назвою «Flaming Moe's»[90] та випустили бокс-сет під назвою Pandora's Box.[91]. Разом із виходом Pandora's Box гурт перевидав свій хіт 1975 року «Sweet Emotion» у ремікс версії, яку супроводжував новий музичний кліп. Того ж року Aerosmith виконали свою пісню 1973 року «Dream On» разом із оркестром Майкла Кеймена під час спеціального шоу MTV з нагоди 10-річчя телеканалу; саме ця версія стала офіційним музичним відео для композиції[92]. У 1992 році Тайлер і Перрі виступили наживо як запрошені гості Guns N' Roses під час світового телешоу гурту в Парижі, виконавши попурі з пісень «Mama Kin» (яку GN'R записали як кавер у 1986 році) та «Train Kept A-Rollin»[93][94].

Get a Grip і Big Ones (1992—1995)

[ред. | ред. код]

Після короткої перерви гурт повернувся до студійної роботи, щоб у 1992 році записати продовження альбому Pump. Попри суттєві зміни в популярній музиці на початку 1990-х[11], альбом Get a Grip, виданий 1993 року, став комерційно успішним — це була перша платівка гурту, що дебютувала на першому місці чарту[95]. За два з половиною роки продажі досягли 7 млн копій[42], а загальний світовий тираж перевищив 20 млн[96]. Першими синглами стали драйвові композиції «Livin' on the Edge» і «Eat the Rich». Хоча чимало критиків негативно відгукувалися про надмірну увагу до схожих між собою рок-балад, використаних для просування альбому[11], усі три — «Cryin'», «Amazing» і «Crazy» — стали хітами на радіо[53] та MTV[68]. У музичних відео знялася тоді ще маловідома акторка Алісія Сільверстоун, чиї провокативні ролі принесли їй прізвисько «дівчина з кліпів Aerosmith» у першій половині десятиліття[97]. Донька Стівена Тайлера Лів Тайлер також з'явилася у кліпі «Crazy»[98]. Гурт здобув дві премії Греммі за композиції з цього альбому в категорії «Найкраще рок-виконання дуетом або гуртом з вокалом»: за «Livin' on the Edge» у 1994 році та «Crazy» у 1995 році[82].

Під час роботи над Get a Grip менеджмент і лейбл залучили низку професійних авторів пісень, аби надати майже всім композиціям з альбому більшої комерційної привабливості[11], тенденція, що тривала до початку 2000-х років. Втім, це спричинило звинувачення гурту в комерціалізації, які супроводжували його протягом 1990-х. Окрім виснажливого 18-місячного світового туру на підтримку Get a Grip, гурт також активно просував себе та альбом, намагаючись привернути увагу молодої аудиторії. Серед таких кроків — поява колективу у фільмі Світ Вейна 2[99], де гурт виконав дві пісні[100], участь музикантів та їхніх композицій у відеоіграх Revolution X[101] та Quest for Fame[102], виступ на «Вудстоку-94»[103], використання композиції «Deuces Are Wild» у збірці The Beavis and Butt-head Experience[104], а також відкриття власного клубу The Mama Kin Music Hall у Бостоні 1994 року[105]. Того ж року гурт випустив збірку під назвою Big Ones для Geffen Records, до якої увійшли найбільші хіти з альбомів Permanent Vacation, Pump і Get a Grip, пісня «Deuces Are Wild» зі збірки The Beavis and Butt-head Experience, а також дві нові композиції — «Blind Man» і «Walk on Water»[106], які досягли значних успіхів у рок-чартах[53].

Nine Lives і «I Don't Want to Miss a Thing» (1996—2000)

[ред. | ред. код]

Aerosmith підписали контракт із Columbia Records / Sony Music у 1991 році на суму 30 мільйонів доларів за чотири альбоми, але на той момент вони записали лише три зі своїх шести контрактних альбомів із Geffen Records (Done with Mirrors, Permanent Vacation і Pump)[107]. У період між 1991 і 1996 роками гурт випустив ще два альбоми з Geffen (Get a Grip і Big Ones), тож на той момент вони мали п'ять альбомів під цим лейблом (разом із запланованою концертною збіркою) і могли розпочати роботу за новим контрактом із Columbia[7][108]. Гурт узяв перерву, щоб провести час із родинами, перш ніж почати роботу над наступним альбомом — Nine Lives, який супроводжувався численними кадровими труднощами, зокрема звільненням менеджера Тіма Коллінза[7], який, за словами учасників гурту, майже призвів до його розпаду[109]. Продюсер альбому також змінився — замість Глена Балларда ним став Кевін Ширлі[110]. Альбом Nine Lives вийшов у березні 1997 року. Відгуки критиків були змішаними, і спочатку Nine Lives швидко спадав у чартах[7], хоча згодом тримався там досить довго та отримав статус двічі платинового у США[42] завдяки синглам «Falling in Love (Is Hard on the Knees)», баладі «Hole in My Soul» і хітові «Pink», який приніс гурту четверту премію «Греммі» 1999 року[82]. Після виходу альбому гурт вирушив у понад дворічне світове турне Nine Lives Tour, яке супроводжувалося численними проблемами: вокаліст Стівен Тайлер травмував ногу під час концерту[111], а барабанщик Джої Крамер зазнав опіків другого ступеня, коли його автомобіль загорівся на автозаправці[112].

У 1998 році, попри труднощі під час туру Nine Lives Tour, гурт випустив сингл «I Don't Want to Miss a Thing» — ліричну композицію, написану Даян Воррен для фільму Армагеддон 1998 року, у якому знялася дочка Стівена Тайлера — Лів[113]. Пісня стала першим і єдиним синглом Aerosmith, що очолив чарти[53], дебютувавши на першій позиції Billboard Hot 100 і протримавшись на вершині протягом чотирьох тижнів[74] Композицію номінували на премію «Оскар» у 1999 році.[114]. Пісня допомогла Aerosmith здобути прихильність нового покоління слухачів[115] і залишається популярною повільною композицією для танців[116]. Того ж року також вийшов подвійний концертний альбом A Little South of Sanity, до якого увійшли записи з виступів під час турів Get a Grip і Nine Lives[117]. Альбом отримав платиновий статус невдовзі після виходу[42]. Гурт продовжив свої масштабні світові гастролі, просуваючи Nine Lives і сингл «I Don't Want to Miss a Thing» аж до 1999 року[118].

У 1999 році гурт Aerosmith було обрано для участі у створенні атракціону Rock 'n' Roller Coaster Starring Aerosmith, для якого вони забезпечили саундтрек і тематичне оформлення у Disney's Hollywood Studios у Дісней Ворлд і раніше у паризькому Діснейленді, який відкрився 2002 року та припинив роботу 2019 року, щоб звільнити місце для атракціону, присвяченого Залізній людині та Месникам у майбутньому Avengers Campus[119]. 9 вересня 1999 року Стівен Тайлер і Джо Перрі знову об'єдналися з Run–D.M.C., до яких також приєднався Kid Rock, для спільного живого виконання «Walk This Way» на MTV Video Music Awards — виступу, що передував туру Girls of Summer Tour[120]. Гурт відсвяткував настання нового тисячоліття коротким туром Японією[121] і записав пісню «Angel's Eye» для фільму 2000 року Янголи Чарлі[122]. У грудні 2000 року гурт завершив роботу над своїм наступним альбомом[123].

Just Push Play, O, Yeah! і Rocksimus Maximus (2001—2003)

[ред. | ред. код]
Бред Вітфорд, Стівен Тайлер і Джо Перрі з гурту Aerosmith під час виступу на відкритті сезону NFL у Вашингтоні, 4 вересня 2003 року

Гурт розпочав нове десятиліття спільним виступом із ’N Sync на супершоу на «Супербоулі XXXV», що мало назву «The Kings of Rock and Pop». У програмі також взяли участь Брітні Спірс, Мері Джей Блайдж і Неллі[124]. У фіналі всі виконавці об'єдналися з Aerosmith для спільного виконання пісні «Walk This Way»[125].

У березні 2001 року гурт випустив свій тринадцятий студійний альбом Just Push Play, який швидко отримав статус платинового[42], зокрема завдяки хітовому синглу «Jaded»[53], що увійшов до першої десятки чарту, та появі заголовної пісні у рекламі компанії Dodge[126]. Незабаром після виходу альбому, наприкінці березня 2001 року, гурт було включено до Зали слави рок-н-ролу[59]. Aerosmith став єдиним гуртом, якого ввели до Зали слави в той час, коли їхня пісня («Jaded») перебувала у чартах[74]. Того ж року колектив виступив на благодійному концерті United We Stand: What More Can I Give у Вашингтоні для жертв терактів 11 вересня та їхніх родин[127]. Тієї ж ночі гурт повернувся до Індіанаполіса, щоб відіграти концерт у межах свого турне Just Push Play Tour[128].

Гурт розпочав 2002 рік завершенням туру Just Push Play і водночас записом епізодів для спеціального випуску Behind the Music на VH1, який не лише охоплював історію гурту, але й розповідав про його поточну діяльність і гастролі. Цей випуск став одним із небагатьох Behind the Music, що тривав дві години[129]. У травні Aerosmith записали кавер для саундтреку до фільму «Людина-павук» 2002 року[130]. 27 червня гурт виступив на офіційному концерті чемпіонату світу з футболу на Токійському стадіоні, що відбувся під час чемпіонату 2002 року в Кореї та Японії[131]. У липні 2002 року Aerosmith випустили дводискову збірку O, Yeah! Ultimate Aerosmith Hits, до якої увійшов новий сингл «Girls of Summer», і вирушили у Girls of Summer Tour разом із Kid Rock та Run–D.M.C., які виступали на розігріві[132]. Альбом O, Yeah! згодом отримав подвійний платиновий статус[42]. У 2002 році MTV вшанував Aerosmith премією mtvICON. Серед виступів була Pink з кавером на «Janie's Got a Gun», Шакіра з піснею «Dude (Looks Like a Lady)», Kid Rock із композиціями «Mama Kin» та «Last Child», Train із «Dream On» і Papa Roach із «Sweet Emotion». Окрім того, у відеозверненнях з'явилися Metallica, Джанет Джексон, фронтмен Limp Bizkit Фред Дерст, акторки Алісія Сільверстоун та Міла Куніс[133].

У 2003 році Aerosmith провели спільний тур із Kiss під назвою Rocksimus Maximus Tour, готуючись до виходу свого блюзового альбому. Вони також записали пісню для мультфільму Карапузи Зустрічають Торнберрі під назвою «Lizard Love»[134].

Honkin' on Bobo, Rockin' the Joint та Devil's Got a New Disguise (2004—2006)

[ред. | ред. код]

Довгоочікуваний блюзовий альбом Honkin' on Bobo вийшов 2004 року[135]. Він став поверненням гурту до своїх витоків: запис альбому проходив у форматі живих сесій, знову за участі колишнього продюсера Джека Дугласа і з характерним звучанням блюз-року[135]. У грудні 2004 року за ним вийшов концертний DVD You Gotta Move[7], створений на основі записів із туру Honkin' on Bobo Tour. Пісня «Dream On» також була використана у рекламній кампанії Buick 2004 року, що була спрямована на аудиторію цього бренду — переважно людей, які були підлітками, коли композиція вперше потрапила до чартів[136].

У 2005 році Стівен Тайлер з'явився у фільмі Будь крутішим![137]. Джо Перрі того ж року випустив свій однойменний сольний альбом[138]. На церемонії «Греммі» 2006 року його номінували в категорії «Найкраще інструментальне рок-виконання» за трек «Mercy»[139], однак нагороду отримав Лес Пол. У жовтні 2005 року гурт Aerosmith випустив CD/DVD Rockin' the Joint[7]. Колектив вирушив у турне Rockin' the Joint Tour 30 жовтня разом із Ленні Кравіцом, охопивши великі арени у найбільших містах США під час осінньо-зимового туру[140]. Навесні гурт планував турне з Cheap Trick, виступаючи на менших майданчиках у США[141]. Проте майже вся ця частина туру була скасована. Спочатку концерти скасовували поступово[142], а 22 березня 2006 року було оголошено, що вокаліст Стівен Тайлер потребує операції на горлі, після чого всі решта дати туру були скасовані[143].

