Нанду великий
| Нанду великий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Rhea americana (Linnaeus, 1758)[2] | ||||||||||||||||
 | ||||||||||||||||
|
R. americana americana (Linnaeus, 1758)[2] | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Struthio camelus americanus (Linnaeus, 1758)[3] | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Нанду великий[5], нанду звичайний, або нанду північний (Rhea americana) — великий птах із родини нандових, ендемік відкритих просторів Південної Америки. Не літає, проте на бігу розвиває швидкість до 60 км/год[6]. Зазвичай тримається групами по 5— 30 птахів[6]. Інтродукований у Німеччині.
Опис[ред. | ред. код]
Висота дорослих птахів 127—140 см, вага 20-25 кг і більше. Самці в середньому більші за самиць. Нанду зовні нагадує страуса, проте більш ніж в 2 рази дрібніше його і на відміну від свого далекого родича має оперену голову і шию. Ноги довгі і сильні, мають лише три пальці. На відміну від нанду Дарвіна, цівка без пір'я. Крила досить довгі; птах використовує їх для утримання рівноваги під час бігу. На кінці кожного крила є нігтик. Оперення м'яке і пухке, забарвлене в буро-сірі тони різної інтенсивності. Як правило, самці темніші, ніж самиці, в гніздовий період мають темний «нашийник» в основі шиї. Серед птахів трапляються альбіноси — особини з білим оперенням і блакитними очима. Рулеві пір'я відсутні. Молоді нанду схожі на дорослих, пташенята сірі з темними поздовжніми смужками. Голос, звичайно друкований самцем на початку сезону розмноження — глибокий і гучний крик «нан-ду», завдяки якому птах і отримала свою назву.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють 5 підвидів північного нанду[7]:
- R. a. americana — кампос північної і східної Бразилії[8]
- R. a. intermedia — Уругвай і крайній південь Бразилії (штат Ріу-Гранді-ду-Сул)[8]
- R. a. nobilis — Парагвай на схід від річки Парагвай[8]
- R. a. araneipes — Гран-Чако (з парковим ландшафтом території на межі тропічних лісів і саван) Парагваю і Болівії, бразильський штат Мату-Гросу[8]
- R. a. albescens — пампаси Аргентини на південь до провінції Ріо-Негро[8]
Мінливість виражається в загальних розмірах і поширенні чорного в області горла. Проте вона настільки незначна, що визначення підвиду поза районом поширення може викликати проблеми у нефахівця.[6]
Поширення[ред. | ред. код]
Звичайний нанду поширений в Аргентині, Болівії, Бразилії, Парагваї і Уругваї[7]. Населяє відкриті простори з високою трав'янистою рослинністю і рідкісними чагарниками, переважно пампаси (степ) з домінуванням імперати (Imperata) і паспалума (Paspalum)[9] Кампос (різновид савани), рідше чапараль, болотисті і пустельні ландшафти[10]. У вологих тропічних лісах і на плоскогір'я уздовж атлантичного узбережжя Бразилії відсутні, на південь зустрічається до 40-ї паралелі південної широти. У гори піднімається до 2000 м над рівнем моря в Аргентині[6]. У сезон розмноження (весна і літо) тримається поблизу водойм.
Невелика популяція цих птахів утворилася на півночі Німеччини після того, як в серпні 2000 року три пари нанду були випущені на волю з ферми в районі Грос-Гренау (земля Шлезвіг-Гольштейн). Ці птахи успішно акліматизувалися в місцевості, близької до рідних біомів, перезимували і на наступний рік дали потомство. Пізніше частина птахів переправилася через річку Вакенітц і влаштувалася в землі Мекленбург - Передня Померанія[11]За оцінками фахівців, до кінця 2008 року загальна кількість диких нанду у Німеччині становила близько 100 особин (A. Korthals, F. Philipp)[12].
