Єжи Пайончковський‑Дидинський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Єжи Пайончковський‑Дидинський
Народження 19 липня 1894(1894-07-19)
Львів, Долитавщина, Австро-Угорщина
Смерть 6 грудня 2005(2005-12-06)[1] (111 років)
Grange-over-Sandsd, Південний Лейклендd, Камбрія, Північно-Західна Англія, Англія, Велика Британія
хвороба
Країна  Польська Республіка
 Велика Британія
Роки служби 1915-1945
Звання полковник
Війни / битви Перша світова війна і Друга світова війна
Рід Q63532141?
Нагороди
Хрест Хоробрих срібний Хрест заслуги офіцерський хрест ордена Відродження Польщі Лицарський Хрест ордена Відродження Польщі Медаль «Десятиліття здобутої незалежності» Пам'ятна медаль за війну 1918-1921 Військовий Хрест Карла
CMNS: Єжи Пайончковський‑Дидинський у Вікісховищі

Єжи Казімеж Пайончковський-Дидинський гербу Любіч (народився 19 липня 1894 у Львові, помер 6 грудня 2005 в Ґрендж-овер-Сандс[pl]) — дипломований полковник Війська Польського, суперстолітник.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 19 липня 1894 року у Львові[2], в родині Вломідєш[pl] (1864—1943) та Ванди, уродженої Сенковських, гербу. Правдзіч (1865—1948), походив із дворянської родини з Видрни[3][4]. Його брат Стефан[pl] (1900—1978), теж офіцер Війська Польського, художник, баталіст і військовий костюмер. Переїхавши до Сянока, де наприкінці 1901 року його батько став директором Генеральної лікарні[pl][5][6], родина Пайончковських спочатку винаймала квартиру на першому поверсі вілли доктора Адольфа Бендля на вулиці Ягеллонській[pl] (пізніше після розширення це було приміщення школи[pl]), а потім у власному будинку[pl] на залізничній станції Санок-Місто[pl][7].

У 1912 році Єжи Пайончковський з відзнакою склав іспит на закінчення середньої школи в чоловічій гімназії CK у Сяноку (в його класі були, серед інших, Людвік Геллебранд[pl], Ян Косіна[pl], Мечислав Криговський[pl], Юзеф Агатон Моравський[pl], Тадеуш Ремер[pl], Зигмунт Ветулані[pl])[8][9]. Того ж року розпочав студії права на юридичному факультеті Львівського університету Яна Казимира. Як правослухач постановою Міської управи в Сяноці 1912 р. був визнаний належним до Сяноцької гміни[10]. Через два роки, після початку Першої світової війни, через очікуване військове призначення він переїхав до Віденського університету. У лавах австро-угорської армії служив з 1915 (в піхоті); з 1916 р. у званні сержанта служив на Албанському фронті. Призначений підпоручиком піхоти в запасі 1 січня 1917 року[11]. До 1918 року формально був резервістом 45-го піхотного полку[12]. Незадовго до закінчення війни потрапив у полон до Італії, але був звільнений у грудні 1918 р. завдяки втручанню польсько-французької військової місії в Італії. Після короткого перебування у Франції він повернувся до Польщі з синьою армією генерала Юзефа Галлера. Вступив до Війська Польського і в званні поручника брав участь у польсько-більшовицькій війні.

У 1921—1923 роках був слухачем 2-го нормального курсу Вищої військової школи у Варшаві. 3 травня 1922 р. вивірений у капітани зі старшинством[pl] 1 червня 1919 р. і 739-ю посадою в піхотному офіцерському корпусі, а його головною частиною був 2-й Підгальський стрілецький полк[pl][13]. 1 жовтня 1923 р., закінчивши курси й отримавши академічний диплом офіцера Генерального штабу[pl], був призначений до Навчального відділу штабу окружної команди X корпусу[pl] в Перемишлі, залишаючись старшим офіцером 2-го Підгалля. Стрілецький полк[14] [15]. 1 грудня 1924 року призначений у звання майора зі старшинством 15 серпня 1924 року і мав 223 офіцерський склад піхотного складу[16]. 26 квітня 1928 року був призначений до 22-ї гірсько-піхотної дивізії[pl] в Перемишлі на посаду начальника штабу[17]. У червні 1930 року переведений до IV відділу Генштабу[pl] у Варшаві[18][19].