Тайлер і Перрі виступили разом із Boston Pops Orchestra під час щорічного концерту до Дня незалежності США, який відбувся 4 липня 2006 року на Еспланаді. Цей виступ став знаковим, оскільки це була перша велика подія після операції на горлі Стівена Тайлера[144]. Приблизно в той самий час гурт оголосив, що вирушить у тур Route of All Evil разом із Mötley Crüe наприкінці 2006 року[145]. 24 серпня 2006 року було повідомлено, що Том Гамільтон проходить лікування від раку горла. Щоб повністю одужати, він пропустив значну частину туру Route of All Evil, доки не відновився. Його тимчасово замінив колишній бас-гітарист гурту Joe Perry Project Девід Галл[146]. 5 вересня 2006 року Aerosmith розпочали тур Route of All Evil разом із Mötley Crüe у місті Колумбус, штат Огайо. Спільний тур охопив амфітеатри по всій Північній Америці та тривав до 24 листопада 2006 року. Після цього додали кілька концертів на аренах, деякі з яких також проходили разом із Mötley Crüe. Тур завершився 17 грудня 2006 року[147].

17 жовтня 2006 року вийшла компіляція Devil's Got a New Disguise: The Very Best of Aerosmith. До альбому увійшли попередні хіти гурту, а також дві нові композиції — «Devil's Got a New Disguise» і «Sedona Sunrise», які були старими записами, перезаписаними спеціально для цього релізу[148]. Пісня «Devil's Got a New Disguise» досягла 15-го місця в чарті Mainstream Rock Tracks[53]. Альбом було випущено з метою виконати контрактні зобов'язання Aerosmith перед компанією Sony та підтримати інтерес фанатів до виходу нового студійного альбому гурту[149].

Гастролі, Guitar Hero: Aerosmith та незавершений альбом (2007—2009)

[ред. | ред. код]

На початку 2007 року гурт оголосив про новий світовий тур — перший за майже десятиліття, який включав виступи поза межами Північної Америки та Японії[150]. У лютому 2007 року гурт виступив у лондонському Hard Rock Cafe, щоб прорекламувати свій європейський тур, який включав концерт у Гайд-парку в межах фестивалю Hyde Park Calling, що проходив за підтримки Hard Rock Cafe[151]. Навесні гурт вирушив у турне Латинською Америкою, виступаючи перед переповненими стадіонами[152]. Улітку гурт продовжив турне Європою, виступивши на кількох великих рок-фестивалях і відвідавши деякі країни, де раніше ніколи не грав. Крім того, колектив уперше виступив у країнах Близького Сходу, зокрема в Об'єднаних Арабських Еміратах та Індії[153]. Також гурт відіграв кілька концертів у Каліфорнії та Канаді наприкінці липня. Концерт 21 липня 2007 року на острові Принца Едварда став найбільшим в історії цієї провінції[154]. У вересні гурт дав вісім концертів у великих містах північно-східної частини Північної Америки. На розігріві виступала Джоан Джетт. Гурт також дав приватний концерт на Гаваях, а запланований публічний виступ на острові Мауї скасували з логістичних причин[155], що спричинило колективний позов проти гурту[156].

Aerosmith під час промоції Guitar Hero: Aerosmith у 2008 році

1 листопада 2007 року гурт вирушив до студії, щоб працювати над останнім студійним альбомом за чинним контрактом із Sony. На той час вважалося, що до альбому увійдуть як перезаписані треки, не включені до попередніх платівок, так і новий матеріал[157]. В інтерв'ю гітарист Джо Перрі розповів, що, окрім створення нового альбому, гурт тісно співпрацював із розробникамиGuitar Hero над грою Guitar Hero: Aerosmith, присвяченою їхній музиці[158]. Гра вийшла 29 червня 2008 року та містила багато найвідоміших композицій гурту[159]. Стівен Тайлер оголосив на радіо VH1 Classic 4 вересня 2008 року, що Aerosmith планують повернутися до студії наприкінці вересня 2008 року, щоб завершити п'ятнадцятий студійний альбом гурту. Тайлер також підтвердив, що колектив планує розпочати нове турне по США у червні 2009 року на підтримку ще безіменного альбому. Перед початком туру мав відбутися концерт у Венесуелі 1 лютого 2009 року[160]. Однак 15 січня 2009 року Тайлер повідомив, що гурт не зможе виступити через повторну травму коліна гітариста Джо Перрі. У середині лютого 2009 року було оголошено, що продюсером альбому стане відомий музичний продюсер Брендан О'Браєн, а запис, найімовірніше, відбуватиметься наживо, як і їхні ранні роботи. Хоча гурт сподівався завершити альбом до початку туру в червні 2009 року[161], Перрі зазначив, що «ми зрозуміли, що немає жодного шансу встигнути завершити [альбом] до того, як вирушимо в літній тур». Під час туру на більшості концертів гурт ZZ Top виступав на розігріві. Турне Aerosmith і ZZ Top під назвою Guitar Hero: Aerosmith Tour було офіційно анонсовано, а перші дати оприлюднено 8 квітня 2009 року[162].

Тур мав охопити Північну Америку з червня по вересень 2009 року[163]. Під час перших семи виступів гурт виконував майже всі композиції з альбому 1975 року Toys in the Attic, а також номер «Combination» 1976 року, де головний вокал виконував Джо Перрі. Однак тур супроводжувався численними проблемами зі здоров'ям. Гітарист Бред Вітфорд пропустив перші сім концертів через відновлення після операції на голові, якої зазнав після травми, отриманої, коли виходив з автомобіля. 28 червня 2009 року під час сьомого концерту туру на Mohegan Sun Arena у Анкасвіллі (Коннектикут) вокаліст Стівен Тайлер травмував ногу, через що довелося відкласти сім виступів. Коли тур відновився 15 липня, Вітфорд повернувся до складу гурту. Водночас Том Гемілтон змушений був залишити тур для відновлення після малоінвазивної операції. 5 серпня 2009 року Тайлер упав зі сцени під час концерту у Стерджисі (Південна Дакота), після чого його терміново госпіталізували[164]. Йому допомогли піднятися охоронці та відвели за лаштунки, після чого Джо Перрі повідомив публіці, що концерт завершено. Тайлера авіаційно доставили до лікарні Rapid City Regional Hospital, де він отримав лікування від травм голови та шиї, а також перелому плеча. Через ці травми гурт був змушений перенести п'ять виступів на заході Канади. 14 серпня 2009 року Aerosmith оголосили про рішення скасувати решту дат свого туру США з ZZ Top через травми Тайлера[165][166].

Під час гастрольного туру Перрі завершив роботу над своїм п'ятим сольним альбомом Have Guitar, Will Travel, а барабанщик Джої Крамер видав свою автобіографію під назвою Hit Hard. Сольний альбом Перрі вийшов 6 жовтня 2009 року[167][168].

Після того, як Стівен Тайлер відновився після падіння зі сцени, гурт повернувся до виступів у середині жовтня, давши два концерти на Гаваях: один у Мауї, який було перенесено ще з 2007 року та проведено в межах судового врегулювання, і додатковий концерт у Гонолулу. На початку листопада гурт виступив на концерті в Абу-Дабі під час Гран-прі міста[169].

Конфлікт Тайлера й Перрі та тур Cocked, Locked, and Ready to Rock (2009—2010)

[ред. | ред. код]
Aerosmith виступають в Арнемі, Нідерланди, 23 червня 2010 року

Тайлер відмовився від запланованого туру Південною Америкою наприкінці 2009 року та, здавалося, мав намір займатися сольними проєктами, зокрема своєю автобіографією Does the Noise in My Head Bother You?. У розмові з журналом Classic Rock Тайлер зазначив: «Я ще не знаю, чим саме займатимуся, але це точно буде щось на кшталт Стівен Тайлер: робота над власним брендом — Бренд Тайлер»[170]. Тим часом гітарист Джо Перрі вирушив у тур Сполученими Штатами наприкінці 2009 року, а на початку 2010 року виступав у Японії та Великій Британії[170].

У листопаді 2009 року Джо Перрі заявив, що Стівен Тайлер не виходив на зв'язок із гуртом і, ймовірно, збирається залишити Aerosmith[171]. Перрі зазначив, що решта учасників гурту «шукають нового вокаліста для співпраці»[172]. Повідомлялося, що співак Ленні Кравіц отримав пропозицію замінити Тайлера, однак від неї відмовився[173].

Попри чутки про його можливий вихід із гурту, Тайлер приєднався до The Joe Perry Project 10 листопада 2009 року на сцені клубу Fillmore New York at Irving Plaza у Нью-Йорку, де разом із Перрі виконав сингл Aerosmith «Walk This Way». За повідомленнями очевидців події, Тайлер запевнив публіку, що він «не покидає Aerosmith»[174][175].

22 грудня 2009 року журнал People повідомив, що Тайлер звернувся до реабілітаційного центру, щоб упоратися із залежністю від знеболювальних препаратів, викликаною травмами колін, ніг і стоп, отриманими за роки виступів. У своїй заяві Тайлер подякував за підтримку, яку він отримує, зазначив, що має намір повністю відновитися та з нетерпінням чекає на повернення на сцену й у студію разом зі своїми колегами по гурту[176].

20 січня 2010 року Джо Перрі підтвердив, що гурт збирається провести прослуховування нового вокаліста, який замінить Тайлера[177]. Перрі заявив, що операція Тайлера на ногах «виведе його з гри» приблизно на півтора року, і тим часом решта учасників гурту хотіли продовжувати виступати. Він також додав, що гурт готовий знову працювати з Тайлером у майбутньому, якщо той забажає повернутися[178]. У відповідь адвокат Тайлера надіслав гурту та його менеджеру лист із вимогою «припинити й утриматися» від подальших дій, попередивши про можливі судові позови, якщо спроби знайти заміну вокалісту не буде припинено.[179].

15 лютого 2010 року було оголошено, що гурт Aerosmith стане хедлайнером Download Festival у Донінгтон-Парку (Англія) в червні 2010 року. Тайлер був підтверджений як фронтмен шоу промоутером фестивалю Енді Коппінгом. Також було повідомлено, що перед виступом 13 червня гурт виступить 10 червня 2010 року на Sweden Rock Festival у місті Сельвесборг (Швеція). Під час виступу в Донінгтоні Перрі відзначив роль Тайлера як вокаліста, назвавши його «найкращим лід-солістом на планеті»[180]. 24 лютого гурт оголосив першу частину дат свого майбутнього туру Cocked, Locked, Ready to Rock Tour. Під час цього туру гурт дав сім концертів у країнах Південної та Центральної Америки у травні, після чого — одинадцять виступів у Європі в червні та на початку липня. У межах цього туру гурт вперше у своїй кар'єрі виступив у Колумбії, Перу та Греції[181]. У липні, серпні та вересні 2010 року гурт дав 24 концерти у Північній Америці. Багато з них відбулися у містах, де виступи були скасовані у 2009 році. У межах цього туру гурт виступив на стадіоні «Фенвей-Парк» у Бостоні разом із земляками — гуртом The J. Geils Band[182].

2010 року між Тайлером (ліворуч) і Перрі (праворуч) знову спалахнула напруга після того, як Тайлер прийняв пропозицію стати суддею шоу American Idol

Проблеми під час туру гурту Cocked, Locked, and Ready to Rock виникли в серпні 2010 року, коли Тайлер випадково вдарив Джо Перрі по голові стійкою для мікрофона під час концерту в Ванто (штат Нью-Йорк)[183]. На концерті в Торонто Перрі ненароком штовхнув Тайлера, через що той упав зі сцени[184][185]. Перрі отримав незначну травму голови під час виступу у Ванто, а Тайлера в Торонто допомогли підняти шанувальники та сам Перрі, після чого концерти продовжилися. Приблизно в той самий період між Перрі та Тайлером знову виникла напруга через намір Тайлера стати суддею талант-шоу American Idol. Перрі розкритикував його за те, що той не порадився з іншими учасниками гурту, заявивши, що «дізнався про це з інтернету, як і решта світу», і що ніхто з гурту нічого про це не знав[186].

