Сянік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сянік
Sanok
Герб Прапор
СянікSanok
Розташування міста СянікSanok
Основні дані
49°33′ пн. ш. 22°13′ сх. д. / 49.550° пн. ш. 22.217° сх. д. / 49.550; 22.217Координати: 49°33′ пн. ш. 22°13′ сх. д. / 49.550° пн. ш. 22.217° сх. д. / 49.550; 22.217
Країна Польща Польща
Регіон POL województwo podkarpackie flag.svg Підкарпатське воєводство
Засновано 12 століття
Магдебурзьке право 1339
Населення 39 224 (2008[1])
Агломерація 100 000
Площа міста 38,08 км²
Густота населення 1030 осіб/км²
Поштові індекси від 38-500
Телефонний код 48 13
Номери автомобілів RSA
Висота НРМ 360 м
Міста-побратими Райнгайм, Дьєндьєш, Естерсунд і Кам'янець-Подільський
Міська влада
Веб-сторінка um.sanok.pl

Сянік
Sanok
у Вікісховищі?

Q17985759?

Сянік, або Сянок (пол. Sanok) — місто в Низькому Бескиді, на сході краю Горлицько-Сяніцької улоговини, над рікою Сян; осередок східної Лемківщини, нині адміністративний центр Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі. 40633 мешканців (2013). Положений на перехресті шляхів з Перемишля через Лупківський перевал на Закарпаття й Угорщину та на захід через Коросно до Польщі, Сянок був княжим градом і боронив шлях на Угорщину.

Історія міста, місцевості[ред.ред. код]

У складі Київської Русі та Галицько-Волинської держави[ред.ред. код]

Вкрита лісом гора «Городище» над Сяном, де виявлені залишки давньоруського міста IX—XIII ст.

981 року Червен і Перемишль забрав із рук «ляхів» Володимир Великий і приєднав їх до київської держави. Ймовірно, тоді й Сянок увійшов до складу Київської Русі.

Перша згадка про місто від 1150 року міститься в Іпатському літописі: «1150 року угорський король Ґейза перейшов Карпати, здобув Сянік, а рівночасно київський князь Ізяслав II Мстиславич ударив на Ярослав». Згадується Сянок також у Галицько-Волинському літописі в 1205 та 1231 роках.

Печатка Юрія II Болеслава

Археологічні дослідження на сяноцькому замчищі та пагорбі «Городище» (тепер «Файка») не тільки підтверджують літописні дані, але й пересувають дату виникнення міста аж у IX століття. Розкопки виявили залишки двох православних церков, цвинтаря, прикрас та хрестів-енколпіонів київського типу, печаток великого князя київського Рюрика Ростиславовича.
Результати досліджень свідчать, що після монголо-татарської навали 1240 року міський центр був перенесений дещо на південь, де зараз розташований замок. Тут було побудоване нове місто, права й привілеї якого підтвердив Юрій II Болеслав, князь галицько-волинський.

Магдебурзьке (тевтонське) право[ред.ред. код]

У 1339 році руський король Юрій II Болеслав надав у Володимирі грамоту місту Сяноку, за якою воно отримало магдебурзьке право (історично одне з перших українських міст, які отримали його) і стало чималим торгово-ремісничим осередком. Також цією грамотою дідичним війтом ставав Бартек (Бартко) з Сандомира. Нова міська «осада» (громада) у Сяноку засновувалась біля старої, її мешканцями мали бути насамперед іноземні колоністи — німці, поляки, угорці (чи німці з Угорщини), русини. Стара міська громада керувалась у своїм житті надалі руським правом. Свідками у грамоті були записані два війти: Альберт de Bochnia і Бартоломей de Warssov — найправдоподібніше, місцеві війти з Королівства Русі.[2]

Після смерті Юрія II Болеслава у 1340 році й до 1345 року Сянік, як і вся Перемишльська земля, входив до складу Галицько-Волинського князівства (Руського Королівства) під управлінням Дмитра Дедька.