Як прийомний син Казимира ор Катажини Дидинської, постановою міського суду в Сяноку від 28 липня 1931 р. його прізвище було виправлено з Пайончковських на Пайончковські-Дидинські[20]. Казиміра Дидинська була онукою Вінцентія Сі[pl] та донькою Едмунда Дидинського[pl][21].

У 1932 році Єжи Пайончковський-Дидинський був автором публікації під назвою Оперативні плани центральних держав проти Росії[22]. Крім того, він був рецензентом видань німецьких авторів військової тематики[23].

26 січня 1934 року переведений до 6-го Підгальського стрілецького полку[pl] в Самборі на посаду командира батальйону[24]. 27 червня 1935 року йому було присвоєно звання старшого підполковника 1 січня 1935 року і 14-ту посаду в піхотному офіцерському корпусі[25]. 4 липня 1935 року переведений до 34-го піхотного полку[pl] в Бялій Подлясці на посаду заступника командира полку[26]. З липня 1936 року знову служив у IV відділі Генштабу у Варшаві на посаді начальника відділу постачання та евакуації[19] [27]. 1 вересня 1939 року призначений в IV відділ штабу Головкому[pl] на посаду заступника начальника відділу-начальника відділу постачання. 18 вересня 1939 року в Кутах перетнув кордон з Румунією, де був інтернований[19].

Потім він пробрався до Франції, а в червні 1940 року до Англії. До кінця війни служив у польських збройних силах на Заході, в тому числі як начальник польського гарнізону в Перті. Він також перекладав британські військові статути для потреб польської армії. Після війни залишився в еміграції; він оселився в шотландському місті Единбург, де жив на Торфін-роуд[28] і працював садівником. У 1964 році Головнокомандувач генерал-лейтенант Владислав Андерс присвоїв йому звання полковника.

Пайончковський був активним в емігрантських колах, він, між ін. один із засновників гуртка військових знань. У 1993 році переїхав до міста Седберг (Камбрія). У 1994 році заявив про участь у діяльності Товариства розвитку та благоустрою міста Сянок як член-підтримувач[29]. Став почесним членом Товариства друзів Сянока і Сяноцького краю[30]. Останні роки свого життя він провів у будинку престарілих у Ґрендж-овер-Сандс.

Був одружений двічі: вперше з Марією Левандовською (1901—1945), одруженою в Сяноку 24 квітня 1924[2][31], з якою мав сина Анджея[32], з другою дружиною Дороті Мері Кеттералл (1905—1994), одружилася в травні 1946 року, у нього була донька Доркас. Після смерті Катажини Дидинської (померла 1947 р.) він став законним спадкоємцем модринового маєтку[pl] в Страхоціні[33][34][35], де регулярно проводив відпустку під час ІІ Речі Посполитої. Він знову відвідав це місце після приходу Третьої польської республіки, намагаючись повернути собі власність[36]. В Единбурзі він жив на Торфін-роуд[28]. Під час перебування в цьому місті 2 червня 1978 року помер його брат Стефан[37].

У липні 2005 року йому виповнилося 111 років[38]. Помер 6 грудня 2005 року[39].

Двоюрідною сестрою Єжи Пайончковського-Дидинського була Ізабелла Зелінська[en] (1910—2017), польська столітня жінка.