18 серпня 2010 року повідомили, що Тайлер офіційно підписав контракт із шоу[187]. Коли у жовтні його запитали про це, Перрі зазначив, що розуміє причини Тайлера й побажав йому успіху, але додав, що сам шукатиме інші проєкти: «Я втомився чекати, тому зараз нічого не пропущу»[188]. Під час анонсу туру Cocked, Locked, and Ready to Rock у 2009 році Тайлер і Перрі заявили, що наступним пунктом у планах стане новий альбом Aerosmith, перший від часу Honkin' on Bobo (2004). Гурт розпочав запис із продюсером Бренданом О'Браєном у 2008 році, але зупинився через проблеми зі здоров'ям Тайлера[189]. Басист Aerosmith Том Гемілтон розповів Boston Herald у вересні 2010 року, що Тайлер вважає, ніби зможе поєднувати роботу фронтмена гурту з обов'язками судді на American Idol[190].

Гамільтон пояснив: «Стівен неодноразово наголошував, що його графік участі в шоу дозволяє знайти час для роботи над новим альбомом. Він докладає великих зусиль, щоб усі це розуміли, тож, сподіваюся, саме так і буде»[190]. 5 листопада 2010 року Бред Вітфорд повідомив, що запис, найімовірніше, відбуватиметься в Лос-Анджелесі, де розташована штаб-квартира шоу American Idol, а після цього гурт вирушить у світове турне[191].

Турне та Music from Another Dimension! (2010—2013)

[ред. | ред. код]

У листопаді 2010 року в інтерв'ю для NME.com барабанщик Джої Крамер підтвердив, що гурт має намір завершити та випустити свій давно відкладений альбом у 2011 році, заявивши: «Справді, на цьому етапі нас може зупинити лише смерть когось із нас. Крім цього, ми вже пройшли через усе, що могли, і витримали перевірку часом. Що ще може нас спинити?»[192]. 18 січня 2011 року Стівен Тайлер заявив: «У Джо (Перрі) є кілька гітарних рифів, а я маю чимало пісень, написаних для сольного проєкту або для Aerosmith», і додав, що гурт розпочне підготовку до запису альбому того ж тижня[193]. 20 березня 2011 року Aerosmith оголосили про випуск нового збірника найкращих балад — Tough Love: Best of the Ballads, який вийшов 10 травня 2011 року[194]. 14 травня 2011 року гурт оголосив про тур країнами Латинської Америки восени того ж року[195]. У червні Джо Перрі повідомив, що гурт планує зустрітися в студії звукозапису в липні, щоб розпочати роботу над наступним альбомом. 30 серпня 2011 року було оголошено, що новий альбом вийде приблизно у травні 2012 року. Продюсером платівки стане Джек Дуглас, який працював над чотирма альбомами гурту у 1970-х роках[196][197]. Гурт Aerosmith розпочав своє осіннє турне країнами Латинської Америки та Японії 22 жовтня 2011 року в Лімі, Перу. У межах цього турне гурт уперше у своїй кар'єрі виступив у Парагваї, Панамі та Еквадорі. Їхній концерт в Асунсьйоні (Парагвай) був перенесений на день пізніше після того, як вокаліст Стівен Тайлер зазнав травм обличчя, упавши у душі свого готельного номера через харчове отруєння, яке спричинило зневоднення та втрату свідомості[198].

11 березня 2012 року гурт Aerosmith з'явився у випуску телепередачі 60 хвилин. Програма містила відверті інтерв'ю з учасниками колективу, перемежовані з уривками живих виступів із туру 2011 року. Деякі висловлювання музикантів про колег, озвучені під час інтерв'ю, знову розпалили давні напружені стосунки всередині гурту[199]. Втім, 22 березня 2012 року Джо Перрі несподівано заспівав для Стівена Тайлера пісню «Happy Birthday» у телешоу American Idol, зробивши йому ранній подарунок до дня народження[200]. 26 березня 2012 року Aerosmith оголосили про літній тур разом із Cheap Trick під назвою «Global Warming Tour». 23 травня 2012 року гурт уперше представив свій новий сингл «Legendary Child» у фінальному епізоді сезону American Idol[201][202]. Незабаром після цього було оголошено, що п'ятнадцятий студійний альбом гурту, Music from Another Dimension!, вийде 6 листопада 2012 року[203]. 30 травня 2012 року Aerosmith і Cheap Trick виступили для акціонерів компанії Walmart[204]. Гастрольний тур гурту Aerosmith під назвою «Global Warming Tour» розпочався 16 червня 2012 року в Міннеаполісі та охопив 26 міст Північної Америки, тривши до 12 серпня 2012 року[205][206]. Гурт натякнув, що тур продовжиться у жовтні–листопаді після виходу альбому[207]. 22 серпня 2012 року Aerosmith одночасно випустили два сингли: рок-композицію «Lover Alot» та баладу «What Could Have Been Love»[208]. 22 вересня 2012 року гурт виступив на музичному фестивалі iHeartRadio у Лас-Вегасі. Напередодні виходу нового альбому музиканти з'явилися у програмах Пізнє шоу з Девідом Леттерманом та Today, а Стівен Тайлер і Джо Перрі дали інтерв'ю в The Late Show і The View. Крім того, Тайлер, Перрі та Бред Вітфор] виконали пісню «Dream On» у телемарафоні Hurricane Sandy: Coming Together, щоб зібрати кошти для постраждалих від урагану Сенді, який обрушився на північно-східні штати США. 5 листопада 2012 року Aerosmith провели безкоштовний концерт біля свого колишнього гуртожитку за адресою 1325 Commonwealth Avenue у Бостоні, відзначаючи вихід нового альбому та своє бостонське коріння[27]. Альбом Music from Another Dimension! вийшов 6 листопада 2012 року. Через два дні гурт розпочав другу частину туру «Global Warming Tour», що охопила 14 північноамериканських міст і тривала до 13 грудня 2012 року[209].

21 січня 2013 року гурт Aerosmith випустив пісню «Can't Stop Lovin' You» (за участю Керрі Андервуд) як четвертий сингл із альбому Music from Another Dimension![210]. 20 лютого 2013 року було оголошено, що головні автори пісень гурту, Стівен Тайлер і Джо Перрі, отримають премію ASCAP Founders Award на 30-й щорічній церемонії, яка відбудеться 17 квітня 2013 року[211]. Два дні потому стало відомо, що дует буде введено до Зали слави піснярів на церемонії, запланованій на 13 червня 2013 року[212].

Бред Вітфорд (ліворуч) і Стівен Тайлер (праворуч) виступають із гуртом Aerosmith у Каракасі, 2013 рік

Наприкінці квітня та на початку травня 2013 року гурт Aerosmith розширив свій тур Global Warming Tour, додавши концерти в Австралії, Новій Зеландії, на Філіппінах, в Індонезії та Сінгапурі. Це були перші виступи гурту в Австралії за 23 роки[213], а також перші в історії концерти в інших чотирьох країнах[214][215][216]. Том Гамільтон пропустив останні три концерти в Австралії через хворобу, його місце зайняв Девід Голл[217]. 5 травня 2013 року гурт скасував свій перший запланований виступ в Індонезії (на 11 травня 2013 року) через міркування безпеки; характер загрози не було розголошено[218]. 30 травня 2013 року Aerosmith виступили на благодійному концерті «Boston Strong» на підтримку постраждалих від теракту на Бостонському марафоні[219]. Також гурт виступив на заході Greenbrier Classic у Західній Вірджинії 6 липня 2013 року, у Foxwoods Resort Casino у Коннектикуті 10 липня 2013 року[220][221], чотири концерти в Японії у середині серпня та виступ у межах концертної серії, присвяченої 110-й річниці Harley-Davidson у Мілуокі 30 серпня 2013 року[222]. Восени 2013 року гурт Aerosmith продовжив тур країнами Центральної та Південної Америки, включно з першими в історії виступами у Гватемалі, Сальвадорі та Уругваї. Том Гемілтон був змушений покинути латиноамериканську частину туру через хворобу[223].

У липні 2013 року гурт випустив концертний DVD Rock for the Rising Sun, який також задокументував тур гурту Японією 2011 року. Реліз також показували у вибраних кінотеатрах у жовтні 2013 року[224].

Сольні проєкти та подальші гастролі (2014—2018)

[ред. | ред. код]
Aerosmith під час виступу в межах туру Blue Army Tour у місті Гранд-Рапідс, штат Мічиган, 4 серпня 2015 року

21 березня 2014 року в повідомленнях у Twitter, опублікованих Джо Перрі, Джої Крамером та Слешем, було оголошено, що гурт Aerosmith вирушить у тур Північною Америкою разом зі Слешем (а також із Майлзом Кеннеді та гуртом The Conspirators) влітку 2014 року. Перед цим Aerosmith провели 17 концертів у межах європейського туру, який тривав із 14 травня по 2 липня 2014 року. Північноамериканський тур, відомий під назвою Let Rock Rule Tour, охопив 21 місто з 10 липня по 12 вересня 2014 року[225][226].

У травні 2014 року, коли Том Гамільтон відповідав на запитання про те, чи планує гурт Aerosmith незабаром випустити шістнадцятий студійний альбом, він сказав: «Сподіваюся, що скоро. Але я справді не знаю, що ми будемо робити, адже зараз у нас немає контракту з лейблом. Ми завершили співпрацю з Columbia, тож нічого ще не вирішено. Побачимо, чого захочуть наші слухачі»[227]. У розмові з журналом Rolling Stone про майбутні плани гурту Джо Перрі визнав: «Я навіть не впевнений, що запис нових альбомів узагалі має сенс. Можливо, ми просто випускатимемо мініальбом кожні пів року. Не знаю, яким буде майбутнє»[228].

7 жовтня 2014 року Джо Перрі випустив свою автобіографію Rocks: My Life in and Out of Aerosmith, написану у співавторстві із Девідом Рітцом[229]. Перрі представив книгу під час туру з автограф-сесіями, що охопив 14 міст США протягом жовтня[230]. 26 лютого 2015 року Aerosmith представили фільм Aerosmith Rocks Donington у 300 кінотеатрах Північної Америки; концертне відео було знято під час виступу гурту на Download Festival у Донінгтон Парк у Лестерширі (Англія). Відео вийшло на DVD і Blu-ray 4 вересня 2015 року.

31 березня 2015 року вокаліст Стівен Тайлер заявив, що працює над своїм першим сольним кантрі-альбомом[231][232]. 6 квітня 2015 року було оголошено, що Тайлер підписав контракт із Скоттом Борчеттою та його Dot Records (підрозділ Big Machine Label Group)[233]. 13 травня 2015 року Тайлер випустив головний сингл «Love Is Your Name» зі свого майбутнього дебютного сольного альбому. Музикант представив пісню на шоу The Bobby Bones Show, на платформі iHeartMedia, у програмах CBS This Morning, Entertainment Tonight та у фіналі 14 сезону шоу American Idol[234].

10 червня 2015 року гурт Aerosmith розпочав Blue Army Tour, під час якого відвідав 17 північноамериканських міст до 7 серпня 2015 року. Багато концертів відбулися у менших майданчиках або містах, де гурт раніше не виступав або не з'являвся багато років. Під час туру Aerosmith виконували кілька менш відомих композицій із ранніх альбомів[235][236].

Після завершення туру Тайлер закінчив роботу над своїм сольним альбомом We're All Somebody from Somewhere, який вийшов 15 липня 2016 року[237]. Перед виходом альбому в січні 2016 року вийшов другий сингл «Red, White & You», а в червні 2016 року — третій сингл, який став титульним треком[238][239]. Тим часом Джо Перрі працював разом із Елісом Купером та Джонні Деппом над побічним проєктом Hollywood Vampires, який випустив свій однойменний дебютний альбом у вересні 2015 року та виступив на 58-й церемонії «Греммі» 15 лютого 2016 року[240]. Бред Вітфорд знову об'єднався з Дереком Сент-Голмсом для кількох концертних дат у листопаді 2015 року, а також для нового альбому Whitford/St. Holmes, який спочатку був доступний для шанувальників під час живих виступів і мав отримати широкий реліз у 2016 році[241]. Том Гамільтон виступив разом із Thin Lizzy під час кількох концертів у Європі влітку 2016 року, а також приєднався до Pearl Jam для виконання пісні «Draw the Line» на стадіоні «Fenway Park» у Бостоні 7 серпня 2015 року[242]. Тим часом Джої Крамер активно займався своїм кавовим бізнесом «Rockin' & Roastin'», відкривши перший заклад у Ньюрі, Мен у грудні 2015 року, а другий — у Норт-Еттлборо, Массачусетс у липні 2016 року[243][244].