Харчування[ред. | ред. код]
Харчується рослинними і тваринними кормами. Вживає в їжу листя, кореневища, насіння і плоди багатьох дводольних рослин, в тому числі що відносяться до родин амарантові, айстрові, біньйонієві (наприклад, Tabebuia aurea), капустяні, бобові (Albizia lebbeck, Indigofera suffruticosa, Plathymenia foliolosa тощо.)[13] глухокропивові (Hyptis suaveolens тощо[13]) пасльонові (Solanum palinacanthum, Solanum lycocarpum)[13].
У сезон дозрівання значну роль відіграють плоди авокадо і чагарнику Duguetia furfuracea (родини аннонові). Як правило, зернові культури і частини однодольних рослин в раціоні відсутні, хоча в окремих випадках птахи можуть в значній кількості вживати в їжу зелень деяких трав (таких як Brachiaria brizantha ) і окремі види родини лілейні (такі як Smilax regelii ). Нанду із задоволенням поїдає бульби і частини рослин, що містять колючки. Як і багато інших видів птахів, він разом з їжею проковтує дрібні камінчики, які беруть участь у травленні, перемелюючи вміст шлунка[6][13].
Нанду нерідко розводять на фермах, де вирощують культури, до яких вони байдужі — наприклад, на полях зернових або в евкаліптових гаях. Причина цього полягає в тому, що птахи у великих кількостях поїдають великих безхребетних, що приносять шкоди сільському господарству — сарану, коників, клопів і тарганів. У саванній місцевості Серрадо і сільськогосподарських районах бразильського штату Мінас-Жерайс представники підвиду R. a. americana віддають перевагу жукам. Поки не зрозуміло, чи це стосується широкого загалу, проте в аргентинських пампасах відсоток що споживаються жуків поступається прямокрилим; можливо, це пов'язано з доступністю корму. Крім того, птиці ловлять перетинчастокрилих (бджіл, ос і джмелів), а також скорпіонів, здатних завдати хворобливі рани — ймовірно, їх організм має підвищений імунітет проти цих отруйних тварин. Іноді нанду полюють на деяких дрібних хребетних — гризунів, змій, ящірок і дрібних птахів, рідше в посушливу пору року вживають в їжу дохлу рибу. Іноді птахів можна зустріти біля занепалих тварин, де вони ловлять мух.
Розмноження[ред. | ред. код]
Статева зрілість настає наприкінці другого або третього року життя. До гніздування приступає в теплу пору року, в проміжку між серпнем і січнем залежно від широти. Для самців характерна одночасна полігінія, для самок — послідовна поліандрія. На практиці це виглядає наступним чином: самка по черзі переміщається від одного самця до іншого, злучається з ними і відкладає 5-10 яєць в невелику лунку, викладену гілочками і сухий рослинністю. З іншого боку, самець невідлучно залишається біля гнізда, додає в нього будівельний матеріал, і злучається з декількома самками. Всі яйця додаються в одне і те саме гніздо, і внаслідок в ньому може зібратися до 80 яєць, залишених 12-ю самками (найчастіше кількість яєць варіює від 13 до 30). Яйця спочатку пофарбовані в жовтувато-зелений колір, проте до закінчення насиджування стають блідо-кремовими. Розміри яєць: (132 х 90) мм, вага близько 600 г.[6] Повна турбота про потомство лягає на плечі самця, який приступає до насиджування через 2-8 днів після кладки першого яйця. Тривалість насиджування 29-43 днів. Незважаючи на те, що між відкладання першого і останнього яйця найчастіше проходить до двох тижнів, всі пташенята з'являються на світ протягом 36 годин[14].Вже у віці 3-х місяців молоді птахи досягають зросту своїх батьків[6].
Вороги[ред. | ред. код]
Серед природних хижаків, що полюють на дорослих нанду, можна назвати тільки пуму і ягуара. Здичавілі собаки іноді нападають на молодих птахів, а звичайна каракара, по всій видимості, поїдає пташенят тільки що з'явилися на світ. Розоренням гнізд також займаються броненосці — так, на гнізді посеред розбитих яєць були відзначені Euphractus sexcinctus і Chaetophractus villosus.