Ордени та нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://news.bbc.co.uk/1/hi/england/cumbria/4516532.stm
  2. ↑ а б Księga małżeństw (1912–1924). Parafia Przemienienia Pańskiego w Sanoku. с. 158 (poz. 22).
  3. ↑ Helena Kosinówna. Rodzina i sanoccy przyjaciele (PDF). Parafia Przemienienia Pańskiego w Sanoku. 26 (150) z 25 czerwca 2006: 16. Архів оригіналу (PDF) за 6 жовтня 2014. Процитовано 31 серпня 2022.
  4. ↑ Helena Kosinówna. Rodzina i sanoccy przyjaciele. Sanok: Stowarzyszenie Przyjaciół Heleny Kosiny w Sanoku. 2006. с. 53. ISBN 83-924210-0-0.
  5. ↑ Wiadomości bieżące. Nr 50 z 14 grudnia 1901: 671.
  6. ↑ Wiadomości bieżące. Nr 51 z 21 grudnia 1901: 687.
  7. ↑ Helena Kosinówna. Rodzina i sanoccy przyjaciele. Sanok: Stowarzyszenie Przyjaciół Heleny Kosiny w Sanoku. 2006. с. 15. ISBN 83-92421-0-0. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: довжина (довідка)
  8. ↑ XXXI. Sprawozdanie Dyrektora c.k. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1911/12. Sanok: Fundusz Naukowy. 1912. с. 45.
  9. ↑ Absolwenci. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 31 серпня 2022.
  10. ↑ Księga przynależnych do gminy Królewskiego Wolnego Miasta Sanoka. с. 381 (poz. 66).
  11. ↑ Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918, Wiedeń, 1918, с. 333
  12. ↑ а б Ranglisten des Kaiserlichen und Königlichen Heeres 1918, Wiedeń, 1918, с. 598
  13. ↑ Lista starszeństwa, 1922.
  14. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 63 z 27 września 1923 roku, s. 585.
  15. ↑ Rocznik Oficerski, 1924.
  16. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 131 z 17 grudnia 1924 roku, s. 735.
  17. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 9 z 26 kwietnia 1928 roku, s. 157.
  18. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 11 z 18 czerwca 1930 roku, s. 206.
  19. ↑ а б в Pajączkowski-Dydyński, 1939.
  20. ↑ Dziennik Personalny M.S.Wojsk. Nr 6 z 23.03.1932 r.
  21. ↑ Strachocina. Zarys dziejów parafii. Strachocina. 2001. с. 66, 119.
  22. ↑ Plany operacyjne mocarstw centralnych przeciw Rosji.
  23. ↑ Księga pamiątkowa Gimnazjum Męskiego w Sanoku 1888–1958. Kraków: Państwowe Wydawnictwo Naukowe. 1958. с. 102.
  24. ↑ Dziennik Personalny MSWojsk., Nr 2 z 26 stycznia 1934 roku, s. 8.
  25. ↑ Dz. Pers. MSWojsk., Nr 9 z 28 czerwca 1935 roku, s. 69.
  26. ↑ Dziennik Personalny MSWojsk., Nr 10 z 4 lipca 1935 roku, s. 95.
  27. ↑ Pajączkowski-Dydyński, 1940.
  28. ↑ а б Dwa dni w mieście naszej młodości. Sprawozdanie ze zjazdu koleżeńskiego wychowanków Gimnazjum Męskiego w Sanoku w 70-lecie pierwszej matury w roku 1958. Warszawa. 1960. с. 139.
  29. ↑ Towarzystwo Rozwoju i Upiększania Miasta Sanoka (1904–1994). VII. 1995: 14. ISSN 0557-2096.
  30. ↑ Kalendarium sanockie 2005–2010. Towarzystwo Przyjaciół Sanoka i Ziemi Sanockiej. 2011: 263. ISSN 0557-2096.
  31. ↑ Indeks do Ksiąg Zaślubionych Parafii Przemienienia Pańskiego w Sanoku od roku 1911. Sanok: Parafia Przemienienia Pańskiego w Sanoku. с. 149 (Tom J, poz. 22).
  32. ↑ Jerzy Pajączkowski h. wł.
  33. ↑ Ważniejsza wydarzenia parafii.
  34. ↑ Bobolówka.
  35. ↑ Piotrowscy ze Strachociny w Ziemii Sanockiej.
  36. ↑ Spadkobierca. Nr 12 (44) z 25 marca 1992: 11.
  37. ↑ Stefan Pajączkowski — malarz i grafik (1900—1978). Архів оригіналу за 8 травня 2014. Процитовано 31 серпня 2022.
  38. ↑ 200 lat!. 8 maja 2014.
  39. ↑ UK's 'oldest' man dies, aged 111 (англ.). 10 grudnia 2005.
  40. ↑ M.P. z 2001 r. nr 20, poz. 322 «za wybitne zasługi w działalności na rzecz niepodległości Rzeczypospolitej Polskiej».
  41. ↑ Ster w nowych rękach. Nr 12 (541). 22 marca 2002: 2.
  42. ↑ Dekoracja miała miejsce w ambasadzie RP w Londynie w lipcu 2001.
  43. ↑ M.P. z 1928 r. nr 65, poz. 89 «za zasługi na polu organizacji wojska».

Бібліографія[ред. | ред. код]


Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Єжи_Пайончковський‑Дидинський&oldid=38839060