З грудня 2015 року в різних інтерв'ю Бред Вітфорд, Стівен Тайлер і Джо Перрі обговорювали можливість прощального туру або «wind-down tour», який мав розпочатися у 2017 році. Перрі припустив, що тур може тривати два роки, тоді як Тайлер зазначив, що він потенційно може тривати «вічно». Вітфорд і Тайлер також говорили про можливість записати ще один, останній студійний альбом[245][246][247].

Aerosmith під час виступу на Hellfest 2017 року

10 липня 2016 року Джо Перрі знепритомнів на сцені під час концерту з гуртом Hollywood Vampires на Коні-Айленд у Брукліні, Нью-Йорк. Імовірно, у нього стався серцевий напад. Музиканта реанімували та терміново доставили до лікарні, де того ж вечора його стан швидко стабілізувався. Гурт продовжив виступ без Перрі того вечора та відіграв решту туру, але скасував участь у Пізньому шоу зі Стівеном Кольбером. Після кількох днів відпочинку Перрі повністю одужав і повернувся до туру Hollywood Vampires[248].

З вересня по жовтень 2016 року гурт Aerosmith вирушив у дев'ятиденне турне країнами Латинської Америки під назвою Rock 'N' Roll Rumble Tour, якому передував виступ на фестивалі Kaaboo у Сан-Дієго, Каліфорнія 17 вересня[249]. У листопаді 2016 року Aerosmith оголосили, що навесні та влітку 2017 року проведуть «прощальне» європейське турне під назвою Aero-Vederci Baby! Tour[250]. Тур розпочався в Тель-Авіві, Ізраїль, 17 травня 2017 року, де було продано близько 45 000 квитків[251]. На початку липня гурт завершив європейську частину туру; у вересні та жовтні 2017 року тур продовжився в Південній Америці, однак кілька останніх концертів довелося скасувати через проблеми зі здоров'ям. За словами Бреда Вітфорда, тур міг завершитися будь-коли — від 2017 до 2021 року[252]. 19 січня 2018 року Джо Перрі випустив сольний альбом під назвою Sweetzerland Manifesto. Він також повідомив, що тур 2017 року під назвою «Aero-Vederci Baby!» насправді не був фінальним, і гурт планує нове турне у 2019 році на честь свого 50-річчя[253].

Резидентство «Deuces are Wild» (2019—2022)

[ред. | ред. код]
Aerosmith під час виступу в Лас-Вегасі у межах резиденції гурту Deuces Are Wild 2019 року

Aerosmith з'явилися у програмі Today на телеканалі NBC 15 серпня 2018 року, щоб оголосити про концертну резиденцію у Лас-Вегасі під назвою «Aerosmith: Deuces are Wild». Назва є відсиланням як до азартних ігор у казино Лас-Вегаса, так і до їхнього синглу 1994 року з тією ж назвою[254]. Резиденція гурту в Лас-Вегасі відбувалася у квітні, червні, липні та з вересня по грудень 2019 року. Її планували продовжити на січень, лютий, травень і червень 2020 року в Park Theater, однак дати 2020 року були скасовані через пандемію COVID-19. Окрім виступів у Лас-Вегасі, в середині липня 2019 року гурт виступив на фестивалі у Міннесоті, а в серпні того ж року дав дев'ять концертів на трьох майданчиках MGM у Меріленді, Нью-Джерсі та Массачусетсі[255][256].

У 2019 році гурт оголосив про європейський тур, який мав відбутися влітку 2020 року після завершення концертів у Лас-Вегасі. Однак виступи скасували через пандемію COVID-19, так само як і концерт з нагоди 50-річчя гурту на Фенвей-Парк у Бостоні, запланований на вересень 2020 року. Європейські дати спершу перенесли на літо 2021 року[257], але згодом їх знову змістили на літо 2022 року через тривалу пандемію[258].

У січні 2019 року Джо Перрі заявив, що він і Стівен Тайлер планують розпочати роботу над новим матеріалом для чергового альбому Aerosmith[259]. Наступного місяця, 14 лютого 2019 року, Aerosmith мали отримати зірку на Голлівудській алеї слави, але церемонію та встановлення відклали через несприятливі погодні умови, нову дату мали оголосити пізніше[260].

У квітні 2019 року ударник Джої Крамер отримав незначні травми плеча після невідомого інциденту та був змушений пропустити кілька концертів у межах резиденції гурту в Лас-Вегасі[261]. Його тимчасово замінив технік з ударних Джон Дуглас. У листопаді того ж року Крамер повідомив кільком ЗМІ, що попри одужання його не допустили до участі у виступах гурту. Представники Aerosmith заявили у відповідь, що його гра «не відповідає стандартам Aerosmith»[262]. Суперечка завершилася низкою судових позовів у січні 2020 року, після чого очікувалося, що Крамеру заборонять виступати з гуртом під час церемонії «Греммі» 2020 року[263]. У лютому 2020 року Крамер повернувся до складу Aerosmith для продовження резиденції у Лас-Вегасі[264].

У серпні 2020 року гітарист Бред Вітфорд в інтерв'ю колишньому барабанщику The Black Crowes Стіву Горману в його радіошоу Steve Gorman Rocks розповів про майбутнє Aerosmith. На запитання про те, яким він бачить подальший шлях гурту, Вітфорд відповів: «Я насправді не знаю, чого вони хочуть. І, якщо чесно, мені байдуже, тому що, правду кажучи, мене це вже не цікавить»[265], посилаючись на постійні непорозуміння всередині колективу. Подібні побоювання він висловив у червні 2021 року в розмові з Джо Бонамасса у його подкасті Live From Nerdville. Вітфорд поділився своїми думками про те, як спалах COVID-19 вплине на гастрольні плани Aerosmith і музикантів загалом, визнавши при цьому вік свій і своїх колег. Він зазначив: «Я маю сумніви, що Aerosmith знову виступатиме на цьому етапі, адже вік стає справжнім чинником. Є як є»[266].

23 серпня 2021 року Aerosmith підписали угоду про дистрибуцію з Universal Music Group, що охопила весь каталог гурту — як записи, видані під лейблом Geffen (дочірня компанія Universal), так і ті, що належать Columbia[267].

У березні 2022 року, після скасування перенесеного європейського туру, гурт Aerosmith оголосив, що резиденція Deuces Are Wild продовжиться та розшириться — виступи мали розпочатися в червні й тривати до грудня, а також включати перенесене шоу на стадіоні Fenway Park у вересні[268]. Також було підтверджено, що Джої Крамер не братиме участі у всіх концертах, оскільки, за словами гурту, він вирішив «приділити всю свою увагу родині під час цих непевних часів»[269]. 24 травня 2022 року Aerosmith оголосили, що червневі та липневі дати резиденції Deuces Are Wild скасовано через те, що Стівен Тайлер самостійно звернувся до реабілітаційного центру після рецидиву, який стався через зловживання знеболювальними препаратами після операції на нозі[270][271]. Після понад 30-денного курсу лікування Тайлер повернувся до виступів, і гурт дав концерт у Fenway Park у Бостоні з нагоди свого 50-річного ювілею, після чого відновив резиденцію в Лас-Вегасі, заплановану на період із вересня по грудень 2022 року[272][273].

«Peace Out: The Farewell Tour», завершення гастролей і майбутнє гурту (2023 — дотепер)

[ред. | ред. код]
Янгблад, який співпрацював з Aerosmith над їхнім мініальбомом 2025 року One More Time

У травні 2023 року гурт оголосив про прощальне турне під назвою «Peace Out: The Farewell Tour», яке мало розпочатися у вересні. Турне охоплювало 40 міст Північної Америки та тривало б до січня 2024 року. The Black Crowes виступали б на ньому як гурт на розігріві. У турі не брав участі оригінальний барабанщик Джої Крамер[274][275]. Однак невдовзі після початку турне було оголошено, що його переносять на наступний рік через серйозну травму голосових зв'язок, якої Стівен Тайлер зазнав під час виступу 9 вересня[276]. Тур було переплановано: він мав розпочатися у вересні 2024 року та тривати до лютого 2025 року[277].

2 серпня 2024 року тур було скасовано, а гурт оголосив про негайне завершення гастролей через те, що Тайлер не зміг відновитися після травми голосових зв'язок[278][279]. Перрі заявив, що не виключає можливості створення нового матеріалу гуртом Aerosmith[280]. В інтерв'ю від 29 серпня 2024 року для AARP: The Magazine Том Гамільтон сказав, що «гурт усе ще живий», і, відповідаючи на запитання про майбутнє колективу, зазначив: «За шкалою надії я десь між 7 і 9. Ми більше не будемо вирушати у тури, але я завжди сподіваюся, що з'являться інші можливості. Це не вперше на нашому обрії збираються чорні хмари — і якось сонце все ж виходить. Наразі в нас є лише час і надія». На запитання про нову музику він відповів: «Поки що не було жодних розмов про новий альбом Aerosmith»[281]. У січні 2025 року Гамільтон обговорив можливість запису з Тайлером «у майбутньому»[282]. 23 січня 2025 року Aerosmith оголосили про возз'єднання з Тайлером для виступу на вечірці з нагоди 67-ї церемонії «Греммі» та благодійному концерті на підтримку пожежників під час пожеж у Південній Каліфорнії[283][284].

У серпні 2025 року Перрі в інтерв'ю для WZLX розповів, що він і решта гурту «насправді досить багато спілкуються» щодо можливості повернення Aerosmith на сцену. Він зазначив: «Я б сказав, що в якийсь момент… ми всі будемо разом на одній сцені… Якби я робив ставку, а я її зробив би, то сказав би, що колись це станеться. Але побачимо»[285]. В інтерв'ю WBUR того ж місяця Перрі сказав, що «поставив би на те, що в нас залишився ще один концерт Aerosmith», але висловив сумнів, що гурт коли-небудь знову вирушить у турне, зазначивши: «Я проводжу багато часу зі Стівеном, і він просто не хоче гастролювати — та й не може. Це складно. Я не впевнений, що сам хотів би знову брати участь у 40-містовому турі»[286].

Aerosmith і Янгблад випустять спільний мініальбом під назвою One More Time 21 листопада 2025 року[287].