У складі Польщі[ред.ред. код]

У 1344—1345 рр. польський король Казимир ІІІ захопив Сянок і Сяноцьку землю і включив їх до складу Польщі.

Міські права були підтверджені Казимиром ІІІ в 1366 році. Сянок став центром Сяноцької землі, яка входила до складу Руського воєводства Королівства Польського у 14341569 роках, Корони Польської Речі Посполитої — у 15691772 роках.[3] (у складі Руського воєводства)[4]; з другої половини 16 століття занепадає.

1566 року в місті трапилася велика пожежа, вціліли замок, францисканський костел, 5 домів, горішнє передмістя.[5] 1612 року православні мешканці міста заборонили своєму наміснику о. Андрію виконувати розпорядження унійного єпископа Атанасія Крупецького. 1650 року старшина Сянока зачинила перед унійним єпископом двері, не дозволивши провести службу Божу.[6]

У 1668—1675 роках тут з перервами жив перемиський православний єпископ Антоній Винницький (відтоді перемиські єпископи у своєму титулі вживали додаток «сяніцький»). Міська церква стала кафедральним храмом Перемишльської єпархії.[7]

У складі імперії Габсбурґів[ред.ред. код]

З 1772 року Сянок входив до складу Австрії як округове, а пізніше повітове місто королівства Галичини та Володимирії зі столицею у Львові. У середині ХІХ століття Сянок нараховував 2 500 мешканців, потім його населення почало зростати у зв'язку з будовою залізниці і деякою індустріалізацією: 1880 — 5 100, 1900 — 9000, 1921 — 12 100.

У 1914 р. за москвофільство 27 жителів було заарештовано і вислано до Талергофу.

центр (ринок) Сянока перед 1914 роком

Відомий діяч Іван Макух як представник організації «Централя відбудови краю» (Краків) контролював у Сяноку відновлювальні роботи у 1917—18 роках.

3 березня 1918 року в місті (як майже в усіх галицьких містах) відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 14 000 осіб.[8]

ІІ-га Річ Посполита[ред.ред. код]

У ІІ Речі Посполитій (1918—1939) Сянок був центром повіту Львівського воєводства.

Надгробок сяніцького старости графа Себастьяна Любомирського. 1558, Сянок, Латинська церква

1 квітня 1931 р. до міста приєднане сусіднє село Посада Вільхівська[9].

Полонізація[ред.ред. код]

Колишнє українське місто зазнало (так само, як північно-західна частина Сяніцького повіту, частково й околиці Сянока) полонізації[10]; у 1880 українці становили 18 %, 1900 — 13,5 %; національний склад населення на 1.01.1939 у тис. і % такий: українці — 1,8 (11,5 %, вони здебільша вживали польську мову), поляки — 8,7 (56 %), євреї — 5,1 (32,5 %). Проте Сянік був осередком життя Східної Лемківщини. Там і прізвища українських діячів; з 1930 у Сянику діяв музей «Лемківщина», у 1936—1944 Сяник був осідком Лемківської Апостольської Адміністратури. Українське життя пожвавилося у 1939—1944 (тоді кількість українців зросла до 3000), однак майже цілком занепало після примусового виселення українців з Лемківщини у 1946—1947 роках.

Сянік сучасний[ред.ред. код]

Площа Ринок
Сянок, Магістрат

Промисловість[ред.ред. код]

Сучасний Сянок є промисловим містом. У місті розташовані завод з виробництва автобусів Autosan, підприємства харчової промисловості, ґумова та керамічна фабрики.

Музей[ред.ред. код]

У Сянику розташований регіональний музей (багаті українські фонди, зокрема ікони з колишнього українського музею «Лемківщина»), музей народного будівництва у Сяноці (пол. Muzeum Budownictwa Ludowego') скансенівського типу з багатими матеріалами з Лемківщини, Бойківщини й Надсяння (чимало українського матеріалу також у періодиці музею «Materiały …», з 1969), заснований 1958.
У Сяноку діє православна церква (Собор Святої Трійці).