Вирощені в розплідниках і випущені потім на волю птахи нерідко стають легкою жертвою хижаків, оскільки втрачають почуття обережності. З цієї причини в 2006 році у бразильською владою був розроблений протокол, який регламентує порядок підготовки птахів до умов дикої природи, в якому передбачені методи для вдосконалення умовних рефлексів. На волю випускають тільки найобережніших нанду[15].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2012). Rhea americana: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 листопада 2013
- ↑ а б в г д е Blake, Emmet Reid (1977). Manual of Neotropical Birds: Spheniscidae (penguins) to Laridae (gulls and allies). University of Chicago Press. с. 8—9. ISBN 0-226-05641-4. Архів оригіналу за 11 травня 2022. Процитовано 18 грудня 2016.
- ↑ Linnaeus, Carl (1758). Systema naturae per regna tria naturae :secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (Latin) (вид. 10th edition). Stockholm: Laurentius Salvius. с. 155. Архів оригіналу за 10 жовтня 2008. Процитовано 18 грудня 2016.
- ↑ Peters, James Lee (1931). Checklist of Birds of the World (PDF). Т. 1. Cambridge, MA: Harvard University Press. с. 5.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б в г д е ж Folch A. 1992. Family Rheidae (Rheas) in del Hoyo, J., Elliott, A., & Sargatal, J., eds. Vol. 1. // Путеводитель по птицам мира = Handbook of the birds of the world. — Barcelona : Lynx Edicions, 1992. — С. 84-88.
- ↑ а б Clements, James. The Clements Checklist of the Birds of the World (6 ed.). — Ithaca, NY : Cornell University Press, 2007. — ISBN 9780801445019.
- ↑ а б в г д Hodes, C. Identification – Greater Rhea (Rhea americana). Cornell. Архів оригіналу за 7 жовтня 2011. Процитовано 25 липня 2011.
- ↑ Mercolli, Claudia & Yanosky, A. Alberto. Greater rhea predation in the Eastern Chaco of Argentina // Ararajuba. — 2001. — Т. 9, № 2. — С. 139–141.
- ↑ Accordi, Iury Almeida & Barcellos, André. Composição da avifauna em oito áreas úmidas da Bacia Hidrográfica do Lago Guaíba, Rio Grande do Sul // Revista Brasileira de Ornitologia. — 2006. — Т. 14, № 2. — С. 101–115.
- ↑
Schuh, Hans. Alleinerziehender Asylant (нім.). Die Zeit. Архів оригіналу за 25 квітня 2012. Процитовано 6 мая 2010.
{{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр|published=(довідка) - ↑ За матеріалами міжнародної конференції «Інвазивні види — як ми підготувалися?», що відбулася у 2008 році в Бранденбурзькій академії «Schloss Criewen» (Criewen, Німеччина)
- ↑ а б в г Schetini de Azevedo, Cristiano; Penha Tinoco, Herlandes; Bosco Ferraz, João & Young, Robert John. The fishing rhea: a new food item in the diet of wild greater rheas (Rhea americana, Rheidae, Aves) // Revista Brasileira de Ornitologia. — 2006. — Т. 14, № 3. — С. 285—287.
- ↑ Davies, S.J.J.F. 2003. Rheas in Hutchins, Michael. 8 Birds I Tinamous and Ratites to Hoatzins // Grzimek's Animal Life Encyclopedia. — Farmington Hills, MI : Gale Group, 2003. — С. 69–73. — ISBN 0 7876 5784 0.
- ↑ Accordi, Iury Almeida & Barcellos, André. Shyness and boldness in greater rheas Rhea americana Linnaeus (Rheiformes, Rheidae): the effects of antipredator training on the personality of the birds // Revista Brasileira de Zoologia. — 2006. — Т. 23, № 1. — С. 202–210.