Склад

[ред. | ред. код]

Поточний склад

[ред. | ред. код]

Колишні учасники

[ред. | ред. код]
  • Рей Табано (Ray Tabano) — гітара (1970—1971)
  • Джиммі Креспо (Jimmy Crespo) — гітара, бек-вокал (1979—1984)
  • Рік Дьюфей (Rick Dufay) — гітара (1981—1984)

Дискографія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Дискографія Aerosmith
Докладніше: Список пісень Aerosmith

Студійні альбоми

Бібліографія

[ред. | ред. код]
  • Bernabei, Fabio (2011). Aerosmith – 40 anni di storia. Dai Toxic Twins a Guitar Hero: Tsunami Edizioni.
  • Davis, Stephen; Aerosmith (1997). Walk This Way: The Autobiography of Aerosmith. New York: HarperCollins. ISBN 978-0-380-97594-5.
  • Huxley, Martin (1995). Aerosmith: The Fall and the Rise of Rock's Greatest Band. New York: St. Martin's Press. ISBN 978-0-312-11737-5.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Pareles, Jon (10 липня 1988). HEAVY METAL, WEIGHTY WORDS - NYTimes.com. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 11 липня 2010. Процитовано 16 травня 2010.
  2. ↑ Cairns, Dan (29 червня 2008). Down time: Aerosmith - Times Online. The Sunday Times (англ.). London. Архів оригіналу за 15 червня 2011. Процитовано 30 травня 2010.
  3. ↑ Harrington, Joe S. Sonic Cool: the Life & Death of Rock 'n' Roll. — Hal Leonard Corporation[en], 2002. — С. 392. — ISBN 978-978-0-634-02861-8.
  4. ↑ а б Aerosmith | The Rock and Roll Hall of Fame and Museum (англ.). Rockhall.com. 15 квітня 2013. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 26 серпня 2015.
  5. ↑ Burlingame, Jeff (15 грудня 2018 року). [[1](https://books.google.com/books?id=GxCDDwAAQBAJ&dq=Aerosmith+1970&pg=PA29) Aerosmith] (англ.). Enslow Publishing, LLC. с. 29. ISBN 978-1-9785-0521-6. {{cite book}}: Перевірте значення |url= (довідка)
  6. ↑ Furniss, Matters (лютий 2012 року). [[2](https://books.google.com/books?id=aPhzUuZyXuoC&dq=Aerosmith+1970&pg=PA1968) Aerosmith - Uncensored on the Record] (англ.). Coda Books Ltd. ISBN 978-1-78158-014-1. {{cite book}}: Перевірте значення |url= (довідка)
  7. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Stephen Thomas Erlewine. Aerosmith Biography. Allmusic. Процитовано 22 серпня 2016 року.
  8. ↑ а б в г д е ж и к [Aerosmith): Biography: Rolling Stone. Rolling Stone. Архів [оригіналу за 30) березня 2015 року. Процитовано 22 серпня 2016 року. {{cite magazine}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2015-03-30? (довідка); Перевірте значення |archive-url= (довідка); Перевірте значення |url= (довідка)
  9. ↑ Cater, Darryl. [[3](http://www.chicagogigs.com/features/aerosmith_kiss.htm) Aerosmith & KISS will be performing at the Tweeter Center on September 26, 2003]. ChicagoGigs.com. Процитовано 12 квітня 2008 року](https://web.archive.org/web/20071028152329/http://www.chicagogigs.com/features/aerosmith_kiss.htm) жовтня 2007 року. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |access-date= (довідка); Перевірте значення |url= (довідка)
  10. ↑ Pareles, Jon (10 липня 1988 року). [Heavy) Metal, Weighty Words – NYTimes.com. The New York Times. Процитовано 16 травня 2010 року. {{cite news}}: Перевірте значення |url= (довідка)
  11. ↑ а б в г Coleman, Mark. [[4](https://web.archive.org/web/20080505010654/http://www.rollingstone.com/artists/aerosmith/albums/album/232882/review/6212283/get_a_grip) Aerosmith: Get A Grip: Music Reviews: Rolling Stone]. Rolling Stone. Архів [оригіналу за 5 травня 2008 року. Процитовано 31) березня 2008 року. {{cite magazine}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-05-05? (довідка); Перевірте значення |archive-url= (довідка); Перевірте значення |url= (довідка)
  12. ↑ [allmusic – Pop-Metal. AllMusic. Архів [оригіналу за 5 лютого 2012 року. Процитовано 12) квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2012-02-05? (довідка); Перевірте значення |archive-url= (довідка); Перевірте значення |url= (довідка)](https://web.archive.org/web/20120205030622/http://www.allmusic.com/explore/style/d7728%7Curl-status=dead}})
  13. ↑ [Aerosmith) Biography. The Rock and Roll Hall of Fame and Museum. Архів [оригіналу за 19 січня 2012 року. Процитовано 20 жовтня 2011 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2012-01-19? (довідка); Перевірте значення |archive-url= (довідка); Перевірте значення |url= (довідка)](https://web.archive.org/web/20120119222322/http://rockhall.com/inductees/aerosmith/bio/%7Curl-status=dead}})
  14. ↑ Newman, Melinda) (15 серпня 1998 року). [The Billboard Interview – Aerosmith. Billboard. Т. 110, № 33. с. 19—20. ISSN 0006-2510. ...it becomes clear why Aerosmith has been tagged 'America's Greatest Rock 'N' Roll Band.' {{cite magazine}}: Перевірте значення |url= (довідка)
  15. ↑ Ives, Brian. Aerosmith's Opening Night: Crazy Amazing For Hell's Angels And 'Jaded' Kids. MTV. Архів [оригіналу за 28 березня 2010 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2010-03-28? (довідка); Перевірте значення |url= (довідка)
  16. ↑ Whatever there is to say now about Aerosmith, the long-lasting, hard-rocking quintet that has often been billed or hyped as America's greatest rock and roll band, it could have been said two decades ago. Mieses, Stanley (9 серпня 1997 року), Still Walking the Walk, Leading the Way, Newsday, с. B.05
  17. ↑ Murrells, Joseph (1978). The Book of Golden Discs (вид. 2nd). London: Barrie and Jenkins Ltd. с. 341. ISBN 0-214-20512-6.
  18. ↑ Aerosmith Just Keeps on Rockin'. Articlecity.com. Архів оригіналу за 7 липня 2011. Процитовано 6 квітня 2008.
  19. ↑ а б в Davis, p. 239
  20. ↑ Aerosmith – Full Biography. The New York Times. 2015. Архів оригіналу за 4 вересня 2015. Процитовано 18 квітня 2019.
  21. ↑ DiGiacomo, Robert (27 серпня 2014). Гітарист Aerosmith Перрі розповів усе; гурт виступить в Атлантік-Сіті в неділю. The Press of Atlantic City. Процитовано 15 жовтня 2014.
  22. ↑ Найуспішніші виконавці за версією RIAA. Recording Industry Association of America (RIAA.com). Архів оригіналу за 1 липня 2007.
  23. ↑ The Immortals – The Greatest Artists of All Time: 57) Aerosmith. Rolling Stone. Архів оригіналу за 1 квітня 2008. Процитовано 25 березня 2008.
  24. ↑ Rubin, Dave (2015). Inside Rock Guitar: Four Decades of the Greatest Electric Rock Guitarists (англ.). Hal Leonard Corporation. ISBN 978-1-4950-5639-0.
  25. ↑ Davis, p. 95
  26. ↑ а б в Davis, p. 104
  27. ↑ а б Rocheleau, Matt (2 листопада 2012). Aerosmith plans concert outside their former Allston apartment building at 1325 Comm. Ave. Архів оригіналу за 23 серпня 2016. Процитовано 23 серпня 2016.
  28. ↑ Wild, David (5 квітня 1990 року). Aerosmith's Amazing Road Back. Rolling Stone. Процитовано 19 червня 2017 року.
  29. ↑ а б Davis, pp. 106—107
  30. ↑ Interview with Steven Tyler. AeroNewsDaily. 13 березня 2008 року. Процитовано 22 серпня 2016 року. {{cite web}}: |archive-url= неправильно сформовано: часова мітка (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  31. ↑ а б The Aerosmith History 1969–2002. MTV. Архів оригіналу за 17 березня 2008 року. Процитовано 25 березня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-03-17? (довідка)
  32. ↑ Blechl, Robert (23 грудня 2021 року). A Half-Century Ago, Little-Known Band Called Aerosmith Plays Littleton. Caledonian Record (англ.). Процитовано 25 грудня 2021 року.
  33. ↑ Davis, pp. 105, 111
  34. ↑ Davis, pp. 128—131
  35. ↑ Davis, p. 110
  36. ↑ Davis, p. 157
  37. ↑ Aerosmith Biography: From Clive Davis to Guitar Hero: Aerosmith. Max's Kansas City. 17 вересня 2008. Архів оригіналу за 19 вересня 2008. Процитовано 17 вересня 2008.
  38. ↑ Huxley, Martin (1995). p. 25
  39. ↑ Stephen Thomas Erlewine. Aerosmith – Review. AllMusic.
  40. ↑ Davis, p. 202
  41. ↑ Davis, pp. 183, 190—191
  42. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у Searchable Database. Recording Industry Association of America (RIAA.com). Архів оригіналу за 26 червня 2007.
  43. ↑ Davis, p. 206
  44. ↑ Davis, p. 220
  45. ↑ Davis, pp. 215—217
  46. ↑ а б Stephen Thomas Erlewine. Toys in the Attic – Review. AllMusic. Процитовано 3 квітня 2008.
  47. ↑ Davis, p. 244
  48. ↑ Davis, p. 247
  49. ↑ Walus, Scott. Albums are forever...Aerosmith, 'Toys in the Attic' Columbia records, 1975 – E-Zone. The Daily Vidette. Архів оригіналу за 22 квітня 2008. Процитовано 8 квітня 2008.
  50. ↑ Davis, pp. 238, 247
  51. ↑ Davis, p. 246
  52. ↑ а б Prato, Greg. Rocks – Review. AllMusic.
  53. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Aerosmith Chart Positions – Singles. AllMusic. Процитовано 1 квітня 2008 року.
  54. ↑ The RS 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. Архів оригіналу за 2 квітня 2008 року. Процитовано 3 квітня 2008 року. {{cite magazine}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-04-02? (довідка)
  55. ↑ The RS 500 Greatest Albums of All Time. Rolling Stone. Архів оригіналу за 1 квітня 2008 року. Процитовано 3 квітня 2008 року. {{cite magazine}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-04-01? (довідка)
  56. ↑ Aerosmith. Slash. Rolling Stone Issue 946. Архів оригіналу за 21 травня 2006 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2006-05-21? (довідка)
  57. ↑ Metallica Pay Aerosmith A Backstage Visit. Blabbermouth.net. Архів оригіналу за 10 грудня 2011 року. {{cite news}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2011-12-10? (довідка)
  58. ↑ Top 50 by Nirvana. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014 року. Процитовано 8 травня 2013 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2014-10-18? (довідка)
  59. ↑ а б Aerosmith. Зала слави рок-н-ролу. Архів оригіналу за 12 березня 2008. Процитовано 22 березня 2008.
  60. ↑ Yates, Henry: «Heavy Load»; Classic Rock № 206, лютий 2015 року, с. 138
  61. ↑ Live! Bootleg – Review. CDUniverse.com.
  62. ↑ Davis, p. 371
  63. ↑ Davis, pp. 373–374
  64. ↑ Davis, p. 378
  65. ↑ Davis, p. 400
  66. ↑ Davis, p. 417
  67. ↑ Huxley, p. 128
  68. ↑ а б в Aerosmith Biography. Biography.com. Процитовано 4 квітня 2008 року. {{cite web}}: |archive-url= неправильно сформовано: часова мітка (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  69. ↑ Prato, Greg. AllMusic – Gems – Review. AllMusic. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  70. ↑ Stephen Thomas Erlewine. AllMusic – Done with Mirrors – Review. AllMusic. Процитовано 1 квітня 2008 року.
  71. ↑ Guterman, Jimmy. Done With Mirrors: Aerosmith: Review: Rolling Stone. Rolling Stone. Процитовано 1 квітня 2008 року.[недоступне посилання з серпень 2021]