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Собор Святої Трійці
Костел і монастир о. Францисканів
Інтер'єр православного кафедрального собору Святої Трійці
Вид на Сянік та Сян з Білої Гори
  • Замок (сучасна будівля 1523 — 48, реставрований 1672 — 74 і 1952 — 53). Сьогодні в замку знаходиться експозиція карпатської ікони, де презентовано понад 220 ікон, переважно лемківських та інші фонди
  • Костел і монастир францисканців (XVII—XIX століття)
  • Собор Святої Трійці (1784 — 1789).

Відомі люди[ред.ред. код]

В місті помер український громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права) Горбачевський Антін.[13]

Парламентські посли від Сянока[ред.ред. код]

Сяноцькі старости[ред.ред. код]

Сяноцькі каштеляни[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. V. — С. 225—228.
  3. "На південний захід від Перемишля великим містом був Сянок Сянік, замок якого захищав шлях на Угорщину. 1205 р. тут відбувся з'їзд княгині Романової з угорським королем Андрашем. Коли 1339 року останній галицько-волинський король Юрій II надав місту самоврядування на німецькому праві, навколо Сянока оброблялись поля і пасовища, на Сяні влаштовувалися «язи» для рибальства, в лісах займалися ще ловецтвом. Серед міщан, поряд з місцевими людьми, були угорці, німці і поляки. У місті згадуються різні ремісники: кравці, шевці, суконники, різники; кравці мали своє цехове приміщення, працювала лазня, в сусідньому Теребчі — млин. На угорському кордоні знаходилася укріплена місцевість, що звалася Угорські Ворота. Червенська земля, КДП, т. 1, с. 209—211., МПГ, т. 2. — С. 626.
  4. «Разом з приєднанням цих земель да Польщі рушила велика осаднича акція. Сюди почали напливати осадники з інших частин короліства. Король Казимир ІІІ дозволив створювати тут німецькі та інші осади. Ця територія покрита лісами і луками, а отже придатна для пасовищ, осадники заселяли восновному долини рік і потоків. В слід за осадниками почали засновуватись містечка. Біля Сянока Sannig привілеї отримали між іншими Кросно (нім. Krossen, бл. 1348), Ясліска (Hohenstadt, 1366), Тичин (Titschein, 1368), Риманув (Reinmanshau, 1376), Березів (Bresen, перед 1388), Заршин (Sehrschön, перед 1395), Дубєцко (1407), Динув (Dϋnhof, перед 1423), Тирава Крулєвска (Königliche Thirau , сьогодні Мжиґлуд, 1425), Яцьмєж (Iatschmir, 1437), Новотанєц (Lobetans, 1444) і Лєско (1477). До наших днів збереглися костели з тих часів (XV/XVI стст.) в Гачові, Блізнем і Гумнісках. […]» Саноцька Земля
  5. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — С. 166.
  6. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — С. 170.
  7. Там само. — C. 171.
  8. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 23. — ISBN 5-7707-7867-9.
  9. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 12 listopada 1930 r. o rozszerzeniu granic miasta Sanoka w powiecie sanockim, województwie lwowskiem. (пол.)
  10. Колишнє місто Saanig зазнало полонізації (Walddeutsche[неавторитетне джерело]) в кінці XVI ст.
  11. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі… — C. 165.
  12. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 109; 134. — (Львівська сотня).
  13. Левенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 392. — ISBN 966-528-197-6.
  14. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 104.
  15. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 105.
  16. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 107—108.
  17. Kamiński A. Kobylański (Kobyleński) Janusz z Kobylan h. Grzymala (zm. ok. 1441) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967. — T. ХІІІ/2, zeszyt 57. — S. 163. (пол.)
  18. а б Kmitowie (01) (пол.)
  19. Mniszchowie (пол.)

Джерела та література[ред.ред. код]

Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.