  72. ↑ Aerosmith – Done With Mirrors Tour. Aero Force One. Архів оригіналу за 20 квітня 2008 року. Процитовано 1 квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-04-20? (довідка)
  73. ↑ Walk This Way by Uncovering the Cover • A podcast on Anchor. Anchor (англ.). Архів оригіналу за 10 квітня 2020 року. Процитовано 10 квітня 2020 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2020-04-10? (довідка),
  74. ↑ а б в Rock on the Net: Aerosmith. RockOntheNet.com. Архів оригіналу за 10 квітня 2008. Процитовано 29 березня 2008.
  75. ↑ Davis, pp. 1–15
  76. ↑ Davis, p. 454
  77. ↑ Стівен Тайлер у співавторстві з Девідом Далтоном (2011). The Autobiography: Does the noise in my head bother you?. Лондон: Harper Collins Publishers. С. 242.
  78. ↑ Девіс, сс. 460–461
  79. ↑ Pump – Review. Blender. Архів оригіналу за 16 грудня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-12-16? (довідка)
  80. ↑ Neely, Kim. Pump: Aerosmith: Review: Rolling Stone. Rolling Stone. Архів оригіналу за 12 листопада 2007 року. Процитовано 31 березня 2008 року. {{cite magazine}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2007-11-12? (довідка)
  81. ↑ Billboard 200 Albums – Year-End 1990. Billboard.com. Процитовано 19 червня 2017 року.
  82. ↑ а б в Grammy Award winners – Aerosmith. NARAS (Grammy.com). Процитовано 25 березня 2008.
  83. ↑ Stephen Thomas Erlewine. Pump – Aerosmith. AllMusic. Процитовано 8 січня 2012 року.
  84. ↑ Aerosmith – Pump Tour. AeroForceOne.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2008 року. Процитовано 26 березня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-04-20? (довідка)
  85. ↑ Davis, с. 470
  86. ↑ TV.com (15 січня 2004 року). E!'s 101: Most Unforgettable SNL Moments 20 – 1 – Season 2, Episode 5. TV.com. Архів оригіналу за 29 червня 2011 року. Процитовано 31 грудня 2011 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2011-06-29? (довідка)
  87. ↑ MTV Unplugged. TV.com. Архів оригіналу за 28 березня 2008 року. Процитовано 25 березня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-03-28? (довідка)
  88. ↑ AeroForceOne Aerosmith – Previous Tours. Aeroforceone.com. Архів оригіналу за 27 березня 2008 року. Процитовано 6 квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-03-27? (довідка)
  89. ↑ List of all the rockwalk/inductees. Guitar Center's Hollywood Rockwalk. Архів оригіналу за 28 вересня 2010 року. Процитовано 1 грудня 2007 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2010-09-28? (довідка)
  90. ↑ The Simpsons – Guest Stars. TheSimpsons.com. Архів оригіналу за 18 квітня 2008 року. Процитовано 25 березня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-04-18? (довідка)
  91. ↑ Prato, Greg. AllMusic – Pandora's Box – Overview. AllMusic. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  92. ↑ Composer Who Worked With Metallica, Aerosmith Dead at 55. MTV. 18 листопада 2003 року. Архів оригіналу за 31 липня 2012 року. Процитовано 20 травня 2012 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2012-07-31? (довідка)
  93. ↑ YouTube – Guns n' Roses feat. Aerosmith – Mama Kin. YouTube. Архів оригіналу за 23 червня 2012 року. Процитовано 6 квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2012-06-23? (довідка)
  94. ↑ YouTube – Aerosmith & Guns'n Roses – Train Kept A Rollin'. YouTube. Архів оригіналу за 13 листопада 2009 року. Процитовано 6 квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2009-11-13? (довідка)
  95. ↑ Позиції альбомів Aerosmith у чартах. AllMusic. Процитовано 25 березня 2008 року.
  96. ↑ МакНіс, Ендрю Дж. Інтерв’ю MelodicRock.com: A&R-гуру Джон Калоднер під мікроскопом. MelodicRock.com. Архів оригіналу за 9 травня 2008 року. Процитовано 31 березня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-05-09? (довідка)
  97. ↑ Алісія Сільверстоун — біографія. Dotspotter.com. Архів оригіналу за 2 травня 2008 року. Процитовано 4 квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-05-02? (довідка)
  98. ↑ Лів Тайлер — профіль. Eonline.com. Архів оригіналу за 2 квітня 2008 року. Процитовано 4 квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-04-02? (довідка)
  99. ↑ Wayne's World 2 (1993). Netflix.com. Процитовано 22 серпня 2016 року. {{cite web}}: |archive-url= неправильно сформовано: часова мітка (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  100. ↑ Ruhlmann, William. Allmusic – Wayne's World 2 – Overview. AllMusic. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  101. ↑ GameStats: Revolution X. GameStats.com. Архів оригіналу за 6 грудня 2012 року. Процитовано 22 серпня 2016 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2012-12-06? (довідка)
  102. ↑ Davis, c. 500
  103. ↑ Davis, cc. 497—498
  104. ↑ The Beavis and Butt-Head Experience – Overview. AllMusic. Процитовано 29 березня 2008 року.
  105. ↑ Mass Moments: Aerosmith Opens Lansdowne Street Music Hall. MassMoments.com. 23 грудня 2005 року. Процитовано 27 березня 2008 року.
  106. ↑ Stephen Thomas Erlewine. Allmusic – Big Ones – Overview. AllMusic. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  107. ↑ Goldstein, Patrick (14 серпня 1991). Aerosmith to Sign Monster Sony Pact : Pop music: The deal would make the band rock's highest paid group but the band still owes Geffen two albums. Returns on Sony's investment wouldn't be realized until 1995. Los Angeles Times (амер.). Процитовано 29 вересня 2020.
  108. ↑ Konow, David (2002). Bang Your Head: The Rise and Fall of Heavy Metal. New York: Three Rivers. с. 341. ISBN 978-0-609-80732-3.
  109. ↑ Davis, pp. 508–510
  110. ↑ Stephen Thomas Erlewine. Nine Lives – Overview. AllMusic. Процитовано 29 березня 2008.
  111. ↑ Davis, p. 521
  112. ↑ Davis, p. 522
  113. ↑ Armageddon On Top. Yahoo!. Архів оригіналу за 24 травня 2006. Процитовано 29 березня 2008.
  114. ↑ Results Page – Academy Awards Database – AMPAS. AMPAS (Oscars.org). Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 26 березня 2008.
  115. ↑ Aerosmith – I Don't Want to Miss a Thing' – The Vault on EN. EntertainmentNutz.com. Архів оригіналу за 10 серпня 2010. Процитовано 5 квітня 2008.
  116. ↑ Rolling Stone: Rock List: The 25 Greatest Slow Dance Songs Ever. Rolling Stone. Архів оригіналу за 6 квітня 2008. Процитовано 5 квітня 2008.
  117. ↑ A Little South of Sanity – Overview. AllMusic. Процитовано 29 березня 2008.
  118. ↑ Aerosmith – Nine Lives Tour. AeroForceOne.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 2 квітня 2008.
  119. ↑ Rock 'n' Roller Coaster Facts. RocknRollerCoaster.com. Архів оригіналу за 25 січня 2008. Процитовано 25 березня 2008.
  120. ↑ Kid Rock, Run-D.M.C. Back in the Saddle With Aerosmith. MTV. Архів оригіналу за 3 серпня 2002. Процитовано 29 березня 2008.
  121. ↑ Aerosmith – Roar of the Dragon. AeroForceOne.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 2 квітня 2008.
  122. ↑ Ruhlmann, William. Allmusic – Charlie's Angels – Overview. AllMusic. Процитовано 2 квітня 2008.
  123. ↑ Vanhorn, Teri. Aerosmith Wrapping Up Work on New Album. MTV. Архів оригіналу за 12 січня 2015. Процитовано 6 січня 2015.
  124. ↑ Graham, Adam (5 лютого 2016). Adam Graham: In 2001, *NSYNC, Britney Super Bowl halftime show rocked (англ.). Detroit News. Процитовано 14 лютого 2020.
  125. ↑ Aerosmith, N'Sync add spice to MTV-driven halftime show. CNNSI. Архів оригіналу за 26 лютого 2008. Процитовано 27 березня 2008.
  126. ↑ Benson, John. Dodge Ad Boosts New Aerosmith Single. Allbusiness.com. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 1 квітня 2008.
  127. ↑ United We Stand: What More Can I Give?. The Washington Post. Архів оригіналу за 3 листопада 2018. Процитовано 31 березня 2008.
  128. ↑ Aerosmith – Just Push Play Tour. AeroForceOne.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 31 березня 2008.
  129. ↑ Behind The Music: Aerosmith. VH1. Архів оригіналу за 18 березня 2008. Процитовано 27 березня 2008.
  130. ↑ Spider-Man: Music from and Inspired by the Motion Picture. Amazon. Процитовано 26 жовтня 2010.
  131. ↑ The First Official Concert of the FIFA World Cup. FIFA.com. 16 жовтня 2015. Архів оригіналу за 8 грудня 2015.
  132. ↑ Aerosmith – Girls of Summer Tour. AeroForceOne.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 2 квітня 2008.
  133. ↑ mtvICON: Aerosmith. MTV. Архів оригіналу за 15 березня 2008. Процитовано 25 березня 2008.
  134. ↑ Aerosmith – Rocksimus Maximus Tour. AeroForceOne.com. Архів оригіналу за 20 квітня 2008. Процитовано 7 листопада 2025.
  135. ↑ а б Honkin' on Bobo – Review. AllMusic.
  136. ↑ Elliott, Stuart (18 листопада 2005). Buick Shifts From 'Dream' to 'Precision'. The New York Times. Процитовано 31 березня 2008.
  137. ↑ Be Cool. KillerMovies.com. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  138. ↑ Stephen Thomas Erlewine. Allmusic – Joe Perry – Overview. AllMusic. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  139. ↑ The Complete List of Grammy Nominations. The New York Times. 8 грудня 2005 року. Процитовано 4 квітня 2008 року.
  140. ↑ Cohen, Jonathan. Aerosmith, Lenny Kravitz Set for Fall Tour. Billboard. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  141. ↑ Cohen, Jonathan. Aerosmith Reteams with Cheap Trick for Tour. Billboard. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  142. ↑ Aerosmith News. AeroForceOne.com. Архів оригіналу за 5 січня 2010 року. Процитовано 22 серпня 2016 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2010-01-05? (довідка)
  143. ↑ Aerosmith Cancel Tour; Singer To Undergo Throat Surgery. VH1. Архів оригіналу за 16 грудня 2008 року. Процитовано 31 березня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-12-16? (довідка)
  144. ↑ Cohen, Jonathan. Aerosmith Gets Orchestral for Independence Day. Billboard. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  145. ↑ "Route of All Evil" AF1 Press Release. Aero Force One. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 1 квітня 2008 року.
  146. ↑ Beggy, Carol; Shanahan, Mark (25 серпня 2006 року). Hamilton treated for throat cancer. The Boston Globe. Процитовано 29 березня 2008 року.
  147. ↑ Aerosmith – Route of All Evil Tour. Aero Force One. Архів оригіналу за 20 квітня 2008 року. Процитовано 1 квітня 2008 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2008-04-20? (довідка)
  148. ↑ Devil's Got a New Disguise: The Very Best of Aerosmith – Review. AllMusic. Процитовано 29 березня 2008 року.
  149. ↑ Graff, Gary. Two New Songs Highlight Aerosmith Best-Of. Billboard. Процитовано 2 квітня 2008 року.
  150. ↑ Cohen, Jonathan. Aerosmith Touring Europe for First Time Since '99. Billboard. Процитовано 2 квітня 2008.
  151. ↑ Aerosmith take DMC for a walk in Hyde Park. Yahoo.com. Архів оригіналу за 29 червня 2007. Процитовано 22 серпня 2016.
  152. ↑ Musicians – Aerosmith. Monsters and Critics.com. Архів оригіналу за 9 березня 2008. Процитовано 6 квітня 2008.
  153. ↑ Aerosmith – America's Rock and Roll Band. NewHampshire.com. Архів оригіналу за 9 жовтня 2011. Процитовано 25 березня 2008.
  154. ↑ Aerosmith to rock Prince Edward Island: report. CBC.ca. 25 лютого 2007. Архів оригіналу за 29 червня 2007. Процитовано 20 травня 2008.
  155. ↑ AEROSMITH: Maui Concert Cancellation Explained. Blabbermouth.net. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 29 березня 2008.
  156. ↑ Attorney Says AEROSMITH Fans Want Losses Paid. Blabbermouth.net. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 30 березня 2008.
  157. ↑ Graff, Gary. Aerosmith Hitting The Studio in November. Billboard. Архів оригіналу за 10 вересня 2007. Процитовано 4 вересня 2007.
  158. ↑ Hillis, Scott (15 лютого 2008). New Guitar Hero gives sweet emotion to Aerosmith fans. Reuters. Архів оригіналу за 16 лютого 2008. Процитовано 15 лютого 2008.
  159. ↑ Ronaghan, Neal. Wii Preview: Guitar Hero: Aerosmith. Nintendo World Report. Архів оригіналу за 13 квітня 2008. Процитовано 1 квітня 2008.
  160. ↑ Aerosmith to play in Venezuela. Aero Force One. Архів оригіналу за 4 грудня 2008. Процитовано 16 листопада 2008.
  161. ↑ Brendan and Disney – Tom Checks In. AeroForceOne. 18 лютого 2009. Архів оригіналу за 24 травня 2011. Процитовано 2 липня 2010.
  162. ↑ Aerosmith's 2009 Tour Dates and Tickets!. AeroForceOne. 8 квітня 2009. Архів оригіналу за 12 квітня 2009. Процитовано 2 липня 2010.
  163. ↑ 2010 Aerosmith tour dates and tickets. AeroForceOne. 17 червня 2010. Архів оригіналу за 21 червня 2010. Процитовано 2 липня 2010.
  164. ↑ Aerosmith Cancel US Tour. idiomag. 15 серпня 2009. Процитовано 21 серпня 2009.
  165. ↑ Bream, Jon. Aerosmith cancels tour due to Tyler injuries. Star Tribune. Архів оригіналу за 6 червня 2011. Процитовано 14 серпня 2008.
  166. ↑ AEROSMITH Cancels Remainder of Summer Tour. Roadrunnerrecords.com. 14 серпня 2009. Архів оригіналу за 17 серпня 2009. Процитовано 2 липня 2010.
  167. ↑ Hit Hard – Joey Kramer – Paperback. HarperCollins. Процитовано 6 січня 2015 року.
  168. ↑ Stephen Thomas Erlewine. Have Guitar Will Travel – Joe Perry. Allmusic. Процитовано 6 січня 2015 року.
  169. ↑ Beyoncé, Aerosmith To Rev Up Abu Dhabi. Pollstar. Процитовано 6 січня 2015 року.
  170. ↑ а б Are Aerosmith Headed for a Permanent Vacation?. Classicrockmagazine.com. 11 квітня 2009. Архів оригіналу за 27 травня 2010. Процитовано 2 липня 2010.
  171. ↑ Has Steven Tyler Quit Aerosmith?. Metal Hammer. 19 лютого 2010. Архів оригіналу за 2 жовтня 2010. Процитовано 2 липня 2010.
  172. ↑ Tyler is 'not quitting Aerosmith'. BBC News. 11 листопада 2009. Процитовано 23 квітня 2010.
  173. ↑ Lenny Kravitz can't replace Steven Tyler. Entertainment.oneindia.in. 9 грудня 2009. Архів оригіналу за 20 жовтня 2012. Процитовано 2 липня 2010.
  174. ↑ Steven Tyler: I Am Not Leaving Aerosmith!. Roadrunnerrecords.com. 10 листопада 2009. Архів оригіналу за 14 листопада 2009. Процитовано 2 липня 2010.
  175. ↑ Lindsay, Andrew (11 листопада 2009). Steven Tyler is NOT leaving Aerosmith. stereokill.net. Архів оригіналу за 15 грудня 2009. Процитовано 2 липня 2010.
  176. ↑ Bartolomeo, Joey (22 грудня 2009). Steven Tyler Enters Rehab for Painkiller Addiction. People. Архів оригіналу за 23 грудня 2009. Процитовано 2 липня 2010.
  177. ↑ Aerosmith to hold auditions for replacement singer. Reuters. 21 січня 2010. Процитовано 2 липня 2010.
  178. ↑ Aerosmith look to 'replace' frontman Steve Tyler. BBC. 22 січня 2010. Архів оригіналу за 23 січня 2010. Процитовано 22 січня 2010.
  179. ↑ Graff, Gary (31 січня 2010). Steven Tyler eyes suit to stop Aerosmith replacement. Reuters. Архів оригіналу за 8 лютого 2010. Процитовано 31 січня 2010.
  180. ↑ Rain clears for Aerosmith's festival closing Download set. NME. 13 червня 2010 року. Процитовано 6 січня 2015 року.
  181. ↑ Aerosmith Back on the Road With 'Cocked, Locked, Ready To Rock Tour!'. AeroForceOne. 24 лютого 2010 року. Архів оригіналу за 17 вересня 2010. Процитовано 2 липня 2010 року.
  182. ↑ Aerosmith Announces US Tour Dates. AeroForceOne. 28 травня 2010 року. Архів оригіналу за 17 вересня 2010 року. Процитовано 22 серпня 2016 року. {{cite web}}: Не збігається часова мітка у |archive-date= / |archive-url=; можливо, 2010-09-17? (довідка)
  183. ↑ Steven Tyler hits Joe Perry on the head with his microphone stand. Red Lasso. 19 серпня 2010. Архів оригіналу за 23 серпня 2010. Процитовано 20 серпня 2010.
  184. ↑ MacNeil, Jason (18 серпня 2010). Concert Review: Air Canada Centre, Toronto. jam.canoe.ca. Canoe.ca. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 7 листопада 2010.
  185. ↑ Aerosmith's Steven Tyler Falls Off Stage at ACC. CityNews Toronto. Rogers Broadcasting. 18 серпня 2010. Архів оригіналу за 29 червня 2011. Процитовано 7 листопада 2010.
  186. ↑ Aerosmith set for another civil war. Rock Radio. GMG Radio. 26 жовтня 2010. Архів оригіналу за 11 листопада 2010. Процитовано 7 листопада 2010.
  187. ↑ Report: Steven Tyler confirmed for 'American Idol'. The Washington Post. 18 серпня 2010. Архів оригіналу за 5 жовтня 2012. Процитовано 21 серпня 2010.
  188. ↑ Baltin, Steve (29 жовтня 2010). Joe Perry Wishes Steven Tyler Success With 'American Idol'. Spinner.com. Архів оригіналу за 7 грудня 2010. Процитовано 13 грудня 2010.
  189. ↑ Graff, Gary (30 червня 2009). Aerosmith's Tyler, Perry Are Back in the Saddle Again. Billboard. Архів оригіналу за 11 листопада 2010. Процитовано 7 листопада 2010.
  190. ↑ а б Aerosmith Bassist Hopeful About Recording. Rolling Stone. 27 вересня 2011. Архів оригіналу за 10 травня 2012. Процитовано 1 квітня 2011.
  191. ↑ Graff, Gary (5 листопада 2010). Aerosmith to Tour, Release New Music Next Year, Says Guitarist. Billboard. Архів оригіналу за 3 грудня 2010. Процитовано 13 грудня 2010.
  192. ↑ Aerosmith to record 'old-school' new album in 2011. NME. UK. 5 листопада 2010. Архів оригіналу за 8 листопада 2010. Процитовано 5 листопада 2010.
  193. ↑ Serjeant, Jill (18 січня 2011). Tyler has "bunch of songs" for new Aerosmith album. Reuters. Архів оригіналу за 19 січня 2011. Процитовано 20 січня 2011.
  194. ↑ AEROSMITH To Release 'Tough Love: Best Of The Ballads' In May. Blabbermouth.net. 30 березня 2011. Архів оригіналу за 5 квітня 2011. Процитовано 2 квітня 2011.
  195. ↑ AEROSMITH Announces Latin American Tour. Blabbermouth.net. 14 травня 2011. Архів оригіналу за 8 вересня 2012. Процитовано 17 травня 2011.
  196. ↑ AEROSMITH Working On 'Raw, Nasty, Tough Rock' Album For May 2012 Release. Roadrunnerrecords.com. Архів оригіналу за 5 жовтня 2011. Процитовано 20 жовтня 2011.
  197. ↑ News: – Just like beer, only greener and with more words. Metalrage.com.
  198. ↑ Anne, Sarah (26 жовтня 2011). Steven Tyler hurts face, loses teeth after bathroom fall in Paraguay – Celebritology 2.0. The Washington Post. Процитовано 29 березня 2012.
  199. ↑ Steven Tyler Admits Aerosmith 'Said Too Much' In '60 Minutes' Interview. starpulse.com. 16 березня 2012. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 11 травня 2012.
  200. ↑ Wright, Shauna (23 березня 2012). Joe Perry Gives Steven Tyler an Early Birthday Present on 'American Idol'. Ultimate Classic Rock. Процитовано 11 травня 2012.
  201. ↑ Greene, Andy (10 травня 2012). Joe Perry: Aerosmith Will Perform on 'American Idol' Season Finale. Rolling Stone. Процитовано 11 травня 2012.
  202. ↑ Gomez, Jorge (10 травня 2012). Aerosmith debuted their new single on the 'American Idol' season finale. Celebrity Cafe. Процитовано 12 травня 2012.[недоступне посилання з червень 2016]
  203. ↑ Aerosmith Frontman Explains New Album Delay. Blabbermouth.net. 26 червня 2012. Процитовано 26 червня 2012.
  204. ↑ Aerosmith, Cheap Trick To Play 2012 Walmart Shareholders Meeting. Bravewords.com. 12 травня 2012. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 20 травня 2012.
  205. ↑ Greene, Andy. Aerosmith Announce 'Global Warming' Tour Dates | Music News. Rolling Stone. Процитовано 29 березня 2012.
  206. ↑ 2012 Aerosmith tour dates and tickets. AeroForceOne. 26 березня 2012. Архів оригіналу за 2 травня 2012. Процитовано 22 серпня 2016.
  207. ↑ Aerosmith Interview on 'Idol' Finale | Aerosmith News. AeroForceOne. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 22 серпня 2016.
  208. ↑ Aerosmith To Unleash 'Music From Another Dimension' On November 6!. Icon vs. Icon. 28 серпня 2012. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 2 вересня 2012.
  209. ↑ Bielawksi, Lukasz. Aerosmith Announce Second Leg of Global Warming Tour. Guitar World. Процитовано 6 січня 2015.
  210. ↑ Hot/Modern/AC Future Releases. Allaccess.com. Архів оригіналу за 13 травня 2017. Процитовано 22 січня 2013.
  211. ↑ Steven Tyler and Joe Perry to Receive ASCAP Founders Award at 30th annual Pop Music Awards. The Hollywood Reporter. 21 лютого 2013. Процитовано 23 лютого 2013.
  212. ↑ Steven Tyler and Joe Perry Picked for Songwriters Hall of Fame. Rolling Stone. 22 лютого 2013. Процитовано 23 лютого 2013.
  213. ↑ Cashmere, Paul (21 лютого 2013). Aerosmith Australian Tour Announcement Imminent. Noise 11. Процитовано 4 травня 2013.
  214. ↑ Aerosmith live in Dunedin. The Rock FM. Архів оригіналу за 2 березня 2013. Процитовано 4 травня 2013.
  215. ↑ Matilla, Dexter Rodrigo (5 березня 2013). Aerosmith concert at the SM MOA Arena May 8. The Philippine Star. Процитовано 4 березня 2013.
  216. ↑ Aerosmith: Global Warming World Tour Live in Jakarta 2013. Wonderful Indonesia. 30 квітня 2013. Архів оригіналу за 1 травня 2013. Процитовано 4 травня 2013.
  217. ↑ Lifton, Dave (29 квітня 2013). Aerosmith's Tom Hamilton Pulls Out of Australian Tour Due to Illness. Ultimate Classic Rock. Процитовано 4 травня 2013.
  218. ↑ Aerosmith cancels Jakarta concert. France24. Архів оригіналу за 6 травня 2013. Процитовано 5 травня 2013.
  219. ↑ Halperin, Shirley (3 травня 2013). 'Boston Strong' Concert Organizer: 'This Town Can't Be Brought Down'. The Hollywood Reporter. Процитовано 4 травня 2013.
  220. ↑ Aerosmith виступлять на The Greenbrier Classic. The Register-Herald. 11 квітня 2013. Процитовано 4 травня 2013.
  221. ↑ Стаскієвіч, Тім (10 квітня 2013). Aerosmith оголосили перший концерт у США 2013 року у Foxwoods. 100.7 WZLX. Архів оригіналу за 20 квітня 2013. Процитовано 4 травня 2013.
  222. ↑ Леві, Піт (11 квітня 2013). До святкування ювілею Harley-Davidson додалися Тобі Кіт і Aerosmith. Milwaukee Journal Sentinel. Процитовано 4 травня 2013.
  223. ↑ Учасник Aerosmith змушений перервати виступи через хворобу. antimusic.com. 22 жовтня 2013. Процитовано 22 жовтня 2013.
  224. ↑ Філ Гелло (10 жовтня 2013). Gallo's Film & TV Briefs: Aerosmith Releases Concert Film, Stone Roses Documentary Acquired, 'Sing-Off' Sets December Return. Billboard. Процитовано 22 жовтня 2013.
  225. ↑ Spencer Kaufman (22 березня 2014). Aerosmith + Slash Set to Announce 2014 U.S. Tour. Loudwire. Процитовано 24 березня 2014.
  226. ↑ Aerosmith and Slash to Officially Announce 'Let Rock Rule' Tour Details Next Tuesday. Blabbermouth.net. 3 квітня 2014. Процитовано 6 квітня 2014.
  227. ↑ Том Гамілтон з Aerosmith розповів про своє здоров’я, гастролі світом та можливість нової музики. Blabbermouth.net. 4 травня 2014. Процитовано 4 травня 2014.
  228. ↑ Грін, Енді (23 травня 2014). Aerosmith може більше ніколи не випустити новий альбом. Rolling Stone. Процитовано 24 травня 2014.
  229. ↑ Фарбер, Джим (29 вересня 2014). Aerosmith зсередини: автобіографія Джо Перрі «Rocks» розповідає про давні суперечки та напружені стосунки зі Стівеном Тайлером. New York Daily News. Процитовано 14 травня 2015.
  230. ↑ Джо Перрі вирушає у книжковий тур. Pollstar. 25 вересня 2014. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 14 травня 2015.
  231. ↑ Лігі, Ендрю (1 квітня 2015). Steven Tyler Announces Solo Country Album. Rolling Stone. Процитовано 2 квітня 2015.
  232. ↑ Полсон, Дейв (1 квітня 2015). Steven Tyler cutting country album in Nashville. USA Today. Процитовано 2 квітня 2015.
  233. ↑ Худак, Джозеф (6 квітня 2015). Steven Tyler Signs With Big Machine to Release Country Album. Rolling Stone. Процитовано 13 травня 2015.
  234. ↑ Aerosmith Singer Steven Tyler: More 'Love Is Your Name' Solo Single Details Revealed. Blabbermouth.net. 12 травня 2015. Процитовано 13 травня 2015.
  235. ↑ Aerosmith – The Official Website: Tour Dates. Процитовано 25 лютого 2015.
  236. ↑ Браун, Девід (26 лютого 2015). Aerosmith Talk 45 Years of 'Kicking Ass' Onstage. Rolling Stone. Процитовано 26 лютого 2015.
  237. ↑ Mansfield, Brian (13 травня 2015). Steven Tyler releases first country single. USA Today. Процитовано 13 травня 2015.
  238. ↑ Steven Tyler, 'Red, White & You'. Taste of Country. 22 січня 2016. Процитовано 15 лютого 2016.
  239. ↑ Stefano, Angela (24 червня 2016). Hear Steven Tyler's 'We're All Somebody From Somewhere'. The Boot. Процитовано 12 липня 2016.
  240. ↑ Grow, Kory (11 вересня 2015). Hollywood Vampires. Rolling Stone. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 15 лютого 2016.
  241. ↑ Giles, Jeff (13 липня 2015). Brad Whitford and Derek St. Holmes Announce Whitford/St. Holmes Reunion Record. Ultimate Classic Rock. Процитовано 15 лютого 2016.
  242. ↑ Lifton, Dave (19 квітня 2016). Aerosmith's Tom Hamilton to Tour with Thin Lizzy. Ultimate Classic Rock. Процитовано 12 липня 2016.
  243. ↑ Pierce, Kathleen (3 листопада 2015). Aerosmith drummer opens new restaurant/café at Sunday River this season. Bangor Daily News. Процитовано 15 лютого 2016.
  244. ↑ Hatic, Dana (1 липня 2016). Rockin' and Roastin' is Now Open in North Attleboro. Boston Eater. Процитовано 12 липня 2016.
  245. ↑ Стівен Тайлер заявив, що Aerosmith розглядають можливість прощального туру у 2017 році. New York Daily News. 8 травня 2016. Процитовано 22 серпня 2016.
  246. ↑ Juul, Matt (6 квітня 2016). Aerosmith можуть вирушити у прощальний тур у 2017 році: рокери з Бостона можуть попрощатися наступного року. bostonmagazine.com. Архів оригіналу за 10 травня 2017. Процитовано 22 серпня 2016.
  247. ↑ Бред Вітфорд розповів Едді Транку, що Aerosmith розглядають можливість прощального туру та запису останнього альбому. WRQK-FM. 28 грудня 2015. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 12 липня 2016.
  248. ↑ Giles, Jeff (12 липня 2016). Джо Перрі очікують швидке одужання та повернення до туру з Hollywood Vampires. Ultimate Classic Rock. Процитовано 12 липня 2016.
  249. ↑ Kielty, Martin (22 червня 2016). Aerosmith farewell tour next year, says Steven Tyler. Team Rock. Процитовано 12 липня 2016.
  250. ↑ Aerosmith Announces 'Aero-Vederci Baby!' 2017 European Tour. Blabbermouth.net. 16 листопада 2016. Процитовано 14 листопада 2016.
  251. ↑ Steinberg, Jessica (14 травня 2017). Стівен Тайлер з Aerosmith прибув до Тель-Авіва. Times of Israel. Процитовано 17 травня 2017.
  252. ↑ Aerosmith Announces 'Farewell' Tour Dates: 'We All Have Different Feelings About It'. Billboard.com. 14 листопада 2016. Процитовано 2 грудня 2016.
  253. ↑ Джо Перрі повідомив, що Aerosmith планують тур до 50-річчя. BLABBERMOUTH.NET (укр.). 18 квітня 2018. Процитовано 23 квітня 2018.
  254. ↑ Aerosmith announces Las Vegas residency, "Deuces Are Wild". CBS News (англ.). Процитовано 16 серпня 2018.
  255. ↑ Banas, Erica (12 лютого 2019). Aerosmith announces additional Las Vegas residency dates (англ.). Архів оригіналу за 19 грудня 2022. Процитовано 17 березня 2019.
  256. ↑ Kaufman, Spencer (26 лютого 2019). Aerosmith bringing their Vegas show to the East Coast (англ.). Процитовано 17 березня 2019.
  257. ↑ @Aerosmith (5 червня 2020). New Rescheduled Dates! For more info visit: Aerosmith.com (Твіт) — через Твіттер.
  258. ↑ @Aerosmith (22 лютого 2021). Through current conditions and for the safety of our fans, the 2021 European Tour has been rescheduled to 2022. Please stay tuned for more information regarding the new dates or contact your point of purchase. All tickets will be valid for new dates (Твіт) — через Твіттер.
  259. ↑ Ustaer, Feyyaz (31 грудня 2018). Joe Perry Shares New Details About New Aerosmith Album. Metalheadzone.com. Архів оригіналу за 18 червня 2020. Процитовано 20 жовтня 2019.
  260. ↑ Pineda, Dorany (14 лютого 2019). Aerosmith's Hollywood Walk of Fame star ceremony takes a rain check. LA Times. Процитовано 23 вересня 2022.
  261. ↑ Kirkl, Justin (23 січня 2020). Що може бути більш "Aerosmith", ніж їхній нинішній конфлікт із засновником гурту Джої Крамером?. Esquire (амер.). Процитовано 28 вересня 2020.
  262. ↑ Kirkl, Justin (23 січня 2020). Що може бути більш "Aerosmith", ніж їхній нинішній конфлікт із засновником гурту Джої Крамером?. Esquire.com. Процитовано 6 квітня 2021.
  263. ↑ Lisa Respers France (23 січня 2020). Джої Крамер програв судову справу про участь у виступі Aerosmith на «Греммі». CNN. Процитовано 6 квітня 2021.
  264. ↑ Wallis, Adam (11 лютого 2020). Джої Крамер знову приєднався до Aerosmith як ударник після судового конфлікту. Global News. Процитовано 3 квітня 2021.
  265. ↑ Steve Talks with Aerosmith's Brad Whitford!. Stevegormanrocks.com. 10 серпня 2020. Процитовано 6 квітня 2021.
  266. ↑ Joe Bonamassa - Live from Nerdville Episode 53. youtube.com. 2 червня 2021. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 21 червня 2021.
  267. ↑ Еґґертсен, Кріс (23 серпня 2021). Aerosmith Bring Entire Recorded Catalog to Universal Music, Tease 50th Anniversary Plans. Billboard. Процитовано 14 вересня 2021.
  268. ↑ Jackson Maxwell (23 березня 2022). Aerosmith оголосили дати резиденції у Лас-Вегасі 2022 року. Guitar World (англ.). Процитовано 12 квітня 2022.
  269. ↑ Ruggieri, Melissa. Джо Перрі про повернення резиденції Aerosmith у Лас-Вегасі: «Фани хочуть живу музику». USA Today (амер.). Процитовано 12 квітня 2022.
  270. ↑ ((News 3 Staff)) (24 травня 2022). Aerosmith скасували літні шоу у Лас-Вегасі, поки Стівен Тайлер проходить лікування. KSNV (англ.). Процитовано 24 травня 2022.
  271. ↑ Стівен Тайлер завершив курс у реабілітаційному центрі, почувається «чудово» та готується повернутися на сцену. TMZ.com. 1 липня 2022. Процитовано 23 вересня 2022.
  272. ↑ Molloy, Tim (9 вересня 2022). Aerosmith виступили на ювілейному шоу у Бостоні, присвяченому 50-річчю гурту. Spin. Процитовано 23 вересня 2022.
  273. ↑ Katsilometes, John (15 вересня 2022). Aerosmith повернулися на сцену Лас-Вегаса і звучать потужніше, ніж будь-коли. Las Vegas Review-Journal. Процитовано 23 вересня 2022.
  274. ↑ Evans, Greg (1 травня 2023). Aerosmith To Launch Farewell Tour In September. Deadline (амер.). Процитовано 1 травня 2023.
  275. ↑ Fekadu, Mesfin (5 травня 2023). Rock Icons Aerosmith to Launch Final Tour. The Hollywood Reporter (англ.). Процитовано 1 травня 2023.
  276. ↑ Kuo, Christopher (29 вересня 2023). Aerosmith Postpones Farewell Tour After Steven Tyler Fractures Larynx. The New York Times. Архів оригіналу за 1 жовтня 2023. Процитовано 1 жовтня 2023.
  277. ↑ Greene, Andy (10 квітня 2024). Aerosmith Announce Rescheduled Dates for Peace Out Farewell Tour. Rolling Stone. Архів оригіналу за 10 квітня 2024. Процитовано 12 квітня 2024.
  278. ↑ Aerosmith Announces Retirement From Touring, Saying Steven Tyler's 'Recovery From His Vocal Injury Is Not Possible'. Variety (англ.). 2 серпня 2024. Процитовано 2 серпня 2024.
  279. ↑ Aerosmith — It was 1970 when a spark of inspiration became Aerosmith. Thanks to you, our Blue Army, that spark caught flame and has been burning for… — Instagram. Instagram. Процитовано 2 серпня 2024.
  280. ↑ Joe Perry Doesn't Rule Out New Music From Aerosmith: It's 'Definitely A Possibility' (англ.). Blabbermouth.net. 31 липня 2024. Процитовано 2 серпня 2024.
  281. ↑ Aerosmith's Tom Hamilton: 'The Band Is Still Alive' (англ.). AARP: The Magazine. 29 серпня 2024. Процитовано 29 серпня 2024.
  282. ↑ Kaufman, Spencer (13 січня 2025). Tom Hamilton: "Maybe Aerosmith Will Do Something in the Future". Consequence of Sound. Процитовано 14 січня 2025.
  283. ↑ Kaufman, Spencer (23 січня 2025). Aerosmith to Reunite for Performance at Steven Tyler's Grammy Party. Consequence of Sound. Процитовано 23 січня 2025.
  284. ↑ Lynch, Jessica; Grein, Paul (23 січня 2025). Aerosmith, Billy Idol, Joan Jett to Perform at Steven Tyler's 'Jam for Janie'. Billboard. Процитовано 23 січня 2025.
  285. ↑ Джо Перрі про можливість ще одного концерту Aerosmith: "У якийсь момент ми всі будемо разом на одній сцені". Blabbermouth.net. 10 серпня 2025. Процитовано 10 серпня 2025.
  286. ↑ Джо Перрі: Стівен Тайлер "просто не хоче гастролювати і не може гастролювати". Blabbermouth.net. 13 серпня 2025. Процитовано 13 серпня 2025.
  287. ↑ Irvin, Jack (19 вересня 2025). Aerosmith і Yungblud об'єднали зусилля для нового мініальбому після спільного виступу з трибутом Оззі Осборну на MTV VMA 2025. People.com. Процитовано 25 вересня 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Aerosmith&oldid=47554879